Притча про смоківницю
І він розповів їм оцю притчу; «Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов. 7. Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? 8. А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. 9. Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш.»
Мораль притчі
Цією притчею Ісус Христос нагадує нам, що всіх тих, хто не приносить плодів за своє життя, чекає суд, на якому його може чекати доля «зрубаного дерева».
Фігове дерево, яке три роки не плодоносить, пан наказує своєму виноградарю зрубати. Цей просить дати дереву ще одну нагоду, ще рік життя. Так само всім невіруючим Бог дає шанс впродовж якогось часу, щоб покаятися і принести плоди, тобто увірувати.
У всіх, хто починає вірити у Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа, починає сповідувати і визнавати християнську мораль і прилучається до Церкви Божої, наступає не тільки, так звана, психологічна ломка, а наступають видимі переміни у житті. Якщо ж цього не наступає у якоїсь людини – невіруючої, то її чекає суд і вічна смерть, як це фігове дерево, котре збираються зрубати.
Притча про багача
І промовив до них: Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його. І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була. І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх? І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?... Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.
Мораль притчі
Сенс людського життя вповні реалізовується у безкорисливій любові до Бога, ближнього та Батьківщини. 3вичайно, кожен дбає про власний добробут. Та це не повинно виявлятися у захланності. Ісус Христос допомагав людям (навчав, зцілював), не вимагав при цьому ніякої плати від них. Навчав цього апостолів. І нас навчає ділитися Божими дарами зі своїми ближніми. Адже все добро, що ми маємо, - від Бога.
Притча про дім на скелі
Кожний, хто приходить до Мене, слухає Мої слова й виконує їх, – покажу вам, на кого він схожий. Він схожий на чоловіка, що, будуючи дім, викопав глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала злива, води наперли на дім той, але не могли його захитати, бо він збудований був добре. Той же, хто слухає й не чинить, схожий на чоловіка, який збудував дім свій на землі, без підвалин. Води наперли на нього, й він відразу завалився, і руїна того дому була велика.
Мораль притчі
Повчаючи, одного разу Ісус Христос сказав апостолам Своїм та тим людям, котрі були поряд, що всі звуть Його «Господи, Господи!», але ж не виконують того, що Він говорить, проповідує, чого їх научає.
Розвиваючи цю думку, Ісус роз’яснює, що людина, котра приходить і слів Його слухає і виконує їх схожа на такого чоловіка, який, будуючи дім все робить ґрунтовно і правильно. Він глибоко викопав землю, поклав туди камінь і на ньому звів дім. Це міцний, добротний дім.
Коли злива настала, розлилася річка і буря знялася, вся ця стихія накинулася на дім, вода з вітром ривками тиснуть на той дім, але не змогли захитати його, бо цей дім був добре збудований (Лк. 6. 47 – 48). Оце був чоловік розумний, бо свій дім збудував на камені (Мт. 7. 24).
А хто слухає і не виконує Його слів, той схожий на того чоловіка, що свій дім збудував на землі без основи, без кам’яного фундаменту, а на піску.
Коли линула злива, розлилася ріка і буря знялася, то вода з вітром наперли на цей дім і він впав та зробилася з дому розвалина-руїна (Лк. 6. 49). Оце був чоловік необачний (Мт. 7. 26).
«Отож, не будуйте на піску!» – закликає Ісус.
У цій притчі про дім, заснований на камені й побудований на піску, Ісус Христос говорить про істинний, правдивий, щиросердечний послух. Зовнішній прояв побожності, не настільки важливий як дійсне послушництво Слову Божому від душі, від щирого серця.
Недостатньо звертатися до Христа «Господи, Господи!...» і виконувати Його Заповіді. Істинно віруючий повинен жити і діяти відповідно з цими словами, котрі каже Христос. Таких істинно вірних християн Ісус уподібнює з чоловіком, що будує дім на камені. Це розумні люди.
Ті, хто слухають Слово Боже, але не виконують його, грішать, уподібнюються людині, що будує дім на землі, без фундаменту. Це необачні люди, тому не будуйте на піску, будьте розумні.
Під каменем, ґрунтовним фундаментом уподібнюється Сам Ісус Христос й ті істини, котрі Він проповідував.
Під піском можна розуміти «фарисейську праведність», на яку багато людей надіялися, але під натиском бурі та води, себто житейських проблем, незгод і випробувань, їх будівля рухне. І це так. Спогляньмо на це з сьогоднішнього дня: де ж ті фарисеї? Вчення Ісуса Христа перемогло, бо Його будівля ґрунтовно збудована на кам’яному фундаменті.
Притча про скарб і перлину
"Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її." (Матвія 13:44-46)
Мораль притчі
«Царство Небесне, – мовив Ісус Христос, – подібне ще до того купця, що шукає добрі перли, а як знайде одну коштовну перлину, то йде, і все, що має, продає, і купує її» (Мт. 13. 45 – 46).
Ця притча за своїм змістом пов’язана з попередньою, себто з притчею про захований скарб, і трактування її аналогічне.
Однак, згадаймо, що таке перли і як вони утворюються?
Перли – це органо-мінеральні утвори кулястої або неправильної форми. Вони утворюються в тілі деяких молюсків – перлівниць. Але для цього потрібне сильне подразнення ніжної тканини цих молюсків. Внаслідок цього подразнення виділяється перламутр, який нашаровується довкола сторонніх тіл, піщинок. Перли можуть бути від мікроскопічних розмірів до величини голубиного яйця білого, рожевого, жовтуватого, іноді чорного кольору.
