Після закінчення II Ватиканського Собору минуло багато років. Різні частини Ритуалу були виправлені згідно з вказівками Собору. Єдина його частина під назвою "Екзорцизми" запечатана написом: "Ведуться роботи". Правда, що існує виразне навчання Святого Письма, теології, учительського уряду Церкви. Я вже наводив у інших місцях цієї книжки деякі тексти II Ватиканського Собору, не маю наміру цитувати три промови Павла VI і п'ятнадцять Івана Павла II. Пригадую лише кілька речень Павла VI, що містяться у його промові від 15 листопада 1972 року: "Хто заперечує існування сатани, той виступає проти науки Біблії і Церкви, як і той, хто робить з нього самостійне божество, начебто незалежне від Творця, або також, хто вважає його псевдореальністю, абстракцією чи теоретичним, фанатичним уособленням невідомих причин усіх наших нещасть". Далі Павло VI додає: "Розділ про диявола, його вплив на окремих людей, на спільноти, на все суспільство, чи на різні події, мав би бути дуже важливим навчанням Католицької Церкви і потребує повного вивчення, а тим часом теологія мало це вивчає".
Насправді, на практиці, слова ці не доходять до багатьох сучасних духовних осіб, хоча це і слова Святого Письма, Традиції і учительського уряду Церкви. Невипадково пише о. Балдуччі: "Добре було б, щоб загал вірних знав, яку кризу, принаймні, доктринальну, переживає сьогодні Церква!" ("Диявол", "Il diavolo", Casale Monferrato, С. 163). Мені зауважували, що зміст багатьох моїх статей дуже полемічний стосовно поглядів деяких теологів, єпископів, екзорцистів.
Тут йдеться не про полеміку, а про виявлення правди у повному її світлі. Тому, що криза ця - не лише доктринальна, а передусім душпастирська, тобто стосується деяких єпископів, які не призначають екзорцистів, і деяких священиків, які вже в ці речі не вірять. Не маю наміру узагальнювати, але сьогодні злий дух дуже активний у мученні людей; а коли вони шукають екзорциста, то опиняються перед табличкою: "Тривають роботи".
Почну з теологів. Наводжу слова Луїджі Сарторі, одного з найбільш знаних і цінених теологів. Він пише: "Важливо, що деякі оздоровлення, здійснені Ісусом Христом, стосуються швидше хворих на хвороби нервові, ніж справді опанованих". Такі інсинуації, наклепи - найгірші, які лише можуть бути, і цілком фальшиві. Євангеліє завжди виразно відрізняє оздоровлення від недуг і визволення від злого духа, владу, яку Ісус Христос уділяє своїм учням, щоб виганяти злих духів від дару, який уділяє для лікування хворих. Євангелисти можуть не вказувати на хвороби, використовуючи сучасну медичну термінологію, але дуже добре вміють відрізняти хворобу від опанування злим духом. Особою, яка не вміє цього відрізнити, є саме Луїджі Сарторі, а не євангелисти. Ми бачили, якого великого значення набувало в діяльності Христа вигнання злого духа. Коли сімдесят два учні хотіли підсумувати результати своєї місійної діяльності, на яку Ісус Христос їх вислав по двоє з метою проповідувати Євангеліє, сповнені радості, сказали Йому лише одну річ: "Господи, навіть біси коряться нам з-за Твого Імені". А Ісус сказав їм: "Я бачив сатану, що наче блискавка падав з неба" (Лк. 10,17-18). Не дивує, що Сарторі закінчує свою статтю ствердженням: "Ісус - Чудотворець виявляв передусім силу любові, створював нові стосунки взаємної симпатії між людьми, тому і робив чуда, а не тому, що наче чарівник мав владу над святими і таємничими силами ("Християнська Родина" ("Famiglia Cristiana") 19/1989). Ні, дорогий теологу, Ісус не прагнув симпатії і не мав таємної сили чарівника. Мав всемогутність Бога і доводив своїми вчинками, що є Богом. Але це - тонкощі, на які деякі сучасні теологи не звертають уваги.
