СУТЬ ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ
У Старому Завіті під час жертвування народ споживав частину жертвенних дарів. Христос постарався, щоб і Його жертву могли споживати люди.
Після чудесного помноження хлібів Христос у синагозі в Капернаумі обіцяв євреям, що дасть їм їсти Своє Тіло і пити свою Кров (Йоан 6, 26). "Я — хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки... Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє — їжа правдива, і кров моя — правдивий напій" (Йоан 6, 51-55).
Свою обітницю Христос виконав під час Тайної вечері: Він перетворив хліб у Своє Тіло, а вино у Свою Кров і дав їх споживати Апостолам (Мат. 26, 26). Тіло і Кров Христа під видами хліба і вина називається Найсвятішою Євхаристією.
Слово "євхаристія" є грецьким словом, що означає "ласка" або "подяка". Євхаристію називаємо Пресвятою тому, що вона не лише уділяє нам ласки, як інші Тайни, але має в собі самого Даруючого ласки. Називаємо її також "Євхаристією любові", тому що вона є найбільшим доказом любові Христа до людей. Має Євхаристія й інші назви: "Небесний хліб" (бо містить у собі Спасителя, який зійшов із неба), "Хліб Ангелів" (бо робить нас подібними до Ангелів), "Напуття" (бо є поживою, яка зміцнює нас на шляху до вічності), "Найсвятіша Тайна", "Жертва", "Тіло Господнє", "Найсвятіші Дари".
Місце у церкві, де переховується Пресвята Євхаристія, називається кивотом.
Кивот має форму невеликої церковці, він знаходиться посередині головного вівтаря. Може бути округлим або гранчастим, виготовленим із дерева, мармуру чи з дорогих металів. Кивот усередині позолочений або оббитий білим шовком, а зовні прикрашений символами Пресв. Євхаристії, зображенням колосків, ягід, чашею або агнця. Прообразом сучасного кивота є кивот старозавітний. Про нього сказано у св. Письмі: "От житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть" (Одкр. 21, 3). У Пресв. Євхаристії Христос постійно перебуває серед нас, людей: "... я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мат. 28, 20).
У кивоті знаходиться чаша (дароносиця) з Пресв. Євхаристією. Вона прикрита серветкою, що означає, що тут під видом хліба укритий Христос. Перед кивотом завжди горить світло, бо Той, Хто присутній на вівтарі, є світлом світу і є вічним.
Католицьку Церкву називаємо Божим домом (а не святинею чи домом молитви), бо в ній знаходиться Бог: "Це... дім Божий, і це ворота небесні!" (Бут.28, 17).
Ісус Христос називає Пресвяту Євхаристію "таїнством віри", бо ми тільки вірою, а не розумом, можемо її сприйняти.
Христос укрився під видами хліба і вина, щоб випробувати нашу віру (чи ми віримо Його словам більше, ніж своїм очам). Якщо б ми бачили власне Тіло і Кров Христа, тоді вірили, то не будо б в тому ніякої заслуги.
Таїнство Перетворення достойне віри, тому що сам Христос говорить: "Це є Тіло Моє", "Це є Моя Кров". І ці слова треба розуміти дослівно, бо встановлення Пресв. Євхаристії було заповітом (завітом), а у заповіті не вживаються образні вислови чи вирази в переносному значенні. "Хто з нічого може створити щось, той може також змінити те, що вже є" (св. Амвр.).
Христос підтвердив свою присутність у Пресв. Євхаристії багатьма чудами. Найсвятіші Тайни не горіли в вогні; викрадені, сіяли ясно; з них текла кров; вони витали в повітрі; Христос у Найсв. Тайнах брав на себе образ Дитяти або агнця, деякі святі (св. Катерина з Сієни, св. Розалія з Ліми, св. Ангелина з Фоліно, Катерина Еммеріх) підтримували себе при житті лише св. Причастям.
Християни вірять і вірили від початку, що під видами хліба і вина присутнє Тіло і Кров Ісуса Христа.
Св. Августин каже: "Христос носив себе на своїх власних руках, коли подавав учням Своє Тіло".
І під видом хліба, і під видом вина Христос живий, цілий і неподільний як Бог і людина.
Де є Тіло або Кров Христа, там повинен бути і сам Христос, бо Христос не може умерти вдруге, тому не може бути відділене Його Тіло від Крові, чи Тіло і Кров від Його душі. Під видами хліба і вина між нами присутнє живе Тіло і жива Кров Христа, тобто присутній живий Христос.
