Подане нижче інтерв’ю Йозеф Ратцінґер (майбутній Папа Бенедикт ХVI – 16 квітня йому виповнюється 90 років), на той час кардинал Католицької Церкви, дав італійському журналу «Una voce grida» ще в березні 1999 року.
– Ваше Високопреосвященство, що таке магія?
– Це використання сил, які здаються таємничими, з метою отримати владу над фізичною, а також психологічною реальністю. Тобто це спроба використовувати надприродні сили у власних цілях. За допомогою магії виходять за межі раціональності та використання фізичних сил, відомих науці. Для цього шукають – й інколи навіть знаходять – спосіб заволодіти реальністю за посередництвом невідомих сил. У багатьох випадках це може бути шахрайством, але може бути й так, що за допомогою елементів, які не вкладаються в рамки раціональності, можна досягти певного панування над реальністю.
– Як у Новому, так і в Старому Завітах твердо засуджується будь-яка практика магії і окультизму у всіх його формах. Як Ви прокоментуєте це з богословської точки зору?
– Спочатку необхідно розглянути витоки забобонів, магії і окультизму, щоб краще зрозуміти причину їх засудження. Я б сказав, що в цьому питанні існують два елементи. З одного боку, в людині, створеній на образ Божий, живе прагнення божественного. Людина не може обмежитися кінцевим, емпіричним, у неї завжди буде бажання розширити перспективу свого буття і увійти до сфери божественного, вийти поза межі суто фізичної матерії й торкнутися глибшої реальності. Це бажання, яке само собою є вродженим в людині-образі Божому, втрачене, оскільки їй видається, що дуже важко справді йти на пошуки Бога, возноситися до Божественної Любові й дозволити Їй вознести себе і досягти, таким чином, справжньої зустрічі з Богом, що створив і любить її. Тому відбувається щось схоже на те, що трапляється в світі людей: скороминущі авантюри набагато легші за глибоку любов, життя. Подібно до того, як в цьому людському житті вірна любов, любов істинна, що пронизує всю людську істоту, вимагає зусиль, які не потрібні для швидкоплинних любовних пригод, так само і духовна реальність вимагає глибокого зусилля, вірності, внутрішньої дисципліни, упокорювання, щоб підпорядкувати все своє життя Богові. І тоді людина шукає легших шляхів, безпосереднього досвіду з глибини буття.
Можна навіть сказати, що в цьому питанні підтверджується засадниче вчення Церкви, що в людині, з одного боку, існує природа, створена Богом, а з другого – її протилежність: відсутність бажання увійти до сфери божественного і первородний гріх, які спотворили природу людини та перетворили на карикатуру її вроджене бажання любити Бога й потребу спілкування з Ним. І ось ця друга тенденція реалізується у пошуках легшої дороги, швидшого контакту, а передусім, способу, який дозволяє уникнути підкорення божественній любові і силі. Людина починає вважати себе володарем реальності, використовуючи цю передбачувану можливість свого буття. Мені здається, це грубе відхилення і збочення від найглибших стосунків нашого життя – замість того, щоб поклонятися Богові, підкорятися Йому, людина прагне стати володарем реальності, використовуючи окультні сили, і вона дійсно відчуває себе володарем.
Цю тенденцію можна знайти в третій главі Книги Буття: я сам стаю Богом, я володію божественною силою, і не підкоряюся реальності. «І сказав змій до жінки: “Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло”. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси » (Бут. 3, 4-7).
– Св. Павло на Кіпрі публічно називає волхва Еліму «сином диявола». Чи можна з впевненістю стверджувати, що за магією і окультним світом завжди стоїть демон?
– Так. Я б сказав, що без демона, який провокує перекручення творіння, не був би можливий весь цей світ окультизму і магії. У гру вступає елемент, що виходить за межі реалій розуму, реалій, які розпізнає наука, з’єднана з щирим розумом. Магія пропонує звернутися до сил, які видають себе за божественні, обіцяючи досягнення швидкого успіху в чомусь, здобуття якогось надприродного досвіду. Насправді це – пародія на божественне. Так, це сили, але сили падіння, які в реальності є іронією проти Бога.
– На цьому ж ґрунтується тверде засудження Церкви магії і окультизму?
