Коли Ісусові сповнилося 3О років, Його охрестив св. Йоан у Йордані. Після охрещення Ісус протягом 40 днів постив у пустині, де його спокушав злий дух (Мат. 4, 2-4).
 Перед тим, як розпочати свою діяльність, Спаситель деякий час проводить на самоті, як це робили всі покликані Богом мужі (Мойсей, Йоан Хреститель, апостоли). Постом і переможною боротьбою з дияволом Ісус Христос прагнув, як новий Адам, надолужити за грішне споживання забороненого плоду у раю і падіння першого чоловіка. Піст тривав 40 днів (число 40 є числом покути — 40 днів падав дощ під час потопу, 40 днів постили Мойсей, Ілля, ніневитяни, 40 років тривав перехід євреїв через пустиню, 40 днів перебував Христос на землі після свого Воскресіння). На згадку про цей піст Церква встановила перед Великоднем 40-денний піст (чотиридесятницю), який починається у понеділок після Сиропусної неділі. Церква набирає сумного вигляду — усі прикраси, квіти, вінки знімаються, а священики відправляють Богослужения у фіолетових або багряних ризах на знак смутку і покаяння з причини страстей Христових. Час чотиридесятниці — це час покаяння, коли б'ють поклони. У середи і п'ятниці правиться Служба Божа Преосвященних, а в неділі Служба Божа св. Василія Великого. Перші християни цей час постили дуже строго, нічого не їли аж до вечірні, харчувалися один раз на день, а в деякі дні споживали лише сухі страви. Тепер Церква значно полегшила піст. За рішенням львівського Собору (1891 р.) під час чотиридесятниці слід постити кожного понеділка, середи і п'ятниці (у ці дні дозволяється набіл), у інші дні можна їсти м'ясо. Але це не стосується першого тижня чотиридесятниці і великого тижня. У ці дні забороняються м'ясні страви. Вживання набілу дозволяється у вівторок, четвер і суботу, а в останні три дні вживаються звичайні страви, без набілу. Третя неділя великого посту називається хрестопоклонною. У цей день під час утрені після великого славословія священик виносить на церкву чесний хрест, прикрашений квітами, і кладе на тетрапод. Тут хрест залишається на цілий тиждень, і тому весь четвертий тиждень великого посту називається хрестопоклонним. У середу п'ятого тижня великого посту пізно ввечері відправляється утреня, на якій співається великий Канон покаянний св. Андрея Критського (Поклони).
Протягом трьох років Ісус ходив єврейською землею, навчаючи людей. За цей час він зібрав навколо себе 72 учні і вибрав серед них 12 Апостолів.
Свою учительську діяльність Ісус Христос розпочав на весіллі у Кані, де зробив перше чудо, щоб показати, що Царство небесне, до якого хотів вести людей, подібне до весільного бенкету, який триває вічно (Мат. 22, 1). Ісус Христос часто промовляв перед тисячами людей. Апостоли й учні завжди були біля Нього. Вони слухали Його слів, приглядалися тому, що Він робив, щоб пізніше розповідати про це народам землі. Апостоли були попередниками сьогоднішніх єпископів, а учні — священиків.
Наука Христа називається Євангелієм (веселою новиною), бо проголошує нам позбавлення заслуженого покарання і спадщину неба (св. Золот.).
Ісус Христос — найкращий учитель. Він навчав, як той, що має владу, народ дивувався з Його науки (Мар. 1, 22; Мат. 7, 29).
Наука Ісуса Христа була усім зрозуміла. Навчаючи, Спаситель використовував образи, пояснення, порівняння.
Наука Ісуса Христа — це цінний скарб, прихований у ріллі простих слів (Мат. ІЗ, 44). Цієї засади дотримувалися й усі Апостоли. Вони прагнули не подобатися, а бути зрозумілими. Говорили завжди від серця.
 Навчаючи, Ісус діяв: дихнув на апостолів, даючи їм Св. Духа; (Св. Дух — подих, який походить від Бога-Отця і Бога-Сина); возносячи до неба руки, дав Апостолам владу навчати і хрестити (Лук. 24, 50) — підняті вгору руки символізують передачу влади; зцілюючи сліпого, плюнув на порох, розробив болото, помастив ним очі незрячого і наказав обмити їх водою (Йоан 9, 6) — коли вода з його уст (наука) змішається з порохом землі — людиною, зникне її духовна сліпота).
Часто свою науку Ісус Христос основував на притчах (про блудного сина, милосердного самарянина, багача та Лазаря, митаря і фарисея у святині, розумних і немудрих дів, доброго пастиря, немилосердного слугу, несовісного володаря, загублену вівцю І т. п.). Розповідаючи про Царство небесне, Ісус Христос використав 7 притч: про сіяча, про пшеницю і кукіль, про гірчичне зерно, про квас, про невід, про скарб у ріллі і про перлу. Використовував Учитель і образи, взяті з природи: лілії і польової трави, птахів, смоківниці, овець і пастиря і т. п.
Першими почули Євангеліє з уст Ісуса Христа убогі.
