Бог є наймилосердніший, тобто Бог нам охоче прощає, коли ми щиро жаліємо за гріхи.
Господь Бог вчинить з нами як добрий отець, який дарує провину дитині, яка за неї жалує і просить прощення. Як тільки Давид, зворушений настановами пророка Натана, визнав свої гріхи, Натан відразу відпустив їх йому (II Цар. 12, 13). Ісус Христос у притчі про блудного сина (Лук. 15) представляє нам глибину Божого милосердя. Як лиш грішник пожалує за свої гріхи, — вже переблаганий Всевишній (св. Лавр. І). Нескінченно велике Боже милосердя. "Море має границі, та не має їх милосердя Боже" (св. Золот.). Бог і від нас вимагає, щоб ми прощали ближньому 77 разів. Наскільки більшим мусить бути Боже милосердя!
Милосердя Боже насамперед проявляється в тому, що Бог вишукує грішника або через терпіння, або через добродійства, що навіть найбільшого грішника кожної хвилини проймає любов'ю, що після навернення проявляє до нього ще більшу доброту, ніж перед тим.
Бог є добрим пастирем, який шукає заблудшої овечки, поки її не знайде (Лук. 15). Бог зіслав на блудного сина терпіння, щоб його поправити, з тою ж метою прислав до Давида пророка Натана, на Петра лише глянув і сокрушив його серце, при криниці Якова навернув самарянку. Бог чинить як рибалка або мисливець, які вживають різних способів, щоб заманити здобич у сіті (св. Людв. В). Бог прощає навіть найбільшим грішникам. Пророк Ісаія каже: "Коли б гріхи ваші були як багряниця, я мов сніг їх убілю, коли б як кармазин були б червоні, обмию їх як вовну" (Іс. 1, 18). Більше того, чим більший грішник, тим миліше приймає Господь його навернення. Тому звертається Давид до Господа такими словами: "Господи, прости вину мою, бо вона велика" (Пс. 24, 11). Бога можна порівняти з рибалкою, який тим веселіший, чим більші рибини наловить. Те, що Бог прощає навіть таким людям, які, маючи багато важких провин, неварті прощення, спричиняється до піднесення Божої слави. "Ніхто не піде на осудження за те, що забагато злого накоїв, але багато буде у пеклі за один єдиний тяжкий гріх, за котрий не хотіли жалувати" (Віяней). Роби лише те, що можеш, а решту зробить Господь Бог, аби поєднатися з тобою (св. Золот.). Навіть Юда отримав би прощення, якщо б захотів. Навіть в останню хвилину життя грішник може отримати прощення, як це сталося з розбійником по правиці Ісуса Христа. Але не годиться відкладати поправу аж до останньої години. Не знаємо, коли вона прийде і чи буде час на поправу. "Одного лише оправдав Христос в останню хвилину, щоб ніхто не впадав у розпуку, але лише одного, аби ніхто не відкладав навернення до хвилі смерті" (св. Авг.). Зрештою, такі навернення на смертній постелі переважно бувають сумнівної вартості. Дехто, відчуваючи близьку смерть, жалував і обіцяв поправу, а, виздоровівши, обіцяного не дотримав і далі вів грішне життя (так було з богохульником Вольтером, відомим французьким письменником). Коли кораблеві грозить загибель, моряк викидає в море всі товари, але робить це з важким серцем, так і грішник, якому загрожує смерть, покидає зло, але не з власної волі, а з примусу.
