Спливали роки Савла на його батьківщині в Тарсі. Нічого не відомо, і сам Савло нічого не пише про своє перебування в рідному краю. Можливо, він серед своїх земляків також проповідував Слово Боже, але, мабуть, не було плодів цієї проповіді. Савло цілковито віддав своє життя в руки Господа і чекав не свого рішення, а як ним покерує Дух Божий.

Савло не знав, що відбу­вається в Єрусалимі і околицях у Церкві Христовій. А відбулися великі події, які заслуговують на ширше пояснення.

В той час, приблизно біля 7 років, коли Савло перебував у Тарсі і Кілікії, Апостол Петро трудився серед євреїв в Юдеї і Самарії. Він добре пам'ятав слова Христа Спасителя, який навчав їх: "У дорогу до поган не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте. Ідіть радше до погиблих овець дому Ізраїля. Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. Оздоровляйте недужих, воскрешайте мертвих, очищайте прокажених, бісів виганяйте" (Мт. 10, 5-8). Юдеї отримали від Апостолів науку, а часто вони самі були свідками дивних діл Господніх, тепер ці слова Спасителя вже стосуються минулого, а вони мають виконати Заповідь, яку Ісус дав їм: "Ідіть, отже, навчіть усі народи: христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я заповідав. Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку" ( Мт. 28, 19-20). Святий Євангеліст Марко так описує останнє доручення Ісуса Христа своїм Учням: "Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всякому сотворінню. Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений" (Мр. 16, 15-16).

Апостол Петро проповіду­вав по різних містах і селах. Зайшовши до Лідди, там знайшов одного чоловіка на ім'я Еней, який був паралізований 8 років. В ім'я Ісуса Христа Апостол Петро оздоровив Енея. Побачивши таке велике чудо, мешканці Лідди та Сарона масово прийняли Христа Ісуса. В Яффі Апостол Петро воскре­шає Товиту - жінку, яка своєю працею допомагала христи­ян­ській спільноті цієї місцевості. Почувши про чудо воскресіння Товити, мешканці Яффи чи­сельно увірували в Господа. Петро залишився у Яффі в одного чоловіка на ім'я Симон.

Але в цей час Дух Божий покликав його закласти початок великій і благо­словенній справі поширенню християнської віри серед язичників. Першим містом, в якому відбулося навернення язичника до Христа, була Кесарія Палестинська. Це місто було резиденцією римського прокуратора, де стояв гарнізон з етнічних римлян - надійніших за війська, в яких служили чужинці. В тому полку, який носив назву Італійський, був сотник Корнилій. Він не був прозелітом, а звичайним язичником, який у своєму житті керувався добрими релігійно-моральни­ми засадами.

Варто застановитися над тим, що до цієї важливої місії був покликаний не хто інший, а сам Верховний Апостол Петро. Хоча на цей час у Кесарії жив також Филип - благовісник, Господь кличе Верховного Апостола Петра до такої важливої місії. З тексту Діянь Апостольських можна зробити висновок, що Корнилій усвідомив фальшивість поганської релігії і почитав правдивого Бога. Сам він з усім своїм домом благочестиво, чинив діла милосердя й завжди молився до Господа. На цей час в цілій Римській імперії було дуже багато людей, які розчарувалися в поганській римській і грецькій релігії і шукали чогось досконалішого, благо­честивішого, правдивого.

Багато поган дивилися на юдеїв, і в їхньому серці виникала симпатія до юдейської релігії і моралі. Корнилій навіть дотримувався годин молитви, які були в юдеїв, відвідував зі своїми рідними синагогу, сидів у задніх лавах, слухав науку про Господа Бога. Однак такі погани не стали повними прозелітами, чи наверненими в юдаїзм, вони не прийняли обрізання і не дотримувалися закону про їжу.

Корнилій дотримувався годин молитов за юдейським звичаєм. Якось біля дев'ятої години дня бачить Корнилій ясно у видінні Ангела Божого, який каже йому, щоб він послав людей у Яффу і щоб вони привели Симона, що зветься Петром, у його дім. Корнилій відразу прикликав двох своїх слуг і благочестивого воїна і розказав їм усе, що вони мають зробити.

