Як небесні тіла рухаються за певними знаками, встановленими Богом (Пс. 148, 6), так і люди повинні жити за Божими законами (заповідями).
Господь Бог дав нам заповіді для нашого тимчасового і вічного щастя.
Заповіді Божі — це дороговказ до неба. Вони ж одночасно вказують нам дорогу до земного щастя. Коли батько забороняє дитині брати в руки зброю, то робить він це лише для її добра. Так і з заповідями Бога. "Бог, як коли що приказує, то лише для добра тих, котрим приказує" (св. Авг.). Бог наказує лише тому, щоб мати за що нагороджувати (св. Павлин). Сам наказ Божий є вже ласкою для нас (св. Павлин). Один поганський мудрець каже: "Без законів (заповідей) людство було б лише чередою хижих тварин, з котрих сильніші душили б і пожирали слабших".
У душу кожної людини вклав Господь Бог природний закон; цей закон подає основні правила, як людина в цьому житті повинна поводитись.
Коли мала дитина, яка ще не чула про десять заповідей Божих, зробить щось недобре, напр., скаже неправду, вкраде і т.п., вона стає неспокійною, боїться та встидається і не може відверто дивитися в очі старшим; вона усвідомлює, що вчинила недобре. Те саме буде відчувати і дорослий поганин, котрий також не читав десяти Божих заповідей і нічого про них не знає. Звідси випливає, що людська душа вже від природи має вроджене усвідомлення деяких заповідей, або, іншими словами, людина має в собі природний закон. "Цей закон не є написаний, а вроджений" (св. Амвр.). Як ластівка від природи знає, як будувати гніздо, а бджола — як будувати соти, так і людина від природи знає, як повинна розумно чинити. Св. Павло навчає, що поган сама природа спонукає робити те, про що говориться в десяти Божих заповідях, і, отже, в день суду їх буде судити Бог за законом природи (Рим. 2, 14-16). У наших серцях виписаний, о Господи, Твій закон, якого не може знищити жодна злоба (св. Авг.). Цей закон можна завуалювати, але знищити неможливо (Терт.). Немає людини, котра б не відчувала закону, який вложив Бог в її дух (Рим. Кат.). Цей природний закон подає нам найважливіші правила моральності, як напр.: "Найвищому Єству належиться ця почесть", "кожний повинен любити самого себе", "кожний повинен також любити своїх родичів і рідню", "ми не повинні робити ближньому нічого такого, що для нас самих є немилим", "до неможливих речей не можна нікого зобов'язувати" і т. п. З цих найважливіших правил моральності виходять, як певні узагальнення наступні правила, які і становлять зміст десяти Божих заповідей (за винятком святкування суботи). Отже, природний закон є не лише якимось рядом розумових правд, а певним наказом Божим (висловом наказуючої волі Божої), котрий у деяких випадках ми усвідомлюємо за допомогою розуму. (Цей стан усвідомлення називаємо совістю, про що говоритимемо нижче). Помиляються, отже, ті, котрі вважають, що сам розум є природним законом.
Через те, що люди, ведучи грішне життя, перестали належно пізнавати цей природний закон, Бог об'явив їм Свою волю ще раз.
Як забруднений образ неможливо впізнати, так і природний закон затьмарився в серцях людей унаслідок розпусного життя. Дійшло до того, що люди вже не були в силі відрізнити добре від злого. Щоб цьому запобігти, Бог об'явив людям природний закон, одночасно пояснивши і доповнивши його. "Яку вдячність ми повинні відчувати до Господа Бога за те, що об'явив нам ще раз Свою святу волю!" (Рим. Кат.),
Бог об'явив людям заповіді, щоб донести до людських сердець природний закон, пояснити його і доповнити.
Бог об'явив заповіді, тобто говорив до людей і сповістив їм Свою волю; згадаймо, напр., зустріч Бога з Мойсеем і законодавство на горі Синай. До об'явленого закону відносяться Передмойсеєвий закон, даний Ною та Аврааму (Ною, напр., заборонив Бог вживати м'ясо з кров'ю (Буття 9), Аврааму об'явив заповідь обрізання (Буття 17, 11); Мойсеевий, закон який Господь Бог дав євреям через Мойсея. Цей закон складається з 10 заповідей Божих, Богослу-жебних (церемоніальних) приписів і громадянських законів.
Десять заповідей Божих пізніше доповнив Ісус Христос, як про це сам заявляє у Матвія (5, 17). Церемоніальні приписи, які стосуються жертв, святині і т. п. виникли самі по собі із смертю Ісуса Христа (рішення апостольського Собору), бо церемонії Старого Заповіту були лише прообразами Спасителя.