Сам Спаситель каже своїм учням: "... убогим проповідується Добра Новина" (Мат. 11, 5). У назаретській синагозі Ісус Христос зачитує слова пророка: "Послав мене нести Добру Новину бідним..." і відносить ці слова до Себе як до Месії (Лук. 4, 18).
Провідною думкою Ісусових проповідей було: "Шукайте Царство Боже".
Ці слова каже Ісус у Нагірній проповіді (Мат. 6, 33). Він закликає людей прагнути до вічного щастя і робити все для того, щоб його осягнути.
Євангелисти суть науки Христа виражають у словах: "Царство Боже близько, покайтеся і вірте в Євангелію" (Мат. 4, 17; Мар. 1, 15).
Ісус Христос навчав нових правд віри, дав нові заповіді і встановив НОВІ засоби ласки. Він навчав про таїнство Пресвятої Трійці; про Божественність Своєї Особи, про страшний суд. Дав дві нові заповіді любові і доповнив 10 заповідей Старого Завіту (забороняючи гнів, образливі слова і т. п.). Установив жертву Служби Божої, сім св. Тайн і навчив нас молитви "Отче наш..."
У взаєминах із грішниками Ісус Христос проявляв якнайбільшу доброту.
Ісус Христос осуджував тих, хто зневажав грішників. Він стає на оборону грішної Магдалини, картаючи фарисея Симона (Лук. 7, 74). Оборонив Він і жінку у святині, яку євреї хотіли укаменувати за чужолозтво, кажучи: "Хто з вас без гріха, — нехай перший кидає у неї камінь!" (Йоан 8, 7). Спаситель не зневажав грішників, як це робили горді фарисеї, але сам шукав їх, приймав їх запрошення, гостював у їхніх будинках, сидячи з ними за одним столом, кажучи, що лікар потрібен не здоровим, а хворим (Мат. 9, 12). Ісуса обурює те, що фарисеї утруднюють людям дорогу до неба (Мат. 23, 13). "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, — говорить Ісус, — і я облегшу вас" (Мат. 11,28).
 Те, що Він — Божий післанець, і що Його наука — єдино правдива, Ісус Христос підтверджував багатьма чудами, всезнанням і святістю свого життя.
Ісус Христос говорить про свої чуда: "... мені не віривши, ділам бодай вірте..." (Йоан 10, 38). Про це ж говорить і Никодим: "... ніхто бо, з ким немає Бога, не спроможен такі чуда творити, що ти їх твориш" (Йоан 3, 2).
Ісус Христос був всезнаючим. Коли Він ще дванадцятилітнім хлопцем промовляв у святині, дивувалися Юдеї: "Як він знає Писання, не вчившися" (Йоан 7, 15). Христос знав найпотаемніші людські думки. Він знав, про що думала самарянка, яку Він зустрів біля криниці, знав гріхи фарисеїв, які хотіли укаменувати жінку, знав наміри Юди, передбачив майбутнє зречення Петра; Йому були відомі подробиці Його страстей.
Усе життя Ісуса Христа є зразком святості. Він відзначався надзвичайною покірністю, терплячістю, лагідністю, любов'ю до ближнього.
Така людина не могла навчати неправди чи говорити неправду.
Чуда Ісуса Христа унаочнюють деякі правди релігії.
Заспокоєння бурі на морі — переслідування Церкви і її перемога над ворогами; перетворення води у вино — майбутнє перетворення вина у Кров Ісуса Христа під час Тайної вечері; чудо з кількома хлібами, якими наситилися 5 000 чоловік — майбутню духовну поживу для усього людства — Євхаристію; воскресіння Лазаря — воскресіння у день суду; чудесна ловля риб — численні навернення, спричинені проповідями Апостолів.
Фарисеї та книжники ненавиділи Ісуса Христа, переслідували Його тому, що Він не відповідав їхнім уявленням про Месію і тому, що Він публічно викривав їх недоліки. Після воскресіння Лазаря, вони у своїй ненависті дійшли до того, що вирішили Його вбити.
Євреї думали, що Месія з'явиться як могутній цар, який звільнить їх з-під римського ярма і обдарує дочасними добрами. Ісус же прийшов на землю • приниженим і убогим, і, замість роздавати багатства, навчав відрікатися від них, проповідував стриманість і заохочував до милосердя. Він дорікав фарисеям за їх облудність і показову святість, називав їх побіленими гробами (Мат. 23, 27) і синами диявола (Йоан 8, 44). Це, звичайно, не могло подобатися фарисеям, і тому вони заперечували Його науку І прагнули Його знищити. Одного разу вони хотіли Його укаменувати (Йоан 8, 59; 10, 31), іншого — скинути зі скелі (Лук. 4, 29); ганьбили і зневажали Його, називаючи спільником дня — вола (Мат. 12, 24), бунтівником, який не святкує суботи; намагалися також провокувати Його (напр., задаючи питання, чи треба платити податок цісареві). Довідавшись про чудесне воскресіння Лазаря, фарисеї разом з первосвящениками дійшли до висновку: "Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього..." (Йоан 11, 47-53). Було вирішено убити Ісуса.