Наступного дня біля полудня троє чоловіків, посланих Корнилієм, наближалися до Яффи. Господь завжди вірний своїм постановам і обітницям і доводить справу до кінця. Тепер настав час, щоб підготувати Святого Апостола Петра. В цей час Апостол Петро вийшов на плоску покрівлю будинку, щоб помолитися. Хоч він мав би бути зосередженим тільки на молитві, а не на чомусь іншому, проте в цю мить з ним відбувається щось надзвичайне: він відчуває нестерпний голод. Коли йому готували їжу, "найшло на нього захоплення", по-грецьки "екстасіс" - такий внутрішній стан, коли людина перебуває ніби поза собою. Тобто коли зовнішній світ закривається перед людиною, а перед її внутрішніми очима відкривається інший світ. Про такий стан душі описує Святий Апостол Павло: "Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий до третього неба. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий у рай і чув слова невимовні, яких не можна людині висловити" (ІІ Кр. 12, 2-4). Такий стан переживало багато Святих людей, яким в той чи інший спосіб об'являвся Господь Бог чи Пречиста Діва Марія.

Перебуваючи у такому стані: "бачить він небо відкрите, із нього сходить якась річ, неначе скатерка велика, прив'язана за чотири кінці, і спускається на землю. Були ж у ній всякі чотириногі, земні плазуни й небесні птиці. І залунав до нього голос:

- Устань, Петре, заколи і їж!

Петро відповів:

- Ніколи, Господи, бо я ніколи нічого поганого й нечистого не їв.

І знову, вдруге, залунав голос до нього:

- Що Бог очистив, ти не погань.

Це сталося тричі, і зараз же скатертина піднялась на небо" (Ді. 10, 11-15).

Це видіння Апостола має глибоке духовне значення. З уст Святого Петра чуємо: ніколи, Господи, я ніколи в своєму житті до чогось такого не допускався і зараз не хочу. Для того, щоб переконати і утвердити Апостола Петра, що в цьому немає нічого грішного ("бо що Бог очистив, ти не погань"), це відбувається тричі, щоб істина міцно закріпилася в свідомості Апостола. Він до кінця не розумів того, що бачили його очі. Так часто буває і в нашому житті: ми не одразу розуміємо, не завжди усвідомлюємо і можемо пізнати плани Божого Провидіння щодо кожного з нас. І лише згодом те, що для нас було незрозумілим, недосяжним для нашого розуму, стає ясним і відкритим, якщо ми справді послушні волі Отця Небесного.

Петро не сумнівався в Божому Промислі. Будучи глибоко духовним чоловіком, він добре розумів і був свідомий того, що це видіння не було пов'язано з їжею, тут є щось більше, досконаліше, як сама їжа. Невдовзі для Апостола стала зро­зумілою ця таємниця. Він почув голос людей, які стояли біля дверей його будинку і питали, чи тут гостює Симон, на прізвище Петро. Дух Святий пе­рервав його міркування і сказав до нього: "Он три чоловіки тебе шукають. Устань, зійди вниз і, не вагаючись, піди з ними, бо то Я послав їх" (Ді. 10, 20).

Коли Апостол Петро прийняв трьох чоловіків, вони йому розказали, від кого прийшли і з якою метою. Петро радо прийняв посланців, вони залишилися на ніч в будинку, де гостював Апостол, а другого дня вирушили в дорогу. Петро пішов не сам, а взяв з собою шістьох чоловіків віруючих, бо був свідомий, до кого іде і що його потім запитають інші брати в Христі Ісусі, чого і чому він ходив до язичників. Петро повинен був мати з собою людей, які б засвідчили перед грома­дою про усю справу. Так, як було написано в Старому Завіті і про що також наголошував Ісус Христос: "Коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого. Коли не послу­хає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа полагоджува­лась за словом двох або трьох свідків" (Мт. 18, 15-16). Апостол Петро бере вдві­чі більше свідків, бо знав, яку важливу справу має вирішити.

