Притча про загублену вівцю
Одного разу до Ісуса прийшло багато митників і грішників, щоб послухати Його. Й були там фарисеї та книжники, які дорікали Ісусові, що Він приймає грішників, спілкується з ними та споживає з ними їжу (Лк. 15. 1 – 2). А Ісус тоді розказав їм оцю притчу.
«Як вам здається, – питає Ісус Христос, – коли якийсь чоловік має сотню овець і якоїсь миті одна з цих овець заблудить. То чи не покине цей чоловік 99 овець отари в горах чи у пустині й чи не піде шукати цю вівцю, що заблудила, аж поки не знайде її?
А коли йому пощастить знайти заблуджу вівцю, то він бере її та несе і радіє. По правді кажу вам, що радітиме він за неї більше, аніж за 99 не заблудлих овець» (Мт. 18. 11 – 13).
«А коли прийде додому, то з радості скликає своїх друзів і сусідів, розповідає їм всі обставини й каже їм: «Радійте разом зі мною, бо я знайшов свою вівцю – ту, що загубив» (Лк. 15. 6).
«Говорю вам, що так же й на небі радітимуть більше за одного грішника, що кається, аніж за 99 праведників, що не потребують покаяння!...» (Лк. 15. 7). «Так і Отець ваш Небесний не хоче, щоб загинув хоч хтось один із цих малих дітей» (Мт. 18. 14).
Мораль притчі
Ці останні слова, що записані святим євангелістом Матвієм, наголошують, що «ці малі» особливо цінні для Бога. Отець Небесний стосовно цієї «маленької овечки» («грішника») чинить так як вівчар, котрий шукає заблукалу овечку, аж поки не знайде її, себто Господь бажає, щоб ніхто з нас людей не загинув у пеклі, поринувши у своїх земних гріхах. Ось чому всі ми повинні бути вольовими і оберігати себе від всяких земних спокус, які заставляють нас порушувати Заповіді Божі й грішити.
У цій притчі про загублену вівцю прямо говориться про ту безмежну радість, яка буває на небі тоді коли кається грішник. Ісус не говорить у цій притчі, що решту 99 овець не мають жодної цінності. Вони бажані, потрібні, за них радіють, їх люблять. Але тут підкреслюється надзвичайне значення тієї однієї заблукалої овечки, що відбилася від отари. Ця овечка символізує грішника – людину асоціальну, котра не дотримується ні законів Божих, ні законів, за якими живе суспільство.
А щодо 99 овець, які символізують праведників, то треба сказати, що праведник від праведника відрізняється. Адже фарисеї, книжники й інші мужі вважали себе праведниками і вважали, що покаяння їх не стосується. А чи це, справді, так? Адже фарисеї та книжники перші не сприйняли Ісуса Христа, й перші коїли гріхи. Ось чому й ця притча стосується всього народу взагалі, а грішників, фарисеїв та книжників зокрема.
Притча про доброго самарянина
Одного разу прилюдно один законник хотів випробувати Ісуса Христа й питає Його:
– Учителю, що робити мені, щоб осягнути вічне життя?
Ісус риторично відповів:
– А що в Законі написано?
Законник мовить:
– У Законі написано: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і люби свого ближнього, як самого себе.
Ісус Христос підтверджує:
– Правильно ти відповів. Роби все це і будеш жити.
Законник, збагнувши виправдати себе, питає Ісуса:
– Ісусе, а хто мій ближній?
На це запитання Ісус Христос відповів притчею.
Один чоловік йшов з Єрусалиму до Єрихону. На нього напали розбійники, які пограбували його, побили і завдали йому великих і тяжких ран, а самі втекли, покинувши нещасного зраненого.
Цією дорогою випадково проходив один священик. Він побачив тяжко побитого, який стікає кров’ю, але не зупинився, не допоміг йому і пішов далі, проминувши недужого.
Проходив повз пораненого й левіт. Але він теж тільки глянув на нещасного, не зупинившись, пішов своєю дорогою, залишивши страждальця мучитися.
Нещасний потерпілий продовжував страждати і мучитися. Але невдовзі цією дорогою йшов якийсь самарянин. Він побачив бідолашного, змученого від побоїв, ран і болю, змилосердився над ним. Самарянин підійшов до потерпілого, перев’язав його рани з оливою та вином. Потім усадив його на свою худобину і привіз до найближчої оселі й допомагав йому зменшити страждання, як тільки міг.
Наступного дня, від’їжджаючи з цього поселення, самарянин дав одному господареві два динари і попросив опікуватися цим потерпілим. «А як більше витратиш, чим 2 динари, – мовив самарянин господареві, – то я доплачу тобі, як повернуся зі своєї подорожі».
