Ісус Христос, наш Спаситель, є втіленим Сином Бога, а, звідси, самим Богом.
Втілення Божого Сина.
Ще погани сподівалися, що Бог зійде на землю і буде спілкуватися з людьми.
Народні повір'я греків розповідають про богів, які перебували на землі між людьми у людській постаті. І Бог справді зійшов на землю (Йоан 3, 10). Сталося це у хвилину благовіщення Преч. Діві Марії, якій Ангел возвістив, що Вона породить Ісуса Христа (Лук. 1, 26).   
Друга Особа Божа сталася людиною з Діви Марії за справою Св. Духа.
Син Божий прийняв людське тіло і людську душу, щоб перебувати на землі між людьми. Людська думка мусить одягнутися в слово, щоб вийти назовні; Бог узяв на себе людську природу (тіло і душу), щоб стати видимим для людей. Тому пише св. Євангелист Йоан: "І Слово стало тілом, і оселилося між нами..." (Йоан 1, 14). Втілення Ісуса Христа сталося в ту мить, коли Марія сказала до Архангела: "...нехай зо мною станеться по твоєму слову!" (Лук. 1, 38). Ці слова Марії звели відвічне Слово з неба на землю (св. Берн.)* Христос взяв Своє Тіло з Діви Марії. Народився від жони (Гал. 4, 4), щодо тіла походить з роду Давида (Рим. 1, 3). Не чоловіцтво, а Божество Сина чоловічого зійшло з неба (Йоан З, 13). Тіло Ісуса Христа не було мниме (таке тіло часом приймають на себе Ангели). Його тіло було справжнім, як у кожного з нас, підвладне терпінню і смерті. Ісус Христос, як будь-яка людина, відчував голод, спрагу, втому, страх, пролив Свою Кров і вмер, як людина. Якщо б Його тіло було мниме, не міг би терпіти, а, отже, не міг би спасти нас. Не треба думати, що з неба зійшло Єство Боже, притаманне усім трьом Божим особам, і з'єдналося з людством, приймаючи людське тіло і душу. У такому випадку повинні були б усі три особи Божі стати людиною, а це призвело б до зміни Божого Єства, що виключене, бо Боже Єство є незмінним. Отже, не Єство Боже, а лише одна особа Пресв. Трійці, а саме Син Божий, прийняв на Себе людську подобу.Тут дійшло до тісного з'єднання Божого Єства з єством людини. Але це сталося через Божу особу Слова. При втіленні співдіяли усі три особи Божі, бо Божі справи, які виявляються назовні, робляться усіма трьома Божими особами спільно.
Втілення є справою усіх трьох Божих осіб.
Усі Божі справи є справами трьох Божих осіб. Усі три Божі особи утворили людське тіло і душу Ісуса Христа і поєднали це тіло і душу з другою Божою особою.
Отцем Ісуса є Бог Отець, а Йосиф, обручник Марії, був лише Його опікуном.
Ісус Христос є Сином Божим не лише тому, що є другою особою Божою, але також тому, що Сам Бог був творцем Його св. людськості (св. Григ. В.). У книзі Буття майбутній Спаситель названий потомством жінки (Буття 3, 15). Тобто роль чоловіка в Його народженні виключена. У родоводі Ісуса Христа Матей пише, що Він походить від Марії, а не від Йосифа (Мат. 1, 16). Марія лише тому повінчалась з Йосифом, щоб не викликати осуду громадськості і не заплямувати своєї честі і честі Ісуса Христа в очах свдту, і щоб забезпечити і собі, і Синові дочасну опіку.
Про св. Йосифа знаємо наступне. Був це праведний чоловік, вів святий спосіб життя (Мат. 1, 19). Був теслею (Мат. 13, 55). У будь-якій чесноті був досконалим (св. Єр.). Найбільшою його чеснотою була чистота — тому його завжди малюють з лелією в руці. Йосиф був у великій ласці у Бога. Він удостоївся честі, якої прагнули і царі, і пророки — носити на руках Спасителя, цілувати Його, розмовляти з Ним, годувати Його і опікуватися Ним (св. Берн.). Той, хто мав Свого Отця в небі, називав його отцем (св. Вас). Св. Йосиф є опікуном Церкви (Пій IX, 8 грудня 1870), покровителем конаючих (він може випросити для нас щасливу смерть). Св. Тома з Аквіну каже, що св. Йосиф отримав від Бога силу допомагати людям у кожній потребі. Св. Тереса (+1582) каже, що її молитва до св. Йосифа в будь-якій небезпеці, яка загрожувала тілу чи душі, не була не почута.
