Притча про злочинних винарів
Був один господар. Він насадив на полі винограднику, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, вежу поставив і віддав все це своїм винарям, щоб плідно працювали на цьому винограднику, а сам повернувся додому.
Коли наступала осінь – пора збирати виноград, то господар послав на своє господарство свого раба, щоб приніс трохи винограду та інших продуктів виноградарства – соку, вина, родзинок.
Як тільки з’явився раб на винограднику, винарі, що там працювали, схопили раба, побили і відіслали додому з порожніми руками.
Тоді господар послав на виноградник іншого раба, але винарі поранили його в голову, зневажили і він насилу повернувся додому.
Потім господар вислав ще іншого раба до винарів, які його вбили.
Багатьох рабів посилав ще господар до своїх винарів на свій виноградник, але винарі одних побили, інших замордували чи каменували, словом, нищили як могли. Побачивши, що раби не повернулися додому, господар послав на виноградники ще більше інших рабів. Винарі так само вкоротили їм життя. Раби не поверталися живими до господаря.
Тоді господар послав на виноградник свого єдиного сина улюбленого, думаючи, може винарі його посоромляться і нічого не вчинять йому. Але винарі, коли побачили сина, то подумали, що це спадкоємець, який їм перешкоджає. Вони схопили єдиного, улюбленого сина та й вбили його і викинули у канаву за виноградник, щоб забрати його спадщину (Лк. 20. 13 – 14).
Розповівши це, Ісус питає Своїх слухачів:
– Як прибуде на цей свій виноградник сам господар, то що він зробить винарям своїм?
А учні кажуть:
– Винарів-злочинців жорстоко погубить, виноградник віддасть іншим винарям, котрі будуть вчасно віддавати йому плоди виноградарства.
Тоді Ісус розтлумачує народові:
– Чи ви не читали у Писанні таке: «Камінь, що його будівничі відкинули, став наріжним каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!». Тому кажу вам, що від вас заберуть Царство Боже і віддадуть його народові, котрий плоди цього Царства буде приносити. І хто впаде на цей камінь – розіб’ється, а на кого камінь впаде – то розчавить його (Мт. 21. 42 – 44).
Коли почули цю притчу священики та фарисеї, то зрозуміли, що це про них Ісус говорить, і вони намагалися схопити Ісуса, але побоялися людей, бо вважали Його за Пророка. Священики та фарисеї залишили Ісуса та пішли (Мр. 12. 12).
Мораль притчі
Чисто земна суть цієї притчі віддзеркалює типову ситуацію для Палестини І століття нашої ери, особливо у Галілеї. Іноземні багачі мали у Галілеї великі земельні наділи, які вони здавали в оренду місцевим жителям. Місцеві працівники виконували на виноградниках всі необхідні роботи і, безперечно, частину врожаю треба було віддавати іноземному землевласнику.
Отже, після збору врожаю господар посилав своїх агентів, котрі привозили йому належне. За таких умов між місцевими трударями і господарем-іноземцем виникали різні конфлікти. По суті, все це розказав Ісус у Своїй притчі, розкривши в ній заколот членів синедріону проти Ісуса.
Людина, що посадила виноградник, – господар – символізує Бога, Котрий посадив (створив) Ізраїль. Господь огородив виноградник (Ізраїль) муром (Своїм захистом, турботою та піклуванням), видовбав чавило, щоб збирати виноградний сік й щоб нічого не пропало, сторожову вежу поставив (символ безпеки), себто Бог дав Ізраїлю все, щоб він був зразковим. Коли все було звершено, то Бог – Володар винограднику віддав його винарям (релігійним вождям Ізраїлю), а Сам відлучився, тобто особисто не знаходився в Ізраїлі, а займався Своїми іншими справами.
Отже, час від часу Бог (господар) посилав на виноградник Своїх слуг, рабів, себто пророків, яких Бог посилав Ізраїлеві, щоб прийняти від них плодів із винограднику (Ізраїлю). Але вони підняли бунт проти господаря: побили одного слугу, поранили іншого, вбили ще іншого і т.д.
Довгий час посилав Господь до Ізраїлю Своїх посланців за покаянням і праведністю – і все надарма. Тоді Бог вирішив послати до нечесних і злочинних винарів Свого Єдиного і Найулюбленішого Сина – Ісуса Христа. Але винарі вбили Сина і викинули з винограднику (це провіщення того, що буде з Ісусом Христом: розп’яття за стінами Єрусалиму і неприйняття Його Ізраїлем).
І тут Ісус риторично запитує: «Які ж дії будуть Господа за цей вчинок? Адже народ Ізраїлю спершу відвернувся від Івана Хрестителя Предтечі, а потім від Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа».
Учні відповіли: «Винарів-злочинців жорстоко погубить, виноградник віддасть іншим винарям, котрі будуть вчасно віддавати йому плоди виноградарства», себто суд над Ізраїлем і передача його привілеїв іншим земним володарям. Ось чому з цих пір аж до 1947 р. Ізраїль не мав своєї державності, а перебував під іноземним гнітом «інших винарів».
А щодо слів «Камінь, що його будівничі відкинули, став наріжним каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!», то це про смерть Ісуса, Його воскресіння і Його височінню у славі. Адже камінь (син господаря винограднику – Сам Ісус), який відкинули будівельники (релігійні вожді Ізраїлю), цей же камінь став наріжним каменем, найголовнішим, найосновнішим у цій будівлі (у світі).
Пояснюючи цю притчу, Ісус мовив: «Тому кажу вам, що від вас заберуть Царство Боже і віддадуть його народові, котрий плоди цього Царства буде приносити». Це можна розуміти так, що Царство Боже заберуть від єврейського народу і передадуть тим народам язичницьким, котрі принесуть істинні плоди віри. І це є кульмінаційним моментом у Вченні Ісуса Христа.
Дехто вважає, що це малоймовірно, можливо, тут мова йде про Церкву, яку апостоли називали «народом Божим». Найвірогідніше те, що Господь простив Ізраїлеві та не у всіх Ізраїльтян відняв Царство Боже, а лише у тих, хто цього заслужив.
Можливо, зазначений вираз «Тому кажу вам, що від вас заберуть Царство Боже і віддадуть його народові, котрий плоди цього Царства буде приносити» означає, що Царство Боже забереться від Ізраїлю тих часів і поколінь, а потім, коли народ Ізраїлю покається, прийме Христову віру і прийме Того ж Месію у майбутньому, то йому буде повернене Царство Боже.
Логічно з цих міркувань, що зараз треба було б Ізраїльській владі та народу зібрати всенародний суд і скасувати вирок Понтія Пілата, офіційно покаятися і прийняти Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа. Й безперечно, треба зректися іудаїзму. Іншого виходу для Ізраїлю немає.
І цю притчу зрозуміли представники синедріону стосовно себе, бо хотіли схопити Ісуса, але боялися реакції народу.

