Святий Мартин народився на початку IV ст. в Паннонії. З ранньої юності, майже з дитинства він мріяв про чернецтво, маючи перед собою героїчний приклад для наслідування в особі преподобного Антонія Великого. Проте Мартин ріс у нехристиянській родині й батько наполягав на його військовій кар'єрі. Саме тоді святий і потрапив у Галію, де ніс свою службу будучи офіцером. Ще будучи воєначальником, одного разу взимку він розірвав свій плащ і віддав його половину зовсім роздягнутій людині. Традиція ототожнює цього жебрака з Христом.
Коли з'явилася можливість залишити армію, Мартин пішов у пустелю Лігуже (Ligugé), що поблизу Пуатьє, де невдовзі навколо нього виник невеликий монастир, що став розвитком чернецтва діяння в Галлії. Важливо відзначити, що Мартин поширював на Заході традиції східного, єгипетського чернецтва, в усьому наслідуючи преподобного Антонія.
Незабаром обманом (для того щоб помолитися за одну хвору людину) святий був викликаний до міста Тур і проголошений єпископом. Сам він до цього уникав руко положення, навіть у диякони. Мартину були притаманні рідкісна доброта й дбайливість. У поєднанні з мужнім і величним виглядом колишнього військового це особливо схиляло до нього людей. Мартін постійно піклувався про хворих, жебраків, голодних, отримавши за це ім'я Милостивого. Разом з цим святий не залишив мрії про чернецтво.
Зайнявши кафедру в Турі, Мартин майже одночасно заснував монастир у Мармутьє (Marmoutier), де були встановлені звичайні для східного чернецтва правила: спільне майно, безумовний послух, одноразове споживання їжі протягом дня, жорсткий і простий одяг. Особливу увагу у своєму монастирі, де він сам часто усамітнювався для молитви, св. Мартин приділяв молитовному подвигу та вивченню Святого Письма. З Мармутьє вийшло чимало єпископів, які потрудилися в справі поширення християнської освіти серед кельтів-язичників. Про розквіт діяльності св. Мартина говорить те, що на його похорон 397 року зібралося близько 2 тисяч ченців (коли в самому Мармутьє число братів не перевищувала 80 чоловік).
Церква в Канде, де помер св. Мартин під час молитви у храмі, розташованому понад місцем злиття річок В'єнна (Vienne) і Луари (Loire). Місцеві жителі хотіли поховати його в себе, однак жителі Тура викрали тіло, виставивши вікно храму, і вирушили з ним геть угору за течією на човнах. За місцевими переказами, незважаючи на осінню пору, шляхом їх прямування розквітали квіти та співали птахи.
Східні традиції були органічними для тодішньої Галлії: адже християнська освіта була прийнята від Іренея Ліонського, колишнього учня Полікарпа Смирнського, який, своєю чергою, був безпосередньо пов'язаний з апостолом Йоаном Богословом, головою малоазійської церкви.
Ні один святий не користувався такою посмертною славою на християнському Заході, як Мартин Турський. Ніхто з давніх мучеників не може щодо цього зрівнятися з ним. Про його шанування свідчать тисячі храмів і поселень, що носять ім'я святого. Для середньовічної Франції (а також для Німеччини) він є національним святим. Його базиліка в Typі була найбільшим релігійним центром меровінгської каролінгської Франції, а його ряса стала державною святинею франкських королів.
Монастир у Лігуже існує донині.
www.catholic-media.org