Христос знаходиться в кожній, хоч би й найменшій часточці перетвореного хліба і вина.
Якщо під час св. Причастя не вистачає для всіх Найсв. Тайн, священик може роздробити Найсв. Тайну. Незважаючи на це, є лише одне Тіло Христа, яке наповнює всюдиприсутнє Божество Христа (св. Альб. В.). Тіло Христа ні не збільшується через перетворення, ні не зменшується через споживання. "Як світло свічки не зменшиться, якщо від неї запалимо й тисячу інших свічок, так не зменшиться й Тіло Христа, хоч Його споживають мільйони" (св. Тома з Акв.).
Христос доти присутній у Пресв. Євхаристії, доки існують види хліба і вина.
Отже, Христос присутній у Пресв. Євхаристії не лише під час Служби Божої — від Перетворення до св. Причастя, але й пізніше, коли Пресв. Євхаристія зберігається в кивоті. Тобто Христос присутній не лише під час споживання Пресв. Євхаристії, але і перед споживанням і після нього (Собор Трид. 13, 4).
У людському тілі Христос перебуває доти, доки не зміниться вид хліба і вина. Коли б Найсвятіші Тайни, які зберігаються в кивоті, прийняли інший вид (змінилися), то Христос уже б не був там присутній. Щоб цього уникнути, Церква доручає душпастирям, щоб вони час від часу, хоча б раз у місяць, під час Служби Божої споживали Найсв. Тайни з кивота і заміняли їх свіжими.
Ми повинні якнайчастіше відвідувати Пресвяту Євхаристію, возвеличувати її і споживати.
Прикладом для нас повинні бути пастирі і три мудреці, які прийшли до ясел Спасителя. Усі Святі ревно молилися перед Пресв. Євхаристією. Чеський король св. В'ячеслав навіть уночі відвідував Пресв. Євхаристію. Св. Альойзій годинами клячав перед нею.
До всіх, хто є в потребі, звертається Христос із кивота: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас" (Мат. 14, 28). Христос у Пресв. Євхаристії дає нам більше потіхи, ніж увесь світ із його радощами та приємностям (св. Тер.).
Біля Найсвятіших Тайн сумні радіють, нерозумні розумнішають, слабкі стають сильнішими, убогі — багатшими (св. Альф.). Ідімо до Христа. Пам'ятаймо, що Христос не залишить наших відвідин без нагороди. Нерозумно чинить той, хто в біді звертається до людей і нарікає перед ними на свою недолю, замість того, щоб іти до Христа, який єдиний хоче і може йому допомогти.
Церква закликає нас возвеличувати Пресв. Євхаристію і світлом перед кивотом, і дзвінком під час Служби Божої, і процесією Божого Тіла, і виставленням Найсвятіших Тайн.
Нашу шану до Пресв. Євхаристії виявляємо тим, що клякаємо перед нею. Під час Служби Божої ми повинні клякати в момент перетворення, під час благословення Найсвятішими Тайнами.
Для того, щоб піднести нашу віру у присутність Христа у Пресв. Євхаристії, папа Урбан IV у 1264 р. запровадив свято Пресв. Євхаристії. Поштовхом до цього було об'явлення, яке мала блаженна Юліана з Літтіх. З цього часу частіше стали виставляти Найсвятіші Тайни. Пресв. Євхаристія вкладалася в монстранцію, яка ставилася на вівтар.
Христос установив Тайну перетворення безпосередньо перед своєю смертю, щоб тим самим викликати до неї більшу поваг.
До споживання Пресв. Євхаристії заохочує нас сам Христос: "Якщо не споживатимете тіла Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі" (Йоан 6, 53).
Споживання Пресв. Євхаристії називається Причастям, тобто поєднанням із Христом. Під час Причастя приймаємо Христа до нашого серця так, як Закхей приймав Його у своєму домі. Прообразами св. Причастя були: Дерево життя в раю, плоди якого повинні були забезпечувати нашим прабатькам безсмертя тіла; манна; великоднє ягня; хліб, який дав Іллі силу відбути 40-денну подорож до гори Хорив; чудесне помноження хліба і перетворення води у вино на весіллі в Кані. Св. Причастя, у свою чергу, є прообразом тієї поживи, якою нас Небесний Отець кормитиме в небі.
