Часто мене запитують, чи багато осіб, уражених злим духом? Думаю, що як відповідь можна навести вислів відомого французького єзуїта Тонкведеса (Tonquedes): "Є дуже багато нещасних людей, які хоча назовні і не виявляють ознак опанування злим духом, вдаються до послуг екзорциста, щоб звільнитися від своїх терпінь: докучливих хворіб, нещасть, різноманітних бід. Осіб опанованих можна зустріти дуже рідко, але цих нещасних є легіони".
Цей вислів є актуальним до сьогодні, особливо, якщо взяти до уваги велику відмінність між дійсно ураженими впливом злого духа і тими, що звертаються до екзорциста, щоб дізнатися, чи їхні біди є демонічного походження. Але тепер потрібно зважати на багато нових чинників, які не існували в часи о. Тонкведеса. Маючи на увазі ці чинники й опираючись на особистий досвід, вважаю, що кількість осіб, уражених злим духом, дуже зросла.
Першим важливим чинником є ситуація споживацького західного світу, у якому матеріалістичний і гедоністичний підхід до життя призвели до того, що більшість людей втратила віру. Вважаю, що в Італії більшу частину вини треба приписати комунізмові і соціалізмові, які останніми роками своєю марксистською наукою опанували культуру, освіту, театр і кіно.
У Римі, за підрахунками, на недільній Службі Божій присутні близько 12 % мешканців.
Де зменшується релігійність, там зростає забобонність. Звідси поширення, особливо серед молоді, спіритичних практик, магії і окультизму. До того ще можна додати пошуки йоги, дзен, трансцидентної медитації: практик, в основі яких лежить поняття доктринах, неприйнятних для християнина. І не треба вже їхати до Індії, щоб записатись у школу якогось гуру: його можна зустріти біля дверей дому. Часто за допомогою цих методів, на перший погляд нешкідливих, потрапляємо у стан галюцинації або шизофренії. Додаймо до того ще й поширення різних сект, зокрема сатаністичного спрямування.
Магії і спіритизму навчають на різних каналах телебачення. Книжки на цю тему можна знайти в кіосках з газетами, а матеріали, що стосуються магії, поширюють також поштою. Треба згадати також різні часописи і фільми жахів, де разом із сексом і ґвалтуванням часто змішане почуття сатаністичного лукавства. Додаймо до цього поширення деяких видів масової музики, яка допроваджує слухачів до стану опанування. Маю на увазі сатаністичний рок. Про його вплив пише П'єро Мантеро (Piero Mantero) у своїй книжечці "Сатана і хитрість хвоста", Сеньйо, Удіне, 1988 ("Satana е lo stratagemma délia coda", Segno, Udine, 1988).
Проводячи в деяких вузах зустрічі зі студентами, я міг наочно переконатися у великому впливові, який мають на молодь сатаністичні засоби інформації. Важко повірити, наскільки поширені в школах та вузах різні форми спіритизму і магії. Це зло стало загальним, навіть у малих громадських спільнотах.
Не можу мовчати і про те, що багато людей, відповідальних за Церкву, зовсім не цікавляться цим питанням, залишаючи без жодного захисту людей, які наражаються на такі небезпеки. Вважаю, що було великою помилкою усунення екзорцизмів з обряду святого Хрещення (і здається мені, що такої ж думки був Папа Павло VI; вважаю також помилкою припинення промовляння молитви до св. Михаїл а-Архангел а після закінчення кожної Служби Божої. Та найбільше звинувачую єпископів, що дозволили занедбати в душпастирстві виконання екзорцизмів. Кожна дієцезія повинна б мати принаймні одного екзорциста в катедрі, а також в найвідоміших церквах і відпустових місцях. Сьогодні екзорцист став рідкісною істотою, яку майже неможливо знайти, хоча його діяльність є такою важливою поміччю в душпастирстві тому, хто голосить проповіді, хто сповідає, хто уділяє інші Святі Тайни.
Католицька ієрархія повинна битися в груди і кликати сильним голосом: моя вина (mea culpa). Я знаю багато італійських єпископів, але не знаю жодного, який би здійснював екзорцизми, був на них присутній, належно розумів цю проблему. Не вагаюсь повторити того, що колись вже писав: "Якщо якийсь єпископ після серйозного прохання (звичайно, не йдеться про розумово хвору людину) не подбає особисто чи через уповноваженого священика про екзорцизм, чинить тяжкий гріх занедбання". Отож, сьогодні ми опинилися в ситуації, що втратили школу: в минулому екзорцист з багатим практичним досвідом готував нового екзорциста. Але до цього питання я ще повернуся.
