Бажання, щоб ця книжка була практичною, не дозволяє мені поглибити надзвичайно важливі теологічні теми. Тому я тільки поверхнево їх торкатимуся, так як це робив у попередньому розділі. Це правда, що тільки такий екзорцист як о. Кандідо призвичаєний протягом 36 років розмовляти зі злими духами, який володіє глибоким теологічним і біблійним знанням, може розмовляти на теми, які у минулому теологія намагалася оминати, як наприклад, гріх збунтованих ангелів. Однак Бог створив усе за одним цілісним планом, тому кожна його частина впливає на цілісність і кожна тінь кидає відбиток неясності на все інше. Теологія буде неповна і незрозуміла, поки не вияснить вповні правду про світ ангелів. Христологія, яка не бере до уваги сатану, буде рахітною і ніколи не зможе зрозуміти і доцінити велич Відкуплення.
Розпочнімо наше розважання від Христа, який є центром Вселенної. Для Нього все було створено: і те, що в небі (ангели), і те, що на землі (світ, який можна пізнати чуттями, з людиною на чолі). Було б добре говорити тільки про Христа, але це не було б правдою, що міститься в Його навчанні і діяльності. Без повної правди ніколи не зможемо Його зрозуміти. Святе Письмо говорить нам про Царство Боже, а також про царство сатани; про могутність Бога, єдиного Творця і Господа Всесвіту, і одночасно про владу темряви; про дітей Божих і дітей диявола. Не можна зрозуміти діла спасіння Христа, не враховуючи згубну діяльність сатани.
Сатана як ангел був найдосконалішим створінням, яке вийшло з рук Бога. Був вивищений над іншими ангелами, і здавалося йому, що також над усім, що Бог створив. Він намагався, але насправді ж не зрозумів Божого плану. Цілісний план створення був зорієнтований на особу Христа: до появи Ісуса у світі цей план не міг виявитись у всій його ясності. Звідси бунт сатани; він хотів і надалі бути першим і найдосконалішим створінням, центром всього створіння, навіть всупереч плану, який Бог здійснював. Звідси його прагнення панувати в світі (цілий світ лежить у лихому -1 їв. 5,19) і підкорити собі людину, починаючи з прародичів, роблячи її послушною собі всупереч наказам Божим. Вдалося сатані осягнути це стосовно прародичів Адама і Єви. Розраховував також, що завдяки допомозі "третини ангелів", які, згідно з Книгою Одкровення, пішли за ним, бунтуючись проти Бога, вдасться йому також здобути владу над усіма іншими людьми.
Бог ніколи не відрікається від свого створіння. Тому навіть сатана і збунтовані ангели, хоча і відлучились від Бога, далі зберігають свою силу та ієрархічні ступені (Престоли, Господства, Власті, Сили...), навіть якщо її зле використовують. Не перебільшує св. Августин, який стверджує, що якби Бог дав вільну руку сатані, то "ніхто б з нас не залишився живий". Не маючи права позбавити нас життя, намагається зробити нас своїми послідовниками, щоби ми, як і він, протиставилися Богові.
У цій перспективі мусимо бачити діло Спасіння. Ісус прийшов, "щоб знищити діла диявола" (1 Ів. 3,8), щоб визволити людину з неволі сатани і започаткувати Боже Царство, знищивши спочатку царство сатани. Але між першим приходом Христа і Парузією (другим славним приходом Христа як Судді) злий дух бажає здобути якнайбільше людей; це боротьба, яку він веде "у розпачі, розуміючи свою поразку, знаючи, що короткий час має" (Одкр. 12,12). Тому св. Павло говорить нам із відвертістю, що "нам бо треба боротися не проти тіла і крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби І піднебесних просторах" (Еф. 6,12).
Хочу уточнити, що Святе Письмо завжди говорить про ангелів і злих духів (зокрема про сатану) завжди як про істот духовних, а одночасно особових, обдарованих розумом, волею, свободою, винахідливістю. Помиляються ті сучасні теологи, які ототожнюють сатану з абстрактною ідеєю зла - це справжня єресь, яка суперечить Святому Письму, науці Отців Церкви і вчительському урядові Церкви. Тут йдеться про правди, яких у минулому ніколи не піддавано сумніву, тому для їхнього вираження ніколи не формульовано догматичного визначення. Винятком є твердження IV Латеранського Собору : "Диявол (тобто сатана) та інші злі духи створені Богом як добрі за своєю суттю, але вони самі себе зробили злими".