У нашому обряді приймаємо св. Причастя під обома видами. Цей звичай побутував у Церкві з Апостольських часів. На Літургії Напередосвячених Дарів і важкохворі приймають св. Причастя лише під одним видом — хліба, а вино доливається лише для легшого спожиття. У латинському обряді подається св. Причастя лише під видом хліба.
Установлення св. Причастя — це і знак, і доказ великої любові Бога до людей.
Серед усіх правд християнської віри єретики найбільше заперечували науку про Пресв. Євхаристію.
Усі  вороги правдивої віри заперечували присутність Христа у Пресв. Євхаристії. Вільнодумці насмілюються навіть закинути християнам Ідолопоклонство і поганство, мовляв, ми поклоняємося звичайному хлібові. Ті, що так думають, наслідують євреїв, які після проголошення цього Таїнства в синагозі у Капернаумі обурювалися: "Як може він дати нам своє тіло їсти?" (Йоан 6, 52). Люди часто відкидають те, що не розуміють.
 
НЕОБХІДНІСТЬ СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ
Найсвятіша Євхаристія є поживою для нашої душі, тому св. Причастя є обов'язковим засобом для досягнення у цьому житті духовної досконалості і святості, а після смерті — вічного життя.
Від споживання Найсв. Євхаристії залежить майбутнє життя душі. Христос каже: "Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його Кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним" (Йоан б, 54, 56). Св. Причастя є необхідною умовою досягнення святості і вічного життя. Без св. Причастя не можна мати здорової душі.
Досконалим людям св. Причастя необхідне для того, щоб вони зростали в досконалості, недосконалим — щоб ставали досконалими; сильним св. Причастя необхідне, щоб не ослабнути, слабим — щоб зміцніти.
Перші християни були святими тому, що причащалися щоденно. Усі Святі теж намагалися причащатися якнайчастіше.
Однак, часте приймання св. Причастя саме по собі ще не є ознакою святості або нагородою за осягнену святість.
Усвідомлення того, що, навіть відбувши щиру покуту за гріхи, ми не є достойними Господнього Тіла, не повинне стримувати нас від прийняття св. Причастя. Разом із тим і найсвятішІ повинні перед св. Причастям визнати: "Господи, я не достойний" (св. Фр. Сал.). Тільки Христос був би достойним приймати св. Причастя, бо Бога може достойно прийняти лише Бог (св. Альф.). Але ж Христос установив св. Причастя не для Ангелів, а для людей. Наші щоденні гріхи не повинні стримувати нас від частого приймання св. Причастя, навпаки, вони повинні нас заохочувати до цього, щоб ми ставали чистішими, досконалішими, бо св. Причастя очищає нас від легких гріхів і послаблює злі нахили і прагнення. Ми приймаємо Христа не для того, щоб Його освятити, а щоб Він освятив нас (св. Бонав.). Не повинна нас лякати і відсутність спокою і задоволення після прийняття св. Причастя. Нерозумно вчинила б людина, яка, вмираючи від голоду, відмовилась би від хліба тільки тому, що до нього не дали меду (св. Ігн. Лой.). Святі вважають, що краще причащатися з меншою побожністю, аніж зовсім відмовитись від св. Причастя. Апостольська Столиця спонукає нас навіть до щоденного приймання св. Причастя.
Той, хто протягом довгого часу легковажно відмовляється від св. Причастя, наражає свою душу на неминучу загибель.
До таких людей, звичайно, не можна віднести святих, які протягом довгих років не приймали св. Причастя, бо перебували, напр., в пустині, як св. Марія з Єгипту, св. Павло і св. Антоній. Св. Дух, який спонукав їх до самотності, винагороджував їх за все, що вони втратили через неможливість приймання Пресв. Євхаристії (Бенед. XIV). Однак, більша частина цих Святих прийняла св. Причастя перед смертю.
Кожний, хто не може прийняти св. Причастя, зобов'язаний прийняти його щонайменше душевно, тобто він повинен мати гаряче бажання прийняти св. Причастя, і повинен його дійсно прийняти, як тільки трапиться для цього нагода (св. Тома з Акв.).
Ми зобов'язані, під страхом тяжкого гріха, причащатися хоча б раз у рік, а саме перед Великоднем; а також під час важкої хвороби.
Перші християни причащалися щодня. Пізніше, згідно з розпорядженням папи Фабіяна (+250), повинні були приступати до св. Причастя хоча б під час трьох головних свят у році. У середні віки багато християн легковажно ставилися до обов'язку прийняття св. Причастя — вони не приймали його по кілька років. Тому у 1215 р. Церква розпорядилася, щоб кожний християнин, як тільки прийде до вживання розуму, причащався хоча б раз у рік — перед Великоднем; того, хто легковажить це розпорядження, після смерті позбавляють права на християнський похорон.
