Дійшовши до кінця, маю враження, що сказав дуже мало з того, про що міг би сказати. Хотів би лише з практичною метою описати плоди безпосереднього досвіду, чого не бачив дотепер у жодній книжці. Надіюся, що таким чином стану в пригоді тим усім, хто зацікавиться цим питанням. Передусім маю на увазі священиків, які повинні мати мінімум знань, щоб знати, коли якусь особу треба скерувати до екзорциста, оскільки існують ознаки, які виявляють присутність злого духа, і коли це не потрібно. Я вже про це говорив, але вважаю потрібним пригадати, що це - дуже важлива справа.
За мій особистий досвід у цій галузі прагну подякувати кардиналові Полєтті, бо це він так несподівано доручив мені це завдання, яке я прийняв із заплющеними очима. Сьогодні вбачаю у цьому служінні, яке мені поручили без жодної моєї заслуги, доповнення мого священства: подібно, як відправляю Службу Божу, голошу проповіді, сповідаю, так само, коли є потреба, виконую екзорцизми. Маю можливість приходити з допомогою багатьом терплячим особам, яким часто вистачає лише слова зрозуміння. Почувався б лише наполовину священиком, коли б не мав цієї можливості, яка хоча і використовується винятково порівняно з іншими формами священичої послуги, однак, це частина звичайного церковного душпастирства. Так принаймні повинно бути.
Хотів би також наголосити, що це принесло мені велику користь у духовному плані. Користь для віри, оскільки майже рукою дотикаюся до невидимого світу; для молитви і покори тому, що завжди відчувається наша цілковита безсилість перед цього типу проявом зла. Якби ми не намагалися молитися з вірою і старанням, маю свідомість, що є "слугою непотрібним", і коли б Бог не втручався і не здійснював усього, результат наших зусиль і умінь, набутих досвідом, був би ніяким. Якщо кажу, що результат був би ніяким, то зовсім не перебільшую, св. Павло сказав би : "Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив" (пор. 1 Кор. 3,6).
Хотів би розвіяти думку, яка чомусь проникла в уми священиків, мовляв, диявол може помститися екзорцистові. Мій вчитель, о. Кандідо, який 36 років безперестанку екзорцизмував, мав деякі клопоти зі здоров'ям, але були вони пов'язані з його віком, а не з діянням злого духа. О. Пелегріно Ернетті, бенедиктинець з Венеції, екзорцизмував 33 роки і ця послуга ані не покращила, ані не погіршила його здоров'я. Повторюю і прошу повірити мені: злий дух і так вже кожному з нас спричинив стільки шкоди, скільки міг. Помилкова думка: якщо я його залишу у спокої, то і він дасть мені спокій. Це не лише помилка, але і зрада нашого священичого післанництва, яке повинно бути повністю присвячене провадженню душ до Бога, вириваючи її, коли потрібно, з-під влади сатани, через проповідь Євангелія, що, без сумніву, має першочергове значення, а також, через священнодіяння Святих Тайн і врешті, уділяючи сакраменталїі, серед яких є також екзорцизм. Священик, який боїться переслідування злого духа, подібний до пастиря, що боїться вовка. Але це страх, позбавлений всяких підстав.
Було б нерозумно переоцінювати помсту, яку чинить злий дух, щоб знеохотити екзорцистів. Це рідкісні випадки, наведу лише один з них. Одного дня якийсь священик помагав о. Кандідо. Екзорцизмували молодого чоловіка, на якому в якийсь момент загорілося вбрання. Нічого страшного не трапилося, мав лише легко обпечене одне рамено. Його мама сказала потім, що згоріла також і футболка, але це ніякої шкоди не спричинило. Під час горіння почав виділятися їдкий запах сірки, і злий дух звернувся до священика, що допомагав, погрожуючи йому помстою.
Кілька днів пізніше цей священик на автомобілі повертався ввечері з Неаполя до Риму. Зауважив, що в дорозі його супроводжують якісь бічні світла, а оскільки не знав, що це могло бути, вирішив заїхати на станцію обслуговування автомобілів. Коли він вже туди в'їжджав, авто загорілося. Священик встиг зупинитися, витягнути ключі та швидко втекти. Прибігло кілька водіїв і почали кричати: "Хтось є всередині! Там видно когось!" Священик запевнив, що сам. У якийсь момент авто поволі рушило до переду, як палаюча куля, до станції автозаправки. Одночасно у повітрі почувся їдкий запах сірки. Священик впізнав, що той самий запах чув під час уділяння екзорцизму і почав молитися! Відразу авто зупинилося, але горіло далі аж до цілковитого знищення.
