Коли кардинал Уго Полетті, Папський Вікарій Римської дієцезії, несподівано доручив мені обов'язок екзорциста, я ще не знав, який безмежний світ відкриється для мене і як багато людей буде користати з мого служіння. Здебільшого спочатку моїм завданням було допомагати отцеві Кандідо Амантіні, пасіоністові, дуже відомому екзорцистові, до якого приходили в храм Святих Сходів у Римі охочі (La Scala Santa) з усієї Італії, часто також з-за кордону. Була це для мене справді велика ласка. Ніхто не стає екзорцистом самостійно, хіба що через великі труднощі і помилки, завдаючи при цьому шкоди вірним. Вважаю, що о. Кандідо був єдиним екзорцистом на світі, який мав 36 років досвіду у цій галузі. Я не міг, отже, мати ліпшого вчителя і вдячний йому за терпеливість, з якою він мене посвячував у це зовсім нове для мене служіння.

Під час свого служіння я довідався, що в Італії небагато екзорцистів, а підготовлених до цієї послуги, справді, дуже мало. Ще гірша ситуація існує в інших країнах; тому я був змушений благословити осіб, які приїжджали з Франції, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Іспанії, Англії, де, за їхніми словами, їм не вдалося знайти екзорциста. Що це? Занедбання єпископів і священиків? Зневіра у потребу і результативність цього служіння? У кожному випадку я відчував потребу здійснювати мій апостолят серед осіб, які дуже страждають, яких ніхто не розуміє: ні домашні, ні лікарі, ні священики.

Душпастирство у цій галузі сьогодні у католицькому світі повністю занедбане. У минулому було інакше, і змушений визнати, що і тепер у деяких конфесіях, що виникли внаслідок протестантської реформи, екзорцизми здійснюють часто і результативно. Кожна катедра повинна мати свого екзорциста, подібно, як має спеціально призначеного сповідника; і що більші потреби, то численнішими мали б бути екзорцисти: у великих парафіях, у відпустових церквах.

Попри те, що їх мало, сприймають їх уже погано, ворожо, важко їм знайти місце для свого служіння. Відомо, що опановані злим духом, деколи кричать. Цього достатньо, щоб настоятель чернечого дому чи парох не захотів мати екзорцистів у своїх помешканнях; спокійне життя і уникнення усіляких незадоволених бурчань мають більшу вартість, ніж любов і бажання допомагати опанованим.

Автор цих рядків також мусів пройти свою хресну дорогу, хоч і набагато легшу, ніж інші екзорцисти, більш гідні і шановані. Це роздуми, до яких заохочую найперше єпископів, які деколи не зважають на цю проблему, не маючи особистого досвіду у цій сфері. А йдеться про послугу, що належить винятково їм: лише вони можуть її виконувати або призначати екзорцистів.

Як з'явилася ця книжка? Із прагнення поділитися з людьми, що цікавляться цією темою, плодами довгого і багатого досвіду, досвіду швидше о. Кандідо, ніж мого. Моїм наміром було послужити екзорцистам і всім священикам. Подібно, як лікар-терапевт повинен уміти скерувати своїх пацієнтів до відповідного фахівця (ларинголога, ортопеда, невропатолога...), якого вони потребують, так і священик повинен мати той мінімум знань, щоб розрізнити, чи якась особа потребує допомоги екзорциста, чи ні.

Додаю іншу причину, задля якої багато священиків заохочувало мене написати цю книжку. Требник серед багатьох норм, які подано для екзорцистів, пропонує, щоб вони студіювали корисні твори авторитетних авторів.

Однак, коли шукаємо поважні книжки на цю тему, то небагато їх можна знайти. Хочу вказати на такі книги: автором першої є о. К. Балдуччі "Диявол", Ріетте, 1988; корисна вона своєю теоретичною частиною, а не практичною, у якій багато помилок; автор - демонолог, а не екзорцист. Інша - це книжка екзорциста, о. Матео Ля Груа "Молитва про звільнення", Неrbitа, Палермо, 1985; ця книжка написана для груп Віднови у Святому Дусі з наміренням провадити їхні молитви про звільнення. Уваги заслуговує також книжка Ренцо Аллєгрі "Репортер у пеклі", Мондадорі, 1990. Це не систематичне опрацювання, швидше серйозна збірка інтерв'ю про критичні випадки. Вони правдиві і дуже вражають, однак автор акцентує на найважчих випадках і оминає звичайні ситуації, з якими екзорцист часто має справу.

