(Продовження)Насправді, націоналістам йшлося не про «феодалізм», а про відродження справжнього аристократизму духу, приклад якого вони могли черпати в середньовічній епосі. Саме з епохи Хрестових походів націоналісти зачерпнули ідею ордену як форми інституційного оформлення власного руху. З утворенням у 1929 році на основі УВО та ряду молодіжних націоналістичних об’єднань Організації Українських Націоналістів націоналістичний рух намагався максимально дотримуватися орденської інституційної специфіки. ОУН розвивалася саме як орден – як ієрархічна, по-військовому дисциплінована спільнота людей, об’єднаних боротьбою в ім’я захисту, утвердження та поширення певної ідеї. Націоналістичний рух мав на меті породити верству нових «луччих людей» (Д. Донцов), сформувати касту справжньої національної еліти. Феномен середньовічного чернечого або ж чернечо-військового ордену слугував для українських націоналістів чудовим прикладом для наслідування.
Розуміючи примітивність і нежиттєздатність утопічного, по суті, егалітаризму, націоналісти підтримували ідею елітарного суспільного устрою. І знову ж таки, «аристократично-клерикальна», за згадуваним висловом Елерса, середньовічна нація могла слугувати для націоналістів певним ідеалом. «Давній устрій Европи спирався на «трьох китах», які... називалися Dieu, roi, chevalier (Бог, король, лицар). – пише Д. Донцов. – Зміст цих понять такий: ідея Бога... усталювала культ певного морального закону... і для маси і для правлячої верстви, культ обов'язку й відповідальности за долю країни. Поняття держави, що втілювалося в особі володаря – створювало примат загального добра над цілою масою партикулярних інтересів різних груп, кляс і одиниць. Нарешті існування окремої... підготовленої касти, в якій високо стояв культ Бога (моралі) і володаря (держави), надавало запоруку, що державні інтереси будуть в певних руках, та що низькі мотиви приватних інтересів або користи не гратимуть ролі в верхівки, якої почесним завданням є правити державою" [20, с.299-300]. Отже, українські націоналісти не лише сприймали середньовічні суспільства як природні спільноти-нації, але й вбачали не аби яку користь в аристократичній гармонійності їхнього устрою.
Свій рух націоналісти сприймали як новітню спільноту лицарів, як дійсно аристократичний прошарок нації. Ці лицарі, оформлені в специфічний революційний національно-визвольний орден, бачили перед собою особливу мету – своєрідний Хретовий похід. Для націоналізму була притаманною актуалізація принаймі двох Круціят: проти більшовицької Москви та проти західного лібералізму (хоч це, швидше, Реконкіста чи Хрестовий похід по типу Альбігойських війн – протистояння лібералізму з точки зору українського націоналізму радше розглядати як відвоювання свого, а не боротьбу з чужим; український націоналізм виступав за відродження Європи шляхом подолання згубного впливу розкладницького лібералізму).
Захоплення Середньовіччям було пов'язаним з особливими клерикальними поглядами окремих націоналістичних ідеологів. Донцов, зокрема, не лише підносив значення віри в житті та політичній боротьбі, але й наголошував на важливості відродження впливу Церкви на суспільство, неможливості повноцінного буття західних народів без християнства. В «Московській отруті» він пише: «Не треба думати, що там, де нидіє Христова наука, де порожніють храми, що там не здвигають вівтарів якоїсь нової «віри». В релігійно переважно байдужих мегаполісах здвигаються вівтарі ідолам матеріалізму. В осередку всього ставиться не Бога, «людину», «вільну людину», відірвану від контакту з Творцем. Така людина є «вільна» в родині, тому не родина формує її дух, а вулиця. Людина стає «вільною» в державі й у суспільстві, а тому має багато «прав» і мало обов'язків супроти спільного» [Цит. за: 40, с.4]. Перефразовуючи Дмитра Мирона-Орлика ми навіть можемо ствердити, що для Донцова було притаманним гасло «Не християнство для нації, а нація для християнства», тобто не лише християнство повинно виконувати свою конструктивну суспільну функцію, але й увесь народ передусім має служити вищій, трансцендентній за походженням, меті: для мислителя важливий «народ як нація в службі великої ідеї (визволення Гробу Господнього, вигнання поганих, ширення віри Христової)» [20, с.290].
