Нещодавно в газеті „Нова Зоря” у статті „Віра і побожність у нашому житті” піднімалося питання: чому люди грішать, виходячи вже з храму Божого? І тут же була відповідь. Хоча щоб відповісти на це нелегке питання, потрібно написати не одну книгу. Ці питання задають нам, священикам, ті люди, які й самі не ходять до церкви. Якось один чоловік під час похорону підійшов до мене зі словами: – Отче, якби ви знали, що це за людина, то ви б її першу вивели з церкви.
– Ні, я нікого з церкви не виводив і не маю права цього робити, бо Христос закликає всіх до храму: „Тоді він мовив своїм слугам: Обід – готовий, але запрошені були негідні (і не прийшли, бо кожен мав якесь заняття). Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля” (Мт. 22, 8-9). І коли слуги запросили всіх, як велів цар, то серед запрошених побачив чоловіка, який не був одягнутий у весільну одіж. Цар мовив: „Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. Багато бо покликаних, але мало вибраних” (Мт. 22, 13-14).
Навіть у цьому коротенькому уривку з Євангелія Христос дає нам слушну відповідь на наше питання.
А тепер запитаймо себе: чи ми уважно слухаємо Євангеліє, я вже не кажу про псалми антифонів чи читання святого Апостола? Та й тяжко нам інколи щось зрозуміти, бо Апостола співає дяк так, що голос роздається по всьому храму. А що він співає, ніхто не розуміє, хоч перед тим священик взиває: „Будьмо уважні”. Євангеліє священик старається пояснити на проповіді.
Одного разу, проводячи реколекції, на яких переважно були старші жінки, в кінці Служби Божої священик запитав: „Що було прочитано в Євангелії?”. Жінки мовчали, а одна щиросердечно зізналась: „Я вже забула, що читалось у Євангелії”.
А тепер подумаймо, що таке Служба Божа чи Свята Літургія? Коротко – це безкровна жертва, де Христос у невидимий спосіб приносить Себе в жертву Небесному Отцеві в наміренні того, за кого відправляється Служба Божа, за всіх присутніх та навіть відсутніх парафіян. Ми собі не можемо уявити, яке має значення звершення Святої Літургії. Це дійсно велика трапеза Царя, який запрошує всіх нас на гостину. Господь, як Отець Небесний, приймає жертву Свого Сина.
Свята Літургія складається в основному з трьох частин: Проскомидії, Літургії Слова і Літургії Жертви. Чому? Та тому, що Ісус у Своїх повчаннях звертав увагу на дві основні речі: „ Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним” (Ів. 5, 24). І друге, що Він говорить: „Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня” (Ів. 53-54).
В Літургії Слова слухаємо Апостола і Євангеліє, яке ми повинні уважно сприймати. Сівачем Слова Божого є сам священик, а на який ґрунт воно впаде, це вже залежить від нас. Тому, йдучи до церкви, приготуймо себе до сприйняття Слова Божого, щоб воно впало на добрий ґрунт і дало добрі плоди. Наука священика повинна залишатись на довгий час у нашій пам’яті. „Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих” (Мт. 4, 4).
Ми можемо бути вдячні Богові, що Слово Боже слухаємо на рідній мові, де кожне слово нам є зрозумілим і близьким нашому серцю. Літургія Слова заодно є підготовкою для осягнення найбільшої користі з Літургії Жертви.
Осередком Святої Літургії є безкровна Жертва Ісуса Христа, де престіл стає Голготою. На престолі відкривається жертва Христової смерті на хресті. Дверима до цієї жертви є наша віра. Тому перед цією жертвою промовляємо чи співаємо Символ віри. Коли священик промовляє слова перевтілення над хлібом: „Прийміть, їжте, це є Тіло Моє...”, то ми повинні уявляти собі розп’ятого Христа на хресті. А коли чуємо слова: „Пийте з неї...”, то повинні уявляти як проливається Пресвята Христова Кров із Його святих ран за наші гріхи. Коли священик піднімає Святі Дари і промовляє: „За всіх і за все”, то це означає слово, яке промовив Ісус востаннє: „Звершилось”, що означає Його смерть за наші гріхи. На престолі Ісус Христос воскресає із мертвих і в кінці Літургії возноситься на небо, а священик разом з людьми молиться, дякуючи за цю Жертву Богові.
Свята Літургія – це не дійство і не тільки молитва, але жертва, як найдосконаліший прояв Божої любові до людини. Тож запитаймо себе: з якою увагою, покорою і побожністю ми слухаємо слова Служби Божої?
Пригадується мені, як вийшла наша Церква з підпілля і служив Службу Божу о. Маркіян Когут ЧСВВ. Тихим, тремтячим старечим голосом промовив якось тривожно слова освячення, а на людських обличчях сльози виступили, бо він наперед пояснив значення Святої Літургії. Це він, будучи на засланні, написав чудову поему „Літургія в кайданах”, де читаємо: „У лагері священик не мав нічого: ні Служебника, ні пшеничного хлібця, ні виноградного вина, ні чаші-посудини. У нього є тільки вода і хіба жаль за гріхи. Та нема перед ким їх спокутувати”.