Цією книжкою хочу заповнити порожнечу і розкрити тему всебічно, з різних боків, аспектів, тому праця моя скорочена, щоб дійшла до найбільшого кола читачів. У наступних книжках намагатимусь поглибити цю тему і маю надію, що й інші компетентні автори працюватимуть над цим питанням зі знанням справи, намагаючись його викласти зрозуміло і поглиблено, подібно як у минулих століттях це було в навчанні католицької Церкви, а тепер є лише в протестантських Церквах.

Зазначу, що не зупинятимусь над обґрунтуванням деяких правд, які вважаю загальновизнаними і описаними в інших книжках: існування злих духів, можливість диявольського опанування, а також влада вигнання злих духів, уділена Христом тим, хто вірить у Євангельське послання. Це відомі правди, виразно описані у Святому Письмі, поглиблені у теології, постійно пригадувані Учительським Урядом Церкви. Я хочу наголосити на тому, що менш знане, тобто на практичних наслідках, які можуть бути корисними для екзорцистів і для тих, хто цікавиться цими питаннями. Прошу вибачити мені за деякі повтори фундаментальних понять. Нехай Непорочна Діва, яка є Неприятелькою сатани, вже від першої обітниці спасіння (Бут. 3,15) до її виповнення (Од. 12) і поєднання зі Своїм Сином, у боротьбі за перемогу над сатаною і розчавлення йому голови, поблагословить цей плід виснажливої праці, яку здійснюю з повною надією на її Материнський покров.

Хочу додати кілька зауважень щодо доповненого видання цієї книжки. Не думав, що розійдеться вона так швидко і треба буде перевидавати її. Це підтвердження, на мою думку, не тільки зацікавлення порушеної проблеми, а й відсутності католицької книжки, яка б висвітлювала тему екзорцизму в повному обсязі, хоч і коротко. І це стосується не лише Італії, а цілого католицького світу. Це факт важливий і дещо прикрий, який пояснює незрозумілу відсутність зацікавлення цією проблемою, чи може, й правдиве безвір'я.

Дякую за численні похвали, за визнання, особливо з боку інших екзорцистів, а серед них наймилішою була похвала мого "вчителя" о. Кандідо Амантіні, який визнав мою книгу вірним відображенням його науки. Не отримав критичних зауважень, згідно з якими потрібно було внести зміни і виправлення, тому у новому виданні розширив ті частини, які вважав важливими для повнішого викладу описаної проблеми. Думаю, що особи чи групи осіб, про яких розповідаю у книжці, зрозуміли щирий намір моїх завваг, не відчули себе ображеними. Завдяки можливості видання цієї книжки, прагну послужити ширшому колу осіб, тому що у своїй діяльності хочу бути потрібним щодня усім тим, які прагнуть скористатися з моєї послуги екзорциста.

За все дякую Господеві. Дозволю собі заввагу з нагоди десятого видання книги (1993). Мушу визнати, що протягом останніх двох років багато змінилося: вийшли важливі документи єпископів, збільшилась кількість екзорцистів, багато єпископів здійснюють екзорцизми, до моїх книжок долучилися нові. Отже, дещо починає змінюватися на краще. Не моя це заслуга, я стверджую лише факт.

Закінчую, зі зворушливим спомином про о. Кандідо Амантіні, якого Господь покликав до себе по нагороду 22 вересня 1992 року. Це був день його іменин; співбратам, які його вітали, він сказав: "Я просив св. Кандіда, щоб зробив мені якийсь подарунок".

Отець Кандідо народився 1914 року. У 16 років вступив до Згромадження Пассіоністів. Як професор Святого Письма і Моральної теології посвятився передовсім служінню екзор-циста (протягом 36 років). Щоранку приймав 60-80 осіб, ховаючи втому за усмішкою на обличчі. Поради, які давав, часто наскрізь були натхненні. Отець Піо про нього сказав: "Отець Кандідо - священик згідно з Божим Серцем".

Ця книга, не беручи до уваги ті недоліки, які в ній містяться з моєї вини, є свідченням досвіду о. Кандідо як екзорциста, і призначена для користі зацікавлених осіб. Це одна з причин, чому я її написав. Дуже радий оцінкою о. Кандідо щодо відповідності змісту книги до його тривалого досвіду екзорциста.