Роза Чацька народилася 1876 року у Білій Церкві в Україні. Красу природи цієї землі зберегла у пам’яті. Пізніше писала: «Перші спогади пов’язані з весною… Специфічний запах повітря, чудовий колорит неба і щебет птахів довкола великого дому з великими колонами».

Ця молода дівчина, маючи 22 роки, повністю втрачає зір. Цю втрату Роза приймає, як знак особистого життєвого покликання і присвячує своє життя служінню незрячим людям – тим, які не бачать світла, і тим, які не бачать Божих справ. У своїх «Нотатках» вона пише: «Господь Ісус … хоче відкрити нам очі, щоб ми Його бачили справді ЖИВИМ, який живе серед нас і в кожному з нас… Він хоче лише, щоб ми Його вважали другом і так ставилися до Нього. Другом ЖИВИМ, Богом - Людиною».

Роза розпочала своє життя виключно для Бога. Вона сама цю подію так: «У Житомирі я вирішила повністю присвятити себе Богу і від єпископа Дубовського отримала дозвіл носити габіт третього Ордену св. Франциска, до якого я вступила і де протягом двох років проходила новіціат під керівництвом Отця-директора К.» Від моменту обітів вже нема графині Рози, але до світу незрячих повертається сестра Єлизавета від Розп’яття Господа Ісуса, щоб їм служити.

Форму життя, яку Мати обрала для себе і Справи, що зародилася, вона визначає словами: «Коли я краще пізнала св. Франциска, зрозуміла, що він є немов протиставленням сучасному стилеві життя, і що лише повернення до ідеалу Євангелія може вилікувати світ від хвороби, яка його точить… Повернення до простоти в житті, самозречення як протиставлення пожадливості споживацтва, прийняття страждань з любові до Господа Ісуса – як протиставлення страхові перед хворобою та смертю. Все це спонукало мене віддати себе під опіку св. Франциска». Матір Єлизавета залишила заповіт, щоб її Справа, зроджена з Божого натхнення, була «з Бога і для Бога».

Свою Справу Матір Єлизавета будувала на тісній співпраці сестер з незрячими і мирянами. Мати організувала майстерні, де на верстатах працювали дорослі незрячі; дитячий садок, школу, брайлівську бібліотеку, а також відділ Опіки над незрячими вдома.

На сьогодні – найбільшим навчальним і виховним осередком, що охоплює незрячих дітей і молодь Польщі є Ляски – невеличке селище під Варшавою.

Сестри Згромадження працюють також в Італії, Індії, Африці та в Україні. Тут в Україні є три монастирі: в Харкові, Житомирі та на Тернопільщині в Старому Скалаті.

У Харкові та Житомирі безпосередньо працюємо з дітьми і дорослими незрячими – в школах­інтернатах для незрячих і слабозорих ведемо гурток «Умілі руки», де на спеціальних верстатах діти в’яжуть, що дає можливість розвивати моторику пальців і служить допомогою в читанню брайля (письмо Брайля – алфавіт випуклих шести крапок, де комбінація окремих крапок творить букви; створений французьким вченим Луї Брайлем). На цих верстатах діти здебільшого в’яжуть м’які іграшки, а молодь, щось із одягу для себе: чи то шарфи, чи то спіднички, чи то шапки, а то й чудові светри. Діти працюють завжди охоче і з радістю приймають кожний прихід сестер до школи. І в Харкові, і в Житомирі ми також організовуємо принагідні тематичні зустрічі незрячих, відвідуємо їх вдома.

У Старому Скалаті сестри ведуть працю в парафії, головним теж завданням сестер є катехизація серед дітей і молоді. І також відвідують старших і самітних парафіян.

Про більш широке пізнання життя Матері Єлизавети та її Справи служіння незрячим тілесно і духовно можна дізнатися з книги М. Жултовського «Мати Єлизавета Роза Мацька та її Справа». Сам автор так пише про цю книгу: «Читач, який бере до рук нову книжку, має право запитати, звідки вона взялася і з чиєї ініціативи виникла… У 1987р. у Варшаві перед судом Митрополичої курії розпочався канонізаційний процес Слуги Божої Матері Єлизавети Рози Чацької. Одним із елементів процесу є документально обґрунтована біографія кандидата на вівтар… У моєму розпорядженні було багате зібрання розповідей сестер і співробітників-мирян про Матір Чацьку, спогади осіб з її родини та її листування з Антонієм Марильським, що нараховувало 375 сторінок. Незалежно від цього в архіві Згромадження в Лясках існували папки, присвячені деяким спеціальним питанням. Після ознайомлення з цим величезним матеріалом я взявся за написання. Почав з опрацювання вступів до епох з історії Польщі, особливо пов’язаних із діяльністю роду Чацьких…» У вступному слові до українського видання єпископ Станіслав Падевський дуже влучно помітив, що все в житті, а отже і в біографії людини має свою поверхню і свою глибінь. Те, що на поверхні, можна зареєструвати, задокументувати факти і події; тим часом важче дістатися глибин, де відбувається змагання Божої благодаті зі співпрацею людини.

Наслідком цих двох чинників – благодаті та власних зусиль – є святість. Авторові книжки вдалося зазирнути в глибини внутрішнього життя Матері Єлизавети Чацької. Господь Бог дав їй – осліплій – якийсь особливий внутрішній зір, якийсь інтуїтивний пророчий погляд і внутрішнє світло в зовнішній темряві, дар бачити наперед долю Справи Лясок, а насамперед – дар бачити глибинні сфери людської особистості.

Підкреслюючи вище сказане, ця книга розповідає про життя Матері Єлизавети Чацької, яка вважала, що заснована нею Справа має виховати еліту незрячих, здатних показувати зрячим – сліпим духовно «сяйво», тобто справжній сенс життя, систему вищих цінностей.

Незрячі здійснять це своїм життям, прикладом, культурою та смиренним прийняттям каліцтва.