Аж потрібен був показ фільму "Екзорцист", щоби заново розбудити зацікавлення цією темою. Ватиканське радіо 2 лютого 1975 року взяло інтерв'ю у режисера фільму Вільяма Фредкіна (William Fredkin) і в теолога, єзуїта Томаса Бемінгама (Tomas Bemingam), який був радником під час створення фільму. Режисер визнав, що хотів розказати про правдиву подію 1949 року, описану в одному романі. Коли запитали про те, чи було це справжнє опанування, режисер не дав однозначної відповіді, зазначивши лише, що це питання для теологів, а не для нього.
Отець-єзуїт на запитання, чи це був тільки один із звичайних фільмів жахів чи, можливо, щось інше, однозначно ствердив другу гіпотезу. Зважаючи на надзвичайний вплив, який мав цей фільм на людей усього світу, наголосив, що в ньому, попри деякі ефектні деталі, дуже серйозно розказано про проблему зла. Фільм збудив інтерес до екзорцизмів, які вже були забуті.
Як можна стати жертвою незвичайних напастувань, спричинених діяннями злого духа? Я тут не маю на увазі звичайні напастування, тобто спокуси, які торкаються усіх людей. Можна стати жертвою надзвичайних напастей, спричинених злим духом з власної вини, або ж безвинно, залежно від обставин.
Можна тут виділити чотири причини: з допусту Божого; як жертва зачарування; з приводу важкого гріха і тривалого перебування в ньому; у результаті відвідин місць чи осіб; на яких має вплив злий дух.
1. З допусту Божого. Треба виразно ствердити, що нічого не діється без дозволу Божого. Також очевидно, що Бог ніколи не хоче зла, але його допускає, коли ми його бажаємо (створивши нас вільними) і може перемінити навіть зло на добро. Перший випадок, який розглядаємо, характеризується тим, що нема тут провини людини, а тільки діяння злого духа. Як Бог дозволяє звичайне діяння сатани (спокуса), даючи нам усі потрібні ласки, щоб йому протистояти, і виєднує з цього користь для нас самих, якщо ми сильні, так деколи може допускати незвичайне діяння сатани (опанування, прикрі напастування), щоб навчити людину покори, терпеливості й умертвіння.
Можемо пригадати два випадки, про які вже йшлося. Перший стосується зовнішнього діяння злого духа, яке спричиняє фізичне терпіння (удари чи бичування, яких досвідчили парох з Арс і о. Піо). Другий має місце тоді, коли Бог допускає тривале напастування злого духа, як це було у випадку Іова і св. апостола Павла.
Життя святих подають нам численні приклади цього виду випробувань. Серед святих нашої епохи називаю дві постаті блаженних, винесених на вівтар Іваном Павлом II: священик Калабрія і сестра Марія від Розп'ятого Ісуса (перша арабка, проголошена блаженною). Обидві постаті, без будь-якого людського втручання (не було жодної вини з боку цих потерпілих людей, а також не було жодних зачарувань з боку інших людей), мали періоди правдивого опанування злим духом, під час яких говорили і чинили таке, що суперечить їхній святості, не несучи жодної відповідальності за це, оскільки чинив це злий дух, який послуговувався їхніми тілами.
2. Коли людина є жертвою зачарування. Також і в цьому випадку нема вини з боку особи, яка стає жертвою зла, але є тут деяка співучасть людини, тобто людська вина з боку того, хто виконує або замовляє зачарування. Про це поговоримо ширше в окремому розділі. Зараз лише хочу сказати, що зачарування полягає у шкодженні іншим особам через втручання злого духа.
Можна це зробити по-різному: через ворожбитські замовляння, через погляд, прокляття... Але хочу відразу сказати, що найчастіше це робиться через зачаровані предмети, і додам, що саме вони насамперед є причиною тих нещасть, яких зазнають люди, що опановані злим духом, чи зазнають напастувань від нього. Направду не знаю, як зможуть виправдатись ті духовні особи, які говорять, що не вірять у пороблення (ворожіння), і ще менше розумію, як вони зможуть захистити своїх вірних, якщо їх навідають такі нещастя.
Хтось може дивуватись, чому Бог допускає такі речі. Бог створив нас вільними особами і ніколи не відрікається від Своїх створінь, навіть найоблудніших. Потім, при кінці, розрахується і віддасть кожному те, на що він заслужив, оскільки кожен буде суджений за своїми вчинками. А тим часом, коли вживаємо нашу свободу на добро, то маємо з цього заслугу (користь), а якщо використовуємо її зле, то чинимо гріх. Можемо помагати іншим і можемо їм шкодити у різний спосіб. Можу заплатити вбивці, щоби вбив якусь особу - Бог не зобов'язаний перешкодити йому. Подібно можу заплатити чарівникові, щоби пошкодив комусь оком, також у цьому випадку Бог не зобов'язаний перешкодити йому, хоча практично дуже часто перешкоджає. Наприклад, хто живе в Божій ласці, хто ревно і багато молиться, той набагато більше захоронений від непрактикуючих християн чи ще більше від тих, що живуть постійно у стані гріха.