Розповівши цю притчу, Ісус Христос питає законника:
– То котрий же з цих трьох – священик, левіт чи самарянин – був ближньому тому постраждалому чоловікові? (Лк. 10. 25 – 36).
Законник слушно відповідає:
– Той, хто змилосердився над нещасним і вчинив йому милість.
Тоді Ісус дав законнику напутню пораду: «Іди, і роби так і ти!» (Лк. 10. 37).
Мораль притчі
У притчі про доброго самарянина розказується, що один чоловік йшов дорогою від Єрусалиму до Єрихону. Ця звивиста дорога має схил до низу майже на 1000 метрів на відстані близько 30 км. В ті часи це була найнебезпечніша дорога. Й справді, обабіч цієї дороги ховалися розбійники, котрі нападали на тих, хто йшов чи їхав дорогою, щоб поживитися.
І так, на одного подорожнього напали розбійники і нанесли йому тяжкі тілесні ушкодження.
Його побачив священик і пройшов мимо. Здавалося б, хто як не священик повинен був проявляти любов до людей і допомогти цьому страждальцю, який, мабуть, був євреєм, і, отже, не то що ближнім, а найближчим його. І цього ж навчав Закон Мойсея.
Якщо священики були нащадками Арона, то левіти – нащадки Левія. Вони допомагали священикам у храмі. Але, на жаль, і левіт пройшов повз пораненого, не надавши йому невідкладної допомоги.
Отже, здавалось би, що найобізнаніші із Законом Мойсеєвим люди – священик і левіт, котрі повинні були б бути найсвятішими, взяли на себе такий тяжкий гріх, не надавши допомоги своєму ближньому.
У ті часи євреї з презирством ставилися до самарян, бо самаряни, як вони вважали, були лиш частково євреями, а частково – язичниками. І якраз самарянин допоміг цьому напівживому єврею, що тяжко постраждав від розбійників.
Ісус у цій притчі сказав нам, що кожна людина, як той самарянин, повинна допомагати іншій людині – своєму брату – у всіх її потребах. Тут Ісус прямо вказує, що ближнім для кожної людини, для кожного з нас є кожна людина, що живе на землі, незалежно від національності, раси, кольору шкіри чи мови, якою вона говорить. І кожному з них, якщо хто-небудь потрапить у біду, ми повинні допомагати. Це один бік інтерпретації цієї притчі.
З іншого боку, Ісус у цій притчі розказав і про Себе. Відомо, що багато юдеїв, особливо їх вожді, не сприймали Ісусового Вчення, нехтували Ним і відкидали Його. Це Вчення, по суті, потрапило в біду, як той побитий та зранений чоловік. Почув священик Благу вість, котру розказував Ісус, і пройшов мимо – відкинув її («не допоміг пораненому»). Почув левіт Божу Істину і заперечив її, непомітно пройшовши повз неї («не спромігся допомогти пораненому бідоласі»). Єдиний, хто прислухався до Вчення, – це самарянин, котрий сам вважався відкинутий у очах юдеїв.
Під добрим самарянином у цій притчі треба розуміти Самого Ісуса Христа. Він, як цей самарянин, Сам був знехтуваний вождями Ізраїлю, але Ісус намагався і робив добро людям, завжди і у всьому допомагав їм, ніколи не відмовлявся чинити добро.
Через все земне життя Ісуса Христа червоною ниткою проходить ідея допомагати людям, котрі гинуть, як той поранений, врятувати всіх нас від гріха, направити нас на істинний шлях, угодний Богові.
Отже, ближнім для всіх нас був, є і буде Сам Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос. Він наша надія і надія світу. Сам Ісус Христос, Котрий стільки натерпівся від фарисеїв та книжників, прийшов на землю визволити нас від гріха, спасти нас, зневаживши Себе і переживши за нас не виносні муки.
Прикінцеві слова притчі, сказані Христом, «Іди, і роби так і ти!» стосуються людей всього світу, всіх поколінь, котрі жили, живуть і будуть жити на нашій землі. Ці слова стосуються всіх нас – і віруючих незалежно від конфесії, і невіруючих-атеїстів, якими країна наша ще кишить.
Притча про блудного сина
У чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: «Дай мені, тату, цю частину маєтку, яка мені належить у спадок!».
Батько поділив маєток і роздав синам те, що їм належало.
Невдовзі молодший син забрав все, що йому було розподілено, і подався до далекого краю. Там він жив марнотратно і розтратив там весь маєток. Якраз тоді наступив у цьому краї великий голод і молодший син, залишившись без драхми, почав бідувати.
Щоб не померти з голоду, молодший син найнявся пасти свиней у одного господаря цього бідового краю. Він голодував, бо йому не дозволяв господар їсти навіть того, що їли свині чи залишали у кориті.