Візьмімо іншого теолога, Луїджі Лоренцетті. Він допускає, що віруюча людина не може цілковито виключати демонічного ??? пояснення деяких подій. Але зараз же поспішає додати: "Важко, просто неможливо стверджувати з повною певністю таку присутність у конкретному випадку". Якщо це не можливо, то не треба вірити ані у звільнення від злого духа, які чинив Христос, ані в ті, які робили апостоли. А тому є не потрібною влада виганяти злих духів, яку Ісус Христос передав Своїй Церкві; непотрібним є також це зарядження Церкви, що стосується екзорцизмів; непотрібні також і самі екзорцисти. Ні, дорогий теологу, неможливо відрізнити в конкретних випадках присутність чи відсутність диявола для тебе і теологів, подібних тобі, оскільки не маєте у цій галузі жодного досвіду. Тому дуже вигідне закінчення теми ствердженням: "У більшості випадків не помиляємось, якщо тлумачення магічно-демонічних фактів замінюємо науково-природничими поясненнями ("Християнська Родина" ("Famiglia Cristiana") 39/1988). Іншими словами: вірю в існування диявола теоретично, щоб не здаватися єретиком, але не вірю в нього практично, оскільки практично покладаюся на дані природничих наук.
Якщо так думають знані теологи, яким вірять, то що мають думати про це звичайні священики? Кожного дня особисто переконуюсь, що вони не вірять у шкоду і хвороби, які спричиняє злий дух. Прикладом є особа пароха з Палермо, о. Сальваторе Кайоне (р. Salvatore Caione), рекламованого у "Familia Cristiana" (6/1989). Під заголовком "Чарів не" існує" він усе вважає шахрайством і, звичайно, усе кидає до однієї торби: чарівників, ворожбитів і екзорцистів (не важливо навіть, що вони були призначені єпископом згідно з приписами Церкви), усіх ставить у тій самій площині. Не має сумнівів, що такими твердженнями було ошукано багато людей. Але все це тонкощі, яких не зауважує о. Сальваторе і ті, що публікують його ідеї, не помічаючи грубих помилок, які вони містять.
Коли змішується помилка з правдою, не треба дивуватися, що потім так небагато екзорцистів, і що люди звертаються до чарівників, чарівниць і ворожбитів, які множаться сьогодні надмірно. Вірну ж людину ніхто не повчає.
Екзорцизмував одну сестру-монахиню, доведену до дуже важкого стану, який щораз, то більше погіршувався протягом десяти років з причини опанування злим духом. Викликав її настоятельку і сказав їй, що не затягують з викликом лікаря, коли хтось вже вмирає, але викликають його після перших ознак хвороби. Ця настоятелька відповіла мені: "Отець має рацію, але про ці справи нас не вчив жоден священик. Розповіла мені також, що розмовляла про цю проблему з багатьма священиками (не говорячи вже про лікарів), але нікому не спало на думку, що було справжньою причиною її хворіб, які не піддавалися жодному медичному лікуванню.
Це правда, що у своїх статтях я зачепив деяких екзорцистів. Сказав, що "є втрачена школа", тобто, що нема вже в дієцезіях тієї спадкоємності, яка була колись, коли досвідчений екзорцист навчав нового екзорциста. І тому сьогодні трапляється таке, що є екзорцисти, які не знають навіть елементарних речей. Було, що я скритикував о. Джузеппе Раута (Giuseppe Rauta), катедрального каноніка та координатора екзорцистів в Турині, за його висловлювання в інтерв'ю, яке Франка Замбоніні провела з ним для "Famiglia Cristiana" (12/1988), скерована до нього кардиналом Баллєстеро. Коли хтось стверджує, що "опанування злим духом обмежене в часі і триває кілька годин чи декілька днів , це означає, що людина не має елементарного досвіду. Дійсно, стверджує він далі, що в однієї людини, яка зверталася до нього, "ніколи не зауважував таких ознак, які б вимагали застосування екзорцизмів". Тим часом я протягом семи років важкої виснажливої праці (так, що сьогодні змушений сповільнити темп) уділив екзорцизми понад двадцятьом тисячам осіб. Маю записані прізвища людей опанованих: до цього часу сімдесят одну особу; і всі вони перебувають у такому стані від десяти і більше років. Є особи, які екзорцизмуються десять, п'ятнадцять, і навіть більше років, а до цього часу не були звільнені від злого духа.
Дуже гостро я скритикував також о. Джузеппе Віньїні, сповідника катедри у Флоренції і екзорциста, за його чотири статті, вміщені у "Тосканія сьогодні" ("Toscana oggi") (жовтень і листопад 1988; січень 1989). Коли екзорцист пише, що магія, чорні меси, зачарування тощо "є нешкідливими штучками і плодом навіяних фантазій"; коли стверджує, що екзорцизми не є Св. Таїнством, а лише звичайною благальною молитвою, не знаючи про те, що вони є сакраменталіями, встановленими Церквою; коли закінчує свої міркування твердженням, що практично не потрібно ніколи використовувати екзорцизми, то такому екзорцистові треба сказати з усією належною йому пошаною: "Дорогий сину, або довчись, або зміни заняття!"