Ми зобов'язані приймати св. Причастя і під час важкої хвороби. Важкохворий може говорити до Христа, як учні в Єммаусі: "Зістанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився" (Лук. 24, 29), а, отримавши св. Причастя, може сказати, як старець Симеон: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння" (Лук. 2, 29). Тому св. Причастя називається Напуттям, тобто покріпленням на останню путь. Однак св. Причастя не вділюється тим, хто не може його спожити або хто віддав би його назад. Якщо важка хвороба триває довго, хворому слід причащатися якнайчастіше. Можна вділяти св. Причастя і важкохворим дітям від 7 років життя, навіть якщо вони до цього часу ще не приступали до сповіді і до св. Причастя. Але перед тим душпастир повинен навчити їх головних правд віри і розповісти про уділювані ним св. Тайни (Венед. XIV).
Душпастирі повинні заохочувати вірних до частого, навіть щоденного приймання св. Причастя, бо душі, як і тілу, потрібна щодення пожива (Рим. Кат.).
Діти зобов'язані приступати до св. Причастя, прийшовши до уживання розуму (Пій X, 9 серпня 1910).
Вважається, що людина починає думати на 7 році життя. Римський Катехизм каже, що діти можуть приступати до св. Причастя тоді коли навчаться відрізняти небесну поживу від земної і коли можна бути впевненим, що вони приймуть св. Причастя з належною побожністю. Тому в різних країнах встановлено різний вік для тих, хто причащається вперше: в Австрії — 9 років, у Баварії — 11 років, у Франції — 12. Але духовно зрілі діти і діти, батьки яких приділяють особливу увагу релігійному вихованню в сім'ї, можуть бути допущені до св. Причастя раніше. Папа Пій X вказав, що для першого св. Причастя не є обов'язковим досконале знання релігійних правд. Вистачить знання головних правд віри, усвідомлення різниці між св. Причастям і земною поживою і належна шана для св. Причастя. Духовної зрілості, якої вистачає для прийняття Таїнства Покаяння, вистачає і для прийняття св. Причастя. Тому св. Причастя приймається тоді, коли й Таїнство Покаяння.
Церква прагне, щоб ми якнайчастіше приступали до св. Причастя.
На Тридентському Соборі (1563) було висловлене бажання, щоб вірні причащалися під час кожної Служби Божої не лише духом, але й справді, і тим самим більше користали з плодів св. Літургії. Щоденне св. Причастя повинно практикуватися в християнських товариствах, у духовних семінаріях і християнських виховних закладах. Слід пам'ятати, що св. Причастя не є нагородою за чесноти, св. Причастя — це засіб проти гріхів. За його допомогою звільнимося від наших щоденних помилок, убережемо себе від важких гріхів. Вірні, які бажають причащатися частіше, повинні без найменшого страху під час сповіді просити священика дозволу на щоденне Причастя. Але, зрозуміло, що особи, які частіше причащаються, повинні певний час присвятити приготуванню до св. Причастя і подяці.

ПЛОДИ СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ
Св. Причастя діє, як хліб і вино (св. Тома з Акв.).
Хліб і вино (тілесна пожива) якнайтісніше єднаються з тілом, підтримують наше життя, сприяють росту, долають утому і слабість, дарують силу, справляють тілу певну приємність, впливають і на дух (у здоровому тілі — здоровий дух). Подібною є і дія св. Причастя.
Св. Причастя якнайтісніше єднає нас із Христом. Ісус Христос говорив: "Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я — в ньому" (Йоан 6, 56).
Св. Причастя подібне до шлюбу. У св. Причасті Христос підносить принижену душу, робить її Своєю обручницею. Св. Причастя є продовженням Втілення. Через своє Втілення Христос поєднався з усім людством, а через св. Причастя єднається з кожною людиною зокрема. Через св. Причастя приймаємо на себе природу Христа. "Хто часто приймає Христа, ніби перетворюється в Нього" (св. Авг.) "Наше тіло ніби стає Його Тілом, а наша кров — Його Кров'ю" (св. Кипр.). Цим св. Причастя відрізняється від тілесної поживи. Тілесна пожива слабша від нашої природи, тому остання перетворює її. Св. Причастя сильніше від нашої природи, тому воно перетворює її в себе (св. Авг.) Нарешті, св. Причастя єднає нас взаємно. Завдяки ньому усі християни-католики творять єдине тіло. "Нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі" (І Кор. 10, 17). Св. Отці називають св. Причастя єднанням усіх вірних у Христі, з Христом і між собою. Тому св. Причастя має ще й назви "знак єдності", "союз любові", "прообраз миру і згоди" (Трид. Соб. 13, 7).
