"І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре..." (Бут. 1, 31). Господь Бог у своїй Премудрості, Провидінню та Любові сотворив цей світ — Небо, землю, світила небесні та людину, котрі у своїй гармонійній єдності є незбагненним витвором Божої величі. Ми повинні жити в гармонії з природою і дякувати, віддаючи славу Великому Творцеві за всі добродійства і ласки, а головне — за дар життя, яке людина, на жаль, так мало цінує не усвідомлюючи свого покликання на землі.

"Життя — це чудова річ", — часто можна почути від людей, а особливо від молодих осіб, життя в яких буяє, набирає швидких обертів. Час минає, він не чекає і не зупиняється, його неможливо повернути назад. День за днем життя минає. "А якщо я завтра помру?..." При одній гадці про смерть по тілу пробігають мурашки, людину охоплює бентежний і дивний страх: "Що буде зі мною після смерті, де я буду?.." Але знову клопоти, справи, робота, і людина забуває про те, що живе на землі не вічно.

Спостерігаючи за тим, що нині відбувається у світі, можна сказати, що людина забула про Бога, про те, що Він дав нам це життя, яке ми повинні прожити на Його славу і на спасіння своєї душі. Але в цьому синтезі замаскованого зла і безбожництва, в прогресуючому хаосі немає часу подумати про смерть, піднести очі до неба, нема часу, бо наші очі "зашпортані" за рекламні щити та інші види реклами, які не раз в аморальний спосіб пропонують щоразу нові технологічні досягнення, нові засоби комфорту, які затягують людину, немов у болото. Суспільство мовби наскрізь просякло цією огидою, а особливо молодь. Не помічають, який вплив на них має реклама, і те, в який спосіб вона подана. Здавалося б, на перший, погляд звичайний мобільний телефон, чіпси, меблі..., але як вони пропонуються!? У громадських місцях, на транспорті — більше ніж у людський зріст напівоголені особи: дівчата, хлопці... Але проходять люди різного віку, молоді і старші, різного стану і виховання, діти! Що закарбується у голові, яке уявлення будуть мати діти, якими вони мають бути, кого мають наслідувати, в якому суспільстві мають жити? Але у підсвідомості закарбовується здебільшого те, в який спосіб поданий цей товар, і нестримне бажання придбати рекламовану річ переслідує людину, і вона знову попадає у вир життя.

І немає часу на Бога, на відвідання церкви, на молитву, на застанову над своїм життям, а життя минає. "Зважайте,...щоб той день не впав на вас зненацька..." (Лк. 21, 34). Про який день йдеться? Про день, про годину нашої смерті. Смерть є одна, але не до всіх приходить однаково. Вона ставить кожну людину на рівний щабель перед Богом.

"Ви, що, не відаєте, що буде взавтра!" (Як. 4,14). Господи, сонце мого життя заходить, якою буде моя смерть, чи готовий я до зустрічі з нею? Не знаю, але Христос каже: "І ви також будьте готові, бо не знаєте, о котрій годині Син Чоловічий прийде" (Лк. 12, 40).

Отже, будьмо готові, не біймося смерті, а освячуймо себе молитвою, добрими вчинками, громадьмо перлини чеснот у небесну скарбницю, а не за ковані двері, де "злодій вкраде і міль точить".

Стараймося у нашому житті наслідувати Пречисту Діву Марію та святих — яке життя, така й смерть.

Біймося гріха, а не смерті, бо гріх — це смерть для душі, а часто гріх стає й причиною смерті тіла. І коли сонце нашого життя зайде і ми будемо лежати на смертному ложі, кличмо Ісуса, Марію і св. Йосифа, щоб у їхній присутності душа наша вийшла з тіла і злучилася з ними у Царстві Небесному. Амінь.

Павло КОНАРСЬКИЙ, питомець Традиційної Семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської / http://www.saintjosaphat.org