Хто відкидає сатану, відкидає також гріх і тоді зовсім не розуміє діла Христового.
Треба сказати, що Ісус переміг сатану, приносячи себе в жертву, а попередньо також через своє навчання: "Коли ж я Божим перстом виганяю бісів, то значить, прийшло до вас Боже Царство" (Лк. 11,20). Ісус сильніший, це Він зв'язав сатану (Мк. 3,27), обнажив його, пограбував його царство, якому приходить кінець (Мк. 3,26). Ісус відповідає тим, хто Його застерігає, що Ірод хоче Його вбити: "Ідіть і скажіть тому лисові: Ось виганяю злі духи і оздоровляю сьогодні і завтра, а третього ж дня скінчуся" (Лк. 13,32). Ісус дає Апостолам владу виганяти бісів. Потім поширює її на сімдесятьох двох учнів, а на останку передає її усім, хто в Нього увірує.
Автор книги Діянь Апостолів свідчить, що Апостоли продовжували виганяти злих бісів після зіслання Святого Духа; так само чинили християни. Вже найстарші Отці Церкви, св. Юстин і св. Іреней, ясно викладають нам християнську думку про злого духа і про владу виганяти його. За ними слідують інші, зокрема Тертуліан і Ориген. Достатньо назвати тих чотирьох авторів, щоб засоромити багатьох сучасних теологів, які практично не вірять у злого духа і зовсім про нього не говорять.
II Ватиканський Собор пригадує виразно незмінне навчання Церкви про злого духа. "Протягом цілої людської історії відбувається важка боротьба проти сил темноти; боротьба ця почалася ще на початку світу, триватиме до останнього дня (Душпастирська Конституція про Церкви у сучасному світі Gaudium etspes, 37). Людина, спокушувана лукавим від початків історії, надужила свободою, їй даною, постаючи проти Бога і пристрасно бажаючи осягнути свою життєву мету поза Богом; відмовляючись визнати Бога Тим Хто дав їй існування, порушила належний порядок взаємин щодо остаточної своєї мети" (GS, 13). "Але Бог послав Свого Сина у світ, з метою вирвати з Його поміччю людей з-під влади темряви і демонів" (AG 1,3).
Як пояснять вчинки Христа ті, хто заперечує існування сатани і його дуже активної діяльності? Як пояснять вони також значення спасительної смерті Христа? Посилаючись на біблійні тексти, II Ватиканський Собор стверджує: "Син Божий своєю смертю і воскресінням вирвав нас з-під влади сатани " (Конституція про святу літургію Sacrosanctum Сопсі-Іііит, 6); "Ісус розп'ятий і воскреслий переміг сатану" (Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, 2).
Сатана, переможений Христом, бореться з Його послідовниками; боротьба проти сил темряви триватиме до останнього дня, за словами Господа (GS 37). Протягом цього часу кожна людина перебуває у стані боротьби, тому, що земне життя є пробою на її вірність Богові. Тому "вірні повинні намагатись бути стійкими проти засідок диявола і ставити опір у день несприятливий... До того, як царюватимемо з Христом прославленим, усі станемо "перед трибуналом Христовим, щоб кожен склав звіт із вчинків добрих і злих" (2 Кор. 5,10), і на кінці світу "вийдуть ті, що чинили добро на воскресіння життя, а ті, що зло чинили, воскреснуть на суд " (Ів. 5,29; Mт. 25,46) (Конституція догматична про Церкву Lumen gentium, 48).
І хоча ця боротьба проти сатани стосується людей усіх часів, без сумніву, у деякі періоди історії сила сатани стає відчутнішою, принаймні на суспільній площині через здійснення численних гріхів. Наприклад, мої студії над темою про розпад Римської Імперії дозволили докладно зрозуміти моральний розклад, що панував у тогочасній епосі. Вірним і натхненним свідченням цього є Послання св. Павла до Римлян. Зараз ми перебуваємо на тому ж самому рівні, а причиною цього є погане використання засобів масової інформації (які добрі за своєю природою), а також практичний матеріалізм і консумізм, які вже затруїли західний світ.
Думаю, що попередження про особливу атаку диявола отримав папа римський Лев XIII під час видіння, зміст якого наводимо у додатку до цього розділу (див. додаток, с. 29-31).