Св. Причастя просвітлює розум і зміцнює волю.
Завдяки св. Причастю отримуємо нові діючі ласки, а саме просвітлення розуму і зміцнення волі. Св. Причастя додає нам сили для боротьби зі спокусами і незгодами життя.
Св. Причастя живить і зміцнює життя душі.
Св. Причастя береже душу від смерті гріха. Роздаючи св. Причастя, священик говорить: "Причащається раб Божий на відпущення гріхів своїх і на вічне життя. Амінь". Св. Причастя наділяє нас освячуючою ласкою, яка є життям душі. Христос каже: "Як мене післав живий Отець, а Я живу для Отця; так і той, що мене споживає, буде жити для мене", тобто отримає божественне життя. "Спішіть часто до св. Причастя, бо де є Бог, там нема його ворога" (св. Йосиф з Куп.).
Св. Причастя поборює наші злі нахили і очищає нас від легких гріхів.
Св. Причастя є ліком на хвороби душі. Того, хто часто причащається, рідше нападають злі пристрасті.
Св. Причастя є для нас джерелом сили.
Св. Причастя освячує наше тіло і вкладає в нього зародок майбутнього славного воскресіння. "Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня" (Йоан 6, 54). Даючи нам Своє Тіло, Христос засіває в нашім тілі насіння безсмертя (Клим. Ал.).
Проте слід пам'ятати, що всі ці ласки отримує лише той, хто належно готується до прийняття св. Причастя і часто його приймає.

ПРИГОТУВАННЯ ДО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ
Перед прийняттям св. Причастя ми повинні намагатися, наскільки це можливо, стати подібними до Христа, бо лише тоді, коли ми з Христом душевно споріднені, може наступити єднання з Ним. Чим краще приготуємося до св. Причастя, тим більше ласк отримаємо. Той, хто зовсім не готується до св. Причастя або готується погано, накличе на себе Божий гнів. "Той, хто приймає св. Причастя за звичкою, не матиме участі в щедрості Бога" (св. Герт.).
Насамперед слід через св. Сповідь очиститися від тяжких гріхів, чинити добро, постити і молитися. Перед св. Причастям треба випробувати себе.
Той, хто свідомо приймає св. Причастя в стані тяжкого гріха, здійснює гріх святотатства.
Св. Павло каже, що такий "буде винний за тіло і кров Господню" (І Кор. 11, 27), тобто він матиме таку ж вину, як ті, хто убив Христа.
Тіло Господнє для чистих є ліком, а для грішних — смертю їх душі.
Той, хто безпосередньо перед св. Причастям пригадає собі тяжкий гріх, який забув визнати під час Сповіді, може причащатися, але він зобов'язаний визнати цей гріх під час наступної Сповіді.
Святотатське Причастя спричиняє засліплення духа, скам'янілість серця, накликає на нас дочасні кари і вічну смерть. "Бо той, хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є" (І Кор. 11, 29).
Для достойного прийняття св. Причастя вистачає стану освячуючої ласки, але варто перед св. Причастям відмовитися від будь-якого невідповідного прив'язання до дочасних речей.
Той, хто хоче прийняти св. Причастя, повинен бути вільним від тяжкого гріха.
Чим менша в нас прив'язаність до дочасних речей, тим більшою буде наша любов до Бога, а з нею і освячуюча ласка. Лише ангельсько-чисте серце може бути достойним помешканням Бога.
Перед св. Причастям не можна їсти від півночі.
Через цей піст ми виражаємо нашу пошану до св. Причастя. Небесна пожива достойна першості перед поживою тілесною. Не мусять постити перед св. Причастям важкохворі або ті, хто хворіє протягом місяця або й більше і не може бути довго натще.
Перед св. Причастям ми повинні пробудити в собі три Божі чесноти І жаль. Св. Августин говорив: "Ніхто не повинен споживати Тіла Христа, доки не віддасть Йому почесті".