Дивлячись на християнство, націоналісти, зокрема Д. Донцов, зробили те, чого не вдавалося зробити Ф. Ніцше, а саме, вони побачили силу цієї релігії, її войовничий характер. І знову ж таки, ідеал Ecсlesia Militans – Церкви Воюючої – вони знаходили у Середньовіччі. Неначе св. Бернар із Клерво, Д. Донцов хотів написати «Похвалу новому лицарству», закликати до нової справедливої війни в ім'я захисту Віри та Батьківщини, війни, що мала порушити грішний мир несправедливості. Своїми творами він виховував не святош-пацифістів, а воїнів-хрестоносців. (І справді, боротьба ОУН та пізнішої УПА, особливо в період антибільшовицького протистояння, значною мірою була не лише визвольною війною проти окупантів, але й набула рис боротьби за збереження християнської релігії. Значною мірою подібною вона була до боротьби франкістів проти т. зв. «республіканців» в Іспанії чи католицького збройного руху опору у постреволюційній Мексиці 20-х рр. минулого століття – українські повстанці доклали чимало зусиль задля захисту Церкви, всіма доступними методами вберігали дітей та молодь від впливу атеїстичної пропаганди в школі та т. ін.; в решті решт, бандерівці зі зброєю в руках протистояли відверто антихристиянській державі). Подібно до середньовічної, донцовська модель войовничого християнства є досить природною, в ній органічно поєднуються основні християнські принципи та потужний віталізм вольової людини.
Звісно, маючи свій «притулок» у романтично протрактованих часах Середньовіччя, традиціоналістичні аспірації українського націоналізму мали також свій хронологічний антипод. В даному випадку мова йде не тільки про «заражений раком рефлексії вік» та «епоху розкладу інстинктів», еле й про їх витоки. Ці витоки йдуть, насамперед, із Великої французької (у постмарксистській історіографії ще й досі збереглось означення «буржуазної») революції. Розуміння цієї революції як «дати зародження нації та націоналізму» в українському націоналістичному дискурсі розбивалося, в першу чергу, через те, що сама революція була дітищем гуманізму раціоналістично-матеріалістичного Просвітництва і, загалом, явищем, виразно ворожим Традиції, а отже – і національному буттю. Не даремно, між іншим, в опозиції до ліберального атеїстично-якобінського «націоналізму» кінця ХVІІІ ст. розвивали свою ідеологічну позицію французькі інтегральні націоналісти кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. [Див.: 49, с.19-26].
Велика французька революція породила, насправді, лібералізм, а не націоналізм. Ті націоналістичні настрої, котрі вона несла, по суті були проявом неминучості націоналізму, а також його масовізації, коли весь пієтет ототожнення себе із батьківщиною-Францією з аристократичних підданих короля переходив на усіх рівноправних громадян республіки. Це розуміли українські націоналісти, тож не зважаючи на окремі моменти, коли в націоналістичному дискурсі можна знайти визнання доцільності певних стратегічних і тактичних прийомів французької революції, для українського націоналізму є притаманною критика тієї події і породженої нею епохи, «у якої колиски стояла сумна постать великого плебея Руссо» [26, с.19]. Філософія українських націоналістів була протилежною філософії «Руссо, Вольтера та інших французьких енциклопедистів, які запалили ті смолоскипи матеріалізму, безбожництва, з якими їх духові правнуки – Маркси, Енгельси, Фройди і Леніни – заходилися знищити всю нашу християнську культуру і цивілізацію» [19]. Тому українські націоналісти відчували себе в праві критикувати французку революцію та її лібералістичні, протилежні традиціоналізму ідеали: «Гасла французької революції – «свобода, рівність і братерство» (гасла теперішньої демократії) – здегенерувались, стали маскою хаосу. «Свобода» – обернулась в свободу ширити розпусту і зраду, а навіть свободу розкладати християнську Церкву, бо «богами» сучасности стали гріш, шлунок і секс. «Рівність» – обернулася в пропаганду проти всього, що вивищувалося над масою, закоханою в «добробуті» і матеріальнім «щастю», настроєної проти великих ідей і чинів, проти героїзму. А «братерство» обернулося в пропаганду «дружби» з СССР...» [28, с. 8].
