Д-р Олександр Січ - громадянин Америки, що разом з дружиною та шістьма дітьми живе і працює в Києві. Захистивши докторат в галузі ядерної інженерії в Масачусетському Технологічному Інституті, д-р Січ, співпрацюючи з Міжнародним Католицьким Університетом, наближається зараз до завершення маґістерської програми з філософії в традиції св. Томи Аквінського. Сфера досліджень: філософія науки.

* * *
Публікацію шостої книжки Джоан Роулінґ зі серії про Гаррі Поттера під назвою Гаррі Поттер і принц-метис (Harry Potter and the Half-Blood Prince) передбачають на 16 липня, і деякі фанати вже зайняли чергу в палкому очікуванні, замовляючи книжку за пів року до її виходу в світ, навіть не знаючи сюжету. Чар цього літературного явища заторкнув величезне коло читачів різного віку по всьому світі. Тільки в Сполучених Штатах його друкують у кількості близько 80 млн. екземплярів і кожна книжка цієї серії була в списках бестселерів таких видань, як New York Times, USA Today та Wall Street Journal. П'ята книжка, Гаррі Поттер і Орден фенікса побила рекорди своїм першим накладом у 6,8 млн. екземплярів та другим накладом у 1,7 млн. додаткових екземплярів - явище безпрецедентне для будь-якої іншої книжки. І все це, можна сказати, ніщо в порівнянні з касовими зборами від фільмів, породжених книжками про Гаррі Поттера.

Як звичайно буває при таких культурних захопленнях, оглядачі з політичного та релігійного спектрів продовжують «"погоджуватися", і до - "не погоджуватися"» стосовно годящості субкультури Гаррі Поттера для їхніх дітей. Дехто розглядає серію як невинну розвагу, що надихає та морально будує, інші ж стурбовані тим, що вона стирає тавро з окультного і розмиває межу між правильним та хибним, наражаючи таким чином дітей на витончені підсвідомі небезпеки.

Отже, основне питання звучить так: Чи історії про Гаррі Поттера мають здатність зіпсувати, а чи навпаки - позитивно підтримати моральну формацію дітей?

Численні люди благих намірів з ентузіазмом розхвалюють книжки про Гаррі Поттера, аргументуючи, що у вже просякнутому духом постмодернізму світі (а постмодернізм, як відомо, не допускає існування абсолютно істинного чи хибного, і таким чином поширює думку про те, що існує багато «правд», та що всі речі відносні), ці історії змальовують образи, які дозволяють дітям просто зрозуміти, що істинне, а що - хибне. (Зауважте, що постмодерністьське світобачення «з'їдає себе самого», тому що якщо всі речі відносні і не існує правди, тоді й сам постмодернізм відносний, а отже - не є правдою). Дехто навіть йде далі, стверджуючи, що Гаррі Поттер це не лише невинна розвага, але й так само заслуговує похвали, як і традиційні твори, такі як Хроніки Нарнії К. С. Льюїса, Гоббіт та серія Володар перснів Дж. Р. Р. Толкіна, а також інші вшановані часом казки.

На лихо, такі погляди зраджують поверхове розуміння потужного впливу яскравих культурних символів на моральну формацію дітей. Вони також некоректні по відношенню до багатьох ключових моментів стосовно використання магічного в літературі. І на жаль, такі погляди часто супроводжуються принизливим ярликом «фундаменталіст», що його носії цих поглядів навішують всім тим, хто притимується більш негативної думки про Гаррі Поттера.

Більшість дітей отримує свої погляди на світ не від богословів, а з оповідань, казок та інших джерел. Навала індоктринації вливається в дитячі життя з фільмів, відео, з нижок, з музичних творів та з інших засобів масової інформації - включно з тиском однолітків. Отож батьки повинні ретельно приглядатися до видів світогляду, поширюваних художньою літературою: унікальний Божий дар розрізнення, що його мають батьки, ніколи не слід полишати культурним захопленням та популістським форматорам суспільної думки. Не зважаючи на комерційний успіх книжок і фільмів про Гаррі Поттера, існують поважні застереження, що їх висунули вдумливі люди щодо цього явища, і ці застереження варті того, аби перевірити їх на слушність, замість безцеремонно відкидати їх як «фундаменталістські». І це особливо тому, що непорозуміння, які виникають з аргументів на користь Гаррі Поттера, часто поширюються людьми, які займають авторитетні становища, людьми, що їм довірене духовне, культурне й освітнє виховання спільноти та її дітей.

Дана стаття пропонує уважніший, більш критичний погляд на явище Гаррі Поттера - погляд, який батьки і вихователі повинні би взяти до уваги в рішеннях стосовно читацьких звичок їхніх дітей. Вона також заслуговує, аби її ґрунтовно прочитати та вдумливо розглянути висунуті в ній ключові тези.