Наступного дня, коли Апостол прибув до Кесарії, Корнилій вже чекав на нього. Він довіряв Господу, що його слово святе і непомильне, і станеться так, як йому було провіщено. Корнилій тими дня­ми не гаяв часу, але, розра­хувавши, коли може прийти Апостол Петро, зібрав усю свою родину, близьких, друзів. Коли Петро входив до дому Корнилія, той вийшов йому назустріч, впав до ніг і поклонився. Апостол Петро підвів його зі словами: "Встань, бо я теж людина". В цих словах ми бачимо глибоку покору Апостола Петра.

Ввійшовши в дім Корнилія, Петро побачив багато зібраних людей - язичників і відразу так пояснив свій прихід: "Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об'явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту. Тому я, покликаний, без вагання прибув. Питаю, отже, чому ви по мене послали?" (Ді. 10, 28-29). Побачивши, скільки людей зібралося до дому Корнилія, Петро зрозумів суть об'явлення Божого. Корнилій докладно розказав про своє видіння Апостолові Петрові і всім присутнім.

Апостол Петро звертається з проповіддю до зібраних людей. Проповідь можна поділити на три частини: 1. Господь не дивиться на особу, але вибирає тих людей з різних народів, хто його боїться і чинить правду у своєму житті. 2. Діяльність Ісуса Христа до Його смерті. 3. Пророчі слова про спасіння всіх у Христі Ісусі.

Коли Апостол Петро про­по­відував, Дух Святий зійшов на всіх, хто був у домі Корнилія слухав Слово Боже. Це єдиний приклад у всій Апостоль­ській історії, коли Дух Святий зійшов на людей, які ще не були охре­щені, без всякого види­мого посередництва - покла­дення апостольських рук. Це був особливий знак від Госпо­да Бога для просвічення тих юдеїв, які вважали язичників не­чисти­ми і недостойними бути членами Церкви Христо­вої. Деякі юдеї вва­жали, що для того, аби стати членом хри­сти­янської спільноти, треба насамперед прийняти обрізання - лиш це дає право ввійти в християнську спільноту. Більше подібного надзвичайного дарування Духа Святого в історії християнства ми не зустрічаємо.

Після того як Святий Дух зійшов на всіх присутніх у домі Корнилія, Апостол Петро заявив: "Чи може хто відмовити хрещення цим, що, як і ми, одержали Святого Духа?" (Ді. 10, 47). Ці слова означали: не бачу жодних перешкод приєднатися до християнської спільноти через хрещення без всяких юдейських обрядових церемоній тим, над якими сам Господь Бог здійснив таке велике чудо своєї благодаті, милості і благословенства. Після виконання обрядуАпостол Петро пробув у ново­хрещених ще декілька днів на їхнє прохання, скріплюючи і утверджуючи їх у вірі Христовій.

Сповнилося Слово Боже: "Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кро­мішню, де буде плач і скрегіт зубів" (Мт. 8, 11-12).

Яка ж доля спіткала сотника Корнилія після того, як він першим із поган прийняв віру Христову? Святий Апостол Петро рукоположив Корнилія на священика, а опісля поставив його єпископом Кесарії. Корнилій часто відвідував різні країни, щоб про­повідувати Слово Боже. Коли Петро разом з Корнилієм і Тимотеєм перебували в Ефезі, їм стало відомо, що в місті Скепсії в західній малоазійській провінції Мізії пустило глибокий корінь і процвітає язичництво. Вони застановлялися, хто має іти і проповідувати тим поганам Добру Новину. Кинули жереб, який випав на Корнилія, і він прийняв це як Божу волю, і, прикликавши допомоги Духа Святого, пішов проповідувати Євангеліє до поган.

В цьому місті жив князь на ім'я Димитрій - філософ, який вивчав грецьку премудрість і в серці якого палала велика ненависть до Віри Христової. Почувши, що сотник Корнилій, християнин, завітав до Скепсії, він повелів своїм слугам прикликати його до себе в палати. Корнилій прибув до Димитрія, і той гордо запитав його, звідки він є і для чого прийшов у їхнє місто.

Корнилій відповів: "Я раб Бога Живого, прийшов до вашого міста, як післаний для того, щоб покликати тебе з глибокої темряви незнання до світла істини і кинути чистий промінчик пізнання правди в твою душу". Димитрій, нічого не зрозумівши із слів Корнилія, вельми розгнівався на нього і ще раз строго запитав: "Я питаю тебе про одне, а ти мені говориш про інше. Клянусь богами, коли ти мені не даси відповіді на кожне моє питання, то я не подивлюся на твій вік і не постидаюся сивини твоєї. І так скажи мені: кому ти служиш і для чого прийшов ти у наше місто?"