Звертає на себе увагу подібність бачення природи ліберальних цінностей українськими націоналістами та представниками греко-католицького кліру, приміром, митрополитом Шептицьким, котрий критикує «побудовані на обмані гасла, що домагаються не свободи, а сваволі, не братерства, а поневолення братів, не рівности, а перемоги слабших і менше здібних...» [56, с.21].
Побудоване на засадах традиціоналізму світосприйняття українських націоналістів диктувало відповідну етику. Чудовим прикладом тут можуть слугувати написані Зеноном Коссаком «44 правила життя українського націоналіста». Рушієм цієї етики є войовнича «Невмируща владарна воля Української Нації», котра казала нашим предкам «завойовувати світ, водила їх під мури Царгороду, поза Каспій та Віслу, здвигнула могутню Українську Державу, мечем і плугом зазначала границі своєї владарности, в боротьбі проти орд сповняла історичну місію України...». Така етика вимагала сприймати життя як «героїчний подвиг і здобувчий чин незламної волі і творчої ідеї», «красу і велич життя» вбачати в «невпинному стремлінні на вершини духа, ідеї і чину», а також бути «гідним виконавцем заповітів» й водночась боротись «для великого майбутнього», знаючи, що «найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною – меч». Немов середньовічний лицар, націоналіст повинен жити «риском, небезпеками й постійним змагом», погорджуючи «всякою вигодою та спокійним життям філістра». Український націоналіст мав бути «скромний і шляхетний», але пам’ятати, «що значить слабість і покора». Революціонер, що бореться за державність української нації, повинен гидувати «всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем», хоч, зрозуміла річ, у революційній тактиці боротьби має право використовувати щодо ворога необхідні підступ і обман. В решті решт, український націоналіст, нечаче лицар із христоматійного роману, зобов’язаний бути кришталево чистим в особистому житті – «44 правила...» наказували йому надзвичайно шанобливо ставитись до жінок і чітко говорили: «З Твоєї родини зроби кивот чистоти Твоєї Раси і Нації» [43].
ВисновкиОтже, модерний український націоналізм виявляв чимало рис традиціоналізму. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, синтез націоналізму та традиціоналізму був загальноєвропейським явищем, хоч, безумовно, в окремих випадках спостерігався конфлікт між націоналістично-традиціоналістичними силами та національно зорієнтованими рухами футуристичного характеру (приміром, німецьким націонал-соціалізмом та італійським фашизмом). Значною мірою, посилення в Європі націоналістичних та традиціоналістичних сил базувалось на своєрідній інтелектуальній революції, що проявлялася, насамперед, в зміні світоглядної парадигми із матеріалістично-раціоналістичної (котра значною мірою обслуговувала лібералізм та ідеології лівого спектру) до, відповідно, ідеалістично-ірраціоналістичної.
По-друге, український націоналістичний рух в ідейному відношенні був споріднений з націоцентричними рухами Центрально-Східної Європи – регіону, що носив більш традиційний харатер, ніж Західна Європа. Для націоцентричних сил даного регіону захист традиційних цінностей водночас був захистом своєї національної ідентичності.
По-третє, саму Традицію можна розглядати як інструмент буття нації у часі, ту силу, котра поєднує покоління «мертвих, і живих, і не народжених» і допомагає зберегти життєву силу нації, її життєвий ерос.
Для українського націоналізму характерна не просто глорифікація минулого, а особливий пієтет до часів Середньовіччя. Дана епоха бачилась українським націоналістам не лише періодом державної могутності України (Київська Русь), але, насамперед, часом, дух котрого відповідав духу самого модерного націоналізму. Націоналістів приваблював середньовічний ідеалізм, примат віри над розумом, фанатизм, принциповість, віталізм.