Поділяй і владарюй

Ми часто стикаємося з ярликом «фундаменталіст», навішеним тими, хто вважає себе «прогресивнішими» чи «просвіченішими», і прихильники Гаррі Поттера особливо схильні застосовувати цей зручний риторичний прийом. На жаль, таке «відмітання» людей, котрі не поділяють загальноприйнятої думки, виявляє більше непевності по боці тих, хто навішує ярлики, аніж належного розгляду більш складної дійсності. Термін «фундаменталіст» є назагал принизливим, поверхово застосовуваним до тих, хто традиційний в релігії і культурі та ортодоксальний у своїх поглядах. Очевидно, що така тактика вузького навішування ярликів не тільки нехристиянська, вона також надто спрощує і фактично некоректна. Існує багато християнських спільнот - євангельські християни, православні, католики і т.д., - які не є фундаменталістами у своїх світоглядах чи інтерпретації Священного Писання, однак вони вірно притримуються здорових принципів, протилежних до магії та окультизму.

Прив'язування людей до позиції, яку вони не підтримують, відображає ментальність типу «поділяй і владарюй», переважно гностичну за характером. (Про гностичний характер тематики Гаррі Поттера йтиме мова далі). Вона налаштовує одну сторону проти іншої і виключає нагоди для плідного діалогу. Чому? Тому що група, яка навішує ярлики, вважає, що має ключі до істини, що має особливу «проникливість», потрібну для подолання «невіруючих», і, найгірше, вважає, що має право говорити від імені всіх людей і будь-коли. Якщо ми бажаємо оцінити явище Гаррі Поттера спокійним та належним чином, то такої тактики, як навішування ярликів, слід уникати.

Магія з погляду віри

На захист Гаррі Поттера часто висувають твердження, що ці історії наче б то прищеплюють позитивні якості і чесноти, які допомагають формувати характер дитини, ... і якщо в них застосовують трішечки «білої» магії, щоб ефективніше розповсюджувати добро, то тим краще. Проаналізуймо цей аргумент, щоби збагнути, чи його передумови - а отже і він сам - чинні.

Що таке магія, і що таке чари, або чаклунство? Магія це вміння здійснювати контроль над людьми чи іншими живими істотами, над природними явищами, силами чи наслідками за допомогою призивання позаприродних сил, що відбувається шляхом чаклувань, заклинань, ритуалів та забобонів. (Згідно з цим визначенням магія не включає в себе відносно нешкідливі ілюзіоністські трюки та фокусиі, що їх використовують для розваги). Її захисники, зневірившись у призиванні Бога молитвами і благаннями, намагаються осягнути бажаний результат, викликаючи сили, які Бог застеріг виключно для Себе. Таким чином, оскільки і магія, і чаклунство намагаються витворити результати, які виходять за межі людських сил, то вони - як це назагал розуміють і практикують - включають в себе диявольську угоду з духами злоби, а щонайменше - заклик до їхнього втручання в людські справи. Чи є різниця між «чорною» та «білою» магіями? Якщо брати до уваги цілі, які ними осягаються, то різниця й справді існує. Однак ця різниця дуже маленька, або її взагалі нема з огляду на засоби, які при цьому застосовуються, та з огляду на джерело сили для цих двох типів магії.

«Біла магія», як вона представлена в серії про Гаррі Поттера, означає силу, здатну зняти закляття та використовувати «сили темряви» для добрих цілей (вдумайтесь, що це значить!), тоді як «чорна магія» це здатність накласти закляття заради зла. Насправді «біла магія» означає всі види чаклувань без прямого звернення до диявола, тоді як «чорна магія» є прямою залежністю від демонів чи самого диявола. На жаль, люди в наш час бояться виглядати «непрогресивними» в своєму мисленні і через те не тільки применшують вимір впливу диявола на людські справи, але й ставлять під сумнів існування самого диявола. Якщо диявола нема, тоді напевно трішки магії чи чаклунства не зашкодить... Такі люди глибоко помиляються.

В дійсності Священне Писання забороняє магічні практики будь-якого виду. Чому? Тому, що вони означають - прямо чи непрямо - відкинення Бога і звернення до диявола. Зверніть увагу, як про це говорить, наприклад, Книга Второзаконня: «Щоб не було в тебе нікого, ... хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить» (Втор 18,10-12). У Першій Книзі Самуїла (1 Сам 15,23) чарівництво прирівняне до духу бунту проти Бога. В Діяннях апостоли Петро і Павло протиставляються з найвищою суворістю силі магів та чарівників (пор. Ді 8,9-24; 13,6-12; 19,18-20). Окрім того, такі твори, як Дідахе (V,1) та Послання Варнави (ХХ,1) посилено застерігають ранніх християн проти практикування магії. Святий Григорій Великий, святий Августин, святий Іван Золотоустий та святий Єфрем викривали магію.