Знаю деяких екзорцистів, які не мають навіть Ритуалу. Не знають ані правил, яких треба дотримуватись, ані відповідних молитов, які треба відмовляти. Мають лише екзорцизми Лева XIII в італійському перекладі, який не є добрим, ані повним, і обмежуються лише його відмовлянням. У світовій пресі великого розголосу набув випадок Аннеліз Мішель з Клінгенберга (Німеччина), двадцятичотирьохрічної дівчини, яка померла 1976 року внаслідок виконання довгої серії екзорцизмів. Ця новина викликала великий галас, а два священики, які здійснювали екзорцизми, були обвинувачені у злочині і піддані карній відповідальності. На підставі інформації, яка містилася у пресі та в інших публікаціях (як, наприклад, книжка Каспера і Лемана "Дияволи, демони, опанування" ("Diavoli demoni possessione") (Qneriniana ??? , 1983) можна припустити, що ці два священики дуже легко дійшли переконання, що мають справу з випадком опанування злим духом. Здається також мені, що ці екзорцисти, хоча завжди і діяли у присутності і за згодою батьків дівчини, легковажно погоджувалися з тим, що сама дівчина вважала корисним у звільненні від злого духа.
Потім вийшла книжка Каспера Буллінгера, у якій докладно досліджено ці факти: "Аннеліз Мішель" ("Anneliese Michel", Ruhland, Altotting), Альтоттінг, 1983. Це праця, у якій фактично виправдовують тих обох священиків-екзорцистів, наголошуючи, що дуже відповідальним був підхід як єпископа, який дав згоду на здійснення екзорцизмування, так і обох священиків. Уточнені були також причини смерті дівчини, які були незалежні від здійснення сакраменталіїв. Але як би там не було, історія ця призвела до того, що сьогодні священики неохоче приймають послугу екзорциста.
Переходимо, врешті, до єпископів. Це правда, що їм я також адресував слова критики, бо люблю їх і бажаю їхнього спасіння. Кодекс Канонічного Права не вважає провиною занедбування дій, пов'язаних із повіреним їм становищем, але опис Останнього Суду, який міститься у двадцять п'ятому розділі Євангелія св. Матвія, демонструє непоправну важкість гріхів занедбування.
Пам 'ятаю дуже невдалий виступ одного знаного архієпископа 25 листопада 1988 року у дуже популярній телевізійній програмі. Він хвалився тим, що ніколи не здійснював екзорцизмів і не призначив жодного екзорциста. На щастя, був тоді присутнім пан Формігоні з руху "Сопричастя і Визволення" ("Comunione e Liberazione"), який намагався висвітлити питання екзорцизмів з погляду християнства. Я також записав низку відповідей єпископів, які - не бажаючи узагальнювати - не роблять честі Єпископату Італії. Ці висловлювання переказали мені особи, що походять майже з усіх районів Італії, яких, перед тим, як призначити їм зустріч, я попросив звернутися до їхніх єпископів.
Ось найтиповіші відповіді: "Я загалом не призначаю екзорцистів", "Я вірю лише в парапсихологію", "То ви ще вірите у такі речі?", "Я не знайшов жодного священика, який би згодився прийняти це становище. Прошу шукати деінде", "Не призначаю екзорцистів і не роблю екзорцизмів, бо боюся. Якщо злий дух обернеться проти мене, то що тоді зроблю?", "Хотів би я знати, хто вам вклав у голову таку дурницю". Міг би продовжувати. У кожній з цих відповідей міститься велике страждання того, хто їх чує. Не знаю, чи таке ж страждання відчуває той, хто говорить. У більшості випадків йдеться про осіб, які повідомляли єпископа про отримання благословення від о. Кандідо і, що саме, він їм сказав, що потребують подальших благословень. Отже, у дійсності розпізнання здійснив дуже досвідчений і знаний екзорцист.
Звичайно, не маю наміру узагальнювати. Якщо я є екзорцистом, то це завдяки турботі та ініціативі кардинала Полєтті. Думаю, що кожен екзорцист також повинен засвідчити таке визнання своєму єпископові. Але дуже мала чисельність екзорцистів-яскраве свідчення, що цій галузі душпастирства приділяється дуже мало уваги.