Націоналістам подобався образ середньовічної Ecсlesia Militans, її активізм, дієвість, спроможність кинути виклик злу. Український націоналізм був спрямований не просто на визвольну боротьбу, а й на своєрідний Хрестовий похід (йдеться, в першу чергу, про боротьбу з комунізмом і його бастіоном – євразійською Москвою, – та ліберальними силами Європи). Христологічні (в тому числі й еклезіологічні) уявлення українських націоналістів значною мірою відповідали відповідним уявленням часів Середньовіччя. Між іншим, образ войовничого християнства був притаманний не лише для націоналістичного, але й для національно-клерикального дискурсу [Пор.: 2,9,41].
Середньовічне суспільство приваблювало українських націоналістів своєю ієрархічністю, адже будучи далекими від егалітарних ілюзій, вони розуміли величезне значення еліти в національному житті. Саме із Середніх віків націоналісти запозичили ідею ордену як форми інституційної організації власного руху.
На засадах традиціоналізму базувалась героїчна етика українського націоналізму та його високі вимоги щодо моралі власних адептів.
В цілому, традиціоналізм як складова ідеології українського націоналізму значною мірою робив його (націоналізм) більш близьким до християнства, адже пропагував традиційні цінності та апелювавдо епохи, котра, по суті, була часом найбільшого тріумфу християнства, водночас, націоналістичний рух перебував в опозиції до духу модерної секуляризованої цивілізації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Артюх В. Поняття «традиція» в українській консервативно-націоналістичній історіософії [електронний ресурс] / В. Артюх. – Назва сайту. – режим доступу: // http://dontsov-nic.org.ua/index.php?m=content&d=view&cid=359
2. Бабій І., Горникевич Т. Свято католицької молоді // Мета. – Ч. 2 (94). – 7 січня 1933. – С.4
3. Баган О. Долання епохи Ratio: оцінки Дмитра Донцова постаті та творчості Івана Франка [електронний ресурс] / Олег Баган – Назва сайту. – Режим доступу: // http://banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmistd0/Bagan/Bagan14
4. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух [текст] / Олег Баган. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1994. – 192 с.
5. Баган О. Неоромантизм. Неокатолицизм. Неоконсерватизм (Творчість Наталени Королевої в ідейно-естетичному контексті доби). – Назва сайту. – Режим доступу: // http://banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmistd0/Bagan/Bagan10
6. Бердяев Н.А. Судьба России [текст] / Н.А. Бердяев ; [предислов. Л. Полякова]. –М.: Изд-во МГУ, 1990. – 240 с.
7. Бережко К. О. Взаємозв’язок радикального націоналізму й релігійного фанатизму: ідейне підґрунтя та соціальні наслідки [електронний ресурс] / К. О. Бережко // – Назва сайту. – Режим доступу: // studentam.net.ua/content/view/7165/97/
8. Білас Я. І. Митрополит Андрей Шептицький і проблеми національно-визвольного руху українців. Автореф. дис... канд. іст. наук: 09.00.11 / Я.І. Білас; Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди НАН України. – К., 2003. – 23 с.
9. Ваврик В. Комунізм а релігія. – Нью-Йорк: В-во ОО. Василіян, 1950. – 34 с.
10. Вассиян Ю. Бог і нація [текст] / Ю. Вассиян // Український націоналізм: Антологія. Т. 1. / Упор. В. Рог. – Київ: УВС ім. Юрія Липи, 2009. – С. 96-98
11. Вассиян Ю. Простір між Москвою і Візантією [текст] / Ю. Вассиян // Український націоналізм: історія та ідеї. Науковий збірник. Вип. І / За ред. О. Багана. – Дрогобич: Посвіт, 2009. – С. 473-494
12. Вітвіцький О. І. Діяльність духовенства УГКЦ як чинника формування національної ідеї у Східній Галичині у першій чверті ХХ ст. Автореферат дис. канд. істор. наук /О. І. Вітвіцький ; КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 18 с.
13. Возняк С. М. Уніатський клерикалізм – духовне знаряддя антикомунізму. – К.: Т-во "Знання", 1982. – 48 с.
