Забобони
Фальшивим вшануванням Бога є забобони, ворожба, спіритизм і чародійство.
Забобонами
грішить той, хто створеним речам приписує силу, якої вони, за своєю природою,
не мають, або приписує їм більшу силу, ніж вони мають. Таке фальшиве
переконання спонукує багатьох людей до віри в недоречні практики, які нібито
захоронять їх перед нещастям або принесуть щастя.
Напр., якщо хтось носить із собою якесь зілля, переконаний в
тому, що вона врятує його від небезпеки або обдарує достатком, то він грішить
забобоном, тому що те зілля не має такої сили ні за своєю природою, ні за
наказом Божим. Забобоном є також віра в те, що голос сови здатний спричинити
смерть, або якщо заєць пережене автомобіль, то станеться нещастя; голос сови не
має за своєю природою жодної сили, щоб когось умертвити, так само і заєць не
має такої сили, щоб перевернути машину. Було б забобоном також вважати, що коли
краще покропиш свяченою водою якусь річ, або коли її посвятити сім разів, то
вона набере більшої сили. Забобоном є також віра в так званий "Божий
лист", який часто поширюють між людьми. Він не має ніякої церковної ваги,
а написала його світська людина, котрій вдалося велику кількість людей ввести в
оману і т.д.
Сюди належать і
такі практики, як носіння при собі амулетів, наприклад зілля, камінчик чи
заячий хвіст в автомобілі; кінська підкова при дверях дому; боязнь числа
тринадцять або чорного кота, що переходить дорогу; віра в щастя, коли нас зустріне
коминяр; віра у всілякі «листи з неба» і дев’ять чи більше разів їх
переписування, щоб нас не спіткало якесь нещастя; робити висновки про наші
справи з кування зозулі, із скреготу сороки на плоті, із свербіння правої чи
лівої долоні т.п.
Дійсно, нерозумно вірити, що вище названі речі можуть мати
добрий чи лихий вплив на наше щоденне життя, бо ці речі самі по собі не можуть
нам ані допомогти, ані зашкодити. Хто вірить у такі забобони, той забуває, що
долею кожної людини у всіх справах кермує не заячий хвіст чи кінська підкова
або чорний кіт, але Боже Провидіння.
Однак, не вважається забобоном, якщо людина заздалегідь за
певними ознаками передбачає дощ або вітер. Якщо кури піють, кажемо, що буде
дощ. Чому? Тому що на організм цих птахів впливає повітря, як впливає воно на
людину, хвору ревматизмом, котра відчуває сильніший біль напередодні дощу. Не
можна вважати також забобоном і те, якщо по сонцю або по місяцю розпізнають
якусь зміну, тому що це також робиться на основі певних ознак і т.д.. Забобон
бере свій початок у поганстві. Церква, на кожному кроці намагається поборювати
забобони. Цікаво, що забобони зустрічаємо передусім серед таких людей, котрі не
вірять не визнають релігії. Безвір'я і забобон завжди йдуть у парі.
Про Сни
Чи грішить забобоном той, хто вірить у сни? Передусім треба
знати, що сни можуть бути троякого роду: або від Господа Бога, або від диявола,
або від самої людини. Про те, що сон може бути від Господа Бога, свідчить св.
Письмо. Згадаймо сон Йосифа Єгипетського, сон фараона, Навуходоносора, св. Йосифа
Обручника, Пречистої Діви Марії. Бог є найвищим Володарем, тому може
проголошувати свою волю, як Йому подобається, отже, також і через сон; однак, з
другого боку, було б зарозумілістю робити висновок, що і нам Господь Бог
уділить такої ласки. Коли Господь Бог відвідує людину у сні, то людина
відчуває, що це сон від Господа Бога. Коли Господь Бог через Ангела оголосив
св. Йосифові, щоб він із Матір'ю Божою та з Дитятком Ісусом утікав до Єгипту,
св. Йосиф без жодного сумніву прислухався до того наказу. Не говорив собі, що
це був лише сон, що це, можливо, неправда, але відразу прислухався до цього
Божого голосу. Однак, можуть бути і випадки, коли людина не зовсім упевнена, що
це сон від Господа Бога. Як у такому випадку чинити? Тут треба брати до уваги
наступне: чи гідне Господа те, що сниться; чи спонукає людину до того, щоб вона
творила добро; чи душа після такого сну спокійна й охоча до побожних справ.
