Одним із духовних Аттилових бичів, що шмагає наше суспільство, спричинює його деградацію та розтління приводить до його цілковитого духовного занепаду — це секти, чужі, для нас християн, релігії — українська язичеська РУНВіра та сатанізм.
Такого дива мешканці міста Ковеля, що на Волині, не пам'ятали. Прокинулися вранці і очам не повірили: хрести на цвинтарі — догори ногами. Невдовзі подібне сталося у Чернігові. Аж у Сумах зловмисників спіймали на гарячому, коли малювали чорною фарбою на білих стінах церкви та молитовного будинку євангельських християн-бабтистів перевернуті хрести; то були так звані сатаністи. Коли на місто Комсомольськ, що на Полтавщині, опустилася ніч, на околицях спалахнуло полум'я. Стривожені люди кинулися туди і жахнулися. Змайструвавши великого хреста, сатаністи, які з'їхалися сюди з ряду областей України, закопали його вниз перехрестям, дико гарцювали навколо нього, глузливо плювали в його бік, розбивали об нього пляшки із смердючою рідиною. Потім почали різати привезених зі собою тварин і обмазувати їхньою кров'ю себе і хреста. Досхочу натішившись цим, облили хрест бензином і підпалили. У цій вакханальній оргії особливо виділилися сатаністи міста Хмельницького, яких очолювала Євгенія. Вона, незвичайна жінка, яка, судячи з усього, досконало володіє гіпнозом, знає таємниці йогів, екстраенсів, уміє творити «чудеса», вселити у підлітків та молодь великої сили страх, перетворювати їх у закодованих виконавців її волі. На зразок відомої авантюристки Марини Цвигун. Різниця лише у тому, що Цвигун проголосила себе живим богом Марією. Деві Христос. А Євгенія, навпаки — насаджує віру у диявола, сатану і йому слугує.
Члени сатанинської секти покірно виконують волю своєї наставниці. Серед глупої ночі розкопують могили на старому цвинтарі. Діставшись до решток покійника,, окроплюють його кров'ю принесених і зарізаних тварин. Після цього виголошують свої молитви, кличуть духів. ,
Нерідко моляться і в приміщеннях. Перед цим роблять ножові порізи на руках, на шиї і обприскують своєю кров'ю стіни. Затим припадають губами до ран і смокчуть один в одною кров.
Практикують і більш небезпечні ритуали. Якось вирішили принести в жертву дияволу свого молодого одновірця. Збиткування над юнаком довело його до непритомності. На щастя, до місця ритуалу нагодилися люди, які врятували хлопця.
Сатаністи» Хто вони? Звідки взялися? Яку мету переслідують? Відповіді на ці питання дає Святе Письмо.
Сатана (грецьке: сатанас — противник, ворог; латинське: діаболос — наклепник) — називають його також дияволом; св. Іван визначає його словом «злий» (1 Ів, 2, 13) — це духовне єство, обдароване розумом і сво-бідною волею. Його Господь Бог сотворив добрим духом. Гордість призвела його до бунту проти Бога та упадку. В історії спасення він був завзятим ворогом Бога та запеклим противником спасення людського роду.
1, Ми бачимо різні прояви зла у світі, воно нераз пригнічує дуже боляче. Ми усі йому підлягйємо. Від початку свого існування людина ставила питання: чому існує зло, яке його джерело? Об'явлення вчить, що праджерелом, ніби батьком всякого зла — є сатана — злий дух, який намагався побороти Бога та заволодіти світом, (пор. Апок. 12, 7-9). Сатана став на чолі інших збунтованих ангелів, став батьком гріха і всякого зла на світі. Святе Письмо називає його по-різному: Велзевул, Люцифер, Люціпер, князь цього світу, неприятель, брехун, наклепник, звинувачувач людей, лихий, одне слово: злий.
Перша людина згрішила під впливом сатани, вона повірила у його брехню і дала себе обманути. Підкоривишись злу, людина добровільно і з власної вини піддала себе і світ під його владу. Наочним виявом тієї влади — це гріх, смерть та розмаїте зло. У певних межах, які допускає Бог, сатана зміг і надалі може діяти у світі. Його ненависть до Бога проявляється у постійному намаганні довести людину до гріха, а через гріх — до вічної загибелі. Згубний вплив сатани може доходити аж до біснуватості людини, що буде віддавати йому шану, а це вже буде культом сатани — сатанізмом.
