Останній шанс

Відомо, що найчастіше людина вперше звертається до Бога, коли в житті  відбувається щось таке, з чим вона не може справитися сама.

Можна сказати, що в  якомусь сенсі до Бога людина приходить «методом винятку»: більше ніхто і  ніщо допомогти не може, залишається тільки Бог як ще один шанс, точніше, як  остання надія.

Буває, правда, і так, що когось в храм приводить душевна  незадоволеність, розуміння, що життя само по собі, поза перспективою  вічності, позбавлене сенсу, розчарування в інших релігійних або філософських  «виправданнях» людського буття, біль від попередніх гріхів. Але  величезна кількість людей приходить в церкву саме по допомогу.

Іноді така людина підходить до священика в храмі, зустрівши його там в  перерві між службами, іноді -  під час сповіді. І дуже часто  відбувається діалог, розвиток якого можна передбачити заздалегідь.

Звучить  виклад проблеми, з якою людина зіткнулася. Потім -  звичайне  питання: як цю проблему вирішити? Причому очевидно, що рішення очікується  саме від священика (від Церкви).

Що взагалі може священик на це відповісти? Точніше, що він може зробити?  Може (і повинен) віднестися до біди зі співчуттям, може  помолитися за цю людину, її рідних і близьких, згадати їх на проскомідії, відслужити  молебень. Але чи на цьому все повинно закінчитися і чи це в даному випадку  головне?

Вздовж чорної смуги

Кожна справді віруюча людина знає, що всі нещастя, вся скорбота і  пригоди трапляються з нами за наші гріхи. Чи через найголовніший  гріх: незнання Бога чи забуття про Нього. Гріх стає, як перешкода, між  людиною і Богом. Слабшає її зв’язок з єдиним Джерелом щастя,  радості, життя як такого. І наступає те, що багато хто схильний назвати «чорною  смугою». Дивуючись при цьому, чому вона все йде не упоперек, а вздовж.

Ця духовна реальність тим більше не може не бути очевидною для  священика. І тому перше, що відповідає він на питання людини: «Що мені  робити в моїй біді?» - це питання зустрічне: «А як взагалі ви живете?». Не у  тому розумінні, погано чи добре, а у ставленні до заповідей Христових: чи є  вони законом життя, чи не зневажаються, чи не ігноруються так, немов їх і  зовсім немає.

Деколи це викликає подив: людина щиро не може зрозуміти, який зв’язок  між її гріхами (це, в принципі, справа особиста, «суто інтимна») і проблемами? Фактично, все тут впирається у  віру. Якщо людина дійсно вірить, що є Бог, що все, що стосується  кожного з нас, небайдуже для Бога, що чеснота наближає нас до  Христа, а гріх віддаляє від Нього, то священик знаходить з нею спільну мову, виникає  те взаєморозуміння, яке робить допомогу з боку Церкви можливою.

У чому ця допомога? Вона проста і універсальна: це Таїнство покаяння, в  якому відбувається примирення творіння з його Творцем, життя людське  знов наповнюється життям Божественним, таким, що лікує, виправляє і  перетворює людину. І потім -  Таїнство Причастя, коли людина  з’єднується з Христом і, по слову Євангелія, Господь зв’язує сильного  нашою неміччю ворога і виганяє його геть з дому нашої душі і зі всього нашого  життя (см.: Мф. 12, 29).

Звичайно, не завжди ця зміна відбувається  вмить, раптом (хоча нерідко буває і так). Швидше, це здійснюється  поступово, в процесі входження людини в церковне життя, у міру того, як воно стає для неї головним. А що робити, якщо віри немає? Чи є, але лише «в щось таке»,  настільки хитка і абстрактна, що і вірою її не назвеш?

То ви мені нічим не допоможете?

У такому разі, як правило, ситуація складається приблизно однакова.  Вислухавши священика, що сказав все, що він міг сказати, про гріх і його  взаємозв’язок з бідами і скорботою, про милість Божу і покаяння, людина знову каже:
-  Ви розумієте, мені дуже погано. Що мені робити?
-  Але я ж вам тільки що все пояснив, дав відповідь, -  дивується  священик.-  Хіба ви мене не зрозуміли?
-  Зробіть зі мною що-небудь, -  просить людина.
-  Та це не я, а ви самі повинні «що-небудь» зробити!
-  Ясно, -  резюмує чоловік, -  ви мені нічим не допоможете, нічого не  зробите.
-  Зрозумійте ж нарешті, -  переконує священик, -  мова йде про ваше  власне життя, не про моє. І для того, щоб щось змінилося в ньому, ви  раніше самі повинні багато що змінити в собі, в своїх відносинах з Богом. А я  тільки можу підказати вам, як це зробити, але допомогти вам без вашої  участі -  неможливо.

І тут розходяться люди, як в казці від каменя на роздоріжжі: хто направо, а хто  наліво. Хто до аналоя з Євангелієм і Хрестом і до Чаші зі Святими Дарами, а хто  -  до бабки,  чаклуна, народного цілителя.

Секрет популярності простий

По суті, секрет популярності «бабок» виявляється дуже простий: вони не  втомлюють тих, що приходять до них, необхідністю болісної праці над  власним серцем. Вони пропонують їм свої послуги і - прейскурант, в  якому ціна цих послуг обумовлена. Так сучасному «споживачеві» набагато  простіше: заплатив, з тобою «щось зробили», і на цьому ти можеш бути вільний.  Наявність якихось «вищих сил» стала сьогодні даниною для більшості.  «Механізмом» їх дії, як і їх природою, цікавляться небагато. Головне  -  результат.