– Так. Це починається в Старому Завіті, пригадаємо конфлікт між Самуїлом і Саулом (коли Самуїл говорить: «Непокірність є такий же гріх, як і чаклунство, і противлення те ж, що ідолопоклоніння»). Відмінною рисою релігії Бога Одкровення є саме заборона використовувати цю язичницьку практику, тому що вона перекручує стосунки між Богом і людиною. Це засудження простежується впродовж всієї історії Одкровення та отримує остаточне роз’яснення в Новому Завіті. Це – щоб було зрозуміліше – не позитивізм, що бажає виключити щось із багатства буття або можливого досвіду, а істина Бога, який виступає проти основоположної брехні.
Ім’я диявола, названого в Святому Письмі «батьком брехні», розуміється по-новому, якщо розглянути всі ці явища, тому що в них реально присутня брехня в чистому вигляді.
– У якій формі?
– Людина уявляє себе володарем світу, використовуючи те, що здається божественним, і використовує силу, щоб управляти світом в собі самій, вступаючи, таким чином, в радикальну брехню. Ця брехня в перший момент сприймається як розширення влади, розуміння нового досвіду, як щось прекрасне: я стаю Богом. Але брехня – це реальність, яка завжди залишається руйнівною. Жити в брехні – означає жити всупереч реальності, а отже, жити в саморуйнуванні. У цьому сенсі можна побачити два аспекти цієї заборони. З одного боку, окультні і магічні практики слід виключити просто тому, що вони перекручують реальність, вони є брехнею в найглибшому сенсі цього слова.
Слідом за цим онтологічним аспектом виникає другий – етичний, який полягає в тому, що, будучи такими, що протиставилися істині, магія і окультизм є руйнівними, вони нищать саму суть, основу людини.
– Отже, яка небезпека підстерігає тих, хто зв’язується з магією і окультизмом?
– Почнімо й тут з феноменології. Непомітні сіті зваблення розкидаються у вигляді обіцянки отримати владу, відчути радість, задоволення. Потім людина потрапляє в інші сіті, демонічні, які незабаром стають набагато сильнішими за неї. І людина вже більше не є господарем дому.
Припустимо, що людина вступила в якусь секту або групу, що займається магією. Вона стане рабом не лише групи, що само собою вже дуже серйозно, враховуючи, що секти можуть повністю оволодіти людиною, – вона стане рабом реальності, що стоїть за групою, тобто реальності воістину диявольської. Таким чином, існує небезпека слідування дорогою все глибшого саморуйнування, набагато гіршого, ніж від наркотиків.
– Яке коріння цього прагнення окультного?
– Мені здається, тут діють два відчуття: прагнення до божественного і загубленість, яка змушує людину замкнутися в собі.
– Жоден з окультистів не заявляє відкрито, що діє за допомогою демона. Більше того, майже всі вони стверджують, що є віруючими і що творять благо. Вони використовують священні образи, розп’яття…
– Так. Глибока, прихована брехня потім конкретизується в брехню очевидну. Маг у своїй особовій орієнтації дійшов до брехні. Для нього стає природним використовувати всі конкретні способи для вираження і вживання брехні. Звичайно, синкретизм є одним з головних елементів світу магії і окультизму, який використовує елементи релігій, насамперед християнської, перекручуючи їх, як з метою залучення людей і надання достовірності своїм діям, так і з надією використати приховану силу християнської реальності. Приклад цього можна побачити в Книзі Діянь Апостолів, де волхв Симон хотів купити силу апостолів. «Якже побачив Симон, що через накладання апостольських рук дається Дух, приніс їм гроші і каже: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа». Петро ж сказав до нього: «Срібло твоє нехай з тобою буде на погибіль, бо ти за гроші думав придбати дар Божий. Нема тобі у цій справі ні частки, ні спадщини, бо твоє серце не праве перед Богом. Покайся, отже, за лукавство своє і проси Господа, може буде відпущена тобі ця думка твого серця; бо ти, як бачу, в гіркій жовчі і путах неправди» (Ді. 8,18-23).
– Стверджують, що існують нешкідливі й «легкі» форми магії і передбачень – як-от хіромантія, ворожбитство, гороскопи, йІ іронізують над Катехизмом Католицької Церкви, який осуджує ці явища як гріх. Чи існує якась шкала тяжкості для таких гріхів, чи вони всі одного роду, тобто всі тяжкі?
