Цікаво, шановний читачу, чи знаєш ти народну етимологію цього «фокус-покус», що винесено у заголовок цих наших роздумів. Отже, це перекручені латинські слова Нос езі согриз теит — «це єсть тіло Моє», які є частиною формули освячення — анафори, яка промовляється під час відправи святої Літургії. Раніше (тут і далі дається народне пояснення), коли римо-католицька літургія відправлялася латинською мовою, вона справляла на учасників враження магічного ритуалу. Не важливо, чи це пояснення науково підтверджене, чи, залишиться якоюсь, можливо антихристиянською, легендою. Ця народна етимологія виразу «фокус-покус» вказує на цікаву проблему відношення магії до релігії, зокрема відношення магічних ритуалів до таїнств, а особливо, до Євхаристії. Ця проблема є настільки актуальна, що деякі науковці з-під знаку Нью Ейдж намагаються довести, що таїнства є тільки вишуканою формою магії. Щоб чітко побачити різницю між Євхаристією і магічним ритуалом, ми мусимо зайнятися спочатку магією в цілому, порівнюючи її з релігією. Для цього використаємо видану рік тому душпастирську ноту єпископської конференції Тосканії «Про магію і демонологію».
У розмовній мові слово «магія» вживається на означення різних, а нераз дуже віддалених одне від одного, дійсностей. Тому виникає потреба його уточнення. Нота показує магію через порівняння її з релігією. Різниця між ними полягає у відношенні до трансцендентності. Релігія говорить про безпосереднє звернення до Бога і Його дії, натомість магія покликається на таємні сили, які, згідно з нею, мають впливати на долю людини. Ті, що визнають релігію, вірять, що на їх життя, їх вічне щастя вирішальний вплив має зв'язок з Богом чи божеством. Для магії головним є панування над безособовими космічними силами. Владу над ними здобуває людина, яка виконує магічні ритуали (маг). Він може передбачити дію тих сил і змусити їх виконувати його волю.
«В дійсності магія не визнає жодної вищої від себе влади, стверджує, що може змусити «духів» або «демонів» з'явитися і виконувати те, що вона забажає» (№ 6). Головним при цьому є не особисте переконання мага, а точне виконання ритуалу. Будь-яка, навіть найдрібніша, зміна робить ритуал неефективним. Магія має захищати людину від негативного виливу цих «духовних» чи «демонічних» сил за допомогою амулетів, талісманів, через магічні ритуали чи дії. Магія має також допомагати знищувати ворогів за допомогою вроків, чарів і т.п. З магією пов'язаний також спіритизм, всілякого роду ворожіння на картах (картомантія) або на папілярних лініях долоні (хіромантія). Особи, які професійно займаються магією і окультизмом, найчастіше мають приватні кабінети, де приймають клієнтів. Вони часто створюють об'єднання і різного роду езотеричні й окультистські групи. Згадуючи магічні товариства, «не можна забувати великого ініціаційно-магічного руху, яким є масонство, принаймні деякі його групи і похідні форми» (№ 9).
Багато науковців зауважують, що в наш час магія особливо розвивається в середовищі великих міст, а не як це було раніше — в селах і малих містечках. Психологи пояснюють це посиленням страху перед самотністю, перед іншою людиною, перед нещастями. Моделі суспільства, які пропонують сьогоднішнє кіно і загалом мас медіа, зазвичай представляють самотню людину, яка бореться з якоюсь демонічною суспільною структурою (наприклад, бандою Гангстерів), перед якою безсилі будь-які легальні засоби. Ці різноманітні страхи, які пропагує культура, посилюються в анонімних, роз'єднаних суспільних структурах великих міст. Коли до цих страхів додається брак живої віри, брак довіри до правдивого Бога, магія стає формою втечі від страху, пошуку безпеки. Проте в дійсності все інакше. Як-що людина приймає магічну візію світу, то мусить постійно боятися:
«Може, хтось через свого мага кинув на мене прокляття, яке мене зруйнує?
Може, потрібний інший ритуал, який захистить мене від поганого впливу когось із мого оточення або, щоб особа, яку я кохаю, залишилася мені вірною?
Можливо, мій маг заслабкий, щоб мене захистити?»
Такі питання, що виникають зі спіралі страху, на яку опирається магія, переслідують її адептів. З цим пов'язане ще більше узалежиення від мага, а слідом за цим іде збільшення видатків на окремі магічні ритуали. Яка це радість, що в Христі «маємо доступ до Отця». Наші страхи, наші проблеми можемо довірити живій особі — люблячому Отцеві. Але повернімось до магії.
Класифікувати її можна по-різному. Найбільш відомим є поділ на «білу» і «чорну» магію.
«Білою магією» називають розважальне видовище, яке найчастіше асоціюється з цирком. «Маг» (фокусник) — це чоловік, нерозлучний з циліндром, з якого, на втіху глядачів, він витягає кроликів та інші речі. Він-то покладається не на таємні сили, а на вправність своїх пальців і знання оптичних ілюзій публіки. Очевидно, така «біла магія» не має нічого спільного з наведеним означенням магії як впливу на таємні сили і, якщо не використовується з нечесною метою, може бути гарною розвагою.
«Білою» магією називається також звернення до окультних сил з різними благородними цілями, наприклад, покращення економічного становища, здобуття прихильності іншої людини і т.п. «Очевидно, що і в цьому випадку в гру вступають різні форми забобонів чи також ошуканства і обману, що суперечить самій природі віри, а тому є недо-
зволеним і неприйнятним, а навіть небезпечним для цілісності психофізичного і морального життя тих, які є їх жертвами» (№ 9). \
Набагато серйознішою проблемою є так звана «чорна магія». Вона полягає у зверненні до окультних сил з метою заподіяти зло, наприклад, наслати хворобу, смерть і т.п. «Ця форма магії є справжнім і властивим вираженням антикульту і спрямована на те, щоб зробити своїх членів "слугами сатани"» (№ 9).
Тосканські єпископи вказують теж на небезпеку проникнення магічної ментальності в релігійну поведінку християн. Зокрема, різні форми культу можуть бути наражені на трактування їх у квазімагічний спосіб. На думку єпископів квазімагічна поведінка проявляється там, де релігія перенасичена почуттям страху і відділена від решти життя. Очевидно, правдива християнська доктрина, а також автентичне релігійне життя християн не має нічого спільного з магією. Життя християнина — це поклоніння Богові в Тройці Єдиному, Богові, який найповніше об'явився в Ісусі Христі.
Віра в Христа як Спасителя сприяє тому, що християнин приймає за правду Його слова, а отже, також і ці слова: «Це — Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин» (Лк. 22, 19). Відправа святої літургії є виконанням цього наказу Христа. Євхаристія є одночасно і уприсутненням і анамнезою смерті й воскресіння Христа. Переміна хліба і вина здійснюється не як у магії — завдяки ефективності заклинання, — а є плодом дії Святого Духа. Спільнота взиває до Нього устами священика в молитві, яка називається епіклезою: «Ще приносимо Тобі цю словесну й безкровну службу і просимо, і молимо, і благаємо: Зішли Духа Твого Святого на нас і на ці предлежачі дари». Нехай же Святий Дух дасть нам благодать бажання бути причасниками Євхаристії, а тим, які хочуть пояснити її як магічний ритуал, — нехай дарує крихту мудрості.

Пйотр Йордан Слівінський / http://dc.lviv.ua