Глава "Убогий Ісус" У своєму ділі спасіння Ісус вибирає передовсім убогі, покірні засоби. Під
час Його народження не видно жодної ознаки сили. Ісус приходить до нас
малим Дитям, що вповні віддане на милість людей, які Його оточують. Він
цілком залежить від них, нікому не чинить опору, не може ні здійснити
своєї волі, ні захиститися. Він дає себе пізнати передовсім у своїй
вбогості, приниженні, слабкості.
Таким Він постає у мить народження і таким буде у своїх стражданнях. Цим
Він показує, що і ти маєш бути пониженим, позбавленим усього, що маєш
вмерти для себе, вибираючи те, що найдієвіше для тебе, - вбогі засоби.
Це
не означає, що Ісус не користувався багатими засобами. Адже урочистий
в’їзд у Єрусалим і є багатим засобом, тріумфом Христа. ...Але саме у
Вербну неділю, саме після свого тріумфального в’їзду... Христос чинить
інакше. Щоб апостолам не запаморочилося в голові, як це не раз бувало,
щоб вони не зійшли на манівці, Ісус говорить слова, які багатьох
приголомшили: "Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не
впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то
рясний плід принесе" (Йо. 12, 24).
Глава "Дієвість убогих засобів"
Убогі
засоби, які ти приймаєш з любові до Бога, - це страждання, біль у
колінах від довгого стояння на молитві, чиєсь невідоме відречення від
себе, відмова від самого себе, життя у великій тиші, мовчанні,
спогляданні. Фактично про це ніхто не знає, це невидимі засоби, їх не
може зробити явними жодна соціологічна статистика, але саме вони, убогі
засоби, мають вирішальний вплив на долю світу.
Віра - це визнання власної безпорадності і сподівання всього від Бога, а
відчуття безпорадності й сподівання усього від Бога - це par excellence (переважно, особливо - франц.) убогі засоби.Дія убогих засобів, які самі собою неефективні в досягненні мети, базована на вірі, коли діє сам Бог.
Ти
говориш, що молишся за когось, хто не вірує, що дуже багато молишся за
чиєсь навернення чи здоров’я. Але ж усе залежить від того, якою є твоя
молитва. Не раз було б достатньо тільки твого "так", сказаного Богові з
радістю. ...Коли тобі важко, коли Господь пропонує тобі участь у тому,
що є найважливішим для спасіння душ, згадай про Івана Павла ІІ, про
його терновий вінець - злобливу критику на його адресу та його велику
втому, особливо під час таких частих подорожей по світу. Подума про св.
Максиміліяна, того святого, якому так багато вдавалося зробити лише
вбогими засобами. Дуже часто йому не вистачало повітря, не раз він
просто задихався, особливо в подорожах, коли, як писав у листах, просто
не міг дихати і зовсім знесилювався. Той, кого назвали "безумцем
Непорочної", був безумцем і у використанні вбогих засобів.
Якщо ти не зрозумів цінності вбогих засобів, то по суті не зрозумів чим взагалі є християнство у своїй глибині.
...Спаситель приятує тебе не своїм тріумфальним в’їздом у Єрусалим, а
хрестом, і з хреста Він кличе тебе йти за Ним, полюбити Його так, як
Він полюбив тебе - "до самого кінця".
Покровителькою вбогих засобів є Марія, яка,
за людськими мірками, не здійснила у своєму житті жодної великої
справи. У її житті взагалі немає багатих засобів; є убозтво, мовчання,
потаємне життя, смирення, послух, молитва, споглядання, відданість
Богові.
Глава "Перемога завдяки вірі"
Класичним
біблійним текстом, який показує у світлі віри цінність і значення
убогих засобів, є сцена боротьби з амаликитянами. Переходячи через
пустелю до Обіцяної Землі, ізраїльтяни мали сутичку з амаликитянами,
які контролювали шляхи через пустелю (див. Вих. 17, 8-13). Мойсей -
Божа людина - знав, як забезпечити своєму війську перемогу. Якби він
був стратегом, який мислить лише як людина, то став би сам на чолі
війська, так, як це робиться завжди. Адже постать Мойсея напевно
надихала би їх, оскільки вони були йому віддані. Він же, з погляду
стратегії, чинить абсурдно: відійшов і залишив військо під орудою свого
заступника Ісуса Навина, а сам пішов на гору молитися. Він, Божа
людина, людина молитви, знав, хто вирішує долю світу і долю його
народу. Звідси і ці руки Мойсея, простягнуті в жесті віри з вершини.
Між ним і долиною, де вирувала битва, був тісний зв’язок. Коли його
руки мліли - його військо відступало. Він знав, що це означає -
Бог хоче, аби він увесь час робив зусилля, щоб постійно простягав руки до Бога. Коли його руки цілком заніміли, Арон і Хур, які були з Мойсеєм, підтримували їх.
Жест
простягнутих рук, цих занімілих рук - це жест віри, це убогий засіб,
який передає безумство віри в безмежну силу і безмежну любов Господа.