– Можливо, й існують так звані легкі форми, але й вони недопустимі, оскільки відкривають двері окультизму. Якщо хтось починає рухатися в цьому напрямку, є ризик потрапити в глибшу пастку. Проте той факт, що одного дня ступивши на цю дорогу, існує небезпека легко і практично неминуче зісковзнути вниз, не повинен приводити нас до своєрідного ригоризму, що не розрізняє поведінку тих, хто є символом певного легковажного ставлення до життя, і вчинки тих, хто повністю увійшов у подібну ситуацію. Певна різниця, поза сумнівом, існує, проте слід мати на увазі, що одна сходинка обов’язково веде до іншої – оскільки ґрунт слизький.
– Що б Ви сказали тим, які ходять до Церкви та до окультистів, або самі практикують окультизм, думаючи, що одне не виключає іншого?
– Я б сказав їм, що для того, щоб побачити, що це абсолютно різні речі, слід прагнути краще зрозуміти віру, твердо ступити на християнську дорогу. Якщо я слухаю Слово Господнє, вклавши свою руку в руку Господа, це означає, що я дозволяю любові Христовій вести мене, я стаю частиною великої спільноти Церкви, йдучи разом з нею шляхом Христа. І зовсім інша справа, якщо я входжу в реалії окультизму. Ці два підходи в своїй основі абсолютно різні. Зрозуміти цю глибоку відмінність – це головне рішення людини, перший її крок на шляху віри.
Візьмемо обряд Хрещення, де, з одного боку, ми говоримо «так» Господу і Його закону, а з другого – кажемо «ні» сатані. У минулому зверталися на схід, щоб сказати «так» Богові, і на захід, щоб дати відповідь «ні» спокусам диявола. Через цей обряд, народжений у часи, коли, як і сьогодні, Церква була оточена й атакована окультними практиками, розумієш непримиренну відмінність між цими двома підходами. Я говорю «так» шляху Господньому, і з цього випливає моє «ні» магічним практикам. Слід відновити – в дуже конкретному і реалістичному сенсі – це подвійне рішення. Сказати «так» Христу означає, що я не можу «служити двом панам», як говорить сам Господь; і якщо я відповідаю «так» Господу, це означає, що я не можу сказати «так» і цим прихованим силам, я повинен сказати «ні, я не приймаю спокус диявола». І мабуть, під час оновлення хресних обітниць, які ми чинимо перед Пасхою, слід пояснювати: те, що ми виголошуємо, не є якимсь древнім ритуалом, це важливе рішення для нашого сьогоднішнього життя, це конкретний і реалістичний акт.
– Чи існує певна межа, перейшовши яку, людина, яка присвятила себе магії, не може повернутися назад?
– На це питання важко відповісти. Якщо хтось увійшов у те, що Господь називає «гріхом проти Святого Духа», повстав проти Бога й хулив Дух Божий, перекрутивши свій дух і відкрившись на дію демона, ймовірно, це і є те, на що Господь вказує як на точку неповернення. Але ми, зі свого боку, не можемо судити про це. Слід завжди пам’ятати, що є надія на навернення. Зрозуміло, що для того, хто увійшов до світу окультного, потрібне радикальне навернення, здійснити яке він зможе лише з допомогою Святого Духа і молитов всієї церковної спільноти, яка бажає допомогти цим людям повернутися до Бога. Отже, потрібно завжди сподіватися і робити все можливе для того, щоб благати про Боже прощення і просвітлення для цих людей, і зробити їх відкритими до глибокого навернення. Потім потрібне вигнання демона. Цей обряд, важливість якого християни деякий час не розуміли, сьогодні отримує новий сенс і дуже конкретне значення, тому що йдеться про звільнення людей від демона, який через контакт з магією й окультизмом реально опанував ними.
– Отже, потрібні екзорцисти?
– Звичайно.
– Часто люди сприймають такі речі, але скаржаться на недостатність інформації з боку Церкви. Що можна ще зробити для інформування в цій справі?
– Слід знайти нові форми апостольства. Подібне поширення окультизму – досить нове явище. Ще 10 років тому в нас навіть не було інформації з цього питання. Можливо, ми не були готові до цієї атаки і не налаштували належним чином вірних. Мабуть, слід було підготувати коротке і зрозуміле роз’яснення. Ми повинні говорити про це також в катехизах для дорослих і в рамках постійного виховання кожного християнина.