Тоді він, голодуючи і терплячи муки свинопаса, згадав про свого рідного батька, згадав, що його батько живе заможно, тримає наймитів, має хліба надмір, брат його не страждає так, як він – молодший син – тут у чужому краї з голоду гине.
Міркуючи так, молодший син вирішив: «Залишу цей край і піду до батька свого й скажу йому: «Згрішив я, отче, проти неба та проти тебе. Не достойний я вже зватися сином твоїм. Прийми мене, як одного із своїх наймитів» (Лк. 15. 18 – 19).
Ось із таким планом в голові молодший син рушив до батька. Коли він був ще далеко-далеко від обійстя, то батько перший побачив його на горизонті. Батька переповнив жаль і він побіг назустріч своєму синові, кинувся йому на шию, почав обнімати та цілувати його.
Син у сльозах каже татові: «Провинився я, отче, проти неба і проти тебе. Я не достойний вже зватися твоїм сином».
Тоді батько каже своїм рабам: «Принесіть сюди найкращу одежу і зодягніть його, дайте йому персня на руку і сандалі на ноги.
Приведіть найкраще вгодоване теля і заколіть його, бо будемо їсти та радіти. Бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропащий – і знайшовся!» (Лк. 15. 11 – 24). І почали всі вдома веселитися.
Старший син працював на полі й надвечір зібрався йти додому. Коли старший син наблизився до дому, то почув у селі музику і танці. Тоді він покликав одного зі слуг та питає:
– Що це таке?
А слуга відповідає старшому синові:
– Це ж повернувся додому твій брат. Твій тато звелів заколоти відгодоване теля – бо здоровим його він прийняв.
Розгнівався старший син і навіть не хотів додому йти, бо вважав це несправедливістю.
Тоді вийшов назустріч батько і почав просити свого старшого сина – не гнівайся, не сердься, прости. А старший син каже татові:
– Я, тату, стільки років служу тобі, ніколи не порушив твого наказу – ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб я з приятелями потішився. А коли повернувся оцей твій син, котрий проїв, пропив і прогуляв твій маєток із блудницями, ти ж для нього звелів заколоти відгодоване теля.
Батько каже старшому синові:
- Ти ж завжди зі мною, дитино, і все моє – це й твоє! (Лк. 15. 31). Веселитися і тішитися треба нам, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропащий – і знайшовся! (Лк. 15. 32).
Мораль притчі
Ця притча розказує про велику відмінність між синами одного батька, яка існує і між нами людьми. Молодший син попросив батька розділити маєток, хоча в ці часи маєток не ділився поміж дітьми до тих пір, поки батько міг працювати і керувати маєтком. Однак батько розділив маєток.
Через кілька днів молодший син забрав свою долю і подався у далекий край, де з блудницями розтратив все багатство. Жив він розпутно. Тут, мабуть, Ісус натякає, що Його звинувачують у тому, що Він спілкується з блудницями, грішниками, які ведуть розгульний і аморальний спосіб життя, далекий від Бога.
Старший син весь цей час був разом із батьком, слухався його у всьому, тяжко працював по господарству зранку до пізньої ночі.
Коли ж почався голод, то молодшому синові прийшлось пасти свині. Це на Сході вважалося найпринизливішим заняттям. Можливо під «далеким краєм» Ісус, розповідаючи цю притчу, розумів східну частину Галілеї, де жили язичники і займалися розведенням свиней. І тут молодший син, працюючи свинопасом, навіть не міг споживати того, що їдять свині. Це найунизливіше в очах людей. І ось молодший син вирішив, що краще бути наймитом, або рабом, у свого батька, аніж працювати на чужих людей. Тут йдеться, що молодший син від язичництва («від праці на багатьох богів») повертається до свого рідного батька («свого єдиного істинного Бога»). Батько («Отець наш Небесний») дуже зрадів, що повернувся син і почав каятися («навернувся грішник на праведні діла»), тому батько звелів зробити бучний прийом. А бенкет, як і в попередніх притчах, є символом Царства Небесного.
І грішники, такі як блудний син, коли вони розкаються й перестануть грішити, то матимуть можливість увійти до Царства Небесного. Під «старшим сином» треба розуміти фарисеїв і законовчителів, які сердилися на Ісуса Христа. Їм не подобалося Його вчення, бо він говорив про чужинців (язичників), котрих вони («фарисеї та законовчителі») не поважали, а Ісус їм обіцяв Царство Небесне, якщо вони покаються. Але й Ісус («батько») почав просити фарисеїв та законовчителів («старшого сина») не відмовлятися увійти до Царства Божого («на бенкет»). Царство Боже Ісус пропонує всім людям.