Тому і найхимерніші маніпуляції не викликають  підозри у тих, що звертаються до сучасних чорнокнижників: у всіляких  рухах руками, в загадково-багатозначному виразі обличчя, в незрозумілих  словах їм бачиться щось «містичне», що здається цілком закономірним.

Причому настільки закономірним, що деколи, слухаючи своїх «вчителів і  добродійників», люди роблять такі речі, про які в пристойному товаристві й  говорити соромно. Якщо вони потім приходять на сповідь, то каються в цьому  найчастіше зі сльозами на очах і фарбою на обличчі. Хоча соромно, по суті, не  говорити про це, а здійснювати подібні дурниці.

Бізнес плюс шантаж

По суті, всілякі окультні практики вже давно перетворилися на добре  налагоджений бізнес. Діють цілі фірми і салони магічних послуг,  що мають свій штат і постійну клієнтуру. Є, звичайно, як це було і завжди,  й «індивідуальні підприємці». І ті, та інші дуже часто вдаються до  послуг реклами, показуючи себе в цьому відношенні людьми вельми  «продвинутими».

Очевидно, що тут в наявності два взаимодоповнюючі процеси.  Є попит, і він множить кількість пропозицій. Є агресивно  рекламовані пропозиції, і вони провокують збільшення попиту. При  волаючій духовній неосвіченості людини кінця XX - почала XXI століття  не дивно, що окультизм у всіх його проявах стає якимось  постійним «фоном» сучасного життя.

Проте хоча окультизм і є бізнесом, але бізнесом гранично  нецивілізованим, диким. Якщо гроші з клієнта отримані, а результату  досягти не вдалося (у переважній більшості випадків результатом  стають «магічні паси» над головою та невиразне мимрення -  не  більш того), то грошей, зрозуміло, ніхто не поверне. І претензії в суді  розглядатися, звичайно ж, теж не будуть.

Але це ще півбіди. Багато з «бабок» за час своєї роботи з людьми  набувають чималого досвіду, стають хорошими психологами. Їм неважко  буває «прорахувати» потенційну жертву, виявити найбільш вразливі місця,  зрозуміти, яким чином ефективніше спровокувати виникнення синдрому  залежності. Або, простіше кажучи, яку підставу знайти для подальшого  шантажу.

Найбільш поширена модель достатньо проста і будується на страху  (можуть бути й інші варіанти, але «техніка» схожа). Коли людина вже потрапила в  психологічну залежність, їй досить подзвонити і сказати:

-  Мені відкривається, що незабаром у тебе будуть великі неприємності (звільнення  з роботи, хвороба дитини, зрада чоловіка і т. п.). Нам треба зустрітися.

А зустрітися -  значить, прийти і захопити з собою гроші за візит. І часом -   дуже великі.

Або ще гірше. Буває і так, що «цілитель» просто відкритим текстом  заявляє:

-  Давай гроші, а то буде погано.

До того іноді доходить, що наляканий клієнт, що в той же час розлютився вже, наймає когось, хто (вже зовсім не містичним шляхом) повинен вирішити  проблему «добродійника», що раптом перетворився на лиходія.

Але дуже часто людина так і живе, в страху і трепеті або, навпаки, в якомусь  уявному достатку, залишаючись жертвою справжнісінького окультного рекету.

Чи неминучий «вирок»?

У попередньому матеріалі прозвучала думка про те, що, звертаючись до «бабки»,  людина ніби підписує сама собі вирок. У якомусь розумінні це,  безумовно, вірно. Святі отці кажуть про те, що зло не має суті,  оскільки є наслідком зубожіння добра. Проте воно має носіїв,  які роблять його гранично відчутним. Якщо говорити про світ духовний, то  це -  демони, занепалі ангели. Ця страшна, темна сила абсолютно реальна.

Ми пам’ятаємо, що без волі Божої біси не можуть увійти навіть до свинячого стада (див.:  Мф. 8, 31-32). Проте коли людина йде до мага або екстрасенса, то вона сама дає  цій силі права на себе, відкривається для неї, запрошує її увійти до свого  життя і діяти в ньому. І ця дія позначається дуже швидко: все  стає «не так», все летить сторчака, під укіс: відносини з близькими  людьми, робота, здоров’я.

Але чи означає це, що «вирок оскарженню не підлягає»? Звичайно ж,  ні.  Поки людина жива, завжди залишається можливість зміни -  як до кращого, так і до гіршого. І якщо диявол готовий до самої смертної години спокушати праведника,  то тим більше Бог, Який є Сама Любов, завжди готовий прийняти Своє чадо,яке заблукало.

Проте відбудеться це чи ні, залежить знову-таки від самої людини:  чи проявить вона готовність не чекати, поки щось зроблять з нею, а зробить -  те,  що необхідно, -  самостійно? Зробити ж нарешті потрібно те, з чого краще  було б почати: зробити щиру і повну сповідь у всьому, в чому  траплялося раніше поступати проти закону Божого, і змінитися самому, щоб  змінилися услід за тим і життя, і обставини.

http://www.apologet.kiev.ua