За цією аналогією можна вважати, що Ісус Христос пророче виклав у цій притчі утворення Христової церкви з ран Христа, які заподіють Йому антихристи на Голгофі.
Ісус, Який символізує Себе з Купцем, прийшов на землю, віддав («продав») все що мав, навіть Своє життя на хресті, щоб Своєю смертю відкупити тих, хто вірує у Нього і створити для них таку перлину як Єдину Святу і Апостольську Церкву. Зауважте, мова йде про одну перлину, про одну церкву.
А що зробили ми, люди? Почали ділити церкви задля своєї вигоди, задля портфелів і задля влади. Замість однієї найкращої перлини, яку вибрав Христос, себто однієї Христової церкви, ми розкрали ці перли різного кольору, серед них є і білого, і рожевого, і жовтуватого, і навіть сектантські чорні перли зі спотвореним Вченням Ісуса Христа. І навіть одні й ті ж свята святкуємо у різні дні, бо не може весь церковний світ перейти на один календар.
До речі, ідея об’єднання християнських церков, як мені здається, повинна розпочатися з переходом на новий календар, щоб всі християни світу святкували одночасно. А зараз що ж виявляється. Уявімо собі маленьке село: католики святкують, а православні копають ями, рубають дрова, а через два тижні, навпаки, православні святкують, а католики їм перешкоджають, бо здійснюють шум в селі, пиляючи на циркулярці, розриваючи вибухами каміння на каменоломні і т.п.
Притча про сіяча
“Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6 Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7 Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8 Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.” Кажучи це, Ісус голосно мовив: “Хто має вуха слухати, нехай слухає.” 9 Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10 Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11 Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12 Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13 Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14 А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15 Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.
Мораль притчі
У євангеліях зустрічаються слова і «Царство Боже», і Царство Небесне». Це синоніми. Річ у тому, що юдеї, коли говорили «Небо», «Висоти», то мали на увазі «Бога». З почуття великої поваги до Творця, юдеї, так би мовити, не розкидалися словом «Бог» за будь-якої обставини чи потреби. Вони частіше вживали слово «Небо». Тому «Царство Боже» і «Царство Небесне» – слова рівнозначні, еквівалентні, тотожні.
Ісус почав говорити про Царство Боже не зразу, а тоді, коли виявилося, що багато юдеїв не признають Ісуса, намагаються протиборствувати Йому. Згідно старозавітного вчення Месія повинен був прийти, щоб звільнити Ізраїльський народ і встановити Своє Царство. І це так. Але люди розуміли це цілком по своєму, по земному, по матеріальному, із земною вигодою. Вони міркували про царство земне.
Ісус, справді, прийшов звільнити не тільки Ізраїльський, але й всі земні народи, від їх рабської земної психології, від язичницького ідолопоклонства, від аморальності й запропонував їм Царство Боже, Небесне. Ось й тому Ісус почав відкривати людям таємниці Царства Божого.
Оскільки тайни Царства Божого були розраховані на Ісусових учнів, а не на грішників і невірів, фарисеїв і книжників, які не визнавали Христа, то Ісус почав говорити притчами. Те, що було незрозумілим для Його учнів, Ісус пояснював їм на самоті, як це видно з притчі про сіяча. І тому заклик Ісуса «хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» означав те, що Ісус закликав присутніх добре обміркувати Його слова, бо одне і те ж слухали і учні Ісусові, і вожді народу (книжники, фарисеї, священики), і сам народ затуманений своїми земними вождями, але ставлення до почутого було різне.
Учні відповідали вірою в Ісуса, інші – відкинули Ісуса, бо вони бачили в Ісусі лише загрозу своєму існуванню, бо вони були духовно сліпі та глухі. Отже, не все посіяне й Господом Ісусом дало врожай.
– Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!, – таким закликом до слухачів Ісус закінчував не одну Свою притчу, кожен раз підкреслюючи, що духовні люді в стані осягнути зміст і зрозуміти Його притчі, та взяти з них урок. Не духовні ж люди сприймають лише земний, сюжетний, користолюбний бік Його притч, лише поверхневий матеріальний бік, не осягаючи духовного.
У притчі про сіяча описано чотири види ґрунту, на який впало зерно:
1) на край дороги;
2) на кам’янистий ґрунт;
3) на ґрунт у терені;
4) на родючий ґрунт.
Аналогічно Ісус бачив чотири групи людей, відповідно до того, як вони сприймати Його вчення:
1) книжники і фарисеї відмовилися вірити Ісусу Христу;
2) багато людей ходили за Ісусом лише тому, що Він чудотворно зцілював їх, годував їх рибою, хлібом, як це описано у дивному нагодуванні багатьох тисяч людей. Але блага вістка, яку ніс Ісус, у цих людей не пускала коріння в їх серцях;
3) деякі люди проявляли зацікавленість або щиру зацікавленість до Вчення Ісуса Христа, але вони не стали послідовниками Ісуса, бо більше тягнулися до матеріального збагачення, до обманливих власних тілесних радостей, аніж до духовного;
4) четверта група людей, до якої відносяться й учні Ісуса, окрім Юди, виявилися найвірнішими Йому, бо вони, як губка всмоктували кожне слово Ісуса і залишалися вірними Спасителю за будь-яких умов та обставин.