Корнилій відповів: "Якщо хочеш знати про мою службу, то знай, я - сотник; коли я почув про тебе, що ти і твоя жінка і вся околиця перебуваєте в великому обмані, то прийшов визволити вас від диявольських оков, наставити на правильний шлях і примирити з Єдиним Правдивим Живим Богом, котрий сотворив небо і землю і все що на них знаходиться".

На це князь Димитрій сказав: "Я бачу, що ти укручений старістю , і тому маю милість над тобою, через твій похилий вік; перестань говорити всякі нісенітниці; приступи до наших богів і поклонися їм. Коли не захочеш виконати мою волю, то знай, що я передам тебе на тяжкі муки, і ні один бог, окрім моїх богів, не визволить тебе з моїх рук".

Корнилій твердо і непохитно стояв при вірі Христовій, хоч бачив, що князь Димитрій рішуче настроєний проти нього. Корнилій дав свою згоду ввійти в поганський храм. Князь Димитрій, його жінка Евантія і його син, теж Димитрій, а також всі присутні на тих дебатах ввійшли в поганське капище. В поганській святині Корнилій повернувся лицем до Сходу і, впавши на коліна, став молитися до Всевишнього: "Боже, Ти потряс землею і перетворив гори в безодні морські! Ти рукою Даниїла сокрушив Ваала, умертвив змія, загородив уста левів і зберіг непошкодженим раба Твого. І нині покажи свою силу над ідолами тими, і дай пізнати людям силу правиці Твоєї!"

Після молитви Корнилій вийшов з поганської святині, а з ним також і князь Димитрій та інші люди В святині залишилася жінка і син князя. Тоді враз зчинився землетрус. Усі поганські божки попадали на землю і порозбивалися, жінка і син князя були присипані стінами святині. Весь народ був у великому потрясінні від того, що бачив своїми очима. Князь не знав, що його жінка і син залишилися в святині і їх привалило стінами.

Хоч Димитрій бачив це велике чудо, проте його серце не було ще готове до прийняття віри Христової, воно стало ще твердішим, а сам князь ще більш упертим. Він зібрав своїх радних, і вони разом почали вишукувати, якими б то тортурами покарати Корнилія. Сонце вже сховалося за хмари, нічого не могли придумати, тоді князь наказав прив'язати Корнилія за руки і ноги в темниці до стелі, щоб так цілу ніч він терпів страждання. Коли зв'язали руки і ноги Корнилія і підвісили до стелі, до князя прибіг один із рабів на ім'я Талетон і сказав: "Мій князю! Твоя дружина і син-одинак загинули в храмі".

Димитрій розірвав на собі одяг і гірко заридав, а з ним і весь народ. Тоді князь повелів, щоб розчистили каміння і дістали тіла сина і дружини. Він сидів і ридав, оплакуючи смерть своїх най­рідніших, аж ось прибігає до нього начальник жреців Варват і промовив: "Я чув голос жінки твоєї і сина з-під упавших стін, які говорили: "Великий Бог християнський: Він зберіг нас живими від жахливої смерті через раба Свого Корнилія. Просіть цього святого мужа, щоб допоміг нам вийти звідси, щоб ми тут не загинули".

Князь Димитрій скоро побіг зі своїми слугами в темницю до Корнилія. Яким же було його здивування, коли він побачив, як Корнилій спокійно ходить по темниці і засилає молитви до свого Бога. Корнилій промовив до Димитрія: "Не бійся, я не втечу, то Всевишній послав Ангела з небес, який звільнив мене з ваших кайданів". Димитрій припав до ніг Корнилія і промовив: "Великий і Всемогутній твій Бог, Корнилію, бо Він хоронить мою дружину і сина під звалищем святині. Благаю тебе, слуго Бога Всевишнього, прийди і виведи їх звідти, щоб вони не загинули. Я з своєю родиною і моїм домом увірую в Христа Розп'ятого, якого ти проповідуєш".