Міський закон, котрий упорядковував суспільні відносини у євреїв, стосувався виключно їх.
Християнський закон, котрий містить дві заповіді любові, вимагає передусім виконання милосердних учинків (Матв. 25, 35) і внутрішнього святого настрою, тобто, освячення (Йоан 4, 24); а єврейський закон більшу увагу приділяв обрядам. Мойсеїв закон був написаний на кам'яних таблицях, а дві заповіді любові написав Св.Дух в наших серцях (Євр. 8, 10). Що це значить? Це значить, що Св. Дух освічує наш розум, щоб ми ті дві заповіді докладно пізнали, і спонукає нашу волю, вливаючи в наші серця Божу любов, щоб ми тих заповідей дотримувалися. Попередні заповіді були недосконалі (Євр. 7, 19), а християнський закон є досконалим, його дотримання наближує людину до її кінцевої мети — вічного щастя. Дві заповіді любові є досконалішими від 10 заповідей Божих, бо ці останні лише забороняють шкодити ближньому, а заповіді любові ближнього наказують, щоб йому допомагати в потребі. Недосконалий Мойсеевий закон об'явив Бог Мойсееві через Ангелів (Гал. 3,19), зате новий, досконалий закон оголосив людям сам Син Божий.
Крім об'явлених вже законів, Бог дає людям через Своїх заступників на землі, через духовну та світську владу інші закони — церковні і державні.
Церква дає накази ім'ям Христа, бо Христос сказав Апостолам: "Хто слухає вас, мене слухає, а хто гордує вами, — мною гордує" (Лук. 10, 16). Світська влада має владу від Бога, бо св. Павло говорить, що хто противиться світській владі, той протистоїть Богу (Рим. 13, 1). До церковних законів належать, напр., 5 церковних заповідей; до державних законів, напр., закон про військову службу, карний закон, закон про податки, закон про пресу і т. п. Останні закони грунтуються на розумі. Церковний і державний закони відрізняються від Божого закону (природного і об'явленого) тим, що перші стосуються лише наших справ і слів, а Божий закон наших думок і бажань (св. Тома з Акв.).
Закони, видані заступниками Бога, є лише тоді правдивими, якщо не суперечать ні природному, ні об'явленому законові.
Немає закону над закон Божий. Коли, напр. правитель наказує щось, а його намісник щось інше, то треба слухати правителя. Так і коли намісники Бога наказують щось таке, що Бог забороняє, треба пам'ятати слова Апостолів: "Слухатися слід більше Бога, ніж людей!" (Діян. Ап. 5, 29). Пам'ятали про це і три юнаки у вогненній печі, і Маковейські брати.
Заповіді Божі не позбавляють людину свободи — через гріх людина стає невільником гріха. Суть свободи полягає не в тому, що людина може творити добро чи зло, а в тому, що людина може робити лише добро. Якщо б сила свободи полягала в тому, що людина може творити добро або зло, то тоді вільна людина перевершила б Пана Бога. Чому? Тому, що Господь Бог не може бажати чогось такого, що є морально злим; а однак кожний повинен визнати, що Господь є найвільнішим. Якщо ж людина говорить, що має повну свободу і може творити добро або зло, як їй заманеться, то та свобода творення зла є не досконалістю, а слабістю. Коли ж людина творить лише добро, дотримується Божого закону, то така людина наближає свою волю до Найсв. волі Пана Бога. Така свобода не відрізняється від святості і чесноти, і така свобода називається християнською свободою. Про неї говорить Ісус Христос так: "Коли Син вас визволить, то справді, станете вільні" (Йоан 8, 36). Про неї говорить також св. Павло: "Господь же — дух, а де Господній дух, там воля" (II Кор. З, 17). А св. Яків християнську релігію називає досконалим правом свободи (Як. 1, 25). Служити Богу — значить панувати. Навпаки ж, хто грішить, той позбавляється тієї свободи і стає слугою гріха (Йоан 8, 34).
Саме тому воля тих, котрі служать своїм злим бажанням і не намагаються стримуватись від злого, подібна до зігнилого червивого яблука, — такі люди хочуть позбутися Пана Бога та Його заповідей. Їх воля базується на засадах, щоб жити так, ніби Пана Бога нема. Вони намагаються такі зловорожі засади прищепити і молоді через засоби інформації, газети та книжки.
Деякі розуміють свободу так, щоб самому бути вільним, а інших гнобити. Прикриваючись гаслами боротьби за свободу, вони намагаються знищити права тих людей, котрі є слабшими від них.