Відповідь на поклик
Христа
В одній старій леґенді розповідається, що коли три царі зі Сходу йшли
за Вифлеємською зорею поклонитися Христові, то по дорозі вступили до
хати однієї жінки. Розповіли їй про ціль своєї мандрівки і запропонували
піти з ними.
- Ох, - відповіла жінка, - я пішла би з вами з великою охотою. Я знаю,
що має народитися Месія. Я так чекала на Його прихід. Але, на жаль,
зараз не можу. Мушу прибрати в хаті, зварити їсти. Ви йдіть, а я пороблю
все і дожену вас.
Коли врешті закінчила всю роботу, то три царі були дуже далеко, їх уже
не було видно, і жінка не знала, в яку сторону іти. Вже навіть не було
видно зірки, за якою вони йшли.
Так вона і не побачила новонародженого Ісуса.
ПЕРЕПУСТКА
Колись давно на прекрасному острові Крит жив чоловік, який дуже любив
свою землю, свою батьківщину. Коли ж усвідомив, що вже надходить його
остання година, наказав синам винести себе із хати і покласти на землю
біля дому. Вже вмираючи, конвульсивно схопився рукою за землю і затис
у кулаці жменю. І ось він став перед воротами раю.
Його зустрів Господь Бог у постаті старого білобородого мужчини. Господь
привітав критянина словами:
- Щиро вітаю тебе. Ти був доброю і чесною людиною. Ти заслужив собі,
щоби бути в раю.
Коли старець уже мав перейти через ворота раю, Господь сказав:
- Будь ласка, не бери зі собою тої землі, яку тримаєш в кулаці.
- Ніколи, - відповів старий, відступаючи назад. - Ніколи не залишу своєї
землі.
Господь відійшов засмучений. А старець так і не увійшов до раю.
Проминуло кілька століть. До старця підійшов Господь знову, але вже
у вигляді щирого друга. Вони розговорилися, а тоді Господь сказав:
- Все в порядку. А тепер ходи зі мною до раю. Ходім.
Коли підійшли до воріт раю, Господь знову вимагав, щоб старець викинув
з кулака землю, але той відмовився, бо надто її любив.
Знову минуло кілька століть. Цього разу Господь з'явився перед старим
в образі чарівної маленької внучки.
- Ой, дідусю, - сказала вона, - ти такий чудовий, ми всі тужимо за тобою,
Нам так тебе бракує. Ходи зі мною до раю.
Старий розчулився, кивнув головою на знак згоди, внучка взяла його за
руку, бо за стільки часу він дуже постарівся, хворів на артрит. Праву
руку, в кулаці якої тримав землю із Криту, підтримувавав лівою. Внучка
підтримувала старенького, який з останніх сил наближався до воріт раю.
Його здеформовані артритом пальці вже не могли втримати землі. Грудки
повільно висипалися. Врешті остання піщинка випала з його нещільно стисненого
кулака. Тоді вони з дівчинкою увійшли до раю. І перше, що він побачив
у раю, - був його улюблений острів.
ПОДІЛІТЬСЯ РАДІСНОЮ
НОВИНОЮ
В одній старовинній притчі розповідається про те, як чотири чоловіки
продиралися крізь лісові хащі. Раптом на своїй дорозі вони побачили
височенний мур. Їм стало цікаво, що ж там, за муром. Недовго роздумуючи,
спорудили високу драбину. Перший із них, вилізши на верхній край муру,
захоплено вигукнув і зник за ним. Другий і третій мужчини зробили те
саме. І тільки четвертий, опинившись на верхівці муру, став із захопленням
розглядати те, що побачив: прекрасні зелені поля, плодоносні дерева,
чисті джерела і ріки, повні риби, силу-силенну звірів і птахів у лісах,
тварин, що мирно паслися на галявинах. Хотів зробити, як і його товариші.
Але пригадав свою рідню, сусідів, знайомих. Тому він зліз із драбини,
щоби повідомити їм про своє відкриття і поділитися цією радісною новиною.