14. Гірник О. Греко-католицизм як субкультура: перспективи «Теології Визволення» чи апокаліпсис «Rадикальної Gотики»? [електронний ресурс] / Олег Гірник. – Назва сайту. – Режим доступу: // http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/35948/
15. Гірник О. Духовні пошуки української еліти. Кінець "восточницького" проекту – Назва сайту. – Режим доступу: // http://www.risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/38038/
16. Дмитрук К.Є. Під штандартами реакції і фашизму. Крах антирадянської діяльності уніатської і автокефальної церков. – К.: Наукова думка, 1976. – 384с.
17. Дмитрук К. Е. С крестом и трезубцем. – М.: Политиздат, 1980. – 224 с.
18. Дмитрук К. Е. Униатские кресоносцы: вчера и сегодня. – М.: Политиздат, 1988. – 381 с.
19. Донцов Д. Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності [електронний ресурс] / Дмитро Донцов. – Назва сайту. – Режим доступу: // http://banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmist8/Donzov/Skovor
20. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич: Відродження, 1991. – 341 с
21. Донцов Д. Наші цілі [текст] / Дмитро Донцов // Донцов Д. Літературна есеїстика. – Дрогобич: Видавнча фірма «Відродження», 2010 – С. 54-58
22. Донцов Д. Незримі скрижалі Кобзаря (Містика лицарства запорозького) [текст] / Дмитро Донцов. – К.: УВС ім. Юрія Липи, 2008. – 266 с.
23. Донцов Д. Поетка українського Рисорджименто [текст] / Дмитро Донцов // Донцов Д. Літературна есеїстика. – Дрогобич: Видавнча фірма «Відродження», 2010 – С. 59-106
24. Донцов Д. Правда прадідів великих [текст] / Дмитро Донцов // Донцов Д. Літературна есеїстика. – Дрогобич: Видавнча фірма «Відродження», 2010 – С. 316-402
25. Донцов Д. Про «молодих» [текст] / Дмитро Донцов // Донцов Д. Літературна есеїстика. – Дрогобич: Видавнча фірма «Відродження», 2010 – С. 107-121
26. Донцов Д. Туга за героїчним: Постаті та ідеї літературної України [текст] / Дмитро Донцов ; [Худож. оформ. М.С. Пшінки]. – К.: Веселка, 2003. – 96 c.
27. Донцов Д. Хрест проти диявола [текст] / Дмитро Донцов // Своє. – № 3. – 2009. – С. 3-15
28. Донцов Д. Хрестом і мечем. Від містики до політики. – Львів: Б.в, 1990. – 64 с.
29. Дорожинський П. Дмитро Донцов – критика деяких його поглядів на націоналізм // ОУН: минуле й майбуття. – К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1993. – С. 203-212
30. Зайцев О. Націоналізм як релігія: приклад Дмитра Донцова [електронний ресурс] / О. Зайцев. – Назва сайту. – Режим доступу: // http://ucu.edu.ua/press-releases/507/
31.Єгрешій О. Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність єпископа Г.Хомишина (1904-1945рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Прикарп. у- тет. - Івано-Франківськ, 2003. – 18 с.
32. Іваницька О. Франко – каудильйо Іспанії [текст] / Оксана Іваницька. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. – 432 с.
33. Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм. – Дрогобич: Відродження, 1992. – 178 с.
34. Іванишин В. Українська Церква і процес національного відродження. – Дрогобич: Відродження, 1990. – 94 с.
35. Іванишин П. Аберація Християнства, або Культурний імперіалізм в шатах псевдохристології (основні аспекти національно-екзистенціяального витлумачення): [Монографія] / П. Іванишин ; Іл. Г. Доре. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2005. – 268 с.
36. Іка Й. Доля соціальної доктрини в Румунській православній Церкві. Аналіз одної проблеми [текст] / Йоан Іка // Соціальна доктрина Церкви: [Збірник статей]. – Львів: Свічадо, 1998. – С. 215-247
37. Іллєнко А. Перспективи нового націоналізму [текст] / Андрій Іллєнко // Український соціальний націоналізм. – Харків: Патріот України, 2007. – С. 25-42
38. Киричук Ю. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика [текст] / Юрій Киричук. – Львів: Добра справа, 2003. – 464 с.