Притча про невода
Характеризуючи Царство Небесне, Ісус Христос сказав: «Подібне ще Царство Небесне до невода, який закинутий у море, і зібрав він усячину. Коли невід наповниться, тягнуть на берег його, а потім сідають і перебирають: вибирають добре і складають у посуд, а непотріб викидають геть» (Мт. 13. 48).
– Так буде й наприкінці віку, – продовжує розповідати Ісус, – наприкінці світу повиходять ангели і вилучать злих від праведних; злих повкидають до вогняної печі – там буде плач і скрегіт зубів. А потім запитує Ісус учнів:
– Чи ви зрозуміли все це?
– Так, – відповіли Ісусові учні (Мт. 13. 49 – 51).
І продовжив Ісус Христос:
– Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того Господаря, що зі своєї скарбниці виносить нове та старе (Мт. 13. 52).
Мораль притчі
У цій притчі Ісус прямо говорить, що буде наприкінці світу, при другому поверненні Його на землю для встановлення Свого Царства.
Підсумовуючи викладені вище притчі про Царство Небесне, Ісус говорить про себе як про книжника, що знає тайни Царства Небесного, і як про господаря будинку який виніс зі своєї скарбниці й нове, і старе. В цих словах Ісус і учнів Своїх на майбутнє уподібнював з господарем будинку.
Вчення Господа нашого Ісуса Христа про Царство Небесне вперше відкрите людству під час земного життя Ісуса. До цього люди не знали про Царство Небесне і не потрапляли до нього після смерті. Адже для цього, щоб приготовити нам життя вічне у Царстві Небесному Ісус Христос прийшов на землю, страждав за нас, був розіп’ятий на хресті, був похований і воскрес третього дня. Ісус Христос пожертвував Своє життя за нас. Це слід нам усвідомити і своїми словами та ділами, своєю праведною поведінкою треба заслужити собі Царство Небесне.

 Притча про свічку та підсвічник
І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.
(Від Матвія 5:15,16)
І сказав Він до них: Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику? Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

Мораль притчі
Світло для світу – це Ісус Христос, який дарував людству Добру Новину («Я Світло для світу. Хто йде вслід за мною, не буде ходити в темряві»). Світлом для світу може бути кожен з нас, коли чинитимемо добро на славу Божу. Як світло світильника освітлює всю кімнату, так само наші добрі вчинки облагороджують світ навколо нас.
Притча про закваску
"Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне." (Матвія 13:33)
Мораль притчі
Щоби випічка була пишною, потрібно закваску добре вимішати з борошном, - тільки тоді тісто виросте. Так само добрий вчинок однієї людини згодом стає прикладом для інших людей – «піднімай» їх на добрі справи.