Якщо так дійсно є, то людина повинна йти за тим сном. Коли сниться, напр., щоб
людина висповідалась, щоб звільнилася від гріха, або сниться Матір Божа чи Ісус
Христос, — це все заохочує до добрих справ, до любові до Господа Бога; такий
сон людина повинна прийняти і чинити так, як було сказано у сні. Якщо ж людині
сниться беззмістовний, марний, грішний сон, або такий, котрий спонукає до зла і
приносить неспокій, таким сном треба знехтувати і забути про нього. Сон може
бути також від диявола. Диявол намагається спокусити і покликати до гріха
людину і під час сну. Він може впливати на фантазію людей, а також на їхні
думки з метою спокусити. Тому, коли людина прокинеться, повинна знехтувати
таким сном, а не розтлумачувати його, а тим більше за ним іти. Сон може
походити також від самої людини. Звичайно, сни — це наче темне, заплутане
віддзеркалення наших почуттів, нахилів, думок, занять або наших намірів. Такі
сни, хоч вони були б не знати якими, не мають найменшої сили, щоб життя людини
зробити щасливим або нещасливим.
Наслідком забобонів були у середні віки так звані процеси
чарівниць.
Тридцятилітня війна, котра почалася у 1618р., принесла зі
собою у Німеччину страшні злидні і нестатки. Багато хто приписував ці нещастя
покаранню небесному, інші вбачали причину нещастя в окремих особах, котрі
ніби-то були в союзі з дияволом і зуміли накликати на людей різні біди: війну,
хвороби, вогонь, повінь, неврожай і т.д. Таких осіб називали чарівницями.
Світська влада чинила нерозважливо, тому що скрізь направляла спеціальних
"інквізиторів" (слідчих суддів), котрі повинні були стежити за
особами, підозрюваними в чародійстві. Підозрювали в першу чергу побожних людей,
які мали ворогів, і ті вороги хотіли їх позбутися. Підозрілого викликали до
інквізитора і тут чекала на нього неминуча загибель. Якщо людина намагалася
виправдовуватися, її піддавали страшним тортурам, аби лише змусити до
правдивого чи неправдивого зізнання. Звинувачений, хоч і був невинним, майже
завжди зізнавався в усьому, аби уникнути страшних мук. Після такого зізнання
людину засуджували до спалювання живою на вогні, а майно конфісковували.
Жертвою цих забобонів були найчастіше заможні жінки. Такі процеси над
чарівницями відбувалися як серед католиків, так і серед протестантів. Отже,
бачимо, що Церква та релігія не мали зовсім нічого спільного з такими
зловживаннями. Вину слід приписати нерозсудливості і злобі людей, передусім
тих, котрі завдяки своїй посаді мали змогу і були зобов'язані запобігти злу,
але цього не зробили.
Ворожбою грішить той, хто за допомогою невідповідних засобів
намагаеться довідатися про таемні речі або передбачити майбутне.
Такою ворожбою була, напр., у нехристиян астрологія, тобто
тлумачення долі людини на основі руху зірок. У римлян авгури пророкували
майбутнє на основі спостережень за польотом і криком птахів або ворожили на
жирі святих курей.
Та й сьогодні нерідко зустрічаємося з ворожінням. На основі
появи комети не один пророкує війни, неврожай або епідемію. Розповсюджена
ворожба на картах.
Пояснення снів, сонники, ворожіння на лівій руці,
відгадування майбутнього на основі чисел, цифр і різних подій — все це веде
свій початок із забобонної ворожби. Так, напр., чхання зранку повинно означати
дарунок, виття собаки — віщування смерті сусіда; якщо годинник зупиниться без
причини — помре хтось із рідні, якщо сова сяде на дах — також помре хтось із
рідні і т.п.