39. Коваленко Г. Вибори в Україні та соціальне вчення Церков: випадок УГКЦ [електронний ресурс] / Гліб Коваленко. – Назва сайту. – Режим доступу: // http: //www.religion.in.ua/main/bogoslovya/6790-vibori-v-ukrayini-ta-socialne-vchennya-cerkov-vipadok-ugkc.html
40. Когутяк М. Дмитро Донцов: поет лицарства українського [текст] / М. Когутяк // Бандерівець. - № 1 (22), 2001. – С. 4-5
41. Конрад М. Поклик до Українського Католицького Студенства всіх високих шкіл у Львові // Мета. – Ч. 12 (104). – 19 березн 1933. – С. 1-2
42. Коршук Р. М. Особливості національної ідеї в політичних концепціях українського та російського консерватизму. Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.01 / Р.М. Коршук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2005. – 19 с.
43. Коссак З. 44 правила життя українського націоналіста [текст] / З. Коссак // Сватко Я. Місія Бандери. – [Видання друге, довнене і виправлене]. – Тернопіль: Астон, 2007. – С. 91-94
44. Краткий словарь по философии. [Более 1000 статей]. / Авт.-сост. Н. Н. Рогалевич. – Минск: Харвест, 2007. – 832 с.
45. Ланґевіше Д. Нація, націоналізм, національна держава в Німеччині і в Європі [текст] / Дітер Ланґевіше ; [Пер. з німецької]. – К.: «К.І.С.», 2008. – 240 с.
46. Маланюк Є. Нотатники (1936-1968): [Документально-художнє видання] / Євген Маланюк. – К.: Темпора, 2008. – 336 с.
47. Мигович І.І. Уніатська церква і український буржуазний націоналізм. – К.: Вища школа, 1981. – 144 с.
48. Мигович И.И. Преступный альянс: О союзе униатской церкви и укр. буржуазного национализма. – М.: Политиздат, 1985. – 190 с.
49. Наумов А. О. Фашистский интернационал. Покорение Европы / А. О. Наумов. – М.: Вече, 2005. – 448 с.
50. Недавня О. Українська греко-католицька Церква як чинник культурно-цивілізаційного самовизначення української нації [текст] / Ольга Недавняя // Християнство і національна ідея: Науковий збірник / Українська асоціація релігієзнавців, Тернопільська державна медична академія. – К.-Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – С. 122-131
51. Ортега-и-Гассет Х. Тема нашего времени // Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? – М.: Наука, 1991. – С. 3-50
52. Пілат Т.В. Ідеї соціальної філософії Лесі Українки [текст] / Т.В. Пілат // Культурно-цивілізаційні процеси, тенденції їх розвитку в сучасному світі та в Україні. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Полтава, 20-21 травня 2010 року. – Полтава, 2010. – С. 160-161
53. Післар К. Час та Інший: досвід переосмислення М. Гайдеггера [текст] / Катерина Післар // Час у дзеркалі науки. Спеціальний випуск збірника наукових праць «Гуманітарні студії». Частина 2. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С.33-42
54. Сосновський М. Ідеологія "чинного націоналізму" Донцова // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – С. 386-448
55. Субтельний О. Україна: історія [текст] / Орест Субтельний ; [Пер. з англ. Ю.І. Шевчука] ; [Вступ. слово С.В. Кульчицького]. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.
56. Червак Б. Націоналізм: Нариси [текст] / Богдан Червак. – К.: В-во ім. Олени Теліги, 2007. – 112 с.
57. Шептицький А., митрополит. Як будувати рідну хату? [текст] / Андрей Шептицький, митрополит. – Львів: Свічадо, 1999. – 48 с.
58. Шеремета O., Чорноморець Ю. Соціальна етика Андрея Шептицького – вершинне досягнення українського неотомізму [електронний ресурс] / Оксана Шеремета, Юрій Чорноморець. – Назва сайту. – Режим доступу: // http://theology.in.ua/ua/bp/theologia/practical/social/38706/
59. Яцун Б. Церква і націоналістичний рух: Між співпрацею і протистоянням. Галичина, 20-30 роки ХХ століття. Ідеологічний і політичний аспекти взаємин [електронний ресурс] / Б. Яцун. – Назва сайту. – Режим доступу: // http://www.bilous.idknet.com/news/vohni7.htm
Автор: Ігор Загребельний