Євангелії вказують, що сатана спокушав Ісуса на пустині після його 40-денного посту. Переможений сатана відступив від Ісуса, але тільки «до якогось часу» (Лк. 4, 13). Коли Ісус розпочав прилюдну свою діяльність, він проголосив сатані безпосередню війну: лікував хворих, воскрещав померлих, виганяв злих духів із одержимих людей, навчав істини, поправляв помилки. Охоплення Ісуса, суд і розп'яття — це рішуча атака сатани на Христа. Здавалося, що смерть Ісуса на хресті буде остаточною перемогою сатани. А в дійсності, він сам зазнав поразки: сатана, який переміг на дереві (у раю), був рівно ж здоланий на дереві (хреста) Ісусом Христом. Перемога Ісуса Христа засяяла у день, коли Він воскрес. Цілковиту і загальну перемогу здобуде Ісус Христос над сатаною, коли у славі повернеться на землю. До тих пір залишився сатані час, у якому він зможе шкодити людям та світові (пор. Апок. 12, 12). Петро застерігає: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник — диявол — ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді у вірі». (1. П7 5, 8-9).
Людина, озброєна вірою та Божою силою, яка діє у Святих Тайнах, може успішно йому противитися і навіть перемагати. У тій боротьбі зазнають поразки лише ті, хто свідомо і добровільно грішить. А тому, коли у світі посилюється зло, зростають нещастя, ми можемо припустити, що також підсилюється діяльність сатани. Проте, не всі спокуси слід відносити на адресу сатани, бо ж людину спокутує також і її власна пожерливість, (пор. Як. 1,14).
Тактика сатани полягає в тому, що він спокутує людину до злою під уявним видом добра, а коли йому це не вдається, він намагається людину залякати. Якщо людина скориться, сатана намагається розхитати у ній ефу в Бога і його милосердя, або теж штовхає його у розпусту.
Господь Бог визначив особливу роль Пресвятій Діві Марії для здолання сатани та зла. Пречиста Діва Марія, яка була непорочно зачата, дала світові Спасителя. Після Свого Вознесення Ісус Христос продовжує боротьбу зі сатаною у Церкві: не тільки через молитву, св. Тайни і покуту, але також через т. зв. екзорцизм. Християнин відрікається диявола у хрещенні, а повторяє це відречення на інших підповідних Службах. У боротьбі із сатаною нам допомагають ангели. Сатана, гріх, смерть і всяке зло — це негативна, темна сторона в історії відкуплення. Новий Заповіт, передовсім Євангелії, дають свідчення про те, що Ісус переміг гріх, смерть і сатану.
Після Воскресіння та Вознесіння Христа, сатана збагнув, що йому потрібно змінити тактику боротьби. За його настановами біси продовжують переконувати людей, що вони нічого не варті, ні на що не здатні, що їхнє становище безнадійне, і що лише диявол може розв'язувати людські проблеми, якщо вони будуть слухатися його, а не Бога. І дияволу вдалося спокусити немало людей.
Отже, сатанізм, як обожнення сил зла і поклоніння дияволу, сягає в сиву давнину. Значного поширення набув у середні віки. Ось, як характеризує тогочасний сатанізм французький юрист Жан Бодлен. Вони, тобто сатаністи, заперечують Бога: гудять Його і здійснюють інші святотатські акти; поклоняються сатані і приносять йому жертви, умертвляють дітей до їхнього охрещення, щоб заволодіти їхніми душами, навертають дітей до культу сатани; вбивають людей, насамперед немовлят і вживають їх м'ясо в їжу; розтинають трупи, п'ють людську кров; отруюють людей тощо.
Друга хвиля сатаністичного духу піднялася на порозі нинішнього століття. Значного поширення сатанізм на-був у Англії, Франції, Німеччині, США та Австралії. Ного натхненником був Едуард Олександр Кроулі: він написав багато праць, у яких прославляв сатану. Він же організував сатанинську ложу.