Хочу врешті згадати одну справу, до якої пізніше вернуся: всі чари й інші шкідливі діяння - рай для різноманітних шахраїв. Правдиві випадки становлять дуже малий процент стосовно фальсифікацій, які панують у цій сфері. Сфера ця, окрім того, що є добрим ґрунтом для шахраїв, також плідним тереном для навіювань і дивацтв людей зі слабким розумом. Тому важливо, щоб не лише екзорцист розумів це, але це мусять брати до уваги всі розсудливі люди.
3. Стан тривання у тяжкому гріху. Торкаємося тут причини, яка, на жаль, у наш час щораз сильніше зростає, тому і збільшується кількість осіб, напастованих злим духом. Коренем, головною причиною є завжди мала віра. Що більше бракує віри, то більше зростає забобонність. Думаю, що Євангеліє дає нам наочний приклад цього в особі Юди. Був він злодієм; хтозна-скільки зусиль доклав Ісус, щоб його просвітити і виправити, а отримував від нього тільки відкинення й утвердження у гріху, аж дійшов до вершини: "Що хочете мені дати, і я вам Його видам? Ті відважили йому тридцять срібняків" (Мт. 26,15). І ось читаємо цю жахливу фразу з опису Останньої Вечері: "І ввійшов тоді за куснем у нього сатана" (Ів. 13,27). Немає сумніву, що тут йшлося про правдиве опанування злим духом. У сучасних розбитих сім'ях були випадки, коли особи, напастовані злим духом, жили в незаконних подружжях, маючи крім цього ще багато інших гріхів.
Я зустрічав жінок, які багато разів вчинили злочин аборту, не говорячи вже про інші великі провини. Мав справу з особами, які, окрім сексуальних збочень, допускалися гріха ґвалтування. Зустрічав гомосексуалістів, які приймали наркотики і потрапляли в інші гріхи, пов'язані з наркотиками. У всіх цих випадках шлях оздоровлення мусить розпочатися передусім від щирого навернення.
4. Відвідання місць чи осіб, на які має вплив злий дух. Під цим висловом треба розуміти тих, що беруть участь у спіритичних сеансах, магії, сатаністичних культах (вершиною яких є чорні меси), в окультних практиках... Відвідування чарівників, чорнокнижників, осіб, що ворожать на картах, - через всі ці форми діяння людина наражається на небезпеку потрапити в зло, що спричинене зачаруванням. До того ж, коли хтось хоче укласти угоду з сатаною, існує посвята себе сатані: союз крові зі сатаною, відвідування сатанинських шкіл і призначення на священика культу сатани... На жаль, особливо протягом останніх п'ятнадцяти років, такі форми зла зростають і можна говорити майже про їхній вибух.
Якщо йдеться про звертання до чарівників та інших подібних осіб, наведу загальний приклад. Хтось терпить з приводу хвороби, яка не піддається жодному лікуванню, або зауважуємо, що у всіх справах, які починає, нещастить, тому підозрює, що має якесь пороблення, яке є причиною цих нещасть.
Іде до ворожки або до якогось чарівника і чує слова: "Хтось вам поробив". Наразі видатки невинні. Однак після того чує таке: "Якщо пан хоче, щоб я зняла пороблення, треба заплатити мільйон лір або й більше". Чув про випадки, коли сума сягала 42 мільйонів. Якщо клієнт погоджується, тоді чарівник або ворожбит на картах просить дати якусь особисту річ, фотографію, щось з нижньої білизни, пасмо волосся чи одну волосину, або навіть частину нігтя. Саме тоді зло сягає своєї вершини. Що робить чарівник з предметами, які просить? Ясна річ - вживає їх для чорної магії. Хотів би уточнити деякі речі. Багато осіб потрапляє у цю пастку, бо знає, що ці "жіночки" є завжди в Церкві, або бачуть їхні кімнати, завішані розп'яттями, образами Богородиці, святими, о. Пів. А ще чують слова: "Я займаюся тільки білою магією, якщо б мене попросили про чорну магію, то я би ніколи не погодилася". У простонародному розумінні біла магія - це противага чарів; а чорна магія - це заняття чарами. Але в реальності, як це не переставав повторювати о. Кандідо, не існує білої і чорної магії - є тільки чорна магія, оскільки кожна форма магії - це звертання до злого духа. Тоді такий нещасний чи нещасна, якщо перед тим мали якесь невелике пороблення ( а найчастіше не мали ніякого), то тепер повертається додому з правдивим поробленням (зачаруванням). Пізніше ми, екзорцисти, змушені набагато більше трудитися, щоб усунути ці злощасні діяння чарівників, ніж це потрібно було б для усунення початкової хвороби.
