Франциск Ксаверій народився 1506 р. у знатній родині в Хав'єр
(Наварра, Іспанія). Під час навчання в Парижі став соратником святого
Ігнатія Лойоли. Прийняв священицькі свячення у Венеції 1537 р. та
присвятив себе справам милосердя. Був відправлений з місією на Схід 1541
р.; невпинно проголошував Добру Новину в Індії та Японії, де багатьох
навернув до віри. Помер 1542 р., не встигнувши втілити свою мрію про
місії в Китаї. 1622 р. Папа Григорій XV зарахував його до лику святих.
Його приклад надихає нас і тепер, адже перш ніж Франциск поставив прапор
хреста в далекій країні, він підніс його у своєму серці. Силою
Воскреслого Христа Франциск подолав рамки, що обмежують його справу.
Життя Франциска стало прикладом життя людини, перетвореної Духом - на
прикладі внутрішньої боротьби, ми бачимо справжнє значення апостольства.
Перешкоди між цивілізаціями зникають лише тоді, коли зіткнуться з
людиною Духа, людиною, в якій благодать торжествує над гріхом.
Минуще і вічне
Щоб по-справжньому пізнати цього святого, ми повинні спочатку взяти до
уваги дві обставини, що визначали його життєвий шлях й ускладнюють
розуміння особистості святого для людини XXI століття. Першим
визначальним фактором діяльності Ксаверія послужив його зв'язок з
політичною владаю. Франциск був апостольським нунцієм й одночасно
представником короля Португалії. Він не боявся (відповідно до традицій
епохи) звертатися до світської влади - не з метою навернення індійців, а
для того, щоб напоумити європейських спекулянтів. Таким чином, його
діяльність, хоча вона й була євангелічною, можна розглядати як
колоніальне підприємство. Другий визначальний фактор випливав з мови й
богословських уявлень. Франциск вважав, що зобов'язаний зберегти душі
від пекла, бо він здійснював масове хрещення й категорично відкидав усі
інші релігії. З великими труднощами він навчився бачити в них кроки на
дорозі до Бога й приховану істину. Якщо ми визнаємо ці обставини, нам
буде легше зрозуміти, що було головним у житті Франциска. На різних
своїх етапах, залежно від обставин, історія Франциска Ксаверія - це,
більшою чи меншою мірою, історія будь-якого місіонера й будь-якого
християнина. Цей святий може говорити зі мною, а я з ним, якщо зрозумію,
що його життя не вичерпується одними лише зовнішніми подіями - тим, що
він робив і куди їздив, - а тим більше, якщо постараюся вникнути в його
духовне життя, і крок за кроком осягнути приховану реальність, що лежить
в основі її зовнішнього розвитку.
Кроки на шляху до надії на Бога
Перший крок - це пробудження Ксаверія для апостольського життя. 1533
року Бог "вирвав" його з дуже "людського" життя: Він не послав його
відразу ж на інші континенти, але в тиші молитовного життя відкрив і
передав йому Свою любов до людських душ. Протягом семи років Він вчив
його в усіх випробуваннях бачити образ Бога Отця, віддавати себе без
залишку будь-кому, хто приходив до нього, у групі людей, яким пощастило
утворити Товариство Ісуса, Він явив йому справжнє обличчя Церкви. Цей
ідеал, створений і втілений в "штучних" умовах, зажадав від нього
реального втілення на другій стадії шляху. На початку 1541р. Христос
через Свого намісника направив Франциска на Далекий Схід з офіційною
місією апостольського нунція. З тих пір апостол Христа жив у
наслідуванні Спасителя, Який, будучи багатим, став убогим, будучи
Господом, принизив Себе, ставши Слугою; Що постраждав заради порятунку
всього людства, тим самим, показавши Франциску безмежну милість Бога до
грішників - "живих книжок", які Франциск вчився читати. Останній крок
був зроблений 1545 року, коли під натхненням ,Духа Франциск вирішив
покинути Індію, де його робота тільки починалася, і відправитися в
країни, менш відомі й настільки віддалені, що на ті часи відстань до них
здавалася величезною. Хоча мотив, який спонукав Франциска Ксаверія
відправитися з Лісабону до Індії, а потім на Молуккські острови і в
Японію, завжди був одним і тим же, істотний перелом настав саме 1545 р.
Сподівання на Бога, яке вперше зародилося в ньому в братській атмосфері
молодого Товариства, повинно було заглибитися у випробуваннях.
Усі ці кроки були глибоко пов'язані між собою. Життя Ксаверія - це
послідовність моментів, зазначених Божим втручанням. І ці моменти ніколи
не забувалися, ніколи не відкидали, як непотрібний мотлох, які стоять
на заваді, ніколи не витіснялися новими одкровеннями; нові переживання
лише додавалися до колишніх, назавжди зберігало своє значення й силу.