Більше того, Катехизм Католицької Церкви недвозначно стверджує: «Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім, - навіть щоб цим забезпечити його здоров'я, - вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності». (ККЦ 2117). Це суворі слова, однак цілком зрозумілі, якщо взяти до уваги, що подібні слова вжиті в Катехизмі для засудження похоті, розпусти та абортів. (До речі, якщо б Гаррі Поттер для спасіння своїх друзів у Гоґвартах використовував секс, то чи ми би все ще розглядали ці книжки як прийнятну дитячу літературу?) Також і Вчитель Церкви, Ангельський Доктор св. Тома Аквінський навчає, що християни ніколи не мають морального права займатися магією чи чаклунством: «Людині не було дано силу над демонами, щоби використовувати їх для цілей, для яких вона забажає. Навпаки, їй було наказано вести війну проти демонів. Отже, для людини ніколи не є законним використовувати допомогу демонів шляхом угод з ними - чи то мовчазних, чи виразних». (Сума теології, ІІ-ІІ, q. 96, art. 3). Навіть якщо окультну церемонію здійснюють суто з цікавості, то це гріх, тому що це або підтверджує брак віри, або - марний забобон. Врешті і до речі, офіційний ватиканський екзорцист о. Ґабріеле Аморт застерігав батьків у грудні 2001-го: «За Гаррі Поттером криється підпис князя тьми, диявола».

І якщо поглянути на проблему магії з іншого боку, то слід зауважити: за допомогою «білої» магії неможливо заклинати ангелів (себто істот, протилежних до падших ангелів-демонів) з метою підкорити їх собі для осягнення добрих цілей. Чому? Тому що ангели коряться тільки Богові. Ми можемо молитися до ангелів (наприклад, до святого Архангела Михаїла чи наших ангелів-хоронителів), прохаючи їхнього заступництва, однак остаточно вони підкоряються Божій волі і сповняють наші прохання тільки тоді, коли Бог накаже чи дозволить їм це зробити. А демони, можна сказати, більш ніж готові «допомогти», щоб обманути і зруйнувати саму цю особу, яка їх призиває.

Нижня планка для християн недвозначна: в реальному світі заняття будь-якою формою магії (наприклад, використання заклять, чарів, амулетів, астральних проекцій чи забобонний вжиток кристалів), або намагання задіяти, викликати, контролювати окультні сили, чи якось інакше взаємодіяти з ними (консультуючись у медіумів, астрологів, гіпнотизерів, ворожбитів на картах, шаманів та чаклунів чи вдаючись до віщування долі) є хибним, потенційно небезпечним і суперечить вірі. Більше того, з католицького та православного погляду та згідно з офіційним вченням цих Церков, добрих чарівників не існує. Нема інших добрих духів, крім ангелів, і нема інших злих духів, крім демонів.

Магія в дитячій літературі ... та в книжках про Гаррі Поттера

Відношення між релігійною вірою та окультизмом ясне: практикування магії строго заборонене, тому що воно надзвичайно небезпечне в духовному плані. Але що, як магія змальована в літературі? Чи казки і фантастичні історії не переповнені магією? Наприклад, магія і відьми, метаморфози, прокляття і заклинання присутні в казках братів Ґрімм чи Ганса Хрістіана Андерсена, а ці збірки завжди відігравали роль для поколінь дітей і вважаються кращими зразками дитячої літератури протягом історії.

Прірва між окультними практиками в реальному світі і магією вигаданою є важливим фактором для розрізнення між потенційно небезпечним та потенційно корисним представленням магії в літературі. Чи є різниця між задіянням в окультні практики та читанням вигаданих історій? Це залежить. Ключове питання звучить: чи ті способи, якими зображена магія в дитячій літературі, можуть вплинути на юних читачів таким чином, що вони справді намагатимуться спробувати цей заборонений плід і таким чином поставити під загрозу своє духовне та моральне благо?

Насправді слід ретельно розрізняти між магією, яку використовують міфічні істоти (які за своєю природою володіють такими силами), та магією, яку використовують людські літературні персонажі (які не мають магічних сил, що випливали б з їхньої природи). Відмінність між цим двома типами істот величезна, і важливо це чітко розрізняти, щоби зрозуміти, чим несхожі між собою ідеї, пропаговані книжками про Гаррі Поттера та повчальні історії, зображені в традиційній літературі, такій, як Володар перснів Толкіна чи Хроніки Нарнії Льюїса.

Перш за все, Толкін і Льюїс обмежують практикування магії як безпечного та законного заняття до другорядних персонажів, нею не займаються основні герої, з якими читач у першу чергу бажає себе ідентифікувати. На противагу до цього, Гаррі Поттер - учень чаклунства - є персонажем, винесеним у заголовок, головним героєм цих оповідань.

По-друге, Толкін і Льюїс обмежують практикування магії як безпечного та законного заняття до цілковито вигаданих місцевостей, означених такими топонімами, як Середзем'я чи Нарнія. Це світи, які не можуть бути узгоджені ні в часі, ні в просторі з нашим світом та перебувають поза межами юдео-християнської історії спасіння та Божого одкровення. На противагу до цього, Гаррі Поттер живе в літературизованій версії нашого світу, цей світ можна впізнати в часі і просторі, в країні, що зветься Англія, в часових рамках нашої ери. Це означає, що існує морально значуща відмінність між літературним підходом, що якомога тісніше наближає використання магії до умов досвідчуваного читачем світу, та підходом, який ставить бар'єр [між світом, змальованим в літературі, та реальним світом читача], даючи таким чином зрозуміти важливе донесення: «Магія не для нас!». Оповідання про Гаррі Поттера далеко тісніше - уявно і поняттєво - наближають практикування магії до щоденного життя і досвіду юних читачів, аніж переважна більшість інших історій про магію та ілюзії, однак ще більшою мірою художні образи Джоан Роулінг заохочують та експлуатують особисту ідентифікацію між юним читачем та хлопчиськом-чаклуном.