Втілення Сина Божого є для нас Таїнством, яке ми не можемо осягнути своїм розумом.
Ще пророк Ісаія каже, що неможливо зрозуміти і вияснити походження Спасителя (Іс. 53, 8). Зачаття і втілення Ісуса Христа є для нас так само незрозумілим, як незрозумілим є те, що суха палиця Арона принесла плоди (Числа 17). Знаю, що Син Божий став людиною, але не знаю, як це сталося (св. Золот). Божественне і людське поєдналося у Христі, як в людині єднаються душа і тіло (св. Атан. Гл.). Щодо зачаття можна сказати: Христос народився з Марії, як колись Єва — з Адама (св. Ізид.). Під час кожної Служби Божої, промовляючи "Вірую", а саме слова "прийняв тіло від Духа Св. і Марії Діви і стався чоловіком", священик, а з ним і усі вірні, низько похиляють голову, віддаючи цим шану втіленню Сина Божого. Те ж саме робимо на Великдень, коли звучать слова Євангелія: "а Слово сталося тілом". Ангели також віддають честь таїнству втілення, про що говорить св. Єфрем: "Люди визнають Твоє Божество, Ангели — Твою людськість; Ангели дивуються Твоїм приниженням, люди — Твоїм підвищенням".
Втілення Сина Божого було необхідним для повного надолуження ображеній величі Бога.
Бог без сумніву, міг і в інший спосіб врятувати людство. Міг би вдовільнитися надолуженням недосконалим або й відпустити провину без будь-якого надолуження. Ще св. Августин писав: "Є нерозумні люди, які думають, що Божа мудрість не могла врятувати людину в інший спосіб, як лиш через те, щоб Бог стався людиною, народився від Діви і стільки витерпів від грішників. Бог міг це зробити й інакше". Але Бог зажадав досконалого надолуження, бо хотів прославити не лише Свою доброту, але й справедливість, а таке надолуження міг дати лише Богочоловік. Глибина образи завжди залежить від особи ображеного, звідси, образа Бога повинна була бути безконечно глибока; жодна смертна істота не могла б її загладити, і навіть Ангелу це не під силу тут потрібен сам Бог. Тому для врятування людства в найдосконаліший спосіб Бог повинен був стати людиною (св. Анз.). Як Бог, не міг терпіти, а, як людина, не міг врятувати людство, тому Бог і приймає людський образ і людське тіло (св. Прокл.). Бог повинен був зійти на землю, щоб відновити людину, створену на Свою подобу (св. Атаназ.)
Богочоловік повинен був прийти на землю приниженим.
Якщо б Ісус Христос з'явився на землі в усій Своїй величі, то ніколи не міг би бути розп'ятим (І Кор. 2, 8). Спаситель учинив так, як король атенян Кодрус. Ворожка напророкувала, що атеняни переможуть, якщо їх король впаде від рук ворога. Знали про це пророцтво і вороги, але жоден з них не смів би піднести руку на короля. Але Кодрус хотів забезпечити своїм перемогу, і тому переодягнувся на слугу, проник у ворожий табір, зчинив колотнечу, в якій його було вбито. Коли ж вороги впізнали, кого убили, втекли зі страху, а перемога дісталася атенянам.
Пророки давно звістили, що спасениям для людського роду буде смерть Господа слави. Тому Спаситель, прийшовши на світ, узяв на Себе постать раба, — люди не впізнали Його і вбили.
Спаситель прийде ще раз, але прийде вже в повній силі і величі (Мат. 26, 64).
Незважаючи на те, що друга особа Божа стала людиною, Вона назавжди залишилася Богом, не втративши своєї величі.
Говоримо, що Син Божий зійшов на землю, але це зовсім не значить, що Він залишив небо. Ісус Христос став людиною, не перестаючи бути Богом (св. Авг.). Бог, утілившись в людину, не втратив своєї величі. Божество все очищує, але саме не оскверняється (св. Оділ.).
