«Я не проміняла б і десяти хвилин любові до ближнього
на тисячу років світських забав»
Св. Тереза
Як добре, що є святі, вірні наші друзі, які завжди чують наші молитви і нам допомагають. Вони вже в небі, насолоджуються вічним щастям і моляться до Бога, щоб і ми були щасливими навіки.
І що може бути краще, ніж так, як вони, осягнути вічну радість у Царстві Божому? Є багато хороших шляхів, але треба вибирати найкращі і не баритися, бо земне життя дуже коротке.
Свій вибір зробила свята Тереза з Лізьє, яку 1997 року Святіший Отець Іван Павло II оголосив Учителем Вселенської Церкви.
1888 року, коли їй було п’ ятнадцять, вона вступила до згромадження Босих Кармеліток Пресвятої Діви Марії.
Це затвірницький монастир, що вирізняється особливо строгим уставом. Та вибір дівчини — це не монастир сам по собі, а злука з Ісусом Христом, якого мала Тереза любила з раннього дитинства.
Надзвичайним є те, що ця свята робила звичайні вчинки з великою Божою любов’ ю. Вона «старалася, щоб усі її вчинки подобалися Ісусові».
Прочитавши рукопис нашої святої, можна у великій мірі збагнути величаве багатство її життя.
Про велич, цінність цієї книги свідчить вже те, що за таке коротке життя на Землі (трохи більше 24-х років), не маючи богословської освіти, свята Тереза удостоїлася стати Вчителем Вселенської Церкви і стала третьою жінкою з таким титулом.
Свята Тереза доводить своїм життям, що все, що нам потрібно — це рости в Божій любові; що любити треба завжди і всюди; що не обов’язково бути дуже вченим, чинити «великий» героїзм, щоби бути великим святим; що не спосіб вираження любові є найважливішим, а любов є ціллю і засобом:
«Любов дала мені ключі до мого покликання. Я зрозуміла, що любов містить у собі всі покликання, що любов є всім, огортає всі часи і місця. Моє покликання — це любов!» (Рукопис Б 3 v ).
Різні люди мають різні можливості, таланти, бувають у різних ситуаціях, терплять, але ніхто і ніщо не може завадити людині любити, якщо вона щиро цього бажає.
Тереза прагнула великих подвигів: бути мученицею, як святі апостоли, місіонеркою, покірною, як святий Франциск із Асижу. Але монахиня була затвірницею, тож любила так, як могла — просто чинила Божу волю.
І згодом її оголошено покровителькою місій на рівні зі святим Франциском Ксаверієм, великим місіонером, який, будучи європейцем, проповідував у Індії та країнах Східної Азії. Він вперше приніс християнство в Японію.
Тереза у земному житті була мало кому відома, але тепер вона одна із найвідоміших святих.
Життя святої було нелегке, але вона переборювала себе і усміхалася навіть тоді, коли їй важко було це робити. Терплячи холод, важку хворобу та багато іншого, Тереза дарувала себе людям.
За 24 роки Тереза пережила багато терпінь, випробувань духовних і фізичних: смерть матері (дівчинці було чотири з половиною роки), важку недугу в дитинстві, розлуку зі сестрою, серйозні перепони на шляху до монастиря; у монастирі терпіла суворий устав, холод, несла тягар через важку хворобу свого любого батька, а також власну хворобу — туберкульоз.
Як молода красива дівчина, що жила в матеріальних достатках, змогла покинути світ і нести такі тяжкі хрести? Чому вона так чинила? — Відповідь: тому що любила.
Через любов чоловіка до жінки, матері до дитини, батька до сім’ї, патріотів до Батьківщини у світі здійснено дуже багато героїчних подвигів. Маючи вільний вибір, люди віддавали себе іншим, бо любили.
Єдина причина всіх добрих діл — це Пресвяте Серце Ісуса. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3:16), а також:
«Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес і воплотився з Духа Святого і Марії Діви і став чоловіком. І був розп’ ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований…» (Символ віри).
Тереза могла вибрати для себе інше життя, інші заняття, але вона любила Ісуса, отож багато часу думала про Нього, про Нього говорила, але особливо любила з Ісусом розмовляти.
Її улюбленою книгою було Євангеліє, в якій описано про життя нашого Господа, там — Його слова, якими Він звертається до нас.
Коли хтось когось сильно любить, тоді думає про нього якомога частіше, намагається з ним перебувати і спілкуватися, старається якнайкраще його пізнати.
Тож Євангеліє — це джерело, з якого живилися всі святі християни. Наша свята, Учитель Церкви, так пише про цю святу книгу:
«На моєму серці завжди спочиває Євангеліє, з яким я ніколи не розлучаюся… Тільки-но скерую погляд на Євангеліє, одразу дихаю прекрасними ароматами Ісусового життя і знаю, який я повинна вибрати бік. Ця золота книга — мій найдорожчий скарб» (пор. TDL 193).
Пресвяте Серце Ісуса гарантує людині спокій і радість, знищує недобрий страх і дає святий страх Божий, який веде до миру і любові.
Коли людина досконало злучена з Божим Серцем, тоді вона в безпеці, готова терпіти, палає любов’ю і нічого не боїться, окрім гріха.
У такій злуці вона якнайкраще шукає, знаходить і виконує найсвятішу Божу волю, і тільки їй радіє. Для цього потрібне дитинне довір’ я, яке було в Терези і всіх святих.
Це довір’ я настільки важливе, що слова «Ісусе, довіряю Тобі» є на образі Божого Милосердя, а слово «віра» дуже поширене у християнстві та може мати дуже глибокий зміст. Господь часто каже:
«Віра твоя спасла тебе». Віра в те, що для Бога немає нічого неможливого, Він є Всемогутній і безмежно Милосердний, любить усіх людей, отже, мене обов’язково спасе, якщо я буду робити те, що Він хоче.
Отож, не треба боятися, що наш вибір буде не найкращим, головне, щоби він був добрим і ми його добре зреалізували. І це точно буде подобатися Богові. Ми завжди можемо любити — і це наше щастя.
Тарас ШМІГЕЛЬ / http://www.misionar.info