Про ворожбитів говорить св. Амвросій: "Не знають свого
майбутнього, а хочуть знати майбутнє інших. Нерозумно чинить той, хто вірить у
щось подібне".
Спіритизм - це виклик
духів, щоб дізнатися від них про потаемні речі.
Найдокладніші подробиці про спіритизм читач знайде в науці
про Ангелів. Спіритисти стають знаряддям духа, вони хочуть, щоб невідомий їм
дух користувався їхніми руками або словами, як знаряддям, тим чи іншим
способом; напр., стуканням виявив їм свої думки і таємниці. "Злочином є
давати себе повчати дияволам, коли маємо під рукою, святе Письмо (Слово
Боже)" (св. Тома з Акв.). Господь зневажає тих, хто хоче дізнатися правди
у померлих (Второзак. 18, 11-12). Спіритистів виправдовують часто тим, що вони
є християнами, що часто вживають ім'я Боже і навіть моляться. Про це говорить
св. Золотоуст: "Якраз тому гордую ними, що зловживають іменем Божим і
зневажають Його, що називають себе християнами, а чинять, як погани" св.
Золот).
Чародійство - це виклик духів, щоб за їхньою допомогою
чинити чудесні діла.
Відомо, що були, в основному між іновірцями, люди, котрі
робили мнимі чудеса за допомогою чорта. Такі чародії жили в Єгипті у часи
Мойсея і повторювали його чудеса (Вихід 7, 11). Чародієм був Симон із Самарії,
котрий жив у часи Апостолів і обманював багатьох своїми чародійствами (Діян.
Ап. 8, 10). Антихрист також буде робити багато мнимих чудес за допомогою злого
духа (II Сол. 2, 8).
Фальшиве вшанування Бога засліплюе людину і призводить до
помилок.
Забобонні люди стають боягузами. Вони лякаються кожної дрібниці:
виття собаки, шуму вітру, каркання ворони і т.п. Віра у забобони робить їх
несправедливими відносно ближнього і нечуйними до чужої біди; вони легко стають
необ'єктивними і осуджують ближнього без підстави. В певні дні нікому нічого
доброго не роблять, тому що переконані, що через це щастя залишило б їх. Як
далеко може зайти нерозумна поведінка, причиною якої є забобони, послужить
такий приклад. Одна жінка була невиліковно хворою і лікар заохочував її
прийняти св. Тайни. Хвора вже майже згодилася, коли раптом почула голос зозулі.
Вона відразу змінила своє рішення і сказала: "Зозуля накувала 12 разів,
отже, буду жити ще 12 років". Неможливо було її намовити з'єднатися з
Богом, її стан погіршився і через кілька годин вона померла. Забобонних людей
Бог не любить. Бог говорить: "Хто звернеться до заклиначів мерців і
знахарів, щоб слідом за ними блудувати, я звернуся проти нього й викоріню його
з-поміж його люду" (Левіт 20, 6). Хто надіється на скороминучі реалії або
навіть на злих духів, той наділяє їх більшою силою, ніж Бога — отже, відкидає
властивості Божі, його святість, всемогутність, мудрість і т.д. Тому
справедливо карає Бог таких фальшивих шанувальників. Ізраїльський цар Ахаздія
вислав одного разу послів до Еккарону, щоб у храмі довідалися в божка Ваал-Зевува,
чи скоро одужає. Послів зустрів пророк Ілля і сказав їм: "Хіба в Ізраїлі
нема Бога, що ви йдете питати Ваал-Зевува, екронського бога?" (II Цар. 1).
Невдовзі Ахазія вмер.
СОРОМ ТОМУ ХРИСТИЯНИНУ, КОТРИЙ ВІДНОВЛЮЕ СОЮЗ ІЗ
ЧОРТОМ (св. Єфр.).