Людина бажання, яким Франциск був за часів свого навернення, переріс
себе й перетворився в людину Духа; людина з ніжним, чутливим серцем -
він виявив, що громада його братів-ченців займає в його серці місце
більш глибоке, ніж будь-які почуття, місце, де б'ється серце самого
Ісуса; людина молитви - в сутичці з лукавим він ще глибше проник у
безодню страждання Христа й ще міцніше припав до своєї скелі - Бога;
страждає, охоплений Франциск долав усе більш тяжкі перешкоди. І протягом
усього цього часу Бог не залишав його, піклуючись про те, щоб посіяне
насіння принесло свої плоди.
Бог діє через грішну людину
Спробуймо розглянути деякі риси характеру Ксаверія -
найнеприборкуванішого, з яким коли-небудь доводилося мати справу св.
Ігнатію. Перш за все, відзначимо, що він відображає період розвитку
думки, що передував полеміці Баньеса й Моліні. У той час вважалося, що
від людини не виходить нічого, крім зла, що всяке добро - від Бога, що
все, що відбувається - справа благодаті й, нарешті, що першочергова
чеснота апостола це смирення, яке утримує його на своєму місці. Ксаверій
взяв усе краще з традиції Августина. Ревно піклуючись про славу Божу,
він не брав до уваги людську свободу; щоб зрозуміти, що Бог - єдиний
Творець усякого блага, апостол повинен дозволити Йому опустити себе на
саме дно; саме з глибини власної нікчемності пролунає вигук повного
сподівання, і вона стане джерелом постійного чування. Тому апостол
повинен поволі ставати Самим Христом, поклавши на себе тягар людських
гріхів. На шляху, що веде його до серця ближнього, апостол потрапляє в
область гріховності, до якої не можна наблизитися, не обпікшись. Поки
апостол не постраждає за свою любов - любов невпинну й терпеливу - він
не проникне в її таємницю по-справжньому. Тому Ксаверія цікавило не те,
чи люблять інших ті, з ким він працював, а те, чи люблять їх інші: у
його очах така любов не могла бути просто відповіддю на любов грішника.
Може бути, вона означає, що, незважаючи на всі перешкоди, якими грішник
перегороджує шлях любові, воскреслий Христос уже діє в його житті? Що
любов живого Христа проникає в серце людини, зачіпаючи заповітні струни
її душі, і вона любить Христа, навіть не усвідомлюючи цього?
Апостольські боріння
Іншою стороною життя Франциска Ксаверія є те, як він переживав боротьбу
протилежностей, якими сповнена життя будь-якого апостола. Боротьба між
мрією й реальністю постійно змушує апостола перевершувати себе самого й
усе те, що він вже почав будувати чи побудував, й одночасно зміцнює в
ньому почуття обов'язку щодо даних зобов'язань. Боротьба між "світом і
моїм приходом" постійно спонукає людину переглядати досягнуте. Боротьба
між громадою й самотністю "очищає" нашу присутність серед інших людей,
адже місіонерові, наприклад, Ксаверію, іноді доводилося чекати звісток з
Європи багато місяців (32, потім 24, потім 21 і нарешті 50 місяців -
всього п'ять звісток за десять років!). З іншої сторони, боротьба,
породжувана послухом. З нею відносно легко впоратися, підтримуючи
зв'язок з настоятелем, а проте, коли місіонер знаходиться так далеко, що
голос влади не може бути почутий, з'являється спокуса засумніватися у
Святому Дусі.
Апостол у світі й Бог в апостолові
Людські страждання гнітили Франциска Ксаверія, але любов до Христа діяла
в ньому з не меншою силою. Тому, хто не може злити воєдино любов до
Бога й людини, загрожує велика небезпека поринути в діяльність,
втрачають зв'язок зі своїм божественним началом. Франциск прагнув
побороти в собі запал загарбника, що ставить під загрозу людське почуття
залежності від Бога, а разом з ним і почуття спокути через хрест. Його
сучасники багато говорили про це; ночі мовчання й містичної боротьби,
можливо, більш наповнені змістом, ніж яскраве світло дії. Апостол - це
людина, що діє в Бозі, і Ксаверій ясно бачив це, але його власне
свідчення говорить про те, що в апостолові діє тільки Бог. Саме тоді
приходить свобода, яка дає людині, прислухатися до Духа. Але, йдучи за
Христом до кінця, Франциск Ксаверій навчився з невиліковною радістю
відкривати дію Пресвятої Трійці у своєму житті й у всесвіті. Зерно, яке
впадає у землю, вмирає, але приносить урожай.
За матеріалами: Католическая Энциклопедия
www.christusimperat.org