Перед св. Причастям ми повинні пробудити в собі віру, бо Христос завжди бажав реальної віри від тих, котрих наділяв Своїми ласками. Двох сліпців перед їх оздоровленням Він запитав: "Чи віруєте, що я можу це зробити?" І лише після їх ствердної відповіді зцілив незрячих.
Перед св. Причастям ми повинні пробудити надію в Спасителя, котрий під час Свого життя на землі не оминув увагою нікого, хто з упованням звертався до Нього. Так, завдяки своїй великій надії одужала жінка, котра хворіла протягом дванадцяти років, лише торкнувшись краю Христового одягу (Мат. 9, 28).
Перед св. Причастям ми повинні пробудити в собі любов; бо чим більшою буде наша любов до Бога, тим щедрішим буде для нас Бог. "З любов'ю повинен бути прийнятий той, хто лише з любові нам віддався" (св. Франц. Сал.). Люби Того, котрий з любові до тебе прийняв ці постаті, щоб світло своєї вічності поєднати з твоєю нікчемністю" (св. Авг.).
Перед св. Причастям ми повинні молитися щонайменше півгодини (св. Альф.). Найкраще перед св. Причастям вислухати Службу Божу.
І наше тіло ми повинні відповідно підготувати, тобто чисто і пристойно одягнутися, вести себе достойно.
До св. Причастя ми повинні приступати чисто одягненими. Перш ніж Христос подав Апостолам св. Причастя, Він обмив їм ноги. Зовнішня чистота є ознакою чистоти душі (св. Франц. Сал.). Однак не треба приділяти надто великої уваги одягу, тому що можна легко забути про головне і втратити побожність. Хто під час св. Причастя грішить суєтністю, той не матиме з нього ніякої користі, або матиме дуже малу. Не треба соромитися убогого одягу. Христос також був убогим І любив убогих. Спаситель не звертає уваги на зовнішність, лише на серце людини.
Під час св. Причастя ми повинні шанобливо і серйозно ставитися до того, що відбувається, тобто ми повинні уникати всього, що перешкоджає зосередженню і побожності. Не слід сміятися, штовхатися, сильно битися в груди і т. п. Солдати, приступаючи до св. Причастя, відкладають зброю. Під час св. Причастя, коли священик говорить: "Зі страхом Божим і з вірою приступіте", стаємо перед престолом на коліна і разом із священиком відмовляємо молитву "Вірую, Господи, і ісповідую..." Відтак навхрест складаємо руки на грудях, відкриваємо уста і приймаємо Найсвятіші Дари. Існує Також добрий звичай перед св. Причастям цілувати хрест.

ДІЇ ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ
Після прийняття св. Причастя ми повинні відмовити вдячну молитву, виклавши Богу свої бажання; помолитися за наших родичів, близьких, друзів та добродіїв і за бідні душі в чистилищі.
Вдячна молитва повинна тривати щонайменше чверть години (св. Альф.). Хто відходить від св. Причастя без вдячності, той чинить недобре (св. Золот.); такий поводиться, як Юда, котрий відразу після св. Причастя залишив кімнату (св. Золот.).
Прийнявши св. Причастя, ми повинні викласти Богу свої бажання і прохання, користуючись присутністю Бога у св. Причасті. Цариця Естер просила за євреїв царя Артаксеркса якраз під час обіду, бо вважала цей час найвідповіднішим для прохання; і цар вислухав її (Ест. 7). Для нас також найвідповіднішим часом для розмови з Богом є якраз той момент, коли приймаємо Його в нашім серці (св. Магд. з П.). Наші молитви, які відмовляємо після св. Причастя, важать більше, ніж інші, бо вони освячені присутністю Христа (св. Альф.). Не завжди маємо Христа в собі (Мар. 14, 7). Великі скарби ласк втрачають ті, котрі після св. Причастя забувають про них просити (св. Альф.).
Не можна після св. Причастя плювати або відразу їсти, а також у той день розважатися.
Плювати не треба тому, що в роті можуть ще знаходитись крихти Найсвятіших Дарів, які могли б опинитися на землі. З їжею треба стриматись бодай чверть години, бо так довго знаходяться в нас види Пресв. Євхаристії.
У той день, коли ми причащалися, треба уникати різних розваг, бо поміж них можемо втратити щойно набуті ласки. Хто ховає дорогоцінності в дірявий мішок, загубить їх. У день Причастя необхідно у другій половині дня відвідати церкву і таким чином віддячити за гостину, якої удостоїв нас Христос.