Віра - це великий скарб, за який ми повинні Господу Богу завжди дякувати і старанно його зберігати. Тому ми зобов'язані уникати всього, що противиться вірі і призводить до її втрати.
Сьогодні розглянемо, що веде до цього:
І. Гордість і непотрібне мудрування в таїнствах віри.
ІІ. Занедбання релігійних обов'язків та грішне життя.
III. Читання злих книжок і приставання зі злими людьми.
І. Ніщо так не противиться вірі, як гордість і мудрування
1. Віра від нас вимагає, щоб ми більше вірили Богові, ніж розумові, тому що розум може помилятися і завести нас у блуд. Однак "мудрагелі" не хочуть зрозуміти, як можна вірити в те, чого не розумієш, але не задумуються над тим, що вони багато речей не розуміють, хоча бачать їх і знають. Оскільки ці люди слабим розумом не можуть збагнути глибоких правд таїнств віри, тому заперечують їх, вважають їх вигадкою людей і неправдою. Прикладом цього є Арій, Несторій, Лютер, Кальвін і сотні інших, які з гордости відступили від Церкви та переконували себе й інших, що їх Св. Дух вибрав для виправлення віри. Вони забули про те, що Господь просвічує лише покірних і вибирає їх для своїх цілей, а гордих відштовхує, як каже Св. Письмо: "Бог гордим противиться, а покірним дає благодать" (І Петр. 5,5).
2. Як світло сонця засліплює того, хто в нього вдивляється, і він нічого не може побачити, так і правди віри, які неможливо зрозуміти, затемнюють розум того, хто їх насилу хоче збагнути. Ось так єретик Савелій, який занадто хотів зрозуміти Пресвяту Трійцю, потрапив у блуд, почав вчити, що Пресвята Трійця - то не три особи, а лиш одна, і за це Св. Церква його викляла. Однак не треба думати, що Церква наказує вірити насліпо і забороняє роздумувати над правдами віри. Ні! Церква дозволяє роздумувати над ними, але для того, щоб їх краще пізнати, в них утвердитися і вміти їх захистити. Св. Церква забороняє робити віру залежною від розумування, не дозволяє говорити: "Я повірю в те, що Св. Церква подає до вірування тільки тоді, коли власним розумом переконаюся, що це правда". Так говорити Церква забороняє, тому що такий вірить у себе, а не в те, що Бог об'явив, а Св. Церква подає до вірування.
II. Хто занедбує релігійні обов'язки і погано поводиться, той вже тратить віру
1. Щоб лампа завжди світила, треба до неї часто доливати нафти, бо інакше вона світитиме щораз слабше, аж врешті згасне. Коли ж наша віра повинна світити нам все життя, то вона також потребує постійного доливання нафти, а тією нафтою є: молитва, слухання Божого слова, приймання Св. Тайн. Наша віра доти є сильною і живою, доки скріплюємо її молитвою. Коли не стане молитви, тоді до серця вертаються світові гадки, віра слабне і поволі завмирає. Наша віра відживлюється також слуханням Божого слова. Хто це занедбує, байдужіє, а потім зовсім зрікається своєї віри. Нарешті, прийманням Св. Тайн, Сповіддю і Св. Причастям очищуємо наші душі з гріховного бруду і запалюємо їх любов'ю до Господа Бога. Тим зміцнюємо нашу віру, бо хто Бога щиро любить, той Йому та Христовій Церкві в усьому вірить. Навпаки, хто нерадо приступає до Св. Тайн, той помалу починає забувати про Бога, про своє спасіння, про чесноту, його віра слабне і врешті розпадається, неначе струхнявілий будинок.
2. Які християни найбільше прив'язані до Церкви, які провадять чесне життя? Ті, які побожно сповняють релігійні обов'язки, радо читають релігійні книжки, побожно моляться, часто приступають до Св. Тайн. А які байдужі до віри, не бояться Бога, а живуть, щоб жити? Ті, які занедбують релігійні обов'язки, які не моляться зранку і ввечері, які до церкви ходять тільки зі звичаю, а не з побожности, які насміхаються з тих, хто часто приступає до Св. Тайн, а коли зайде розмова про віру, то завжди стають на бік противників віри. Віра таких людей захитана, а втративши її, вони можуть втратити і спасіння.