Я навів цей випадок для повнішого висвітлення справи. Помилкою було б узагальнювати зміст розповіді, йшлося про винятковий випадок. Про те, що послуга священика сповнена різними ризиками і прикрощами, знають усі священики, навіть не будучи екзорцистами. Св. Петро нам би сказав: "Але тією мірою, якою берете участь у Христових муках, радійте, щоб і в славному Його з'явленні раділи і веселились" (1 Пт. 4, 13). Добро душ вартує будь-якої жертви.
Священик повинен вірити у вартість свого священства, вірити у владу, якою наділив його Господь і наслідувати приклад апостолів і святих священиків. Папа Іван XXIII на початку свого Понтифікату вказав усім священикам постать святого Пароха з Аре. Це правда, що цей святий виривав душі від сатани і з цього приводу мусив багато терпіти від злого духа. Не був він, однак, екзорцистом і не здійснював екзорцизмів. Усім керує Господь, який ніколи не зсилає нам випробувань без одночасного додавання нам сил, щоб ми могли їх перемогти. Горе нам, коли через боягузетво відступимо і занедбаємо наш обов'язок.
Маємо дар Святого Духа, Євхаристії, слово Боже, силу Імені Ісуса, підтримку Пречистої Діви Марії, заступництво Ангелів і Святих... Чи не є нерозсудливим боятися того, хто переможений?
Молюся до Непорочної, яка є Неприятелькою сатани і переможницею над ним від першої звістки про Відкуплення, щоб нас усіх просвічувала, підтримувала і захороняла у цій земній боротьбі аж до осягнення вічної нагороди. Особливо молю її за весь Католицький Єпископат, який має обов'язок перейнятися стражданнями тих усіх, які терплять з приводу напастувань злого духа, щоби вжили заходів, згідно з законами і традицією Церкви.
Марія Непорочна! Як гарно закінчувати цю працю, думаючи про Ту, Яка згідно з волею Божою, є Неприятелькою диявола: "Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою..." (Буття 3,15). Вона - Непорочна, оскільки не мала ані первородного гріха, ані жодного особистого гріха, а це значить, що ніколи не підлягала сатані. Є завжди Дівою, оскільки завжди належала Богові, також і своїм тілом, з якого Слово Відвічне взяло своє тіло.
Розважмо про вартість Тайни Втілення. Диявол як дух, що немає тіла, у своїй великій гордості хотів посісти головне місце серед усіх створінь. Після Втілення Божого Сина був змушений пересвідчитися, що осередком всього створіння є Христос, правдивий Бог і правдивий чоловік, і мусив, отже, визнати, що разом із Втіленням розпочинається час його поразки. Ось чому він різними способами намагається вчинити так, щоб тіло людське ставало причиною гріха, намагається його принизити, зганьбити. Робить це як злісну відповідь за Втілення Слова, яке через жертвування свого тіла здійснило наше Відкуплення. З цього приводу можна також краще оцінити значення Марійної догми: Марія - завжди Діва на противагу сатані і як знаряддя у Божих планах.
Марія визнала, що є слугинею Господньою і стала Матір'ю Божою, входячи через те у особливо тісний зв'язок зі Святою Трійцею. Варто зауважити, яке велике протиставлення у цій справі існує між постаттю Марії і поведінкою сатани, який збунтувався проти Бога і віддалився від Нього найбільше з усіх Його створінь. Марія, взята до Неба, говорить нам про славне завершення замислів Бога, який нас створив для того, щоб з Ним вічно радіти. Говорить нам також про цілковиту перемогу над сатаною, якого вилучено з небесної радості і приречено на вічні муки.
Марія, Матір наша, Матір Церкви, Посередниця Ласк, вказує нам у своєму постійному динамізмі роль Діви, яку Христос хотів прилучити до своєї справи освячення людей. Марія стоїть у виразній опозиції проти всієї діяльності сатани, який протиставляється втіленню замислів Бога щодо людей і переслідує нас, спокушає різними методами і не задовільняється тим, що сам є причиною зла, гріха, терпіння, смерті а намагається втягнути також нас на дорогу, що веде до вічного прокляття.
Закінчую цими стисло поданими думками про Божу Матір. Після написання чотирьох книжок про Неї, не хотів би писати п'ятої, коли прийшов час закінчувати. Мандзоні сказав, мудро зауважуючи, що вистачить і однієї книжки, коли нема часу на більше.