Третя хвиля сатанинського руху здійснилася у 60-і роки нинішнього століття. Біля її джерела стояв Антон Шандор Ля, Вей — автор книг: «Сатанинська біблія», «Сатанинські ритуали», «Сатанинська відьма», «Гімн сатанинської імперії» та інші. Йому належить книга «Сцени смерті», яка не рекомендується тим, у кого слабке серце. В основі її сюжету — убивства, самогубства, сексуальні злочини, сцени з моргів тощо. Антон Ля Вей у 1966 році заснував у США церкву сатани. її кредо: «Сатанізм не для всіх, але якщо він підходить вам — церква вітає вас».
Віровчення сатанізму тісно пов'язані з християнством. Сатаністи тлумачать християнські положення по-своєму — навиворіт. Як і в християнстві так і в сатанізмі є дві сили добро і зло. Різниця тільки в тому, що у сатанізмі на першому плані не стоїть добро і його носій Бог, а зло, втілення якого є сатана. Ля Вей намагався довести, що сатанізм є у кожній людині у вигляді темних сторін її натури. У розумінні Ля Вея важливо лише вимити його у собі, щоб розвивати далі й гордиться ним, убачаючи в ньому свою перевагу над іншими.
Сатанинський культ схожий на християнський, але побудваний теж навиворіт. У сатанинському храмі замість Божого образу висить «козлобороде божество». Символ злих чорних сил у сатаністів є клубок переплетених змій. Розп'яття Ісуса Христа у них перевернуте догори ногами. Під час «чорної меси» використовуються чорні свічки. Сатаністи допускають варварські обряди, навіть ритуальні вбивства.
Ля Вей вимагає від своїх послідовників бути обережним, остерігатися впливу не лише сторонніх, а й одновірців, які ступили на «слизький шлях», зокрема сатаністів-наркоманів, сатаністів-сексуалів, суперсатаністів тощо.
Напршується запитаня? Яка причина появи на Україні сатаністів? У цьому є вина тривалого панування войовничого комуністичного атеїзму.
З другого боку, прикро, що чимало нас, українців, віддає перевагу не традиційним християнським віровизнанням, а заокеанським псевдорелігіям і окультизму, в тому числі й антихристиянській церкві сатани.
Християнське духовенство, ми, греко-католики, повинні добре задумалися, як здолати це зло. Закон Божий вимагає від християн віддавати «кесареве — кесареві, а Богові— Боже». А закон України про свободу совісті та релігійні організації не вимагає нічого. «Повідомлення державних органів про створення релігійної громади, не є обов'язковим», говориться у Законі. Такої суперсвободи усілякі розтлінні секти, послідовники злочинних релігій та окультизму, напевне, не сподівалися. Чи не тому вони влаштовують у нас свої шабаші та збіговиська? А за все це розплачуємося ми — що найдорожче— своїми дітьми, які у пітьмі шукають своє місце у житті, Схоже, нас нічого не навчило «Велике біле братство», яке перетворювало наших юнаків та юнок на покірних виконавців чужих шкідливих настанов.
В історії людства, серед тисяч народів Землі, було немало лжепророків та гонителів віри. Але у жодній християнській країні нема такого, хто написав би суцільно антихристиянську книгу обсягом понад 1400 сторінок, як це зробив українець Лев Силенко. Фрідріх Ніцше поступається йому своїм «Антихристом», бо він лише все заперечував. Те саме можна сказати про Маркса чи Леніна. Силенко намагається зруйнувати християнство творчо, і не можна не віддати належного винахідливості диявола, бо що є просте відкидання супроти «логічного заміщення» християнських ідеалів іншими «досконалішими», які представляють в обгортці «національної, прадідівської віри», хай буде і поганської.
У наш складний, суперечливий час, коли йде духовне відродження, нам залишилось тільки до кінця зруйнувати свої душі недоруйновані атеїстичним комунізмом. Кому це треба? Хто захистить наше підростаюче покоління від духовного зубожіння?
Наша церква повинна докласти всіх зусиль, аби підростаюче покоління, уникнувши негативного впливу «Великого білого братства», не потрапило у тенета чорного — церкви сатани, у пастку великих чорних магів.