Як сатана протиставиться Богові і Спасителеві? Прагнучи для себе культу, що належить Господу Богові і мавпуючи християнські інституції. І тому є антихрист і антицерква. Проти Втілення Слова, яке відкупило людину, стаючи людиною, Сатана виступає, послуговуючись ідольським культом сексу, який понижує людське тіло до ролі інструмента гріха. Крім того, мавпуючи божественний культ, має свої храми, свій культ, осіб, які йому посвятилися (часто зв'язані союзом крові), своїх шанувальників, послідовників своїх обітниць. Як Христос дав особливу владу своїм Апостолам і їхнім наступникам, для добра душ і тіл, подібно і сатана дає особливу владу своїм визнавцям з метою нищення душ і поширення різних тілесних хворіб. Глибше розглянемо це, говорячи про ворожіння.
Ще один штрих на тему, яка заслуговувала б поглибленого розгляду. Як помилково заперечувати існування сатани, так само помилково, за розповсюдженою думкою, визнавати існування інших сил чи духовних істот, про яких не говорить святе Письмо; і які є вимислом спіритистів, шанувальників езотеричного й окультного знання чи послідовників реінкарнації і прихильників так званих "блукаючих душ". Не існує добрих духів, крім ангелів, так, як не існує злих духів, крім дияволів.
Душі померлих ідуть відразу або до неба, або до пекла, або до чистилища, як це окреслив Ліонський і Флорентійський Собор. Померлі, які з'являються під час спіритичних сеансів, чи душі померлих, що присутні у живих істотах, щоб їх мучити, не є чим іншим, як злими духами. Дуже рідкісні винятки, які допускає Бог, підтверджують лише це загальне правило. Належить однак визнати, що у тій галузі не сказано ще останнього слова. Сам о. Ля Ґруа (р. La Grua), говорячи про різні випадки зі свого досвіду, який пережив з душами померлих, що потрапили під владу злого духа, висунув деякі припущення, що пояснюють це явище. Повторюю, це сфера, яку треба ще глибше дослідити; маю намір це зробити у майбутньому. Дехто дивується, що злий дух має можливість спокутувати людину чи навіть володіти її тілом (ніколи душею, хіба що людина сама віддасть її йому добровільно), через опанування чи зовнішнє напастування. Варто згадати, що про це говорить Книга Одкровення (12,7): "І настала боротьба на небі: Михаїл і його ангели воювали проти Дракона. І Дракон воював і ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено Дракона великого, Змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, - повержено на землю, і ангели його з ним повержені. І коли побачив Дракон, що він повержений на землю, почав переслідувати "Жінку, зодягнену сонцем", з якої народився Ісус (зрозуміло, що йдеться про Пресвяту Діву), але намагання Дракона були даремні. Тому розпочав боротьбу із рештою її потомства, з тими, хто береже заповіді Божі і має свідчення Ісуса".
Серед численних промов Івана Павла II про сатану, наводжу фрагмент із промови, виголошеної 24 травня 1987 року під час відвідин відпустової Святині св. Архангела Михаїла: "Ця боротьба проти злого духа, яка знаменує св. Архангела Михаїла, триває і тепер, тому що злий дух і сьогодні живе і діє у світі. Зрозуміло, що зло, яке є у ньому, безлад, який бачимо у суспільстві, непослідовність людини, внутрішнє розбиття, якого вона є жертвою, не є лише наслідком первородного гріха, а й результатом нахабного і темного діяння сатани ".
Останнє речення пов'язане зі засудом змія Богом, про що говорить Книга Буття (3,15). "Я закладу ворожнечу між тобою і Жінкою, між твоїм потомством і її потомством: воно розчавить тобі голову ". Чи сатана вже перебуває в пеклі? Коли відбулася битва між ангелами і злими духами? Це запитання, на які не можна дати відповіді, не беручи до уваги двох чинників: перебування в пеклі є питанням швидше стану, ніж місця. Ангели і злі духи - істоти винятково духовні, тому для них поняття "місце" має інше значення, ніж для нас. Те саме можна сказати про час: для духів міра часу інша, ніж для нас.