По-третє, у Володарі перснів Толкін зображає магію сповненою обману. Позаприродні сили, які насправді не належать людині, знову й знову представлені як такі, що мають руйнівний вплив на людину та на всіх інших істот, не наділених ними. Гоббіт Фродо у Володарі перснів майже зовсім виснажений завдяки великому персню. Люсі і Діґорі в Хроніках Нарнії Льюїса піддаються спокусі і використовують магію так, як вони не мали права чинити. Натомість, для Гаррі Поттера практикування магії є певного типу спасінням від своїх жахливих родичів та фактично від кожної скрути, яку йому доводиться долати.

У Володарі перснів Ґандальф справді зветься «чарівником», однак він не класичний чаклун. Його раса, істарі, - щось середнє між ангелами і людьми. Це щось зовсім інакшого, ніж чаклуни-люди в книжках про Гаррі Поттера, де світ окультних символів вживається як основна метафора, що потенційно спроможне знизити обережність дитини стосовно справжньої окультної активності в навколишньому світі. Тільки істоти вищого порядку в уявному світі Толкіна вживають позаприродних сил. Злі характери у Володарі перснів та Хроніках Нарнії зіпсували ці дари (хто забуде злу Білу відьму з оповідання Лев, відьма і шафа?), або ж - якщо йдеться про людей - намагалися здобути їх в особисте посідання, однак в результаті були обмануті і зруйновані. (У Володарі перснів ні Фродо, ні Більбо, ні також більшість другорядних персонажів не використовують магії взагалі). Льюїс з винятковою майстерністю знову й знову показує звідницький характер сил, які насправді не належать людині, особливо, коли ними заволодівають у формі гностичного шукання за силою, - а саме гностицизм є центральним елементом динаміки книжок про Гаррі Поттера.

По-четверте, і Толкін, і Льюїс як християнські письменники міцно наголошують на тому факті, що перемога над радикальним злом залежить від смирення, відваги, любові, самопожертви, коротше кажучи - від наших природних людських чеснот, а не від сил, які за своєю природою не належать людям. (Тут захована глибока мудрість, яку повинні взяти до уваги ті сучасні політики, що приймають нерозсудливі рішення, наприклад, дозвіл на клонування людини та на руйнування людських ембріонів). Центральний персонаж Толкіна, гоббіт Фродо, перемагає зло вірністю правді, відкидаючи незаконну силу і витривало залишаючись у стані слабкості. (Зауважте подібність до християнського розуміння витривалості і слабкості). Натомість, головний герой писань Джоан Роулінг, Гаррі Поттер, перемагає зло шляхом накопичення сили, достатньої для того, щоби подолати свого запеклого ворога. Однак ця сила [за своєю суттю] така сама, як і в його злого противника.

По-п'яте, в книжках про Гаррі Поттера ніколи не пояснюється походження магії, ані не вияснено її зв'язок з позаприродним світом. Магію зведено до позірно невинної механічної техніки, яка спрацьовує, якщо старанний учень відвідує уроки в Гоґвартах і навчається правил. Однак не показано жодного джерела цих правил, так само як і остаточного джерела магії - «білої» чи «чорної». Правда, в Гоґвартах не викликають демонів, однак в результаті магія прихорошена, щоби представити її невинною та привабливою для юних читачів, які природно приваблені нею. У світі Гаррі Поттера магію представлено як морально невтральну силу, яка в руках «хороших» персонажів служить добру, а в руках негативних персонажів - злу.

Саме лише твердження, що книжки Роулінг намагаються показати, що добро краще ніж зло, не є достатнім захистом. Насправді далеко правдоподібнішим є звинувачення, що Роулінг радикально розмила межу між добром і злом, надаючи іншого визначення одному і другому. Словом: окультна магія, представлена у Роулінг, перебуває в різкому контрасті до вигаданої магії, зображеної в Толкіна і Льюїса. Добрі персонажі в Середзем'ї і Нарнії не кидають заклять на людей, не викликають духів, щоб спілкуватися з ними як з добрими сусідами, не змішують чарівних напоїв. «Добрі» персонажі в Гоґвартах роблять все це і більше. В Нарнії перстень переносить дійову особу до іншого світу, а в Середзем'ї в критичний момент, у який потрібно здійснити могутній подвиг, б'є блискавка. Натомість в Гоґвартах злий Вольдеморт зачаровує щоденник, щоби заволодіти душею дівчинки. Як можна не переконатися, що існує засаднича різниця в світобаченні між традиційною дитячою фантастичною літературою та відьмацтвом оповідей Джоан Роулінг?

