Крім настанов і повчань пастир повинен в особистому житті показувати своє негативне і зневажливе ставлення до забобон , повір’їв і всякого роду марновірств. Часто таке ставлення краще від самих красномовних слів переконує марновірних людей у безглузді і суєтності марновірств.

Тут дуже важливо починати боротьбу з індивідуального підходу через сповідь скріплюючи її проповіддю і прикладом власного життя. Пастир повинен навчити, щоб віруюча людина знала, що без допомоги Божої вона нічого гарного не досягне, і без попущення Божого з ним нічого поганого не станеться. Марновірна ж людина, хоча б і признає буття Боже, своє благополуччя чи неблагополуччя ставить не в залежність від Бога і від дотримання заповідей Божих. Вона вважає, що його благополуччя чи неблагополуччя залежить від якихось збігів, подій, несподіванок, чи ж попросту — від магічних дій. Пастир, у першу чергу, повинний за кожною сповіддю намагатися хоча б у мінімальному ступені роз`ясняти основні істини християнства, відвертати від марновірств і єретичних представлень, висуваючи на перший план не обрядову, а містичну роль Церкви як джерела любові Христової і благодаті, призивати до виконання моральних законів Спасителя. Магічне сприйняття культу є однією з головних причин виродження християнської релігії, її перекручувань, причиною росту язичництва, особливо атеїзму, окультизму і сатанізму. 

2. Причини марновірств серед віруючих.

Джерелом марновірств є найперше, підвищена від природи чи під впливом якихось зовнішніх причин,— наприклад, після перенесення тяжких випробовувань чи очікування майбутніх потрясінь, чи страх перед невизначеним майбутнім,—містична налаштованість людини, яка спонукає охопленого нею посилено тягнутися до всього таємничого і в області таємничого шукати швидких вирішень і розгадок питань і сумнівів які його турбують.113 Магізм як стан свідомості можливий усюди. Яскравий приклад його в християнській практиці – хрещення, причащання, вінчання чи чернечий постриг по чисто життєвих спонуканнях (наприклад, щоб не хворіти і т.п.), а не по вірі, як про це говорить Господь (Мк. 16,16).114 Але християнському пастирю потрібно слідкувати за правильним спрямуванням цього почуття. Вищезгаданий настрій душі, в загальному, досить сприятливий для розвитку віри, але може уклонитися на небезпечний і неправдивий шлях, якщо йому не дати правильного і здорового спрямування. А отже наступним джерелом марновірства є відсутність у віруючого цілісного і повного християнського світогляду, або взагалі відсутність чітких і здорових понять віри, чіткого релігійного погляду на зв’язок людини з видимим і потойбічним світом, з реаліями тілесними і духовними.

3. Особливості пастирського підходу у боротьбі з марновірствами.

Знання джерел з яких розвиваються марновірства дуже важливе для визначення засобів боротьби з марновірствами. Відомо, що для знищення марновірства треба усунути джерело з якого вони виникають. Якщо марновірство виростає на ґрунті браку освіти, то треба явища, що служать предметом марновірства освітити світлом наукового знання; якщо ж виникає через хворобливу містичну налаштованість, то потрібно дати людині здорове спрямування і здорову їжу істинної віри. Але таке просте вирішення питання ускладнюється тим, що в основі марновірства лежить притаманна людині потреба віри; корені істинної віри і марновірства переплітаються; віра і марновірство ростуть на одному полі і навіть з одного кореня, і вириваючи сурогат, кукіль віри можна пошкодити сам корінь віри. І тоді буде „останнє гірше першого"(Мф.12,45). Замість оздоровлення душа одержить спустошення. Пізнавши марноту своєї темної віри, розчарована людина може перенести своє розчарування і взагалі на віру, засумніватися в кінці кінців взагалі відкинути таємничу сторону віри, — а віра без таїн перестає бути вірою. А тому боротьба з марновірствами тільки шляхом наукового просвітництва небезпечна. На прикладі атеїстичного періоду, коли будь-яка віра називалась марновірством, і був обраний саме такий шлях боротьби з марновірством, всякого роду марновірств не тільки не поменшало, але ситуація у цій царині ще більше усугубилась. І саме цим можна пояснити таку спрагу до всього таємничого у пострадянський період, І таке поширення марновірств.

Люди втрачають крила віри, на яких розум возноситься до споглядання вищих тайн, і доходять до такого стану в якому здатні сприймати і признавати тільки те, що дає їм безпосередній досвід або вузький суб’єктивний світогляд.