Втілення Сина Божого піднесло гідність і значення усього людства.
Як сонце освітлює усі планети, так Ісус Христос освітив усе людство, серед якого перебував 33 роки. "Найвищий Господь приймає образ слуги, щоб слуга здобув свободу і став паном" (св. Амвр.). Син Божий став Сином людським, щоб людські діти могли стати Божими дітьми (св. Атан.). Не завдавай образ Господу Богу, який став твоїм братом.
Які правди випливають з таїнства Втілення?
Ісус Христос є справжнім Богом і, одночасно, справжньою ЛЮДИНОЮ, тому називаємо Його "Боголюдиною".
Кожна річ приймає своє єство з того, з чого бере свій початок. Так і Ісус Христос через свій початок від Бога-Отця бере від Нього і Своє Божество, а через походження від Марії — людське єство. "Самі вчинки Христа свідчили про те, що Він є і Богом, і людиною" (св. Авг.). Він говорив про Себе і як про людину, і як про Бога. В одному місці: "Отець бо більший, ніж я" (Йоан 14, 28), в іншому: "Я і Отець — одно" (Йоан 10, ЗО). Як Бог, називає Марію "жоною" (під час весілля в Кані і на хресті), як людина — Матір'ю. Себе називає то Сином Божим, то Сином людським.
Як людина, Ісус Христос подібний до нас у всьому, але не є грішним (Соб. Халк.).
Ісус Христос став подібним до Своїх братів (Євр. 2, 17). Він "применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини" (Филип. 2, 7). Ісус Христос мав людське тіло, мав ті ж потреби, що кожен з нас (відчував голод, спрагу, мав потребу в сні), радів, плакав, терпів і, врешті, вмер, як людина.
Як людина, мав також душу, розум і волю. Перед Своїми страстями молиться: "Отче, ... хай не моя, а твоя буде воля!" (Лук. 22, 42). Вмираючи, Христос доручає Свою душу небесному Отцеві (Лук. 23, 36). Св. Павло називає Ісуса Христа "небесним" чоловіком, протиставляючи Його першому чоловікові, який був утворений з землі (І Кор. 15, 47). Тіло Ісуса Христа було утворене з тіла Марії надприродним способом — через Св. Духа (з неба). Тіло Спасителя було наділене небесними (надприродними) властивостями. (Преображення на горі Тавор, здатність іти по воді і т. д.).
Отже, у Христі є дві природи — Божа і людська, які, хоч і тісно з'єднані, не змішуються між собою і не впливають одна на одну.
Звідси, знання Ісуса Христа теж має дві природи — Божу і людську.
Як Бог, Він знає все, навіть найпотаємніші людські думки, як Син людський каже, що не знає часу страшного суду (Мар. 13, 32). Дві природи має і воля Ісуса Христа. Але Його людська воля повністю залежить від Божої волі (Соб. Царг. III, 680). Про це свідчать Його слова, сказані на Оливній горі (Лук. 22, 24), а також ці: "... шукаю я не своєї волі, лише волі Того, хто послав мене" (Йоан 5, 30).
Вчинки Ісуса Христа теж мають подвійну природу (Соб. Царг. III, 680).
До Божих учинків належать чуда і пророцтва, до людських — молитва, споживання різних страв, сон.
Але Ісус Христос — це одна особа Божа.
Як двоє очей бачать один образ, двоє вух сприймають один звук, так обидві природи в Ісусі Христі становлять лише одну особу (Арноб.); як у людині тіло існує лише завдяки душі, так і в Ісусі Христі людська природа існує лише через особу Божу. Отже, нема в Ньому, крім Божої особи, окремої людської особи (єресь Несторія, засуджена на Соборі Єфезькім у 431 p.).
Звідси випливають такі правди.
1.    Христос, як людина, є справжнім Сином Божим.
Св. Павло говорить: "Він (Бог) власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас" (Рим. 8, 32).
2.    Марія, Мати Христа, є дійсно Матір'ю Бога (Богородицею).