"Чи ж то не смішно, коли хтось, будучи молодим і сильним, не хотів воювати, а лише тоді, коли втратив силу і не може рухатися, вибирається на поле бою?" (св. Берн.). Бог з любов'ю і радістю приймає кожного наверненого грішника, як прийняв Магдалину в домі Симона (Лук. 7); невісту, котру фарисеї хотіли укаменувати (Йоан 8); розбійника на хресті (Лук. 23); блудного сина (Лук. 15). Бог з більшим бажанням прощає грішникові, ніж грішник приймає Його прощення (св. Авг.). Благаючий ще не торкнувся воріт, а Ти вже їх йому відчиняєш, Господи! Він ще не впав перед Тобою, а Ти вже подаєш йому руку (св. Єфр.). Більше того, Бог радіє з навернення грішника. Христос каже: "Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння" (Лук. 15, 7). Навернені грішники ревніше служать Господу Богу і гарячіше люблять Його (св. Григ.В.). Бог проявляє до наверненого грішника більше доброти. Для блудного сина, який повернувся до отчого дому, отець наказав вбити вгодоване теля і спровадити музик — так робить і небесний Отець з грішниками (згадаймо св. Павла, якого Бог після навернення наділив великими ласками і підніс його аж до третього неба (II Кор. 12, 2). Люди часто прощають своїм ворогам, але не відчувають до них такої любові, як раніше. Бог чинить навпаки: більше обдаровує тих, що повернулися, ніж тих, що лишаються (св. Петро Дам.). Тому св. Августин називає первородний гріх "гріхом щасливим".
Бог найсвятіший, тобто Бог любить лише добре, а гидує злим (Припов. 15, 9).
Поганські боги мирилися з людськими недоліками (Вакх був опікуном пияків, Венера — краси і любові, Меркурій — злодіїв і т. п.).
Справжній Бог є іншим — Він позбавлений будь-якої скверни, ненавидить будь-яке зло у своїх створіннях, хоче, щоб і вони позбулися скверни гріха. Святість Бога є закоханістю у свою власну нескінченну досконалість. Хто любить чистоту, той і сам завжди чистий і прагне чистоти в усьому, що його оточує. Так і Бог. Він сам позбавлений найменшої скверни і хоче, щоб такими були Його створіння. Небо без хмар, сніжно-білий одяг є чистими, але нескінченно чистішим є Господь Бог. Вся праведність наша — як забруднений одяг перед Богом (Іс. 64, 6). Тому величають Ангели в небі святість Бога (Іс. 6, 3), а Церква каже про Нього: "Ти один є святий". Бог закликає нас: "... Ви маєте... бути святими, бо я святий" (Левіт 11, 44). Тому дав кожному природний закон (совість), тому очищає людей від недоліків через терпіння (Йоан 15, 2), тому очищає душі в чистилищі, бо ніщо нечисте не може увійти до Царства небесного (Одкр. 21, 27). Будь святим і чистим, і будеш улюбленцем Бога.
Бог найсправедливіший, тобто Бог за добре нагороджує, а за зле карає.
Справедливість Божа — це Його доброта. Бог карає грішника, щоб його виправити або ущасливити. "Бог справедливий, бо добрий" (Кл. Ал.).
Бог нагороджує або карає людей частково вже на землі, а остаточно після смерті.
Добрі вчинки приносять людині вже тут, на землі, славу, багатство, здоров'я і спокійну совість (Пс. 118, 165). Злі ж учинки накликають на людину кару (на землі отримали нагороду Авраам, Ной, Йосиф, а сини Іллі, Авесалом — кару). Остаточна заплата, однак, наступає тільки по смерті: для душі відразу після того, як вона відлетить з цього світу, а для тіла — після воскресіння на страшному суді. "Коли б Бог кожний гріх карав вже тут, за життя, то людям здавалося б, що вже нічого не лишається для страшного суду. Коли ж би не карав за життя жодного гріха, то люди не вірили б у Боже Провидіння" (св. Авг.).
Бог нагороджує за найменший добрий учинок і карає за найменший гріх.
Навіть за те, що хтось подасть ближньому чашу води, Бог обіцяє нагороду (Мат. 9, 40). Господь Бог не залишає без нагороди жодного погляду на Нього (св. Тер.), але карає за найменший гріх. Каже Христос: "За кожне пусте слово, яке скажуть люди, — дадуть відповідь судного дня" (Мат. 12, 36).
Бог нагороджує або карає людину найчастіше так, як цього заслуговують її вчинки.