Корнилій разом з Димитрієм і зібраними воїнами та слугами прийшли до розваленої поганської святині. Підвівши свої очі до неба, Корнилій сердечно просив Господа Бога, щоб звільнив жінку і сина князя. Після тривалої молитви відкрилось місце, де були привалені жінка і син. Вони здорові вийшли з провалля і дякували Господові за в чудесний спосіб врятоване життя.

Димитрій і його дружина разом з сином, а також з усім домом і 277 громадян містечка прийняли хрещення. Святий Корнилій залишився в тому містечку, щоб викорінювати темряву поганства і провадити людей до Євангельського світла. За певний час він навернув до Христової віри все містечко і одного поважного чоловіка на ім'я Євномія поставив там єпископом. Сам дожив до глибокої старості, а коли дні його земної мандрівки добігали кінця, було йому об'явлено день його кончини. Корнилій зібрав усіх тих, які увірували в Христа Ісуса, дав їм останню свою науку і благословення. Віддавши місто і його мешканців в опіку Все­вишнього, спокійно закінчив свій земний шлях.

Князь Димитрій, його дружина Евантія і син Димитрія дякували Господу Богу, що удостоїв їх цієї великої благодаті - пізнати правдиву віру Христову і що Всевишній послав їм такого великого подвижника і проповідника, яким був єпископ Корнилій. Хоча Корнилій відійшов у вічність природною смертю, але його послідовникам князеві Димитрію, його дружині і синові за віру Христову довелося прийняти великі страждання і терпіння.

Минуло багато років. Люди, які були свідками тих подиву гідних подій, відійшли у вічність. Могила Святого Корнилія заросла густим терням.

Одного разу на тому місці перебував єпископ міста Тріади Силуан. Святий Корнилій явився йому уві сні і сказав: "Довгий час я тут проживаю, і ніхто не навідався до мене". Єпископ прокинувся і не міг зрозуміти, хто до нього говорив, ці слова глибоко запали в його серце.

Наступного дня Святий знову з'явився йому уві сні і промовив: "Я - сотник Корнилій, мощі мої спочивають у тернині, на цьому місці колись стояв поганський храм. На цьому місці побудуй церкву".

Ранком єпископ Силуан розказав про свій сон клірові і народові, вони разом пішли шукати місце, яке уві сні бачив єпископ. Він упізнав місцину, яку бачив уві сні, вона заросла терниною. Єпископ Силуан провів молитву і благословив народ на святу справу. Коли розчистили чагарник і почали копати глибше, знайшли ковчег, у якому були мощі святого Корнилія. Відкривши ковчег, побачили, що тіло нетлінне і від нього йшов приємний аромат. Всі були надзвичайно щасливі, що знайшли такий великий скарб для Церкви Христової.

Єпископ Силуан засмутився, що не може виконати бажання Корнилія: побудувати на цьому місці храм Божий. В нього не було стільки грошей, щоб звести церкву. Наступної ночі Корнилій явився одному благочестивому чоловікові на ім'я Євгеній, який був дуже багатий, і повелів йому дати єпископу Силуану стільки грошей, скільки буде потрібно, щоб побудувати храм Господній. Євгеній наступного дня прийшов до владики Силуана і сказав, що він готовий допомогти матеріально, щоб побудувати храм Господній. Єпископ дуже зрадів, що може виконати прохання святого.

В день переносення мощей святого Корнилія до новозбудованої святині зібралося багато людей з різних околиць, духовенства, процесію очолив єпископ Силуан, а також фундатор святині Євгеній. Процесія зі свічками наближалася до новозбудованої церкви, і тут всі вірні стали свідками великого чуда. Коли єпископ разом зі священиками і вірними почали співати гімн на честь Пресвятої Животворящої і Нероздільної Тройці "Святий Боже", тобто "Три­святоє", ковчег сам піднісся над процесією вгору і попрямував до святині. Народ Божий разом із своїми душпастирями ще з більшою вірою і благодаренням почав прославляти Господа Бога.