Заради справедливості слід сказати, що Роулінг не допускає простого поділу людей на добрих і злих, і Гаррі Поттер усвідомлює, що він не є неминуче добрим. І не можна заперечити, що якась відвага, любов і вірність все ж у цих оповіданнях присутні. Однак вони є справжньою мішаниною правди і неправди та розмиванням різниці між добром і злом, що чинить їх такими оманливими, особливо для дітей. Зауважте, що, наприклад, вірність можна знайти у всіх людей, навіть у тих, які погрузли в найогидніших злочинах та найгірших формах ідолопоклонства. Наркобарон вимагає вірності від своїх наркоділків і отримує її. Однак чи турботливий та люблячий батько представлятиме своїм дітям наркобарона як добрий приклад чесноти вірності?

По-шосте, підхід, обраний Толкіном і Льюїсом, різко суперечить тим, хто аргументує, буцім Гаррі Поттер тому спроможний долати різні форми зла, з якими він зустрічається, що починає усвідомлювати в самому собі злі риси, з якими він змушений боротися щодня (правда!), тому що магія безпечна і може бути позитивно витлумачена як метафора особового зростання, що допомагає подолати ці злі риси (хибно!).

Залишаючи поза увагою проблематичну думку, що магію можливо інтерпретувати як «безпечну», жоден християнин не може погодитися з підтекстом, що натхнене Святим Духом особове зростання можливо замінити «самовдосконаленням» за допомогою магії (метафоричної чи реальної), або «зростанням» без Бога. Вірш з Послання до Филип'ян: «Я можу все в Тому, Хто укріплює мене» (Флп 4,13) повинен бути надихаючою дійсністю (а не лише метафорою) для нашого духовного зростання, бо для християн не існує іншої дороги, окрім дороги хреста, де так яскраво й радикально виявляється наша слабкість.

По-сьоме, християни давно знають, що окультизм не тільки базується на хибних поняттях про дійсність, він чинить також тих, хто його практикує, уразливими до обману й шкідництва з боку злих духів. Окрім того, окультизм живить нездоровий потяг до гностичної спокуси скритого, езотеричного знання та сили, доступних тільки еліті - небагатьом вибраним або адептам.

Гностики - єретичні «християни», які були дуже близько до зруйнування ранньої Церкви, вважали, що людина спасається сама шляхом здобування таємного знання і сили. Святий Іриней та інші Отці Церкви приписували заснування гностицизму Симонові-чарівнику, тому магові, що його апостол Петро суворо скартав (див.: Ді 8,9-24), і який про людське око покаявся, щоби повернутися до своїх попередніх нечестивих практик. Світ Гаррі Поттера засадничо гностичний на практиці: магія тут представлена як притаманна людській природі здатність, що потребує лише пробудження та формування через осягання езотеричного знання і сили. Більше того, поданий Джоан Роулінг образ магії заплутує, бо авторка змальовує чаклунство не як моральну тему, а як питання спадковості: у світі Гаррі Поттера здатність займатися магією успадковують.

Оповідям про Гаррі Поттера невіддільно притаманний дух гностицизму: тільки успішні з гоґвартських чаклунів володіють таємничим, прихованим знанням, необхідним для застосування «передового» чаклунства, тоді як «маґґли» нічогісінько не знають про магію: вони навіть не знають про існування гоґвартської спільноти. Якщо учні практикують магію на очах у простолюддя, на них накладають суворе покарання, хоча Гаррі ламає це правило з легким каяттям: тим «маґґлам», які стали свідками магічних практик, могутні супер-маги стирають пам'ять, щоби зберегти в таємниці «дорогоцінний» факт існування магії. Вже ця гра силою і маніпуляція людськими душами повинна спинити нас від зображання всієї цієї невідповідності в дитячій літературі.

Чи Гаррі Поттер справді «добрий» хлопець?

Що ж можна сказати про самого хлопця-чаклуна Гаррі Поттера? Чи Гаррі справді зразок «стремління до добра», як це багато-хто стверджує? Проаналізуймо деякі докази, що, як видається, суперечать такому твердженню.

Перш за все йдеться про такі поняття, як авторитет і послух. Провини юного чаклуна рідко караються, і навіть якщо йому роблять зауваження за погану поведінку, то такі зауваження вкладені в уста негативних персонажів - носіїв авторитету, що робить враження, наче б то зауваження і справедливі покарання, це - діло рук «поганих хлопців». Натомість позитивні авторитетні персонажі буквально винагороджують Гаррі за непослух, якщо він присносить якесь відчутне «благо». Поттерова брехня, його акти помсти та зловживання силою назагал ігноруються. Гаррі Поттеру знову й знову погрожують виключенням, однак йому завжди вдається не лише залишитися, а й підвищити свій статус.