Марія породила Того, хто є Богом, отже, Вона є Матір'ю Бога (так її і називає св. Єлизавета (Лук. 1, 43). Єресь Несторія, що Марію треба називати лише тою, що народила Христа, було відкинуто Церквою на Соборі Єфезькім у 431 р. "Коли наш Господь, Ісус Христос, є Богом, то чому не має бути Богородицею Пресвята Діва, яка народила Його?" (св. Кир.). Жінка, народжуючи дитину, дає їй тіло, а не душу, тим не менше, ми називаємо її матір'ю дитини. Так і Марія є Матір'ю Бога, хоч і не дала Христові Його Божої природи.
3.    Ісус Христос, як людина, не міг згрішити.
Св. Петро називає Христа тим, "хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося" (І Петро 2, 22). Отже, Ісус Христос вже від народження був обдарований найвищим ступенем святості і мудрості (Кол. 2, 3).
4.    Усі людські вчинки Ісуса Христа мають безконечну
вартість.
5.    Людськості Ісуса Христа належить Божа честь
Божа честь, яку віддаємо Христові, стосується не людської природи, а Божої особи. Дитина, цілуючи руку батька, віддає честь не руці, а батькові. Так і в Христі вшановуємо Його людську природу, поєднану з Божеством, тому що вони невіддільні одне від одного (св. Тома з Акв.). Вшановуючи рани Христа, Серце Христове, Кров Христа, ми вшановуємо втіленого Бога.
З цього виходить, що можна Христові як Богу приписувати людські властивості, і навпаки, як чоловікові — Божі.

Ісуса Христа звичайно називаємо "єдинородним Сином Божим". Сам Він Себе теж так називає (Йоан 3, 10). Ангелів і людей теж називають Божими дітьми, але їм Бог не дав Свого Єства (Филип. 2, 6) і лише з ласки прийняв їх за Своїх дітей (Гал. 4, 5).
Ісус Христос присягнув перед архієреєм, що Він дійсно Син Божий (Мат. 26, 64). Він називає Себе Сином Божим і в розмові зі сліпим, який прозрів (Йоан 9, 37).
Бог Отець називає Ісуса Своїм Сином під час хрещення в Йордані та під час преображения на горі Тавор (Мат. З, 17; 17, 5).
Сином Всевишнього назвав Ісуса Христа Архангел Гавриїл, коли звістив Марії Його народження (Лук. 1, 32).
Сином Бога живого називає Ісуса Христа св. Петро (Мат. 16, 16).
Стверджують це і дияволи устами біснуватого: "Що нам і тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?" (Мат. 8, 29).

Ще пророки віщували: "Помста надходить, відплата Божа: він прийде й спасе нас" (Іс. 35, 4). Ісаія пророкує, що дитина, яка прийде на світ для спасения людства, буде самим Богом (Іс. 9, 6). Єретик Арій заперечував Божество Христа; його погляди Церква осудила на Нікейському Соборі у 325 р. На Соборі було проголошено, що Ісус Христос є того самого єства, що і Отець (єдиносущний з Отцем), отже, є Богом. Дуже важливо бути переконаним у цьому, бо на цьому переконанні базується уся наша віра.
Про те, що Ісус Христос є Богом, дізнаємось з Його власних слів.
Перед Своїм вознесінням Спаситель говорить: "Дана мені всяка влада на небі й на землі" (Мат. 28, 18), а під час посвячення святині: "Я і Отець — одно" (Йоан 10, ЗО): Останні слова євреї вважали богохульством і хотіли укаменувати Ісуса Христа (Йоан 10, 33). Ісус Христос говорить про себе як про Бога. Називає Себе вічністю, кажучи: "...прослав мене, Отче, у себе — славою тією, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ!" (Йоан 17, 5) або "Перше, ніж був Авраам, Я є" (Йоан 8, 58). Бере на себе право відпускати гріхи (відпускаючи їх Магдалині) (Лук. 7, 48). Називає себе воскресителем умерлих (Йоан 5, 28), суддею Світу (Мат. 25, 31), творцем життя (Йоан 11, 25).
Про те, що Ісус Христос — Бог, свідчать Його чуда, Його пророцтва, Його високе вчення, Його характер, чудесне поширення Його науки і, величні наслідки.
Про всемогутність Христа свідчать чуда, здійснені Ним від свого власного імені.
Чуда Христові можна поділити на чуда, пов'язані з мертвою природою (переміна води у вино, помноження хліба, заспокоєння бурі, ходження по воді), чудесні зцілення (Мат. 11, 3), воскрешения умерлих, звільнення біснуватих від нечистої сили (Мат. 8, 28), а також чуда, пов'язані з власним тілом (воскресіння, вознесіння).
