19 липня свята церква вшановує пам’ять св. Вінкентія
а Паульо. Члени бібліотеки духовної літератури, що в Янові, обрали
своїм покровителем саме цього святого. Чому?
Головною метою життя св. Вікентія було наслідувати
Христа в Його чеснотах і брати за взірець Його приклад у спасінні душ.
Він вибрав для себе гасло Ісуса Христа: „Послав мене благовістити
радісну новину вбогим”. І бібліотека також через спонукання до читання
релігійної літератури намагається виховати прагнення іти слідами Ісуса,
жити за законами Божими.
Віддаючи шану своєму опікунові, хлопці та дівчата
поставили декламацію, в якій у художній формі відтворили життєвий шлях,
пастирську працю, а головне – високі духовні прагнення св. Вікентія.
Основною ідеєю їхнього виступу була думка про те, що цей святий є
великим у своїй простоті та відданості Богу, до якого намагався ще
більше наблизитись у вчинках любові до ближнього.
Перед глядачами одна за одною проходили сцени з життя св. Вікентія.
Був третьою дитиною з шістьох селянина Жака а
Паульо. Батькам треба було важко працювати, щоб прогодувати родину. А
хлоп’я, зустрівши жебрака, ні на хвилю не замислюючись, віддає йому всі
заощаджені гроші, які батьки давали на великі свята, щоб купив собі
щось. Вчинив так, бо знав, що Отець Небесний велить любити ближнього, бо
люди є Його діти.
Не маючи ще 20 років, Вікентій отримав священичі
свячення. Його охопив безмежний трепет, і поки інші, які разом з ним
одержали свячення, відправляли першу Службу Божу в колі родичів і друзів
з урочистою пишністю, він таємно, вночі, у супроводі лиш одного
священика пішов до самітньої церковки. Трепет пройняв його душу й тіло,
коли він вимовляв урочисті слова освячення. Він не міг зрозуміти, чому
там, у світі, люди ганяються за дохідними місцями, за багатствами, які
їсть міль, а забувають про Ангельський Хліб, який робить людей добрими
братами і який приносить світові мир.
Родина очікувала його допомоги, утримання від
посади. А він, ще такий юний, але надзвичайно талановитий, отримавши
пропозицію посісти одне з великих абатств, рішуче відмовляється і
скромно просить: "Я хотів би утекти куди-небудь до бідної парафії, до
селян, у село, залишене своїм пастирем, де стало розбіглося, де вовки
живуть у горах, де я можу бути висміяний, але хотів би тим рятувати
загиблі душі”.
Кожен його вчинок був вчинком милосердя. Щедрий
дарунок вдячної за рятунок доньки пані Марії де Шанталь разом з нею він
роздає бідним. І навіть плащ свій легко скидає зі плечей і віддає на
влаштування похорону бідної вдови, а за останні гроші оплачує житло для
нещасних сиріт.
Св. Вікентій зорганізував "Братство християнської
любові”, яке поширилося по всій Франції. Сестри Милосердя змогли своєю
працею охопити лікарні, притулки, тюрми… Наймолодшу монахиню пастир
повчає: "Знай, дитинко, що милосердя важко нести… І як би не склалися
обставини, пам’ятай, що ти всього лиш маленька служниця бідних, дочка
милосердя. Ти завжди повинна бути усміхнена і в доброму настрої, повинна
огортати нужденних теплом своєї душі, давати їм свою любов…”
Здається, ці слова були звернені до кожного з
глядачів, що стояли на церковному подвір’ї. Святий Вікентій готовий був
наставити обійми свого серця кожному. Але чи кожне серце відкрите для
нього? Чи знаєш ти свій шлях? Чи, можливо, блукаєш манівцями? Звернись
до святого Вікентія, і він підкаже.
Вірю, що ніхто не залишився байдужим. Присутні (за
їх словами) були зворушені виступом, дякували юним акторам. Усім
сподобалася виразність мовлення учасників декламації, їхні дбайливо
підібрані і пошиті костюми, манера поведінки на сцені, музичне
оформлення, пісні.
Від імені парафіян хотіла б подякувати не тільки
членам бібліотеки Св. Вікентія, але й отцеві Любомиру і отцеві Андрію за
їхню опіку, допомогу, підтримку, настанови. Хай Бог благословить їхню
працю.
Водночас, користуючись нагодою, звертаюся до читачів
журналу з проханням завітати до нашої бібліотеки. З власного досвіду
можу сказати, що тут Ви знайдете те, що шукаєте. Наша книга вкаже шлях
до Бога.
Дзвін з Фатіми
www.saintjosaphat.org