"Чим хто грішить, тим також буде караний" (Прем. 11, 17). "Якою мірою міряєте, такою і вам відміряють" (Мат. 7, 2). Авесалом чванився своїм волоссям, і воно стало причиною його смерті. Багач грішив язиком, тому в пеклі його язик найбільше терпить, Єгипетський фараон наказав їудеям кидати до ріки усіх новонароджених хлопців — і сам знайшов смерть у Червоному морі. Царя Антіоха, який наказав порубати Єлеазара, сімох братів Макавейських та інших іудеїв, розточили черви (II Мак. 9, 6). Перський міністр Аман хотів повісити вуя цариці Естери, то ж сам за наказом царя загинув на шибениці (Ест. 5). Матері з Вифлеему не виявили милосердя до Матері Божої, а, отже, і до Сина Божого — незабаром їхні діти загинули за наказом Ірода (Мат. 2,16). 70 р. після Христа Бог покарав Єрусалим так, як це місто покарало Христа: протягом півроку близько 500 євреїв щодня прибивано на хрест, а 2000 євреїв, одягнених у білі шати блазня, Тит привів до Риму. Наполеон І (+ 1821) двічі — ув'язнював папу Пія VII, і сам теж двічі був ув'язнений. Дехто може сказати: "Це сталося випадково!" Але віруючий християнин пізнає у цьому палець Божий (св. Авг.).
 Коли ж ми робимо добро, то будемо нагороджені. Щедрим Бог помножує маєток; тим, що постять і умертвляють плоть, дає здоров'я. Для милосердних до ближніх Бог є милосердним. Розважмо добре п'яту просьбу в "Отче наш, а також слова Ісуса Христа: "Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя" (Мат 5, 7).
Нагороджуючи або караючи людину, Бог ретельно зважує і обставини її діяльності, наміри людини, таланти і т. д.
Той, хто чинить добро лише для того, щоб люди його похвалили, не отримає від Бога жодної нагороди (Мат. 6, 2). Люди судять по зовнішніх проявах, але Бог дивиться на наше серце (І Цар. 16, 7). Бідна вдова, що кинула до скарбнички дві лепти, мала перед Богом більшу заслугу, ніж багачі, які кидали багато (Лук. 21). Слуга, який, знаючи волю свого пана, не виконав її, буде більше покараний, ніж слуга, який не знав волі свого пана (Лук. 12, 47). Отже, той, хто краще пізнає Бога, складатиме докладніший звіт про свої вчинки. Більшою буде відповідальність багачів і високопоставлених осіб, ніж злидарів і жебраків. "Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть, а кому довірено багато, від того більше зажадають" (Лук. 12, 48).
Однак "Бог не вважає на особу" (Рим. 2, 11).
"Багато з перших будуть останніми, а останні — першими" (Мат. 19, ЗО). Згадаймо розповідь про багача і Лазаря. Навіть ангелів відкинув Бог. Не один тішиться славою, йому ставлять пам'ятники, його ім'я увіковічнене людьми в книгах, але не буде його імені в книзі життя, яку складає Бог.
Бог — найсправедливіший, тому ми повинні боятися Його.
"... бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі" (Мат. 10, 28). Через єдиний гріх, сповнений, першими людьми (первородний гріх), мільйони людей терплять і вмирають, а багатьох чекає вічний осуд. З цього можемо пізнати, наскільки суворою є Божа справедливість і наскільки тяжкими є кари за гріхи, які спадуть на нас після смерті. Про це ж свідчить І хресна смерть Ісуса Христа. Нескінченною мусить бути справедливість, коли треба було нескінченної жертви для її надолуження. Отже, як можна не боятися Бога? Але цей страх не повинен бути невільницьким, а синівським (Рим. 8, 15), тобто маємо боятися не так Божої кари, як Божої образи: "Хто робить добро лише зі страху перед карою, той не вирікся ще зовсім гріха" (св. Григ. В.). Синівський страх має лише той, хто має любов Божу, бо "досконала любов проганяє геть страх" (І Йоан. 4, 18). Коли ж не можеш Інакше, "то роби бодай зі страху перед карою те, чого з любові до справедливості ще не здужаєш робити" (св. Авг.).
Страх Божий утримує нас від гріха, веде до вдосконалення та до дочасного і вічного щастя.