Книга Одкровення оповідає нам, що злі духи були скинуті на землю: їхнє остаточне покарання ще не настало, хоча остаточний вибір вже зроблений, згідно з яким відділено ангелів від злих духів. Мають, отже, ще деяку владу, з Божого дозволу, хоча "на короткий час". Тому кричать вони на Ісуса: "Прийшов тут передчасно мучити нас?" (Мт. 8,29). Єдиним суддею є Ісус, який прилучить до Себе Своє Містичне Тіло. Так треба розуміти висловлювання св. Павла: "Хіба не знаєте, що будемо ангелів судити?" (1 Кор. 6,3). Це, власне, задля влади, якою ще володіють злі духи, які опанували ґадаринських біснуватих, звернулися до Ісуса і просили Його, щоб не велів їм відійти до безодні, але дозволив їм увійти у свиней (пор. Лк. 8,31-32). Коли злий дух виходить з людини і потрапляє в пекло, то це для нього наче остаточна смерть. Тому опирається цьому, як лише може. Але все-таки змушений буде заплатити за терпіння, спричинені людям, збільшеною вічною карою. Св. Петро дуже виразно стверджує, що остаточний вирок для злих духів ще не оголошений: "Бо коли Бог не пощадив ангелів, які згрішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні, щоб там тримати на суд" (2 Пт. 2,4). Також і ангели будуть підвищені у славі за те добро, яке нам чинять, тому дуже корисно звертатися до них.
Які кривди злий дух може заподіяти людині під час її земного життя? Нелегко знайти твори, у яких розкрита ця тема, також з приводу відсутності загально прийнятої термінології. Намагатимусь докладно і стисло описати значення понять, якими послуговуюся зараз і які вживатиму у наступних частинах цієї книжки. Існує звичайне діяння злого духа, яке стосується усіх людей: це спокушання до зла. Навіть Сам Ісус, прийнявши людську природу і спосіб життя, дозволив сатані спокушати Себе. Не розглядатимемо зараз це згубне діяння злого духа, але не тому, що воно не важливе, а тому, що наша мета - висвітлення надзвичайного діяння сатани, яке Бог йому дозволяє лише в окремих випадках. У цьому другому діянні сатани можна виділити п'ять різних форм, які спробую тепер описати.
1. Фізичні терпіння, завдані сатаною ззовні. Тут йдеться Про явища, про які читаємо в житті святих. Знаємо, що св. Павло від Хреста, Парох з Аре, отець Піо і багато інших були биті, стьогані, бичовані демонами. Не затримуюся на цій формі діяння тому, що у всіх цих випадках ніколи не було внутрішнього впливу злого духа на осіб, а отже, і не було потреби в екзорцизмах. Найпомічнішою у цих випадках була молитва осіб, які знали про ці напастування. Вважаю кориснішим затриматись на чотирьох інших формах, які цікавлять безпосередньо екзорцистів.
2. Диявольське опанування (La posseeeione diabolica). Це найтяжча мука, коли злий дух опановує тіло (не душу) людини, наказуючи їй робити щось чи говорити так, як він хоче. Жертва не може цьому суперечити, а тому не є морально відповідальною. Форма ця найчастіше виступає у надзвичайних явищах, подібних до тих, які показані у фільмі "Екзорцист", або виражається у дуже яскравих об'явах, перелічених в "Ритуалі": розмова новими мовами, надзвичайна сила, яснобачення. У Євангеліях виразний приклад цього - опанований з Герасин-краю. Але треба виразно ствердити, що існує багато видів диявольського опанування, які відрізняються важкістю випадків і ознаками. Серед багатьох випадків, які мені траплялися, були і такі, коли дві особи, повністю опановані, під час екзорцизмів залишалися німі і нерухомі. Міг би наводити різні приклади, що різнилися відмінними ознаками.
3. Диявольське напастування (La vessazione diabolica). Це різноманітні пережиття і хвороби від дуже поважних до легких, які однак не призводять до опанування і не спричинять до втрати свідомості, вчинків або слів, яких вони несвідомі. Ось кілька біблійних прикладів. Йов не був опанований злим духом, але той спричинив, щоб він втратив дітей, матеріальні добра, здоров'я. Згорблена жінка і глухонімий, яких оздоровив Ісус, не були опановані злим духом, але його присутність спричинила їм різноманітні фізичні недуги. Св. Павло, без сумніву, не був опанований, але відчував напастування злого духа, які полягали також у фізичному болі: "А щоб я не загордів надмірною висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло (йдеться, очевидно, про фізичне терпіння), посланця сатани, щоб бив мене в обличчя" (2 Кор. 12,7). Не сумніваємося, отже, що причиною цього терпіння було якесь діяння злого духа.
Опанування сьогодні - уже рідкісне явище, однак ми - екзорцисти - зустрічаємо багато людей, яким злий дух зашкодив на здоров'ї, добрах матеріальних, у праці, у стосунках з іншими... Розпізнання причин цих хворіб і терпінь (тобто перевірка, чи їхнім джерелом є злий дух чи ні) і їхнє лікування анітрохи не легше від розпізнавання і вилікування справжніх опанувань. Різним може бути ступінь їхньої важкості, але труднощі у їхньому виявленні і час, потрібний для їхнього лікування, не менший.