БЛАЖЕННІ ВІРУЮЧІ
Вже більше тижня безперервно пекло сонце. Була страшенна засуха. Весь
урожай на полях, в городах почав сохнути. Люди в розпуці не знали, що
мають робити. Священик на проповіді в неділю сказав:
- Це, видно, кара Господня за ваші гріхи. Врятувати нас може тільки
молитва до Господа за прощення гріхів і прохання, щоби зіслав на наші
поля дощ. Розійдіться тепер по домах, моліться щиро, дотримуйтесь увесь
тиждень посту і вірте, що Господь вислухає вас. На другу неділю приходьте
до церкви, і спільно відправимо Службу Божу в намірі дощу.
Усі вірні послухали поради свого душпастиря, розійшлися по домівках,
постили і молились увесь тиждень, а в неділю прийшли до церкви, як було
сказано.
Коли священик побачив їх у церкві, з обуренням вигукнув:
- Вертайтеся додому! Для недовірків не буду правити Служби Божої.
- Але ж панотче! Ми прийшли з повною вірою, що Бог вислухав наші молитви,
- сказали прихожани.
- З вірою? - обурився священик. - А де ж ваші парасолі? Чому не взяли
їх зі собою? То така ваша віра!
МЕТУШЛИВІСТЬ
Один фермер прокинувся якось зранку, подивився у вікно і побачив, що
за ніч на його городі біля дому виросли проліски.
- Як гарно! - вигукнув він. - Я з охотою підійшов би ближче помилуватися,
але спочатку мушу зорати ще шматок поля під пшеницю.
Коли він повернувся увечері, проліски вже зів'яли. На другий день фермер
побачив через вікно двох горобчиків на гілці, які весело цвірінькали.
- Який чудовий спів. Ось тільки видою корів і повернуся їх послухати.
Коли він повернувся, горобчики вже давно відлетіли. Наступного дня фермера
зранку збудив тупіт копит. За вікном він побачив великого білого жеребця,
який гарцював, розгрібаючи копитом землю, ніби запрошуючи його проїхатися
верхи полями.
- Ти - найкращий кінь, якого я будь-коли бачив, - сказав фермер. - Як
тільки полагоджу паркан з південної сторони мого городу, осідлаю тебе
і поїду.
Коли ж він повернувся, жеребця вже не було.
Багато років фермер був свідком якогось надзвичайного явища за своїм
вікном. Але на першому місці в нього була ферма, про яку мусив дбати,
тому він ніколи не знаходив вільного часу, щоби приглянутися до тих
чудових картин.
Притча про абрикосове
дерево
Молодий мужчина спостерігаючи, як його вісімдесятилітній сусід садив
абрикосове дерево, запитав старого:
- Чи ви ще сподіваєтеся їсти з нього плоди? Старий, спираючись на лопату,
відповів:
- Звісно, що ні. Я знаю, що не буду їсти плодів з цього дерева, але
я ціле життя з великою охотою їв абрикоси з дерев, яких не садив. Таким
чином я намагаюсь віддячити тим, хто посадив дерева для мене.
СПІЛЬНИКИ
Одного разу король запросив на банкет своїх підданих і попросив при
цьому кожного із них принести з собою пляшку вина, додавши, що всі принесені
вина будуть злиті в одну спільну бочку. Кожний із запрошених подумав
собі: "Яке значення буде мати моя невелика пляшка вина, коли все
одно змішають вино із неї з іншими винами в бочці?
Краще наповню її водою і ніхто не помітить різниці".
Коли зібралися всі гості, король наказав слугам внести бочку, в яку
вони зливали з пляшок принесене вино. Коли слуги наповнили келихи, то
в них виявилася вода, бо кожний із гостей подумав собі: "Принесу
пляшку води замість вина, і так ніхто цього не помітить".
З кн. Поль Дж. Вортон. "Історії та притчі". Львів, "Свічадо",
1998.
http://abetka.ukrlife.org/vorton.html