– Ваше Високопреосвященство, наведу деякі цифри. В Італії на номер телефону, за яким можна дізнатися свій гороскоп, щорік здійснюється понад 10 мільйонів дзвінків. У тій же Італії на більш ніж 100 тисяч магів припадає менше 38-ми тисяч католицьких священиків. Що Ви відчуваєте, роздумуючи над такою реальністю?
– Це є знаком того, що ми перебуваємо під загрозою глибокого поганства. Це – поганство, це – перекручення релігійного призначення людини. У цій фальшивій релігії, в якій, як я вже сказав, людина використовує або намагається використовувати надприродні сили, криється головний виклик справі євангелізації. Перед лицем поганства слід сповіщати визвольну Божу реальність. Окультні практики претендують на те, щоб дати людині свободу. Вони пропонують владу, задоволення, обіцяють можливість жити повним життям. Насправді ж, вони ведуть до жахливого рабства, яке реально може позбавити людяності. Це відомо також із дохристиянських релігій, які сіяли страх. Християнська звістка, з’явившись, принесла з собою не політичну свободу, як сказали б ми сьогодні, а звільнення від страху перед демонами. Сильніший за всіх лише Бог: це новина, що справді звільнила світ. І навіть нині в деяких ще неєвангелізованих частинах світу можна бачити, як боязнь перед демонами і магами створює атмосферу страху і застою.
Неможливо діяти, якщо на кожному кроці є ризик потрапити в руки демона. Тому ми повинні проголошувати, що звільнення дає лише звістка, що є лише один Бог, і цей Бог є Любов, і Він любить нас, і має силу вести нас й дати нам справжню свободу, і що Своєю непереможною силою Він звільняє нас від цього рабства. Однак про це, на жаль, пам’ятають не всі. Багато людей вбачають у релігії лише обтяження, вважають, що Бог далеко, що Його неможливо відчути, й тому шукають легкої дороги і миттєвого задоволення, впадаючи, таким чином, у рабство. В наш час глибокої язичницької спокуси слід сповіщати Євангеліє у всій його простоті й величі як дійсне і єдине визволення.
– Чи доводилося Вам зустрічатися з постраждалими від магії?
– У моєму житті й житті людей, які оточували мене, ця реальність ніколи не була присутньою. Я чув кілька разів, що говорили про подібні випадки. А сьогодні чую звідусіль, як магія руйнує людські життя.
– Традиційна, фольклорна магія, типова для середземноморських країн, все ще зберігається в деяких регіонах Італії. Чи можна вважати це нешкідливою практикою, чи основною її складовою є також участь демона?
– На початках християнства в народі залишалися елементи магії, яких ставало чимраз менше у міру того, як поширювалася віра, проте ризик відновлення певних ритуалів існував. Це була небезпечна і недопустима присутність, але вона підпорядковувалася життю віри більшості. Тепер ми бачимо, що ці маленькі «пережитки», які здавалися нешкідливими, насправді становлять певну загрозу і можуть стати сьогодні зачіпкою для нового сплеску окультизму в світі.
– Чи має значення той факт, що окультист вимагає гроші за свої послуги? Чи це не настільки важливо?
– Якби його праця була етично правильною, то він міг би вимагати оплату. Але оскільки його ремесло як таке має на увазі брехню йі перекручення реальності, побирання грошей є лише продовженням фундаментальної брехні, яка лежить в його основі. У цьому сенсі торгівля магією і «силами» робить видимим ще глибше перекручення. Духовні реалії не можуть бути сплачені, і справжній духовний досвід – це той, що подарував мені Христос, я можу отримати його лише своїм наверненням, своїм духовним «виходом». Отже, людям, які потрапили в сіті окультизму, необхідно допомагати знайти дорогу до навернення, пропонуючи їм своє спілкування, треба вести їх до віри і до шляху істини, а крім того, належить посприяти їм – якщо умови дозволяють – вдатися до екзорцизму, який здійснюють священики з дозволу свого єпископа.
– Трансцендентальна медитація і йога – особливо йога – також мають окультну основу. Більше того, вищий рівень йоги передбачає, як стверджують священні книги цієї «філософії», контакт зі світом духів і отримання магічних сил. Чи існує зв’язок між поширенням східних релігій і сучасним сплеском окультизму?