А тому щоб запобігти цьому, потрібно до наукової добавляти релігійну освіту через протиставлення марновірствам істинних понять про Бога, про людину, про обмеженість людського розуму, про Божественне Одкровення, яке пояснює людині таємниці недоступні для розуму, про духовне життя, важливість і спасительність для людини великих тайн Божих, що мають у всій повноті розкритися у майбутньому житті, тобто використовувати всі засоби щоб марновірний засвоїв розумний релігійно-моральний світогляд. Сита людина не накинеться, як блудний син на свинячу їжу, і той хто має тверду релігійну віру не стане їсти релігійних відходів якими в даному випадку є марновірства. Використовуючи удавані безневинними і необразливими гріхи марновірства, віри в прикмети, і т.п. ворог роду людського продовжує свій руйнівний хід. Занадто короткий зв`язок віри в чорну кішку, порожні відра, наврочення, порчу і прямим служінням сатані.

У нашому суспільстві давно забуті імена язичницьких богів. Яким приносили жертви наші предки язичники, але донині бачимо прояви язичницької закваски. До сьогодні справляються язичницького походження торжества і звичаї, з їх атрибутами. Люди не надають їм колишнього релігійного значення, , і не пам’ятає їхньої язичницької закваски. До них відносяться різні новорічні забави, ворожіння, звичаї, а також різні язичницькі забави в ніч на Івана Купала: християнське ім’я замішане до цих чужих обрядів ніяк не оправдовує язичницького характеру їх.120 Рівно душне ставлення до цього вироблене тим, що такі обряди в основному серйозно не сприймаються, і відроджується в сьогодення освітніми закладами у формі вивчення фольклору, древніх традицій. Береться тільки зовнішня сторона цих обрядів, але священику потрібно пам’ятати про небезпеку яка підстерігає нас у такому розвитку подій, і використовувати її у просвітницьких цілях розкриваючи порівняльним способом висоту християнського вчення і суєтність цих обрядів, оскільки починаючи від дитячих садків і закінчуючи вищим учбовими закладами культосвітнього спрямування елементи язичництва і зараз вивчаються як фольклорна спадщина народу і священик не має можливості і права заборонити це. Але повинен зупиняти серйозне ставлення і можливість у такий спосіб відродження язичництва. Тут знову ж таки потрібно бути толерантним у певній мірі, і пастирському підході використовувати індивідуальний підхід до людей які в силу обставин викладають, чи вивчають у такій формі язичництво і роз’яснювати їм можливу небезпеку яка існує в цьому, і таким чином він зможе добитися настирливістю і мудрим підходом підкреслити важливість і істинність християнські традицій і сприяти їх поширенню в суспільстві. Толерантність тут повинна вживатися за принципом „не нашкодь" і з твердістю ревністю, та відповідальністю за чистоту віри і духовне здоров’я своєї пастви. Пастир повинен з сердечним болем роз’яснювати пастві облудливість марновірств, показувати їх безпідставність різного роду боязней і підозр, показувати непристойність і душе пагубність такого роду вірувань і поступків.121 Марновірства завжди викривалися як темнота віри і мутність розуму. Люди дуже легко, по дитячому впадають у марновірства. Живучи в цьому світі, дивуються його таємницям, і без знання істинного Бога, Творця і Промислителя вони будуть боготворити видимі предмети і взагалі будь яке творіння чи явище.122 І пастир повинен допомагати їм оминати ці підступні явища вивченням істинного порядку речей даного нам через Божественне одкровення.

Усіх нових видів і способів марновірств не перелічити. Але принципово нового в них нічого немає. Власне кажучи це ті ж марновірства, що заборонялися в Старому Завіті, перемагались у Новому Завіті і завжди викривалися святими Отцями Церкви Христової. Нове в нинішніх марновірствах — тільки сучасна псевдонаукова термінологія, та обчислювальна техніка. Але принципової різниці нема.

Усе це вимагає в даний час особливої пильності, уважності християн до себе і до всіх проявів зовнішнього світу, необхідності пам`ятати, що боротьба йде не на життя, а на смерть, причому смерть вічну для спокушених, тому що, як вказує апостол Петро, необхідно бути пильним, пам`ятаючи, що „...супротивник ваш - диявол - ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого поглинути; Протистійте йому твердою вірою..." (1 Пет. 5, 8, 9).

Найбільша спокуса для людини – „зірвати таємниці буття" (Бога, людини, природи) і самому стати „як Бог", непідвласним Богу, більш того, спробувати підкорити собі і Самого Бога. Магія і є божевільна спроба реалізації такої ідеї – свого роду психологічна революція людини проти Бога. Ми повинні смиренно визнати існування Таємниці, не намагаючись проникнути в неї не церковним шляхом. Нам даний верховний закон життя, нам зазначений шлях, що прямо веде нас до Бога - любов. І ми повинні йти цим шляхом, несучи свій хрест, не звертаючи на обхідні дороги.

За матеріалами www.hram.in.ua