4. Диявольське навіювання нав'язливих думок (обсесія) (L”ossessione diabolica). Йдеться про несподівані напади, деколи тривалі, нав'язливих думок, навіть абсурдних, від яких жертва не може звільнитись. Тому така особа живе у постійному стані вичерпання, розпачу, спокуси до самовбивства. Майже завжди такі напади мають вплив на сон і сновидіння. Хтось мені скаже, що це лише хворобливі стани, що підлягають психіатричному лікуванню. Також і для усіх інших явищ можна знайти психіатричне, парапсихологічне чи ще інше тлумачення. Однак є випадки, які виходять поза відому цим наукам симптоматику, а виявляють, натомість, симптоми (ознаки) дії злого духа. Ця здатність розрізнення набувається завдяки студіям і практиці.
5. Диявольські шкодження (Le infestazioni diaboliche). Це шкодження злого духа будинкам, предметам, тваринам. Не хочу зараз зупинятися над цим способом диявольського діяння, повернусь до цього у наступній частині книжки. Наразі вистачить визначення поняття - диявольське шкодження: не застосовую його до осіб, до яких використаю інші окреслення діянь злого духа: опанування, напастування, навіювання.
Як нам оберегтися від всіх цих видів зла? Скажу відразу, хоча не вважаю моє тлумачення вичерпним. Стисло говорячи, згідно з Требником екзорцизми потрібні тільки у випадку правдивого опанування злим духом. На практиці ми, екзорцисти, досліджуємо усі випадки, у яких зауважуємо вплив злого духа. Але в інших випадках, які не є опануванням, достатніми мали б бути звичайні засоби Божої ласки: молитва, Святі Тайни, милостиня, правдиве християнське життя, пробачення кривд, ^постійне звернення до Христа, Пречистої Діви, ангелів та святих. Саме на останньому хотів би наголосити.
З великою радістю закінчую цей розділ про сатану, ворога Христового, роздумами про ангелів. Вони-наші великі союзники, яким багато завдячуємо, і великою помилкою є те, що говоримо про них так мало. Кожен з нас має свого Ангела-Хоронителя, найвірнішого приятеля, який поруч з нами протягом 24 годин на добу, неустанного опікуна від зачаття аж до смерті. Безупинно стереже він нашу душу і тіло, а ми переважно про нього навіть не згадуємо. Знаємо, що кожен народ має свого особливого ангела і, ймовірно, має його також кожна спільнота, навіть сім'я, хоча щодо цього ми не маємо цілковитої певності. Знаємо однак, що ангели дуже чисельні і прагнуть нам добра, набагато більше, ніж злі духи намагаються зашкодити нам.
Святе Письмо часто говорить нам про ангелів і про ті завдання, які Бог їм доручає. Знаємо ім'я князя ангелів - св. Михаїла. Серед ангелів існує також ієрархія, побудована на любові і керована Божою волею, "волею якого є наш мир", як би сказав Данте Аліґ'єрі. Знаємо також імена двох інших архангелів: Гавриїла і Рафаїла. Один апокриф подає четверте ім'я - Уриїла. На основі Святого Письма ангелів можна поділити на дев'ять хорів: Херувими, Серафими, Престоли, Власті, Сили, Володарства, Князівства, Архангели і Ангели. Чи віруюча людина, яка намагається жити у присутності Святої Трійці, навіть має її у собі, і яка впевнена, що завжди нею опікується Матір Самого Бога, також може розраховувати на неустанну допомогу ангелів і святих, чи така людина може почуватися самотньою, опущеною або переслідуваною злом? У житті вірних присутнє терпіння, тому що життя наше є хресною дорогою, яка веде нас до спасіння, але не повинно бути місця смуткові і пригніченню. Вірний завжди готовий свідчити про надію, яка його підтримує (пор. 1 Пт. 3,15).
Очевидно, що людина віруюча повинна бути вірною Богові й боятися гріха. Це чудовий засіб, з якого випливає наша сила. Св. Іван не вагається стверджувати: "Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, але народжений від Бога береже себе і лукавий його не чіпає" (1 Ів. 5,18). Якщо наша слабкість доведе нас іноді до упадку, ми повинні відразу повстати, користуючись цим прекрасним засобом, який Боже милосердя нам подарувало: щирий жаль за гріхи і визнання їх у святій сповіді.