– Поза сумнівом, такий зв’язок існує. Поширення східних релігій рухається в декількох напрямах. Є йога, що є своєрідною гімнастикою, вона пропонує вправи, які можуть допомогти розслабити тіло. Прекрасно, якщо йога дійсно зведена до гімнастики, її навіть можна прийняти, але тільки в тому разі, якщо рухи мають виключно фізичний сенс. Ще раз повторю, це можуть бути суто вправи для фізичної релаксації, вільні від будь-якого ідеологічного елементу. У цьому пункті слід бути дуже уважним, щоб не ввести у фізичну підготовку певне бачення людини, світу, стосунків між людиною і Богом. Це очищення ідей, несумісних з християнським життям, можна порівняти, наприклад, із «розвінчанням» язичницького бачення створення світу, здійснене в першій главі Книги Буття: сонце і місяць, що вважалися великими міфічними божествами, зведені до «світил», створених Богом, які відображають світло Боже, допомагають нам уявити справжнє Світло – Творця світла. Так само й із йогою і іншими східними техніками – необхідна трансформація і радикальна зміна, щоб усунути будь-які ідеологічні настанови. Як тільки з’являються елементи, що претендують привести до «містики», вони стають інструментами, що ведуть в помилковому напрямку.
– Ця трансформація справді відбувається?
– В основному, ні. Але взагалі, цілком можливо, що хтось намагався вилучити релігійні й ідеологічні моменти, залишаючи лише практичні, тобто суто фізичні вправи. Цього не можна виключити.
– Чи може існувати якась «християнська йога»?
– Уже в тому, що вона називається «християнська йога», присутня ідеологія, і вона видається якоюсь релігією, – це мені дуже не подобається. Якщо у фізичному плані, повторюю, деякі елементи могли б навіть допомогти, слід бути дуже уважними щодо ідеологічного контексту, який робить йогу частиною майже містичної сили. Ризик полягає в тому, що йога стає автономним методом «спокутування», позбавленим справжньої зустрічі між Богом і людською особою. Отже, йдеться вже про трансцендентне. Правдою є, що і в християнській молитві положення тіла має своє значення, виражаючи внутрішній настрій, це відображено також і в літургії. Але в йозі рухи тіла мають інший внутрішній сенс стосунків із Богом, які не є такими, як у християнському богослужінні. Потрібна максимальна обережність, тому що за цими тілесними елементами криється концепція буття як взаємин між тілом і душею, між людиною, світом і Богом.
– Як Ви вважаєте, чи припустиме навчання трансцендентальної медитації і йоги, яке проводять священики в католицьких церквах і чернечих спільнотах?
– Мені це здається дуже небезпечним, тому що в цьому контексті такі практики пропонуються саме як щось релігійне.
– Чи можна поєднувати мантру з християнською молитвою?
– Мантра є молитвою, зверненою не до Бога, а до божеств, які є ідолами.
– У чому причина подібної недооцінки Христа і Церкви?
– Це глибоке питання, пов’язане з сучасною ситуацією в світі. Причин такої поведінки є безліч, і вони розвивалися протягом довгого часу, навіть якщо виявилися у всій своїй силі лише сьогодні. Мені здається, що головною причиною залишається все та ж, виявлена в третій главі Книги Буття: гординя людини, яка хоче уподібнитися Богові й не бажає підкорятися Йому. За всім цим стоїть прагнення конкурувати з Богом, а не віддатися в Його руки.
– Урс Фон Бальтазар дає визначення трансцендентальної медитації як зради християнської віри. Ви згідні з цим твердженням?
– Так. Тому що Трансцендентний Бог, який покликав мене і любить мене, деформується в певний трансцендентальний вимір буття. Вважаю, що необхідно чітку розуміти відмінність між Трансцендентним Богом і трансцендентальністю. Тоді як Трансцендентний – це Особа, яка створила мене, трансцендентальна – це вимір буття, а отже, вона має на увазі філософію тотожності. Мета трансцендентальної медитації полягає в тому, щоб привести її послідовників до розчинення в тотожності, тобто вона повністю протирічить християнському вченню. Христос ототожнив Себе з нами і ввів нас, таким чином, у Своє Тіло, але це зовсім інша тотожність, що здійснюється в любові, в якій тотожність завжди залишається особовою, тоді як трансцендентальна медитація призводить до повного занурення, «розчинення» особи в тотожності вищої істоти.