Тіло і Кров Ісуса Христа, смерть і Його воскресіння, смуток і радість, любов і милосердя переживаємо під час Святої Літургії. Протягом всієї Служби Божої діє Святий Дух. Тобто Син не може жертвуватись Своєму Отцеві Небесному без Духа Святого.
Напевно, багато людей пам’ятає приїзд до Києва і до Львова Святішого Отця Івана-Павла II. Біля двох мільйонів вірних було на Святій Літургії у Львові. Люди добирались по-різному з тривогою в серці, де відбувалась не тільки зустріч із Святішим Отцем, але й Свята Літургія, яку він очолив. Серед людей панував спокій, а потім усі мовчки без жодної метушні і сум’яття поверталися до своїх домівок. Чим пояснити цей спокій? Адже перед тим противники приїзду Папи в Україну говорили, що без кровопролиття цей приїзд не відбудеться. Про цей спокій говорили навіть правоохоронці. Так було по всіх країнах, куди приїжджав апостол миру нових часів Папа Іван-Павло II.
І коли ми сьогодні говоримо, що вже після Служби Божої люди сваряться, то тут щось не так. Як ми повинні поводитись на Службі Божій, розказує Сам Ісус Христос у євангельській притчі про митаря і фарисея. Ми можемо бути або митарем, або фарисеєм і від цього будемо мати відповідно користь чи навіть гріх. Адже диявол не спить. Саме під час Служби Божої насилає на нас багато спокус.
Дуже багато про Святу Літургію говорив св. о. Піо: „Багато є на світі фальші і неприємності в нас. Якщо в неділю йдемо до церкви, то йдемо до Христа, Який є правдою і життям. Ми йдемо осамотнені до церкви і тут вливаємося до великої родини братів і сестер. І священик для нас є братом. З нами Христос. Співаємо і молимось до Бога і коли виходимо з церкви, ми вже не одні, ми з Христом. А хто брав повну участь у жертві, буде менш егоїстичний, добріший і захоче, як Христос, любити інших”.
В іншому місці св. о. Піо повчає: „В кожній Службі Божій ми повинні знаходити Христа і себе, і всіх братів та сестер. Священик не може бути тут актором, але учасником. І віруючі не можуть бути глядачами, але учасниками тілом і душею. Глядачем можна бути на стадіоні або біля телевізора. Хто хоче бути учасником тілом і душею з Богом, нехай іде на Службу Божу. І навіть як ми дечого багато не розуміємо, то все ж таки краще зрозуміємо своє життя. Відкиньмо під час Служби Божої фарисейську гниль, щоб не втратити Божих ласк у наших бідах і надіях”.
Під час Святої Літургії ми прославляємо Пресвяту Трійцю, священик силою свого уряду перед Господом Богом молиться за всіх, приносячи найдорожчу Жертву, а вірні, які присутні на Божій Жертві, стають ніби одно зі священиком. Ми не можемо собі уявити, яким би був наш світ, коли б не було цієї великої Жертви Служби Божої. Християнин багато втрачає через пропущення або недбале вислуховування Служби Божої.
Я не можу ніяк зрозуміти, як можна у Великий Піст не відправляти в будні дні Святої Літургії. Адже саме під час посту потрібна велика підтримка Євхаристійного Ісуса. Це сповідь, реколекції, молитви та інше.
Блаженної пам’яті о. Василь Вороновський студійського уставу у своїх спогадах сумує з даного приводу. На мою думку, ми чомусь завжди споглядаємо на „старшого брата”, а собі тлумачимо, що це східне. Та ще Шевченко говорив, що в них своє, а в нас своє. Наша Церква належить до свого права і обряду. І якщо ми будемо в піст відправляти Служби Божі, то не порушимо ніяких традицій східних Церков. Адже цього вимагає час і самі люди.
Багато людей іде на Службу Божу, не усвідомлюючи її значення, а це тому, що священики мало пояснюють вартість Жертви і користь з Пресвятої Євхаристії. Диявол є добрим психологом. Він знає всі наші слабкості. Ми знаємо, як важко простити нашим ворогам. Навіть якщо ми прощаємо своїм недругам, то жаль залишається на серці. Тож у кого просити допомоги, як не в Ісу­са? Тільки Його Милосердя може нас врятувати.
Якось одна жінка дуже мене хвалила, і я її запитав:
– То чому ж ви не ходите на Богослужіння до церкви?
– Поки туди буде ходити моя колишня суперниця Надька, моєї ноги там не буде, – відповіла різко і немов назавжди ця жінка, хоч я старався якось пояснити ситуацію.
У цьому вся наша біда, що ми пересварені, що ми заздримо одне одному, в нас панує гординя і весь цей негатив несемо до церкви. Добре, коли у церкві є сповідник, і через щиру сповідь ми можемо очистити свою душу. А коли ми з чим прийшли, з тим і вийшли, то нічого в нас не змінилося, бо в церкві ми ще нових набралися гріхів: обмовили когось, зробили комусь прикре зауваження, обізвали когось, виявили незадоволення священиком, дяком, хором, не кажучи про інші думки, які десь далеко літають, про інші справи.