Страх перед Богом виганяє гріх (Сир. 1, 27). Страх перед Богом вкладає в уста Єлеазара такі слова: "... навіть якби я й уникну тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну" (II Мак. 6, 26). Той, хто боїться Господа, вбережеться від будь-яких засідок злого ворога (св. Єфр.). "Хто Господа страхається, перед іншим страху не має: нічого не боїться, бо він — його надія" (Сир. 34, 14). Хто боїться Господа Бога, той не буде зловживати своїми почуттями. Як вітер розганяє хмари, так страх перед Богом розганяє чуттєві пожадання (св. Берн.). Хто боїться Бога, той стрясає з себе все земне (Йов. 31, 32), як моряк зі страху перед бурею викидає зайвий вантаж з корабля (св. Григ. В.). Страх перед Богом береже нашу чесноту, як мур винницю (Люд. Іран.). Він є сторожем чесноти, озброєним воїном, який стереже дім і якого бояться злодії (св. Золот.). Як голка пробиває тканину і прокладає дорогу шовковій нитці, так страх перед Богом мостить нам дорогу до Божої любові (св. Франц. Сал.). Страх перед Господом — початок мудрості (Пс. 110, 10). Страх перед людиною — гіркий, страх перед Богом солодкий, перший робить людину невільником, другий — вільним (Кассіод.). "Страх Господній — то слава й честь, веселощі й вінок раювання" (Сир. 1, 11). Щасливий чоловік, що Господа боїться (Пс. 111, 1). Чим більше боїмося Божого Судді тепер, тим менше нам треба буде боятися Його в майбутньому" (св. Григ. В.).
Страх Божий є особливим даром Божим.
Бог говорить через Єремію: "... вкладу їм у серце страх супроти мене, щоб вони від мене не відвернулись більше" (Єр. 32, 40). Страх Божий є даром Св. Духа.
Бог — найправдивіший, тобто Бог завжди голосить тільки правду (Йоан 8, 26).
Бог не може помилятися і говорити неправду, бо є найсвятіший. "Той, хто заборонив говорити неправду, не може сам говорити її" (Клим. Рим.). "Бог не людина, то й не рече неправди, не чоловік він, то й не має чого каятись" (Числа, 23, 19). Тому мусимо приймати за правду все, що Бог сказав, навіть якщо наш слабий розум не може цього сприйняти (напр., таїнство Пресв. Трійці, Воплочення і Найсв. Євхаристії).
Бог найвірніший, тобто Бог дотримує кожної обітниці і виконує кожну погрозу.
Вірність Бога виявляється в правдомовності щодо Його обітниць. Докладно здійснилася погроза Бога в раю (Буття 2, 17), обітниця приходу Спасителя (Буття 3, 15), 70 р. по Христі сповнилося пророцтво Христа про падіння Єрусалиму (Мат. 24). Було провіщено (Дан. 9, 27), що до кінця світу не буде відбудовано Єрусалимську святиню. У 361 р. цісар Юліян почав відбудовувати святиню, але землетрус зруйнував збудовані мури, а вогонь із землі розігнав тих, що будували. Бог обіцяє або погрожує, щоб нашу слабу волю спонукати до доброго. Ісус Христос часто у своїх повчаннях говорить про нагороду або кару в майбутньому житті. Для людей чуттєвих, диких, погрози навіть потрібні — таких людей лише страхом спонукаємо до доброго. Коней присмириш лише батогом. Джерело Божих погроз у Його доброті. Той, хто їде дорогою і не хоче нікого штовхнути, кричить: "Обережно!" Так робить і Бог: грозить карою, щоб не карати (св. Авг.).
Все, що пророкували Христос і пророки, збудеться найдокладніше.
Католицька Церква, а з нею її голова, Папа римський триватимуть до кінця світу (Мат. 15, 18). Єрусалимська святиня не буде ніколи відбудована (Дан. 9, 27). При кінці світу євреї перейдуть до католицької Церкви (Осія З, 5). Страшні знаки на небі і на землі попередять про страшний суд (Мат. 24, 29). Ісус Христос покличе нас колись до воскресіння (Йоан 5, 28) і засяде на суд (Мат. 25, 32). Ісус Христос сказав: "Небо й земля перейдуть, але слова мої не перейдуть" (Мат. 24, 25). "Коли довіряємо ближньому, який на картці паперу дає нам якусь обіцянку, то як можемо не вірити Богові, який цілі книги (Св. Письмо) заповнив своїми обітницями?" (св. Петро Хриз.).