У XIV столітті було засуджено орден Темпляріїв. Його лицарі, що називали себе захисниками Христового Гробу, ніби були об'єднані у таємниче братство, яке шанувало сатану у постаті козла, т. зв. Бафомета. Ченці володіли великим багатством, набуток якого завдячували мистецтву чорної магії.
Темплярії були лицарським чином, який називався «Militia templi Salomonis» («воїни храму Соломона») або Fratres militiac Salomonis («браття Соломонового Храму»). Він був. заснований 1118 p., під кінець засідань Синоду у Троєсі. їх одежею була біла ряса (габіт), білий плащ — для лицарів, а чорний — для кватирмайстрів та прислуги. Червоний хрест на лівому ремені надав їм папа Євген III після 1145 р. Орден дуже швидко розвивався і збагачувався. Напочатку XIV століття у самій тільки Франції темплярії посідали біля двох мільйонів гектарів землі, за яку не платили жодних податків, ані десятини. 14 березня 1307 р. король Франції Филип IV Гарний, із династії Капетингів, дав наказ арештувати усіх темпляріїв «на основі старанно проведеного слідства у зв'язку з публічними поголосками». Слідство проводив «дорогий нам у Христі брат Вільгельм із Парижа, інквізитор єретичної фальші», — як проголошував королівський наказ. А 12 травня 1310 p., як відщепенців, спалено 54 темпляріїв. Після процесу, який тривав сім років, 18 березня 1314 р. Великий Магістр Яків де -Молей був публічно спалений на вогнищі, як єретик і відступник, на мисі острова Ціте, біля катедри Нотр Дам. Разом із ним спалено його найближчих і довірених лицарів. Наочний свідок смерті Якова де Молей, Готфрид із Парижу, записав: «Коли Великий Магістер побачив приготований стос, без вагання роздягнувся. Я подаю те, що бачив. Він був тільки у сорочці, роздягався поволі, був спокійний, він навіть не занедужав, хоч тягнули його і сильно штовхали. Прив'язали його до стовпа, зв'язали йому шнурком руки, а він сказав катам: «Дозвольте мені, щоб я хоч трішки міг скласти руки і молитися Богові, бо це — дійсно відповідальний момент і я незабаром помру. Бог знає, що це неслушно. Нещастя швидко впаде на тих, хто нас несправедливо карає. Бог помстить за нашу смерть; я з тим переконанням умираю. Прошу Тебе, Господи, зверни моє обличчя до Найсвятішої Марії, матері Ісуса Христа». Що він просив йому дозволили, смерть його лагідно забрала у молитовному положенні, так що усі дивувалися».
Папа Клемент V у буллі «Vox clamantis» з 1312 p. дав особисту оцінку темпляріям: «Зваживши на погану репутацію темпляріїв, підозри та звинувачення, об'єктом яких вони були; зваживши і таємничий метод і спосіб, з яким вони приймали до ордену, зваживши на погану і нехристиянську поведінку багатьох його членів, зваживши передовсім на присягу, якої вимагають від кожного з них, щоб не розповідали жодної дрібниці прийому, і ніколи не виступали з чину; зваживши те, що не можливо виправити згіршення, як довго буде існувати чин; крім того, зваживши на небезпеку, яка загрожує вірі і душам водночас і на страшні злочини більшості членів ордену; нарешті, беручи до уваги, що Римська Церква зносила інші Славні чини, ми зносимо названий Орден темпляріїв і всякі його інституції без гіркоти і терпіння, не силою вироку, але постановою і вироком апостольським. Від 2-го травня цього ж року булла «Асі providam» однозначно стверджувала: «Від цієї хвилини ми забороняємо будь-кому вступати до цього чину, одягати його стрій і поводитись як темплярій, бо якщо б хтось це зробив, то ipso fasto він наражався б на екскомуніку».
Филип IV Гарний, ліквідуючи чин Темпляріїв, керувався політичними засадами. А своїм рішенням він осягнув дві цілі: звільнив королівську владу від сильної конкуренції, а також забрав великі маєтки.
Одна з масонських легенд передає, що в день спалення Якова де Молей, декілька втаємничених, перебраних в одежу мулярів, прийшли забрати його прах і вони тоді заприсяглися помститись катам. Річницю смерті Великого Магістра урочисто відзначають у масонських ложах.
У колишньому домі темпляріїв, т. зв. Темпле, був ув'язнений Людовик XVI, а його засудження на смерть через відрубання голови люди пояснювали, як помсту за спалення живцем Якова де Молей.
Тими месниками, у цьому випадку, мали бути масони, а передовсім їх Великий Магістер, тогочасний князь орлеанський. .
Традицію темпляріїв французькі та німецькі ложі у XIX ст. включили до масонства.
Як подають масонські джерела, найстарший достовірний документ на цю тему походить із 1780 р. Першу згадку про лицарів-темплярйв, як споріднених із масонством, знаходимо у протоколах ложі «Капітула Королівського Склепіння св. Андрія» в Бостоні від 1769 р. Велика Ложа Йорку заснувала в 1780 р. ступінь «лицаря-тем-плярія». Проте, неможливо історично підтвердити зв'язку між лицарським орденом темпляріїв та масонством, хоч на цю тему виникало чимало дискусійних теорій.
Деякі дослідники історії темпляріїв вказують на факт їх співпраці з мусульманами, як на джерело прийняття деяких учень, містерій та обрядів Малої Азії стосовно обрядності ордену. Просякнені єресями Близького Сходу, темплярії могли їх зблизити до глози, яка для багатьох становить головне джерело масонської ідеології.
У лоні самої масонерії поділились думки стосовно зв'язку з темпляріями. Вже у 1782 р. Конвент у Вільгельм-баді заперечив думку про походження масонства від темпляріїв, відзначаючи, що шотландське масонство не було дальшим продовженням, ані також відродженням цього Ордену.
Однак, відрив частини масонерії від традиції темпляріїв не перешкоджає виникненню ряду ороганізацій і товариств, які відносно є близькими до масонерії і які покликаються на орден Якова де Молей. Прикладом цього може бути діючий від XIX ст. Орден Темпляріїв Сходу (Ordo Templi Orientis — скорочено: О. Т. О.), відновником і пропагатором якого був Алайстер Кровлі (+1947). Кровлі вступив до О.Т.О. у 1912 p., і був на чолі його британської секції — Mysteria Mystica Maxima («Велика Містична Таємниця») під іменням Бафомет.
Бафомет — це ім'я антихристиянського божества, якому повинні були віддавати шану темплярії. «Багомет» —- це акростих, який читається навпаки (згідно з криптографією Кабали). Темофат («Temophab»), означає «Тетріі omnium hominum pacis abbas», тобто «настоятель святині миру усіх людей». Багомет зображається як козел із великими рогами, з жіночими грудьми та зі схрещеними копитами, що сидить на підкореному глобусі. На лобі має пентаграму (п'ятикутну зірку), біля плечей — крила. Його права рука з написом Solve (— «розв'яжи») також зі схрещеними пальцями, простягається до півмісяця, у нижній його частині. На покритому лускою животі знаходиться кадуцей Гермеса (символ ліарського мистецтва), а тут означає символ пізнання добра і зла. За масонським переказом, статуя з образом Багомета була подарована темпляріям самим «Великим Будівничим Світу». Від темпляріїв вона мала перейти до соцініанів, а потім — до масонів.

Сатанізм у гущі зла
о. Анджей Зволінський
переклад - о. Іван Козовик
Ів-Франківськ, 1996