Слов’янські народи теж були багатими на забобони, адже це була їхня давня форма вірування. З приходом християнства на наші землі ця практика, на жаль, не викоренилась до кінця. Інколи просто дивує те, що деякі нібито віруючі християни без жодного застереження зберігають цю язичницьку традицію, яка є неприпустимою, адже Господь нас застерігає перед такими, огидними для Його очей, речами (Пор. Втор. 18, 10-12).

Забобон – це вид марновірства, фальшиве вірування, надання речам сили, якої вони не можуть мати за своєю природою. Це є відкрите ідоло­служіння, коли людина сама творить предмет поклоніння, надаючи йому божественних ознак. Цей вид марновірства є особливо тяжким, тому що ми віддаємо першість створінню, а не Богові, цим самим порушуючи першу заповідь: «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих. 20, 3). Це можна з певністю розцінювати як зневагою Бога.

Коли ми відкидаємо Бога, роблячи це ідолопоклонство, то тоді звертаємось до диявола. Свідченням цього є наступна цитата: «Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає!» (Лк. 11,23). Диявол хоче всіма можливими силами тримати нас у своїх руках навіть через такі, здавалося б, невинні речі. Та не забуваймо, що той, хто матиме з ним справу, змушений буде потім заплатити за це дорогою ціною.

Брак віри в Бога і є причиною виникнення забобону. Коли серце людини не наповнене любов’ю до Господа, тоді в ньому поселяється віра в щось відмінне від Бога, оскільки людина за своєю природою вже від самого народження відчуває потребу вірити в щось божественне, вище, досконаліше.

Забобонна людина все життя балансує між очікуванням чогось або доброго, або лихого. Це, в свою чергу, викликає неспокій, тривогу, непевність. Ось, наприклад, людина побачила чорну кішку, яка перебігла їй дорогу. Для декого це може стати причиною запізнення на роботу, хоча ось ця, сотворена Богом тварина, ні в чому і близько не може бути винною.

Підкова, яку, нібито, вішають «на щастя»; порожні відра, з якими хтось перейшов нам дорогу; висипана сіль, яка повинна принести сварку; заборона повертатися по забуту річ – це тільки декілька всім відомих табу. Наскільки людський розум повинен бути слабким, щоб вірити в те, що через звичайну сіль буде в домі незгода! Інколи людині легше повірити в те, що подушка, яку кладуть на стіл, буде причиною смерті когось із рідних в домі, аніж в силу молитви чи Святих Тайн! Чи радітиме Бог з того, коли бачитиме такі вчинки? «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм» (Вих. 20,4; Пор. Втор. 5, 6-9).

Мабуть, особливе місце серед забобонів займає також застереження вітатися чи щось давати через поріг, бо ті речі вже ніколи не вернуться. У язичників він вважався межею, охороною від злих духів. Навіть у християнському житті є звичай, коли покійника, при виносі з дому, три рази опускають. Чому так роблять? Причиною є те, що колись предків ховали під порогом, вірячи в їх охороняючу силу, і поклін порогові – це віддання їм честі. Це також вважається марновірним забобоном. Ось ще одне застереження, яке знаходимо у Святому Письмі: «Не зробите собі божків та ідола, і кам’яного стовпа не поставите собі, і каменя з фігурами не покладете в вашім краї, щоб кланятися перед ними. Бо Я Господь, Бог ваш!» (Лев. 26, 1).

Катехизм Католицької Церкви у § 2113 говорить: «Ідолопоклонство стосується не лише фальшивих культів поганства. Воно залишається постійною спокусою віри. Воно полягає в обожненні того, що не є Богом…». Згадаймо тільки, яка велика кількість мучеників, котрі не захотіли поклонятися божкам, цим самим віддавши своє життя! Віра у правдивого Бога, велика любов до Нього – саме це було тим, що кріпило їхню сміливість.

Кожен забобон віддаляє нас від Бога, Який бажає, щоб ми Йому довіряли у всіх своїх справах, вчинках, помислах, звіряли Йому усе своє життя, а ми ж відсторонюємо Бога, даючи першість створінню. Нерозумні вчинки щодо забобонів можуть привести до окультизму — ще важчого упадку, а тоді і не буде дивним одержимість людини злим духом. Чим більше людина віддаляється від Бога, тим більше вона стає відкритою для диявола. Святий апостол Павло застерігає нас: «… мої любі, утікайте від служіння ідолам» (1Кор.10, 14).

Чи можемо плекати чистоту віри, практикуючи ідолослужіння? Чи зможемо злучитись із Христом, повертаючись до Нього спиною? Чи зможемо служити Богові та мамоні? Відповідь тут єдина – ні! Викорінюймо забобони з-поміж нас, наших родин, друзів, близьких. Очищуймо нашу віру від різних нашарувань, які мають на меті віддалити нас від Бога. Нехай слова св. Івана Богослова будуть нам запорукою у нашому щоденному духовному житті: «Дітоньки, бережіться від ідолів!...» (І Ів.5, 21).

Богдан ТАЧИНСЬКИЙ,

студент ІІІ курсу ІФДС.