В час духовного заколоту в Європі, який довів аж до вибуху французької революції, стало «модним» покликання до демонічних сил. У той час здобула велику популярність ворожка Ля Воазіон, яка ворожила і давала поради французькій аристократії. У другій половині XVII століття почали відправляти т. зв. «чорні служби». Бажаючи добитися доброї долі, здійснити святотатство та задовільнити сексуальні пожадання, аристократія Людовика XIV, передовсім жінки, найняли біля 50-60 священиків-відступників, щоб вони відправляли «спеціальні» служби, що спиралися на магічних закликах та клятвах. Ці «служби» іноді були позв'язані зі складанням сатані людських жертв — найчастіше з малих охрещених хлопців, у супроводі розмаїтих сексуальних практик, оскверненням Найсвятішої Тайни Євхаристії та з усякими прокльонами. Кров жертви змішувалася із вмістом чаші (вино, сеча проститутки) і подавалась усім учасникам «зустрічі», як їх «причастя». Сатаністський вівтар мав спеціальні виміри; на вівтарі сиділа оголена жінка, а чорні свічки на вівтарі були зроблені зі смальцю нехрещених дітей. «Чаша» може бути виготовлена з будь-якого металу, але тільки — не із золота. Біля вівтаря повинен був знаходитися обернутий хрест, а дзвінок повинен був закликати темні сили на початок служби.
Під час «чорної служби» часто підписували «договір із чортом», жертвуючи йому своє тіло і душу в заміну, наприклад, за смерть суперниці: Метреса короля Людовика XIV, пані де Монтеспан, домагалася, таким способом, смерті своєї конкурентки і претендентки на королівське серце, панни де ля Валлієре.
У половині XVIII століття, в Англії, постало також одне з перших товариств сатаністів: Helfire Club (Клуб Пекельного Вогню). Засновником товариства був сер Френсіс Дешвуд (1708-1780) і воно, мабуть, було ложею шанувальників диявола, хоча дехто твердить, що Дешвуд і його товариші складали жертви Бахусові та Венері, а не Люци-ферові.
У 1839 р. Евжен Вінтрас, після ряду видінь, заснував релігійну групу «Діло Милосердя», яка провіщала, що незабаром надійде «третя ера» — ера Святого Духа. Він навіть з'єднав для своєї діяльності прихильність двох духовних, які відправляли для групи Вінтраса «спеціальні служби». Вінтрас носив одяг із оберненим зображенням Христа, а чимало елементів «його» служби були подібні до «чорних служб». У 1848 р. папа формально піддав екскомуніці Вінтраса та його «священиків темноти».

В той час, коли між християнськими теологами і природознавцями розгорілася суперечка щодо пояснення оповіді у книзі Буття про сотворения світу, у 1875 р. постало в Новому Йорку Теософічне Товариство (1831-1891). Засновниця Теософічного Товариства Олена Петрівна Блаватська разом із Генриком Стілем Олькоттом (1830-1907) поставила перед Товариством мету зближення індійської релігійної думки (передовсім індуїзму) із західною аудиторією, щоб, таким чином, висунути альтернативу християнству і створити «універсальну релігію». «Таємна доктрина» Блаватської повинна була становити «синтез науки, релігії та філософії».
Сатанізм став одним із елементів теософічної й окультистичної думки. Олена Блаватська у листі до своєї сестри Надії за 8.V. 1877 р. так описує своє «містичне опутання»: «Хтось приходив, обвив мене, як чорна хмара, а потім раптово виштовхав мене з мого тіла. Я вже не є Оленою Петрівною, але кимось іншим, народженим в іншій частині світу, сильним і могутнім. А я сама під час цього неначе сплю, або ніби запаморочена; я не є у своєму тілі, а помічаю побічного, неначе я з'єднана з ним ниткою і не можу дальше двох кроків відійти. В інших випадках, я чітко бачу все, що робить моє тіло, я розумію і пам'ятаю, що воно говорить, я помічаю побожну шану і несмілість на обличчі Олькотта й інших, я спостерігаю, як Магістер згори дивиться на них моїми очима і до них промовляє. Він говорить моєю тілесною мовою, але не моїм мозком, а своїм власним, обвиваючи мій мозок, наче пеленою (хмарою)». Теософи так вірили у безсмертя душі, як у безсмертя «божого духа», тобто перевтілення особи. Вони були переконані, що чергові втілення дають змогу осягнути щораз вищі форми досконалості, аж до осягнення, шляхом еволюції, форми ангела, якому вже не потрібно для існування матеріальне, наочне тіло, ні фізичне, ні ефірне.
Теософія протиставить християнській теорії про можливість спасіння за посередництвом Божого Відкупителя свою теорію, а саме: кожна людина може осягнути спасіння тільки за своїм власним старанням. Такого теософічного погляду притримувались чимало античних релігій і філософських систем.
Серед лондонських теософів виникла думка про покликання до існування «Герметичного Ордену Золотого Світанку». У 1877 р. др. Вінн Весткотт, лондонський масон, одержав від др~а Вудфорда зашифрований манускрипт, який раніше належав членові Англійського Товариства Розохресників. За допомогою алхімічного коду Ве-сткотту вдалося прочитати цей манускрипт, який, як виявилося, містить п'ять масонських ритуалів. Разом зі своїм приятелем Самуїлом Матерсом Весткотт опрацював і розповсюдив той текст, щоб, таким чином, створити фундамент нового масонського згромадження.
Ієрархія наново покликаного Герменичного Чину Золотого Світанку, утворена Весткоттом, замість масонських ступенів, посідала «сефірот», тобто стадії містичної свідомості, вписаної у Кабалістичне Дерево Життя. Весткотт заснував у Лондоні 1888 р. Храм Ісіди-Уранії Герметичного Ордену Золотого Світанку, запрошуючи Матерса та свого приятеля з масонської ложі д-ра Вудмана, щоб вони приєдналися до нього як настоятеля нового храму. Орден мав бути альтернативою щодо християнства, а замість християнської віри пропонував особливе і детальне представленя символіки Книги Буття про сотворення світу; знання про те, як людина може остаточно уподібнитися Богові завдяки зустрічі і втіленню під час видіння архетипу відродження, що у своєму універсалізмі крім постаті Ісуса Христа, охоплює також інші воскреслі божества, приміром, Озіріса; духовні науки, які не вимагають віри, але саморозвитку власних сил, і які, як вихідну точку, приймають не Бога, а людину. У такий спосіб, постала ново-часна магія, окультизм, псевдонаукова теорія, яка повинна була використовувати досвід поганських релігій та науки з різних античних церемоній та психоделічних засобів, а також природні сили людини та надприродні могутності демонів.
У церемоніях Ордену Весткотта при осягненні ступеня Менший Адепт, аспірант, як Христос-Озиріс, говорить: «Я є Перший і Останній. Я живу навіки і держу Ключі смерті і пекла. Я є Сонце, яке сходить. Я перебрів через хмари і ночі. А є Амон, Прихований, Провісник Дня. Я є Озіріс, Оннофріс, Справедливий».