3. Ще більшою небезпекою для віри є грішне життя. Неморальне життя сам Ісус Христос вважає причиною невірства, бо говорить: "Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло" (Йо. З, 20). Це означає, що грішна людина ненавидить віру і не хоче її знати, бо вона відкриває кожному лукаві вчинки. По-іншому не може бути, бо віра домагається побожного і чесного життя, а людина, віддана тілесним похотям і змислам, не хоче їх відректися. Вона скоріше відречеться віри та Ісуса Христа, ніж свого грішного життя. А робить це не тому, що переконана в неправдивості віри, але тому, що вона стає поперек її пристрастям і не дозволяє віддатися гріхам. Доки вірить у Бога, Який все знає і бачить, доки вірить у суд після смерті, у вічну кару в пеклі, доти не може знайти спокою в своєму грішному житті, бо її мучить совість. Тому, щоб мати будь-який спокій, вона вирікається віри і безсоромно каже: "Нема Бога, нема душі, нема суду, нема вічності, тому і немає потреби вистерігатися гріхів, сповідатися, покутувати". Такій людині здається, що тільки тоді вона буде щасливою, коли зможе безпечно віддаватися різним лукавствам і не боятися Божого суду. А якщо в неї все ж таки пробудиться совість, то вона сама себе заспокоює: мовляв, це наслідок "бабського" виховання, забобон, фантазія, привид і брехня.
III. Третя частина втрати віри - це читання безбожних книжок
і спілкування з людьми, які не мають ніякої віри
1. Книги, які виступають проти науки Церкви, мають шкідливий вплив на маловіруючу людину, тому що підривають її віру і призводять до повного віровідступства. Історія вчить, що так вони впливають не тільки на поодиноких людей, але навіть на цілі народи. Наприклад, у Франції читання поганих книжок довело до того, що нищили і палили церкви, вбивали священиків, під карою смерти було заборонено віру в Бога, натомість впроваджено віру розуму, що її представляла одна розпусниця, перед якою палили кадило.
2. Навіть для християн, які твердо стоять у вірі, читання злих книжок може мати згубні наслідки. За приклад маємо Євтихія, який жив у Царгороді в V ст. і спочатку був ревним католиком, але через читання злих книжок став батьком єретичної науки. Так само Іван Гус, професор із Праги, так перейнявся листами Вікліфа, що став причиною релігійної війни в Чехії. З цього видно, що коли Церква забороняє читати погані книжки і часописи, то робить так, як добра мама, яка не дає дитині ножа, щоб часом не зробила собі шкоди. Тож будьмо і ми добрими дітьми і не берімо до рук ні книжки, ні часопису, які виступають проти Церкви, висміюють віру або священиків. А коли ми не впевнені, чи ця книжка добра чи ні, то запитаймо у священика.
3. До втрати віри призводить також часте спілкування чи дружба з безбожниками і недовірками. Народне прислів'я говорить: "З яким пристаєш, таким і стаєш", а Ісус Христос виразно застерігає: "Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині - вовки хижі" (Мт. 7, 15). Особливо ви, християнські матері і батьки, не дозволяйте дітям товаришувати з недовірками і нерелігійними дітьми, бо хоча б ви і добре їх виховували, але таке спілкування привело б до зіпсуття. Коли вони при кожній нагоді кепкуватимуть з віри і Церкви, то ваші діти можуть цим перейнятися і втратити віру.
Одного разу у Франції в місті Камбре знайшли неживого юнака, а біля нього револьвер і записку зі словами: "Хто знайде моє тіло, нехай знає, що в молодих роках я жив побожно, але коли пішов у компанію невіруючих, то втратив віру і чесноту, життя стало для мене тяжким, і це довело мене до самогубства". Подібних прикладів дуже багато. "Трохи закваски квасить усе тісто" (Гал. 5, 9), - говорить ап. Павло. Часом і одне слово може згіршити на все життя. А як гіршить постійне перебування у злому товаристві!
Тому, дорогі християни, уникаймо всього, що веде до втрати віри, стараймося завжди виконувати і дотримуватися приписів Церкви і зберегти сильну віру, бо вона одна принесе нам спокій у цьому житті і спасіння у Вічності.
Дзвін з Фатіми 2(19), березень-квітень 2005 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