В інших європейських країнах ситуація ще гірша, ніж в Італії. Я екзорцизмував осіб, які приїжджали з Німеччини, Австрії, Франції, Швейцарії, Англії, Іспанії. Усі ці особи прибули з метою зустрітись зі славним о. Кандідо, але були розчаровані, бо мусили мати справу з його учнем. Усі ці особи підтверджували, що вони не знайшли екзорциста у власному краї. Один швейцарець запевнював мене, що телефонував до усіх католицьких єпископів і від усіх отримав відмову. Не хочу сказати, що у тих країнах нема екзорцистів, але, без сумніву, важко до них дістатися. Спеціально їхати до Риму лише на один екзорцизм не є великою приємністю.
Наголошую, що за кордоном ситуація гірша, ніж у Італії. Наводжу яскравий приклад. Мої брати із згромадження у США хотіли перекласти і видати книжку Балдуччі "Диявол" ("II diavolo"). Щоб отримати церковний дозвіл на видання книжки (Imprimatur), були змушені від імені дієцезіального цензора усунути приклади, які описували опанування злим духом. Зауважте цілковиту непослідовність такої вимоги: окрім подання документальних історичних фактів, йшлося про практичне застосування описаних у книзі принципів. І знову постійна помилка: не заперечувати цілковитого існування злого духа, щоб не здаватися єретиком, але рішуче заперечувати існування його у кожному конкретному випадку.
Інакше ці речі виглядають у деяких протестантських спільнотах. Також і в Римі існують такі протестантські спільноти, які з усією повагою підходять до цього питання, досліджують випадки, і коли, дякуючи проведеним розпізнанням, виявляють присутність злого духа, екзорцизмують і то дуже результативно, у чому я міг сам наочно переконатися. Очевидно, що усі, хто вірить у Христа, не лише католики, мають владу вигнання злих духів у Його ім'я. Ми не повинні відчувати з цього приводу заздрощів, але заглянути до Євангелії. Коли Іван сказав до Ісуса: "Учителю, ми бачили одного, що Твоїм ім'ям бісів виганяє, але не ходить з нами, то ми й заборонили йому, - не ходить бо з нами" (Мк. 9, 38-40). Ісус докоряв за це апостолам.
Також члени Віднови в Святому Духові відкрили значення молитви за звільнення. Ці молитви повинні здійснюватись згідно з певними чіткими критеріями, і є дуже ефективними. Саме для того, щоб подати правила відмовляння таких молитов, кардинал Суенес (card. Suenes) написав книгу "Віднова та міць темряви" ("Rinnovamento е potenza délie ténèbre, Edizioni Paoline", 1982) з передмовою Кардинала Ратцінгера. Кардинал Суенес пише в ній: "Спочатку дуже багато католиків, пов'язаних із Відновою у Святому Духові, відкрили практику молитов за звільнення у християн з інших традицій, які належали переважно до середовища Вільних Церков (Free Churches) чи п'ятдесятників; також книжки, які читали чи ще й сьогодні читають, походять у більшості з цього середовища. Серед тих книжок дуже багато опрацювань на тему диявола і його слуг, стратегії сатани, способів його діяння тощо. У Католицькій Церкві та галузь занедбана і наше специфічне душпастирство не випрацювало відповідних вказівок, пристосованих до наших часів" (С. 79-80).
Це скарга, на якій зупинимося у наступному розділі. Корисно вчитися від тих, хто краще наслідує Євангеліє. У цій галузі, як і в поглибленні та розповсюдженні Святого Письма, ми, католики, стоїмо далеко позаду порівняно з іншими, зокрема протестантськими спільнотами. Не перестану повторювати: раціоналізм і матеріалізм заразили частину теологів і мають великий вплив на єпископів і священиків. А ціну за це платить Божий люд. В Італії серед єпископів знаю лише одного екзорциста - єпископа Мілінго, який, зрештою, походить з Африки, і якому чинять різні перешкоди у його служінні. Знаю також принаймні про два екзорцизми, які здійснив Святійший Отець. Інших випадків не знаю. Буду радий, якщо про них мене хтось повідомить. Закінчую твердженням, що однією з цілей, які я собі постановив під час написання цієї книги, є спричинення до того, щоби в Католицькій Церкві відродилося душпастирство екзорцистів. Це виразний наказ Ісуса Христа і непростиме занедбання, якого не зауважують. І це буде темою наступного розділу.