Уже у стародавній релігійній думці з'явилася проблема зла і його богів, які посилали хвороби, неврожаї, поразки, і яких треба було перепросити, складаючи їм жертви і звертати до них свої молитви.
Найстарші джерела стародавньої магії — це цегляні халдейські таблички та єгипетські папіруси. У Британському Музеї, в Лондоні, зберігаються фрагменти магічного твору на глиняних табличках, написані на асирійській мові, за наказом Ашурбаніпала, у 870 р. до Хр. Нам теж відомо, що вже в час царя Саргона І (3800 років до Хр.), записували астрологічні дані.
Основною халдейсько-вавілонської магії була віра (крім богів неба, землі, води, міст і т. п.), у незліченні духи природи (стихії), над якими держать владу закляття (апсу).
До найважливіших староєгипетських магічних письм належать: «Книга мертвих» і «Магічний папірус» Гарріса. У єгипетських папірусах, а також у староєгипетських рукописах, міститься тотожна за звучанням підстава пізнішої алхімії, яку станослять слова, приписані Гермесові: «Того, чого ти очікуєш, не осягнеш, якщо тілом не відбереш їх тілесного стану, і якщо не зможеш перемінити безтілесні субстанції у тіла».
Алхімія перейшла до Європи через арабського вченого Гебера, у VIII столітті після Хр., спочатку як «хімія природи» (Уль-кхемі).
Великий вплив на духовну культуру суспільств мала стародавня птолемеївська астрологія. До планет зарахували також сонце і місяць, а також день у тижні був під «впливом» якоїсь іншої планети. Сліди цього впливу збереглися до наших днів у назвах почергових днів тижня, наприклад, у латинській, французькій та англійській мовах. За Птолемеем, Сонце керує неділею, Місяць — понеділком, Марс — вівторком, Меркурій — середою, Юпітер — четвергом, Венера — п'ятницею, а Сатурн — суботою. Крім магії, яка була доступна багатьом, яку переписували і переказували, існувала ще суто таємна магія, залишками якої існують інформації про славетну вирочню (орикул) у Дельфах, оракул Зевса у Дофні, у 22 храмах Аполлона, та вірування «за допомогою» духів померлих людей.
Гнрсї створили окрему магічну ситему. У т. зв. «Вавилонському талмуді» йде мова про передачу Богом Мойсеєві, на горі Синай, Декалогу. Проте, як твердить талмуд, «йому уділив Господь багато таємниць, які могли бути відкритими семидесяти найстаршим». Ця подана Мойсееві наука має «таємним способом» знаходитись у П'ятикнижжі (книги Снятого Письма, що приписуються, як автору, Мойсееві). Відкриттям цієї таємної науки нібито повинна займатися Кабала (ОаЬЬаІаЬ).
До кабалістичних міркувань разом із халдейським вченням перенесли євреї з Вавилону усну традицію, а позаяк вона суперечила народній вірі, то її держали у таємниці, і тільки довіряли її довіреним мужчинам, які належали до вузького гуртка «втаємничених».
Перше тісніше спілкування людей із злими духами, а також введення Чорної Магії, стародавні приписували туронцям, людям, що походили зі схрещеної лемурійської раси, які відзначались чорно-жовтою шкірою і проживали у легендарній Атлантиді. Платон у творі: «Крітіас» писав про затоплений континент, який колись існував поза Геракловими Стовпами — Гібралтарською протокою. Цей уявний острів, протягом століть, став об'єктом маніпулювань окультистів. Назву «Лемурії» надав фантастичному континентові зоолог П. Л. Склатер. Окультичний письменник Луї Жаколіліот (1837-1890), спираючись на парапсихологічні досліди, детально описав щоденне життя на Атлантиці. Отож, на цьому континенті змінено поширений в тому часі культ сонця, як символу найвищого божества. Установлено криваві жертви. Замість чистого напою божого натхнення, тобто насиченої запахом найчистіших квітів води, пили чорну кров биків, яка викликала демонічні сили. Відмовившись від властивім світової ієрархії, вони заключили договір із нижчми силами. Як писав інший порок Атлантиди, Едвард Шуре: «Там можна було побачити страхітливі культи. Там бачили святині, присвячені величезним вужам, колосальним птеродактилам, які пожирали людські жертви. З плином часу, коли поряд із занепадом в Атлантиці, жінка стала знаряддям розкоші, змисловий шал розвивався щоразу із більшою силою».
Віддавання шани злим духам і чорна магія, з часом, поширися в Азії, Африці та Європі.
У час «мандрівки народів», коли римську імперію захопили переможні війська варварів, нових володарів часто вважали демонами. Прикладом цього може бути Аттила, вождь гунів (V ст. по Хр.), який переміг римського імператора, якого до того часу шанували як бога, і примушував його сплачувати данину. Згідно з тогочасним загальним переконанням, для такої перемоги потрібне було втручання бога. Аттила оголосив, що «він володіє мечем Марса, Духом Смерті», він іменував себе Паном Землі, а свою імперію озброїв у темні сили, серед яких займав належне місце бог війни, Аттила.

Сатанізм у гущі зла
о. Анджей Зволінський
переклад - о. Іван Козовик
Ів-Франківськ, 1996