Глава "Духовне материнство"
Духовне
материнство реалізується через убогі засоби, тому що воно здійснюється
завдяки участі в смерті Христа: "Зерно, коли не вмре, залишиться
саме-одне", - і у Його воскресінні: "Коли ж вмре, то рясний плід
принесе". Участь у смерті Христа здійснюється передовсім через
прийняття страждання (яке вбиває егоїзм), а участь у Воскресінні - це
народження в нас нової людини, сформованої на взірець Христа, який є
Любов’ю. Бути апостолом - це давати Христа, який присутній у твоїй
душі, це народжувати Христа в душах інших. За апостолом Павлом,
апостольство є духовним материнством: "...Я вас породив через Євангеліє
у Христі Ісусі" (1 Кор. 4, 15). Наше апостольство як духовне
материнство є завдяки вірі участю в духовному материнстві Церкви.
Завдяки вірі, яка найкраще виявляється в убогих засобах, ми народжуємо душі для Христа. Духовне
материнство здійснюється через живе слово, яке є плодом споглядального
контакту з Богом, через молитву, в якій людина цілком віддається
Богові, особливу через жертву і страждання.
У житті св. Терези
від Дитятка Ісуса особливу роль відіграли два великих грішники. Один
з’явився в її житті, коли вона мала чотирнадцять років. Це був убивця
трьох людей, якийсь Пранцині, який, незважаючи на смертний вирок, не
виявляв жодного каяття. Тереза не могла погодитися з тим, що він помре
без примирення з Богом. Півтора місяця вона молилася і страждала за
Пранцині. І Бог дав їй знак: уже перед самою смертю цей великий грішних
схопив розп’яття і тричі поцілував рани Спасителя. Коли Тереза
дізналася про це, то з хвилюванням промовила до Селіни: "
Це мій перший син". Пізніше вона напише: "Тільки страждання може народжувати душі для Христа" (лист до Селіни, 8 червня 1891).
Постать
друго великого грішника - Гіяцинта Луазона, - за визнанням св. Терези,
була ще трагічнішою. Гіяцинт Луазон, босий кармеліт, настоятель
монастиря в Парижі, був прекрасним промовцем. Його проповіді мали вплив
на людей у всій Франції, навіть сам папа захоплювався ними. Але..
сталося так.. що він став войвничим відступником. ...Св. Тереза
впродовж дев’яти років молилася за нього. ...Отця Луазона відлучили від
Церкви. Пізніше він написав ще і відкритого листа, в якому
обвинувачував Церкву та орден кармелитів. Це викликало великі протести
і масове обурення. Тереза, однак, не втрачало надії. З тремтінням серця
вона казала Селіні, що його навернення є головним її бажанням. "Дорога
Селінко, - пише вона в одному з листів, - це великий грішник, можливо,
найбільший з усіх, навернених коли-небудь до цього, але хіба Ісус не
може зробити того, чого раніше ще ніколи не робив,
а коли б цього не хотів, чи ж пробудив би в серцях своїх маленьких наречених нездійсненне прагнення?"
(лист до Селіни, 8. VII. 1891). Вона часто підкреслювала цю тезу, що,
коли Ісус дає нам бажання чогось, то не для того, щоб його не здійснити.
Досліджуючи
віру св. терези, бачимо, що це була впевненість. Вона знає, що Гіяцинт
Луазон навернеться. "Молімося неустанно, - пише вона, - довір’ям можна
досягнути неймовірних результатів. Жертвуймо заслуги нашого Нареченого
Отцеві нашому Небесному, щоб один з братів наших, син Пресвятої Діви
Марії, вернувся переможеним, щоб сховатися під покров наймилосерднішої
з Матерів" (лист до Селіни, 8. VII. 1891). Тереза так сильно прагла
врятувати душу цього священика, що останнє своє святе Причастя
пожертвувала за нього. Вмираючи, вона знала, що о. Гіяцинт Луазон не
навернувся, але це не похитнуло її впевненості. Цей священик помер
через 15 років після її смерті, у віці 85 років. Ісус так любив Терезу,
що вже не мусив давати їй знаків. Він знав, що вона і так не перестане
вірити в навернення цього грішника. Коли в 1912 році о. Луазон помирав,
біля нього не було католицького священика, і його ніхто не сповідав.
...Відомо, що перед смертю він прочитав "Листи" св. Терези", які назвав
"шаленими і приголомшливими". Присутні під час йоо важкої смерті чули,
як він щоразу повторював: "О, мій тихий Ісусе". Цей останній акт
любові, скерований до Ісуса, дозволяє припустити, що о. Гіяцинт Луазон
був врятований - завдяки молитвам і стражданням Терези. Він теж був її
духовним сином.
Ми покликані до духовного материнства завдяки
нашій участі в царському священстві вірних. Ми маємо здобувати та
народжувати душі для Ісуса. Подумай, скільки у твоєму житті
труднощів: слабке здоров’я, сімейні конфлікти, проблеми з дітьми, тягар
на душі. Це можуть бути навіть дрібні речі, але якщо ти їх приймаєш і
віддаєш у жертву Богові, то стаєш учасником духовного материнства
Церкви, народжуєш душі для Христа.
Немає нічого важливішого за це. Духовне
материнство може здійснюватися завдяки апостольству, словом і молитвою,
але найдієвішим засобом усе ж є страждання. Щобільше, страждання є
найдієвішою формою апостольства, тому що в ньому найбільше пониження
(убогий засіб), найменше тебе самого, а найбільше Христа -
у стражданні найбільше виявляється хрест.
http://www.google.com/notebook/public/01329268660051580578/BDRWhQwoQ2JmN0ssj