Який же загальний зміст хоче цим донести авторка до читачів? Якщо хтось доволі гарно виглядає, талановитий, сильний або вправний, то нема сенсу притримуватися правил чи принципів, тому що його цілі такі, що можна не звертати уваги на засоби, якими вони осягаються. Принцип макіавеллізму: «Ціль виправдовує засоби» червоною ниткою проходить через усі книжки про Гаррі Поттера... (більше про це буде сказано нижче). Але в будь-якому випадку: чи такий персонаж, як Гаррі Поттер, є героєм, від якого дитина може навчитися відрізняти правильне від хибного? Навряд. Навпаки, цей образ сприяє моральному релятивізму.

По-друге, в інших ситуаціях Гаррі шантажує свого дядька, лає свою тітку, використовує шахрайство і обман і, за висловом персонажа, директора школи Дамблдора, «порушує сотню правил». Деколи Гаррі виправдано змушений ламати правила; в інших випадках він лише відчуває, наче б то воно так. Деколи його на цьому ловлять, деколи - ні; деколи його за це карають, деколи - ні. Видається, що це залежить від моменту: від порушення будь-якої кількості правил нема реальних наслідків, чи то тому, що серце Гаррі в належному місці, а чи тому, що він - дитина долі, чи щось таке подібне. Що з цього всього може навчитися юний читач?

По-третє, Гаррі часто бреше, щоб уникнути біди. Наприклад, при кінці першої книжки юний чаклун рятує світ від злого лорда Вольдеморта шляхом накопичення внутрішньої відваги брехати.

Хоча брехня заради спасіння світу може (на перший погляд) видаватися прийнятною, не слід забувати, що це художня література, і авторка легко могла зобразити Гаррі позитивнішим - правдомовним - персонажем. Ситуація погіршується в другій книжці, де Гаррі бреше легше та природніше, аніж у першій книжці. Іншими словами, брехня стає його другою природою - пороком. Характер Гаррі як особи насправді стає слабшим, а не сильнішим.

По-четверте, Гаррі дозволяє провокувати себе до помсти своїм ворогам з числа учнів. Зі слів самого хлопчиська-чаклуна, він «ненавидить» своїх ворогів. Він не з тих, хто робить собі когось ворогом, однак, якщо хтось інший зробить собі ворогом його, то Гаррі оголосить цій особі війну - з будь-якою зброєю, яка тільки є в його розпорядженні. Такі поняття, як «підставити другу щоку», чи дати лагідну відповідь, щоби відвернути гнів, для Гаррі чужі. На жаль, оповіді написані так, що юному читачеві легко симпатизувати ситуаціям, у які потрапляє Гаррі, тому що його противники мстиві і глумливі. З перспективи художнього образу Роулінг змальовує «поганих» персонажів відразливими на вигляд. Наприклад, оповіді спонукають читача глузувати з «дарслів» за те, що вони товсті; і в багатьох інших місцях ці сюжети збуджують низькі інстинкти читача, розкидаючи водночас нещирі, пусті слова про моральну цілісність. Врешті, в них нема загальної моральної системи, у відношенні до якої можна було б оцінювати вчинки: сила магії затьмарює собою вирішення складних моральних питань.

Близько до кінця другої книжки зображена сцена, що частково збиває спантелику, і яку часто захищають як шляхетний приклад для дітей, коли вони в житті зустрічатимуться із ситуаціями, які вимагатимуть складного вибору. Директор школи Дамблдор виводить Гаррі з його самозосереджених хвилювань, стверджуючи: «...що [нас] суттєво відрізняє [від Вольдеморта], так це наш вибір, Гаррі, вибір, який показує, ким ми є насправді, далеко понад наші здатності». Так, це правда, що дана сцена слушно протиставлає другорядне питання: «Ким я є у серці?» важливішому і логічному питанню: «Що я повинен чинити, щоби стати тим, ким я повинен бути?». Однак у ширшому, представленому Роулінг контексті, слід логічно запитати, що насправді означає вибір між добром і злом, якщо різниця між ними у всіх цих історіях розмита? Якщо сцена за сценою підкопує саму здатність чинити правильний вибір, щодо чого ж тоді передовсім треба робити вибір?

По-п'яте: як у книжках Джоан Рогулінг представлена релігійна віра - надихаюча основа моральної поведінки? В дійсності, «заплутаність» релігійної віри та «складнощі», які вона із собою несе для людської совісті, не мають жодного місця в секуляризованому світі Гаррі Поттера: там нема навіть найменшого натяку на Божественне. Натомість, міфічні світи Толкіна насичені невимовною присутністю Божества. Дехто стверджує, і то в категоричний спосіб, що в творах Толкіна нема нічого хрситиянського. Це - очевидний абсурд, тому що такі твердження ігнорують чіткий християнський символізм, присутній у його творах Гоббіт та Володар перснів, а особливо у його фундаментальному творі Сільмарілліон. Помимо творчої свободи, Толкін розвиває теми, які можна знайти в Книзі Буття: Творець, сотворення всесвіту, бунт падших ангелів, диявол, зіпсуття людини, заволодіння незаконними силами, виникнення битви між добром і злом у видимому світі...