Отже, Христос доказав, що Йому підвладна уся природа. Жоден з післанців Божих не дорівнював Йому в силі. Усі вони творили чуда в імені Бога, а Христос — у своєму власному імені. Не казав: "Встань в ім'я Боже!", але "Юначе, кажу тобі, встань!" (Лук. 7, 14); "Хочу, очисться!" (Мат. 8, 3).
Всезнання Христа підтверджують Його численні (переважно вже сповнені) пророцтва (пророцтва щодо Його власної долі, зради Юди, відречення Петра, падіння Єрусалиму і т. п).
Ісус Христос передбачив, що згине в Єрусалимі (Лук. 13, 22), що буде бичований і розп'ятий, але третього дня воскресне (Мат. 20, 17), що Його зрадить Юда (Йоан 13, 26), що Петро тричі відречеться від Нього (Мат. 26, 34). Воскресши, Христос провістив Петрові хресну смерть, а Йоанові — природну (Йоан 21, 18). Христос також передбачив, що вороги обляжуть Єрусалим і знищать його; що єврейський народ розсіється між іншими народами (Лук. 21, 24), що нову Церкву визнають по усій землі (Йоан 10, 16; Мат. 13, 31), незважаючи на переслідування Апостолів (Йоан 16, 2).
Вчення Христа досконаліше від усіх інших релігійних вчень і суттєво відрізняється від них.
Вчення Ісуса Христа відповідає усім вимогам людського серця, його можна застосувати до кожного стану, віку, статі і народності. Це вчення мільйонам людей дало найвище щастя і потіху у житті, а в годину смерті душевний спокій і надію. Релігія Христа вияснила найважливіші питання, які стосуються мети нашого життя, утвердила такі високі чесноти, як любов ближнього, покірність, доброту, любов ворогів і т. д. "Розум не пізнав би досі загальних основ моральності, якщо б його не навчило християнство" (Кант).
Христове вчення є зрозумілим, а проголошувано його з такою впевненістю, що народ, який слухав Христа, дивувався силі Його впливу (Мат. 7, 28).
Христос був вільним від будь-якого гріха; завдяки своїм чеснотам Він став взірцем для кожного з нас.
Годі знайти в Христі хоча б найменшу хибу, найменшу слабинку. Сам зрадник Юда визнає, що продав "кров невинну" (Мат. 37, 4). Не знаходить в Христі жодної вини Пилат (Йоан 18, 38). На запитання Христа: "Хто з вас може довести гріх мені?" євреї нічого не можуть відповісти (Йоан 8, 46).
Христос не мав навіть тих недоліків, які накладає на людей час і ментальність народності, серед якої живе (згадаймо Його ставлення до самарян і римлян).
Ісусові Христові притаманні велика любов до ближнього (завжди творив тільки добро, навіть Своє життя віддав за людей); доброта (терпів не лише знущання ворогів, але змирився навіть з невірністю власного учня), терплячість, покора (виніс найстрашніші муки), милосердя до грішників, любов до ворогів, яку проявив навіть на хресті, ревність у молитві, якій присвячував не раз цілі ночі.
Перед Христом никли навіть найбільші Його вороги. Він виганяє зі святині купців (Мат. 21, 12), цілим і неушкодженим проходить між фарисеями, які хотіли укаменувати Його за те, що Він визнав перед ними Божественність Своєї особи (Йоан 10). Лякаються Його воїни на Оливній горі (Йоан 18, 6), навіть Пилат боїться Його (Йоан 19, 8).
Незважаючи на найрізноманітніші перешкоди, вчення Христа дуже швидко поширилося по всій землі.
Кара смерті або вигнання загрожували кожному, хто відрікся від поганської релігії. Християн на кожному кроці обливали брудом, їм закидали, що вони безбожники, що на своїх тайних зібраннях їдять людське м'ясо і п'ють кров, що чинять злочини. Християнам ставили в вину пошесті, війни, стихійні лиха. На думку поган, саме християни стягали на державу гнів і помсту поганських богів. Протягом 300 років римські імператори переслідували християн.
