Доволі часто доводиться бачити, як чи то звичайні перехожі, чи то навіть державні мужі на тілі, на одязі, на авто, а то й на пеленах дітей, яких несуть до церкви, до Хрищення (!), чіпляють червоні нитки, стрічки. Коли запитати для чого вони це роблять — пояснюють — аби захистити себе, дітей, чи майно від зла, від завидющих очей — вроків. На жаль, ніхто з цих людей не може точно пояснити, яким саме чином ця нитка — а не «щит віри» (Еф. 6, 16) має їх захистити, однак всі вони твердо переконані, що такий захист дієвий. І водночас, ні для кого не секрет, що саме червоні нитки є частим підручним засобом у різних магічних обрядах.
Зважаючи на значне поширення такої практики носіння червоних ниток серед християн, спробуймо детальніше придивитися та зрозуміти це явище.
Насправді, це не порожня забавка, не варта уваги, а давня традиція прибічників каббали — релігії таємних юдейських знань, а також вірувань деяких індусів. За повір’ями, цей «амулет» має властивості охороняти людину від «негативної енергії», чи, як кажуть у нас — «від вроків». Тому не дивно, що не тільки одні старші люди піддаються цьому жахливому забобону, але й частенько зав’язують її навіть своїм дітям та родичам, бажаючи оберегти від якогось «злого ока».
Виникла ця нитка задовго до християнства, і це є посвята дітей Ваалу, а червона ниточка була видимим свідченням, що прив’язували батьки, або жрець. Коли дитина виростала, то свою цноту мала віддати богу Ваалу (статевий акт із жерцем, незалежно від статі).
Ваал (Баал, Бел, Баель, Ваель) — демон, відомий в давнину як фінікійське і західносемітське божество. Його ім’я перекладається як «господар», «владика», «пан» — цим прізвиськом називали багатьох богів окремих місцевостей (найчастіше додаючи до титулу й назва місцевості -. Напр, Баал-Гал, Баал-Пеорія — або сферу його «володіння »: Баал-Хаддад — бог бурі, Баал-Шамем — бог сонця та ін.). Ваала шанували в Сирії, Палестині, Ханаані, Карфагені, Вавилоні та ін. Відомі його зображення у вигляді бика (символ родючості) або воїна, який уражує землю списом. Фактично Ваала вважали володарем всесвіту.
Ідолослужіння Ваалу було головним, і притому звичайним гріхом древніх євреїв. Ваалу, як і для Молоха, приносилися людські жертви або посвяти дітей: «Вони спорудили узвишшя на честь Ваала, щоб палити вогнем своїх синів як всепалення Ваалові» (Єремія 19:5-12). Служіння йому супроводжувалося великою пишністю та урочистістю. Пророк Ілля, а слідом за ним й інші пророки, гаряче виступали проти прихильників цього ідола (див. 3 Цар. 18).
Звісно, забобони можуть принципово відрізнятися між собою за своєю природою, і, очевидно, не варто підходити до них із одним мірилом. Одні є безперечним спадком язичницької, явно сатанинської епохи, а їх дотримання є справжнім релігійним актом. Інші з’явилися в наслідок елементарної людської неграмотності, яка з віком не зникла, а лише здобула особливий містичний ореол. Ще інші є не стільки релігійними, скільки психологічними факторами захисту людини, або тим, що психологія називає переносом. В іншому випадку має місце так званий «ефект Плацебо» або ж самонавіювання. Ще інші, як у випадку зі згаданою вже червоною ниткою, носячи її на руці, намагаються в цьому наслідувати свої кумирів, наприклад Мадонну, Бейонс чи Брітні Спірс. Вони, як відомо, є відвертими прибічниками Каббали, і тому червона нитка для них це не прикраса, а суто релігійний символ.
Отже, християнам у будь-якому випадку слід бути особливо обережними з речами, глибинну природу яких ми до кінця не розуміємо. Стараймося не допускати жодної нагоди принести в своє життя елементи язичницького культу, оскільки вони несуть в собі ідею поклоніння не правдивому Богу, а бісам.
Червона нитка на руках — це не просто забобон — який нічого не означає — це знак для бісів — людина показує — «ми свої», ми цьогосвітні. Особливо разючим є цей знак, коли люди із червоними нитками несуть своїх дітей на Хрищення до церкви. Роблять це, не зважаючи навіть на слова молитви в часі Таїнства, якими священик просить Бога, щоб з’єднав з життям дитини свого ангела для охорони. Охорона приписується нитці, а не ангелові, матеріальному предметові, а не посланцю Всевишнього.
У Старому Завіті добрих три десятки місць, де слово Боже називає Бога щитом для свого народу — нам слід уповати на Бога, на нашу віру, яка дає нам підставу сподіватися (очікувати) обіцяного захисту від БОГА (Бут. 15: 1; Втор. 33: 29; Пс.3: 3 ...).
В Ісаї 1:18 читаємо: Ходіть же й розсудимось, — говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна.
Що більше, Ісус Духа Святого неодноразово називає Утішителем, що грецькою «параклітос». Тобто також і Захисник. Бог є Захисником для кожного, хто в Ньому і з Ним перебуває. Але, пов’язуючи червону нитку, батьки тим самим кажуть — ми не потребуємо Твого захисту, ми не потребуємо щита віри, а ні Захисника. Що доброго може з цього бути?
«Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене» (Вихід 20:2).
«Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку через вогонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидоти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою.» (Второзаконня 18:10-12)
Ви досі вірите, що шматок червоної нитки вас захистить?
http://www.misionar.in.ua