– Чим загрожують такі практики в духовному вираженні?
– Перекрученням стосунків між людиною і Богом, втратою віри й орієнтації, оскільки людина, врешті-решт, заручається з брехнею.
– Як повинна виявлятися пошана до нехристиянських культів, щоб не вступати в суперечність із непорушними цінностями християнської віри?
– Пошану слід виявляти, перш за все, до людей. Як говорить святий Августин, слід любити грішника, а не гріх. Ми повинні завжди бачити в людині, що впала в ці гріхи, особу, створену і покликану Богом, яка намагалася у певному сенсі досягти божественної реальності, щоб задовольнити своє бажання піднестися. Крім того, слід дотримуватися певних пересторог, на які я вже вказував, пояснюючи, що ці речі є руйнівними й протирічать не лише християнській вірі, але й істині самої людської істоти.
– У світі сьогодні безліч «ясновидиців», які стверджують, що вони отримують послання від Бога й Божої Матері. Вони видають книги з цими посланнями, які, на перший погляд, відповідають християнській вірі й вченню Церкви. Але за всім цим у багатьох випадках стоїть техніка медіумів чи інші форми спіритизму. Як повинен ставитися християнин до таких явищ?
– Мені здається, що першопричини цього потоку послань – у тому, про що ми вже говорили, тобто в бажанні набути безпосереднього божественного досвіду, не задовольнятися помірністю віри, а «вхопити» якомога ближче реальність Бога. Головним тут є ввірення себе Господові, довіра до Того, хто відкриває Себе в Своєму слові і присутній в Церкві й у Таїнствах. Слід твердо стояти на цій дорозі, що дає досвід, відмінний від досвіду інших духовних доріг, і хай він важчий, але, кінець кінцем, він набагато реальніший і приносить задоволення, тому що він – істинний. Належить жити вірою в реальному житті Церкви і бути переконаним у тому, що Бог, як сказав святий Іван від Хреста, даючи Свого Сина, віддав нам усе, тому що Ісус є Його Слово, і до цього нічого додати. Бог не може дати нам більше, ніж Самого Себе в Своєму Синові. Необхідно по-справжньому віддатися в руки Сина і жити життям Церкви, нескінченно багатої, тому що Господь оточений святими, починаючи з Богородиці. І цей досвід можуть пережити всі. Віруючи в Бога, я не самотній на цій дорозі, мене супроводжує величезна кількість святих і віруючих всіх часів; так само я отримую відповідь на свої питання, тому що Церква жива і має живий голос, щоб говорити і сповіщати сьогодні Слово Господа як Слово, присутнє для мене і для нашого часу. І якщо жити цією реальністю з переконанням і радістю, не в пуристичному сенсі, але зі всім багатством і красою, яку вона дає, більше нічого не потрібно. Тобто людина повинна зробити вибір сама, своїм розумом, що для неї корисно, щоб не впадати в залежність від цих явищ.
– Дехто стверджує, що володіє текстом «таємниці Фатімськой Божої Матері». Це можливо?
– Ні.
– Якщо за явищами і посланнями стоїть медіумічний феномен автоматичного письма чи інші форми екстрасенсорики, то чи можна впевнено нехтувати їх?
– Йдеться про медіумічні феномени, що не мають нічого спільного з християнською містикою.
– Серед різних відгалужень руху нью-ейдж є так звана «альтернативна медицина», в якій важливе місце займає пранотерапія. Є люди, які стверджують, нібито володіють флюїдами в руках і завдяки цьому можуть лікувати хворих, подаючи це як харизму зцілення…
– Харизма зцілення виявляється насамперед у повній відсутності елементів магії і здійснюється у дусі молитви. Зцілення, здійснені Господом і за Його дорученням апостолами, є вираженням молитви. Не використовуються духовні засоби і контексти, чужі вірі й розуму. Харизми, на відміну від сил і флюїдів, якими хваляться ці люди, підкоряються істині й силі Бога і не вводять інших елементів. Усе інше – це вираження жахливого підземного світу, який, довгий час будучи прихованим, сьогодні на хвилі неопоганства знов виходить на поверхню...