В контрасті до цього Гаррі Поттер є трохи більшим підлітком, який уявив собі, що має богоподібні сили, без огляду на те, з якого джерела вони походять, та без жодної системи моральних принципів, у відношенні до яких він міг би визначати правильність чи хибність своїх вчинків чи добро і зло в собі самому. Нема жодної богословської основи, а мовчазним філософським підґрунтям є чудернацька мішанина макіавеллівського «володаря» і ніцшеанської «надлюдини». Оповіді Роулінг не залишають місця для чогось іншого, крім маніпулятивних сил для осягнення певних - добрих чи злих - цілей.

По-шосте, як ми це вже побачили вище, постійно повторюваною та глибоко закоріненою у світі Гаррі Поттера темою є переконання, що «біла» магія морально добра та відмінна від «чорної» магії. Це переконання є очевидною помилкою, більше того, воно - ілюзія: практиковане людьми відьмацтво і чаклунство піднімає бунт проти Божого порядку, а отже воно не тільки оскверняє тих, хто це чинить, а й шкодить іншим. Єдиною характеристикою так званої «білої» магії, яку пропагують її захисники, є те, що вкінці ця магія робить добро, або що її наслідки добрі. Іншими словами, ціль виправдовує засоби.

Насправді ж злі засоби, якими осягяється добра ціль - навіть якщо намір діяча добрий - роблять сам вчинок морально злим. Цього неможливо обійти, бо це традиційне розуміння морального вчинку, як такого, що складається з трьох компонентів: цілі, засобів та наміру. Православні і католики розуміють, що саме таке пояснення моральних вчинків подає Священне Писання і воно променить з мудрості Отців Церкви. А книжки про Гаррі Поттера представляють майже суто макіавелліанське світобачення: доки реалізуються позірно добрі цілі, доти виправдане застосування будь-яких засобів, придатних для осягнення цих цілей. Ясно, що це не так, тому що будь-яка практикована людьми магія морально зла, і такий підхід [«ціль виправдовує засоби»] християнська традиція виразно засуджує.

Чому ж тоді ми повинні бути обдурені і вірити, що Гаррі Поттер - зразок чеснот? Колоритні літературні образи, кіноефекти чи переклад цих оповідей добірною українською мовою маскують глибинні проблеми, породжені метафоричним баченням Джоан Роулінг. У світі Гаррі Поттера персонажі займаються такими діяннями, які в реальному житті нас розклали б: послабили б волю, затьмарили розум та затягнули б тих, хто це практикує, в духовне рабство. В такому світі - прихорошеному та «підчищеному» від серйозних наслідків для «добрих» персонажів - герої все глибше і глибше погрузають в окультизмі, не виявляючи при цьому жодних побічних наслідків, тільки гадано зміцнюючи «характер».

Ще раз - чому ми повинні бути обдурені? Це ж брехня - найдавніша брехня в історії людства: та сама диявольська брехня, запропонована Адамові і Єві в Едемі. Вона обдурює нас і спонукує вірити, що ми можемо запевнити собі езотеричне знання про добро і зло, як вони визначені нами, а не Богом; що ми можемо вести якісніше життя і мати богоподібні сили тільки тому, що наші наміри і цілі добрі, а значить, нема потреби у Спасителі. Однак таке зосереджене на собі та самовизначене існування має свою назву: пекло.

Чи є отже Гаррі «добрим хлопцем», або добрим зразком для дітей? Відповідь: в найкращому випадку - проблематично. А тим, хто би жартома запитував, чи читання оповідей про Гаррі Поттера має такий потенціал, щоби вплинути на віру чи послабити її, відповімо звучне «так».

Символізм, література і батьківська відповідальність

Без огляду на те, на якій стороні аргументаційної барикади перебувають читачі, всі погоджуються з тим фактом, що на раціональному рівні більшість дітей розуміє: фантастичні елементи в казках та подібних історіях «нереальні». Однак на емоційному та підсвідомому рівнях юний читач поглинає такі образи як реальні. Не треба забувати, що діти читають художню літературу з іншим усвідомленням, аніж дорослі: діти перебувають у стані формації і їхнє розуміння дійсності кується з кожним кроком. Більше того, кожен, хто наразився на вплив хитромудрих спеціальних ефектів сучасної кіноіндустрії, визнає здатність фільму переформовувати свідомість. Використовуючи відверті та скеровані на підсвідомість техніки, фільм, особливо коли у ньому нав'язуються неналежні ідеї, може подавити природну критичну здатність розуму. Здорова фантазія, незалежно від того, наскільки сильною уявою вона супроводжується, зміцнює в душі дитини моральний порядок всесвіту, тоді як зіпсована фантазія підриває його.