Те, що проповідником нової релігії був Розп'ятий, відштовхувало римлян. Голосили цю релігію євреї, яких римляни зневажали. Християнська релігія вимагала умертвлення, щедрості, відмови від дочасних розкошів, що було нечуваним для поган.
Нове вчення голосили прості, неосвічені рибалки і митарі (їх було 12), голосили простими словами, без найменшої підтримки з боку сильних світу. Християнська релігія досить швидко поширювалась по землі. У день Зелених свят прийняли хрещення 3.000 чоловік, при брамі святині — 2000. За сто років християнське вчення поширилося по всій Римській імперії, Аліній, намісник Бітинії, пише до імператора Траяна, що по містах і селах поганські святині стоять порожні, бо всюди багато християн. Св. Юстин (150 р.) пише: "Нема вже племені, де б не молилися до небесного Отця в імені Розп'ятого".
Релігія Христа витіснила ідолопоклонство з його обрядами, змінила й облагороднила усе суспільне життя.
Прийнявши науку Христа, люди перестали приносити людські жертви, припинили криваві ігрища, бої гладіаторів. Виконуючи Христову заповідь милосердя, почали відкривати численні добродійні заклади для опіки над хворими, мандрівниками і т. п. Було заборонене багатоженство, жінка повернула собі свою гідність, виникло упорядковане родинне життя, як наслідок вчення Христа про нерозривність подружжя. Поволі зникало і рабство, бо нове вчення гласило, що усі люди рівні перед Богом. Розвинулися ремесла, мистецтво, наука; нового кшталту набула праця. Християни стали зразком у чеснотах для представників інших вірувань. Дехто може закинути, що християнська релігія викликала релігійні війни і чвари між людьми. Але в тому вина не релігії, а пристрастей тих людей, які не дотримуються науки Христа.
Апостоли були якнайбільше переконані в Божестві Христа.
Петро визнає: "Ти — Христос, Бога живого син" (Мат. 16, 16). Тома, переконавшись, що перед ним Ісус Христос, вигукнув: "Господь мій і Бог мій!" (Йоан 20, 28). Св. Августин говорить про Тому: "Бачив людськість, а визнав Божество (Ісуса)". Св. Павло говорить про Христа: "У ньому бо враз з людською природою все було створене... Він раніш усього і все існує в ньому" (Кол. 1, 16-17).
Христос — Бог, отже, християнська релігія — Божа релігія, і тому не може бути знищеною. Тому Гамалиїл на Високій Раді стримував євреїв від переслідування Апостолів: "бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться. Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зо світу" (Діян. Ап. 6, 38, 39).

Під час Тайної вечері сказав Ісус Христос Апостолам: "Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є" (Йоан 13, 13).
Христа називаємо Господом, бо Він є нашим Творцем, Спасителем, Законодавцем, Учителем і Суддею.
Слово "Господь" значить те саме, що пан.
Христос є нашим Творцем, бо Він створив все, що є на небі і на землі, все видиме і невидиме (Кол. 1, 16). Через Свого Сина створив Бог світ (Євр. 1, 2). Св. Йоан Євангелист називає Христа "Словом" і каже, що без Нього нічого б не сталося, що сталося (Йоан 1, 3). Отже, ми є Його творіннями і Його власністю, як посуд є власністю гончара, який його виліпив (Пс. 2, 9).
Христос є нашим Спасителем. Він нас врятував із неволі диявола і повернув нам Свободу (І Петро 1,18). Отже, ми належимо Йому, як невільник належить панові, який його купив. Тому каже Апостол: "Ви бо куплені високою ціною!" (І Кор. 6, 19).
Христос є нашим Законодавцем. Він удосконалив десять заповідей Божих і наказав дотримуватись їх, Він дав дві головні заповіді любові.
Христос є нашим Учителем. Він навчав людей, як стати подібними до Бога, тобто святими. Він сам називає Себе нашим учителем (Йоан 13, 13).
Ісус Христос є нашим суддею; Він прийде колись у великій силі та величі, і згромадить усіх людей перед своїм суддівським престолом, і розділить їх, як пастир розділяє овець і козлів (Мат. 25, 31).
Христові, котрий є "сонцем ласки", котрому дана необмежена влада, підкоряються, як Господові, усі створіння. "Єдиний Володар, Цар царів і Владика владик... Йому честь і влада вічна!" (І Там. 6, 15).