Відомий екзорцист о. Леонід Григоренко сказав: «Найбільш популярними формами погуби людських душ, як би це не дивувало нас, є примітивні смішні методи: «знімання вроків», «скидання сірників», «зливання воску», «викачування яєць» і т.д. Такі забобонні явища присутні чи не в кожній хаті наших сіл. Це дуже небезпечна річ. І кожна людина, яка це робить, нехай і не усвідомлено, викликає духа смерті. Так може статись, що хворому стає легше після виливання воску, страх минув, зникло безсоння, але пізніше дух смерті вічно переслідуватиме той рід. Тому, хто чинив так, треба у сповіді розповісти про це і відректися від духа смерті...»
Кіромантія (гр. κερί – віск, μαντεία – ворожіння) – ворожіння на розплавленому воску, вилитому в посудину з водою. Якщо виходить якесь зображення, то вірять, що з людиною станеться саме те, на що воно вказує. З цією метою також інколи виливають на воду розплавлене золото. Сьогодні часто використовують парафін. Ворожіння на воску є однією з численних інтерпретацій стародавніх магічних практик лиття на воду. В давнину вважалося – вода не бреше, і якщо вилити на неї речовину, що швидко охолоджується, наприклад олово або віск, вона миттєво «повідомить» ворожці потрібну інформацію через відповідні фігури. Віск у знахарстві споконвіку посідав чільне місце. З його допомогою відганяли відьомські чари, а також дізнавалися свою долю. Але найбільше цінувався та використовувався цей продукт бджільництва у таємничих ритуалах, покликаних звільнити від недуг, страху або зняти вроки. Щоби позбавити дитину нічного переляку, над її голівкою ставили миску з водою, лили в неї розтоплений віск, а за формою вилитого визначали, що стало причиною страху. Після такої процедури переляк нібито минав. Ніхто не знає напевне, від чого походить ритуал виливання воску. Але відомо достеменно: ці магічні здібності передаються з роду в рід. А тих, хто перейняв подібні вміння від своїх батьків, дідусів чи бабусь, називають ворожбитами, «бабками».
Звернення за допомогою до магів, екстрасенсів, ворожок та інших відвертих чи прихованих слуг сатани ніколи не проходить безслідно. Вдаючись до їхніх послуг, людина відкриває свою душу для впливу демонів, дозволяє нечистим духам увійти у своє життя або й у тіло. Коли пеленки чи одяг немовлят легковажні батьки несуть до ворожки, щоб злила віск, то вони таким чином відкривають душу дитини для демонів і можуть скалічити її долю на все життя. Пізніше така дитина може вмлівати в церкві, мати відразу до святих речей, їй буде тяжко молитися, демони не допускатимуть її до Святих Тайн, її мучитимуть тяжкі депресії, спокуси до самогубства тощо.
Ворожка, народний «цілитель» чи бабка, що зливає віск, часто дає своїм клієнтам якісь фото, зілля, образки, воду. До цих предметів «чіпляються» біси. Адже будь-яка річ, призначена для прославлення і служіння сатані, стає місцем його перебування. Іншими словами, біси отримують право «причепитися» і використовувати такі речі для шкоди людині. Тому з «інфікованими» магією предметами треба чинити так, як радить Святе Письмо: «Не вноситимеш гидоти до себе в хату, щоб не стати проклятим, як і вони» (Втор. 7:26). Це попередження для всіх нас – треба очистити свої оселі, офіси, місця праці від проклятих предметів, бо інакше при кожній спробі боротися з сатаною будемо зазнавати поразки.
Магія – це вміння керувати людьми чи іншими живими істотами, духами, природними явищами за допомогою прикликання надприродних сил через ворожіння, заклинання, ритуали чи жертвопринесення. Її прихильники, зневірившись у допомозі Бога, заклинаннями, замовляннями, ритуальними діями намагаються досягнути бажаного результату без Бога. Такі наміри виходять за межі людських сил, тому маги укладають угоду з духами злоби або, щонайменше, заклинають їх до втручання в людські справи. Чому Святе Письмо забороняє будь-які магічні практики? Тому що вони завжди суперечать волі Бога, заперечують владу Всевишнього і неможливі без залучення чи прямого втручання Його ворога – диявола. У Першій книзі Самуїла читаємо: «Бунт – це гріх чарівництва» (1 Сам. 15:23). Як бачимо, заняття окультизмом і магією є ворожнечею з Богом.
У Катехизмі Католицької Церкви чітко записано: «Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім, – навіть щоб цим забезпечити його здоров’я, – вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності» (ККЦ 2117). Вчитель Церкви св. Тома Аквінський в «Сумі теології» навчає, що християни ніколи не мають морального права займатися магією або чаклунством, бо людині не даровано сили над демонами, щоби використовувати їх для власних цілей. Навпаки, нам наказано боротися проти лукавих духів. Отже, ні за яких умов ми не маємо права використовувати допомогу демонів шляхом угод з ними – чи то мовчазних, чи записаних. Магія нічого спільного з Богом не має, бо за допомогою так званої «білої» магії неможливо прикликати ангелів, щоб використати їх у добрих намірах, адже ангели підкоряються тільки Господу. Ми можемо молитися до ангелів, просити їхнього заступництва, однак остаточно ці безтілесні сотворіння підкоряються Божій волі і виконують наші прохання тільки тоді, коли їм накаже чи дозволить це зробити сам Господь. А демони завжди готові «допомогти», щоб обманути і згубити особу, котра їх прикликає. Офіційне вчення традиційних християнських Церков запевняє, що добрих чарівників не існує. Немає також інших «добрих» духів, окрім ангелів, і немає інших злих духів, окрім демонів.
Любомир СТРИНАГЛЮК. З книги «Знаки часу. Тлумачення» / http://www.novazorya.if.ua