Роль символів у формуванні свідомості, а отже - і совісті, є однією з основних тем, яку фанати Гаррі Поттера назагал ігнорують. Силу символів, а особливо їх розповсюдження за допомогою дитячої літератури неможливо переоцінити. Символи мають потужний вплив на наші розум і душу, і часто це діється підсвідомо. Вони є наріжними каменями в архітектоніці думки, - думки, яка відображає дійсність. Якщо ми втратимо символізм, або якщо завдяки певним типам літератури символи спотворяться, ми втратимо наш спосіб пізнання речей. Якщо ми зруйнуємо символи, ми зруйнуємо поняття. Якщо спотворимо символи, то спотворимо наші поняття, а отже - втратимо здатність бачити відмінності речей, як вони є, наприклад, відмінність між правильним та хибним. Якщо здатність розрізнення втрачена, ми стаємо уразливі до деформування нашого сприйняття і наших вчинків. Врешті цілий наш світогляд - наша культура, себто те, що визначає нас як нас, уможливлює нам розуміння цінностей, розуміння, що є шкідливим чи небезпечним, у чому полягає сенс існування - ризикує зазнати краху.

Чи це буря в склянці води? На жаль, ні. Література так глибинно пов'язана з культурним баченням нас самих, що справжнє красне письменство - те, яке прищеплює здатність розумного розрізнення і пропонує шляхетні, випробувані часом сюжети як частину моральної формації дитини - є засадничим [елементом виховання]. Дар, який ми даємо нашим дітям, виховуючи їх на здоровій літературі, полягає в тому, що вони потім будуть здатні свобідно розрізняти, що добре, а що зле. Це не означає, що ми у всіх випадках повинні бачити світ у поняттях «біле - чорне», «добре - зле» і т.п. Однак якщо ми занехаємо робити будь-яке розрізнення, то це в кінцевому підсумку доведе до біди. Чи розумні батьки дозволять своїм дітям доступ до літератури, яка, з одного боку, захоплююча, сповнена живих, заполонюючих уяву дитини образів та змальовує принаймні зовні привабливих персонажів, а з іншого боку, описує осягнення позірно добрих цілей персонажами, що торгують наркотиками, практикують тортури або розповсюджують порнографію? Чи є такі батьки, що дадуть своїм дітям в руки художню книжку, у якій група «добрих розпусників» бореться проти команди «злих розпусників»? Чи батьки гнутимуться перед «духом часу», боячись отримати ярлик «фундаменталістів», «антиінтелектуалів» чи просто «лжесором'язливих»?

Якщо дитина виробила собі звичку необережно читати все підряд, або якщо батьки не наглядають за її читанням, - наприклад, в тих сім'ях, де батьки щиро, однак помилково переконані, що чари і чаклунство не мають моральної значущості, - то це може стати важливим фактором (серед багатьох інших), який може схилити й без того уразливу та незрілу дитину до дійсного вплутування в окультизм. Йдеться не про те, щоби всім дітям заборонити читати Гаррі Поттера. Радше, слід застосовувати второпність щодо того, як і коли обмежувати таке читання. І в будь-якому випадку, щоби уникнути пасток світу Джоан Роулінг, вимагається далеко більше батьківскої уваги і провідництва, аніж при читанні Льюїса чи Толкіна.
Чому? Якщо вже розбуджено смак до окультного, юні читачі можуть відчути охоту забавлятися дошками Віджа , картами Таро та іншим причандаллям. З часом дехто може забажати піти далі, шукаючи в бібліотеках чи інтернеті за легкодоступною інформацією про Вікканські ритуали чи про інші форми сучасних окультних практик. Не те, що діти обов'язково стануть практикуючими відьмаками тільки завдяки читанню Гаррі Поттера. Однак таке чтиво може стати одним із факторів, що може скерувати й без того уразливих та наражених на ризик дітей в такому напрямку, який в кінцевому підсумку їм серйозно зашкодить. А з огляду на інтернет це стає справжньою спокусою, для тих, хто б інакше (без такого чтива) не перейшов межу. Спокуса підсилюється тим, що в інтернеті часто представлено мішанину вигадки і дійсності. Тому інтернет може стати сильним каталізатором окультних небезпек, якщо самоконтроль дитини відчутно ослаблений попереднім читанням таких книжок, як серія про Гаррі Поттера.

Серйозні читачі Дж. Р. Р. Толкіна знають, що за справді дивовижним фантастичним світом трилогії Володар перснів криється глибоке християнське богослов'я стосовно таких тем, як добро і зло, відвага і малодушність, милосердя і справедливість, життя і смерть. Читання ж книжок про Гаррі Поттера зовсім не подібне на читання добірної фантастичної чи пригодницької літератури минулого, і це можуть підтвердити всі вдумливі батьки. Гаррі Поттер не може дорівняти таким персонажам, як Фродо і Більбо з Середзем'я чи С'юзан і Пітер та інші з Нарнії. Блискучість і потуга таких творів, як Володар перснів, Хроніки Нарнії та інших витончених фантастичних оповідань залишають далеко в тіні вбоге, перевантажене чутливістю, дешеве письменство Джоан Роулінг. Після читання Гаррі Поттера прагнеш мистецького контролю К. С. Льюїса, світлості і краси Дж. Р. Р. Толкіна, ліричної вишуканості Історії короля Артура та його рицарів Говарда Пайла та славетних сюжетів Казок братів Ґрімм.

З англійської переклав Петро Гусак

www.christusimperat.org