Багато невіруючих людей, а також поган прийшли, щоб просто подивитися з цікавості, що будуть робити християни. Але те, що вони побачили, настільки їх вразило, що вони навернулися до віри Христової. Всім було цікаво, де, в якому місці зупиниться ковчег з мощами у храмі. Ковчег став поблизу престолу по правій стороні. Єпископ хотів поставити його в середину вівтаря, де було приготоване для цього місце, але ніхто не міг зрушити з місця мощей. Як завжди, в таких церковних урочистостях і церемоніях беруть участь хворі, каліки, немічні, які просять о ласку зцілення. Цього разу також не бракувало таких людей. Багато з них отримали ласку оздоровлення, за що дякували Господу Богу, який за молитвами і заступництвом святого Корнилія зцілив їх.

Після смерті єпископа Силуана, який доклав багато праці і зусиль, як фізичних, так і духовних, щоб належно були почитані мощі святого Корнилія, єпископом став Филострогій. Він також хотів щось зробити для культу святого Корнилія. Йому прийшла думка розписати храм всередині і якнайбільше помістити ікон на честь святого Корнилія. Він знайшов одного іконописця Енкратія. Іконописець почав писати ікону святого Корнилія і ніяк не міг написати його обличчя. Багато разів він змивав лице, бо відчував, що невдало зобразив риси.

Мабуть, кожен з нас знає, як ми нервуємося, коли бажаємо зробити щось добре, прекрасне, а нам це не вдається. Іконописець Енкратій, також не тільки нервувався, але, вийшовши з себе, навіть промовив нецензурні слова проти святого Корнилія, а тоді вирішив, що на цій стіні зробить інші розписи. Повний нервів і злості, він вилізає по драбині майже вже до самого верху і тут спотикається і падає на підлогу. Напівмертвий маляр лежить на підлозі в храмі. Люди, швиденько прибігли до Енкратія і, взявши його, занесли до хати і поклали на ліжко. Іконописець був ледве живий, не міг промовити жодного слова.

Подібно як колись за життя святий Корнилій вивів здоровими і неушкодженими жінку і сина князя Димитрія з повалених стін поганської святині, так і тепер він приступив до одра Енкратія, взяв його за руку, підняв з постелі, і той, мовби прокинувшись зі сну, почав ходити начебто нічого з ним не сталося.

Отримавши ласку оздоровлення за заступни­цтвом святого Корнилія, Енкратій швиденько поспішає до святині, де зберігаються мощі святого, заливається гіркими сльозами і перепрошує за свої нерозважні слова. Такою дорогою Господь провадив іконописця. Він став учасником двох великих чудес: отримав за заступництвом святого Корнилія ласку зцілення і побачив обличчя святого.

Вістка про хрещення поган скоро розійшлася між християнськими спільнотами і дійшла до Єрусалима скоріше, ніж сам Апостол Петро повернувся до міста. Така новина радувала багатьох християн, але були й такі, що ставилися до цього з великою обережністю і підозрою. В Діяннях сказано, що: "обрізані накинулись на нього, кажучи: - Чого увійшов єси до необрізаних і їв з ними?" (Ді. 11, 2-3). В цих словах відчувається недовіра і закид Апостолу Петру.

У своє оправдання перед юдеями-християнами Апостол Петро розказав їм усе докладно, що він пережив тими днями як увійшов у дім сотника Корнилія. Апостол взяв з собою шестеро вірних християн з Яффи, які могли підтвердити все, що він розповідав. У поясненні Апостол Петро підкреслив: "Ледве почав я говорити, як Дух Святий зійшов на них, як і на нас на початку. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: "Йоан хрестив водою, ви ж будете охрещені Святим Духом". Коли, отже, Бог дав такий самий дар їм, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг був стати Богові на перешкоді? Почувши це, замовкли і хвалили Бога, кажучи: "Отже, й поганам дав Бог покаяння, щоб мали життя" (Ді. 11, 15-18). Петро ясно і чітко пояснив тим християнам, які не сприймали того, що погани пристають до християнської спільноти, обминаючи Закон Мойсея: коли Господь за таких дивних і чудних обставинах приймає поган до вибраних своїх дітей, то чи може цьому протистояти людина? Розповідь Святого Петра внесла спокій і розуміння в християнську спільноту, а окремі християни навіть дякували Всевишньому, що Він виявив таку велику милість до поган.

о. Василь КОВПАК, СБССЙ

www.saintjosaphat.org