А коли вже йдемо з церкви, то маємо про що говорити, що аж доходить до сварки, бо в кожного різні думки. Одного разу мені довелось чути сварку жінок, що свічка, яку одна з них поставила, впала, а та жінка, що біля свічок, коли поправляла, то відклала цю свічку. Сварка дійшла аж до прокльонів, бо у жінки на першому місці було, щоб поставити свічку невідомо для чого?
Люди хочуть мати на парафіях добрих священиків. Парафіяни і отець-парох творять одне й найперше повинні дбати про загальну духовність. Парафіяни, які є в церкві, такі ж самі поза церквою. Духовність не можна набути за декілька днів чи навіть за рік. Духовність набувається роками. Через терни до зірок, – говорить латинська приповідка. Без терпінь немає святості.
За духовність своєї парафії найперше повинен дбати парох, але й парафіяни не повинні стояти осторонь. При парафії повинні бути молитовні групи: „Апостольство молитви”, „Матері в молитві”, „Апостольство доброї смерті”, „Домашня церква”, „Марійська дружина”, „Товариство вдовиць” та інші. При парафії повинні діяти як молодіжні, так і дитячі гуртки. Тоді ця парафія буде живою і люди менше будуть сваритися.
Мені доводиться бувати в різних областях України. На жаль, є цілі села й міста, як кажуть, далекі від релігії. Наркоманія, алкоголь, розпуста тощо опановують молодих людей. Самогубство набагато більше поширене там, де нема Бога. Тепер про це все пише місцева преса. Якщо переглядати ці випадки, то здається, що ми живемо в якомусь дивному світі, далекому від цивілізації. Батьки, що не виховали дітей по-християнськи, одержують від них гірку заплату. Подружжя, де є зрада у вірності, – нетривке і навіть на старості років розпадається. Алкоголь перевершує всі сподівання. А коли запитаєш, чи знаєте, що таке церква, то відповідають: „Ми завжди ходимо паску святити”. І це достатньо для того, щоб себе зарахувати до віруючих християн, бо й вони стояли під церквою на Великдень і святили паску.
Незважаючи на різні дорікання, Свята Церква існує. І вона буде існувати до кінця світу, бо збудована Христом на твердій скелі апостола Петра і пекельні ворота її не подолають (пор. Мт. 16, 18). Згадаймо, скільки було очорнень священиків, єпископів та й вірних, але Церква існує, бо її провадить Святий Дух.
„Богові до вподоби освячувати та спасати людей не окремо, без взаємного зв’язку між ними. Навпаки, Він хотів створити з них народ, який пізнав би Його у правді і служив у святості” (ККЦ 781).
„Там, де є гріх, там також є множинність, там – схизми, там – єресі, там – незгоди; але там, де є чеснота, там є і єдність, там є і злагода, завдяки якій усі віруючі мають одне тіло й одну душу” (ККЦ 817).
Ми є свідками того, як люди поважають і люблять свій хрест. Вони його будували своїми руками і зараз вкладають свої гроші і дбають, щоб церква була в їхньому осередку села, як та писанка на столі. Бо тут ми можемо знайти свій затишок. Кожна людина хоче, щоб церква гарно виглядала. Але пам’ятаймо про душу, яка потребує також постійного очищення. Бо немає в світі дорожчого від нашої душі. Тож дбаймо не лише про зовнішність нашої святині, але й про внутрішню чистоту наших душ. „Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Духа Святого” (I Кор. 6, 19).

Дорогий брате, сестро!
Коли заходиш у храм  Божий, забудь про все, що земне, і зверни своє серце до Бога. Пригадай, що йдеш на гору Голгофу, де разом з Пречистою Дівою і св. Іваном станеш під хрест, на якім умирає за тебе Син Божий Ісус.
Пам’ятай, що на світі нема нічого ціннішого, як Служба Божа. Хто слухає Службу Божу й бере в ній участь, тому Ісус дає щедрі ласки, які вислужив нам на хресті.
Скажи на Службі Божій, скажи серцем Господеві Богові, за кого або за що жертвуєш Службу Божу, на якій ти присутній. Службу Божу можна жертвувати за своїх родичів, за душі в чистилищі, за свій український народ, за своє здоров’я, за своє майбутнє тощо.
Перед Богослужінням, якщо це потрібно, висповідайся і на Службі Божій завжди старайся приступити до Святого Причастя.
Іди на Службу Божу якнайчастіше: в неділю, в свята, у визначні дні і навіть серед тижня, як тільки це можливо.
Бо як співаємо у пісні:
Прийди до мене, милий Ісусе,
Під видом хліба і вина.
Без Пресвятої Євхаристії,
Без Тебе, Христе, життя нема.
Не забуваймо, що завжди після Служби Божої ми повинні висловлювати щиру подяку Богові за великий дар нашої присутності за нашу участь у Великій Жертві і за всі благодаті, які ми отримали від Бога протягом усього життя.

о. Мелетій БАТІГ ЧСВВ
www.novazorya.if.ua