Хочу ще раз наголосити, що опанування дияволом може бути сплутаним з психічною хворобою. З великою повагою ставлюсь до тих психіатрів, які мають професійний досвід у цій галузі, але мають також розуміння обмеженості своїх знань і можуть чесно визнати, що пацієнт виявляє симптоми, які не відповідають ні одній з хворіб, відомих науці. Професор Сімоне Морабіто (Simone Morabito), психіатр у Бергамо, визнав, що багато осіб, яких вважав психічно хворими, були насправді опановані сатаною, і вилікував їх тільки завдяки допомозі деяких екзорцистів. Знаю інші подібні випадки. Про один із них хочу детальніше розповісти.
24 квітня 1988 року Папа Іван Павло II проголосив блаженним іспанського кармеліта о. Франческо Палау (Francesco Palau). Це дуже цікава постать. В останні роки свого життя о. Палау присвятив себе опіці над біснуватими. Влаштував притулок для розумово хворих людей і там над всіма ними здійснював екзорцизми. Ті, що були опановані дияволом, зцілювалися, а ті, що були хворі розумово, такими і залишалися. Мав він багато труднощів, особливо з боку духовенства. Двічі побував у Римі: 1866 року, щоб розмовляти про ці речі з Папою Пієм IX; і 1870 року з проханням, щоб І Ватиканський Собор повернув екзорцистат як постійну форму душпастирської послуги. Знаємо, як Собор був несподівано перерваним, але важливість повернення пасторальної послуги екзорциста -справа і надалі нагальна, що не може довго чекати.
Це правда, що важко відрізнити опанованого від психічно хворого. Але досвідчений екзорцист може розпізнати це краще від психіатра, оскільки екзорцист бере до уваги різні обставини, і спроможний зауважити риси, які відрізняють опанування від психічної хвороби. Психіатр здебільшого не вірить у диявольське опанування, тому навіть не бере до уваги такої можливості. Колись о. Кандідо екзорцизмував одного молодого чоловіка, який, на думку психіатра, що його лікував, був хворий на епілепсію. Запрошений лікар отцем Кандідо погодився бути присутнім на екзорцизмі. Коли о. Кандідо поклав руку на голову хлопця, то він впав на землю і почав сильно трястись. "Бачите, отче, маємо справу з епілепсією", - поспішив ствердити лікар. О. Кандідо нахилився і ще раз поклав руку на голову юнака. Той різко зірвався на ноги і став просто і нерухомо* "Чи так поводяться хворі на епілепсію?" - запитав о. Кандідо. "Ні, ніколи", - відповів психіатр, очевидно, здивований такою поведінкою хворого.
Звичайно, що екзорцизми повторювали аж до повного оздоровлення хлопця, якого багато років мучили різними медикаментами, які йому лише шкодили. І тут торкаємося делікатного питання: у важких випадках діагноз хвороби вимагає обстежень із різних сфер знань, скажу про це у кінцевих висновках. Тому що ціну за вчинені помилки платять завжди хворі, яким у багатьох випадках знищено здоров'я у результаті неправильного медичного лікування.
Високо ціную тих вчених, які, якщо навіть невіруючі, визнають межі своїх знань. Професор Еміліо Сервадіо (Ешіїіо 8егуас1іо), психіатр, психоаналітик і парапсихолог міжнародної слави, висловив цікавий погляд на Ватиканському радіо 2 лютого 1975 року: "Наука змушена зупинитися перед тим, чого її засоби не можуть перевірити і пояснити. Не можна докладно окреслити цієї межі: не йдеться про фізичні явища. Вважаю, однак, що кожен правдивий вчений знає, що його знання доходять до якоїсь межі, якої не можна перейти.
Щодо опанування злим духом, можу висловитися лише від власного імені; не від імені науки. Здається мені, що в деяких випадках злість і винищувальна сила явищ має таку особливу рису, що справді не можна ототожнити з тими, які вчений, наприклад, парапсихолог чи психіатр, може розпізнати у випадку поведінки хворого. Було б це подібне до порівняння каверзного хлопця з садистом. Існує різниця, якої не можна виміряти метром, але це різниця, яку можна зауважити. Думаю, що у тих випадках науковець повинен допустити існування сил, над якими наука не має влади і до вивчення яких наука як така не покликана".