Найважнішими заповідями є дві заповіді любові, а саме любові до Бога і ближнього, бо вони охоплюють всі інші заповіді.
Коли одного разу книжники запитали Ісуса Христа, яка заповідь є найважливіша, — Ісус Христос відповів їм: "Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!" (Це заповідь перша!) А друга (подібна до неї): "Люби свого ближнього, як самого себе!" (Мар. 12, 30-31). Подібними словами наказував Бог у Старому Завіті любов Бога (Второзак. 6, 5) і любов ближнього (Левіт. 19, 18). Дві заповіді любові містять у собі всі інші заповіді, бо ці дві заповіді впливають на всі сили душі людини (розум, почуття і волю), а також і на її діла. Як галузки дерева виростають із спільного пня, так всі заповіді випливають з подвійної заповіді любові. Інші заповіді лише деталізують те, чого вимагають від людини заповіді любові. Тому говорить Христос: "На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять" (Мат. 22, 40). Всюди: в родинах, краях, державах і громадах не потрібні були б інші заповіді, крім заповіді любові, якби всі і всюди належно їх дотримувалися (Аліолі).
У заповіді любові до Бога містяться чотири перші заповіді Божі, а в заповіді любові до ближнього — всі подальші заповіді Божі, а також заповідь, що наказує діла милосердя.
 З десяти Божих заповідей перші чотири стосуються Бога. Як наш найвищий Цар, прагне Бог від нас у першій заповіді величання (поклоніння) і вірності, в другій — почесті, в третій — служіння Йому, а в четвертій — почесті для Його заступників на землі. Наступні шість заповідей Божих стосуються ближнього і забороняють завдавати йому шкоди у житті (п'ята заповідь), у невинності (шоста заповідь), у власності (сьома заповідь), у честі (восьма заповідь), у щасті і родинному майні (дев'ята і десята заповіді). Наказ Ісуса Христа виконувати діла милосердя, доповнює другу частину Божих заповідей, які стосуються ближнього. Цей наказ зобов'язує нас допомагати ближньому в потребі, хоча Божі заповіді виразно цього не вимагають. Про тісний зв'язок між останніми шістьма Божими заповідями говорить Ісус Христос у відповіді, яку дав багатому молодику, у ній починає Христос перелічувати заповіді, котрі стосуються ближнього, від п'ятої заповіді (Мат. 19, 18; Лук. 18, 20). Св. Павло теж уважає шість останніх заповідей Божих окремою, замкненою в собі цілістю (Рим. 13, 9).
Хто дотримується заповідей любові до Бога і до ближнього, той дотримується всіх заповідей і дістає спасіння.
Хто дотримується двох заповідей любові, той дотримується всіх заповідей, бо всі інші заповіді містяться в цій подвійній заповіді. Тому говорить св. Павло: "Любов не чинить зла ближньому, тож любов — виконання Закону" (Рим. 13, 10). Без любові до Бога і до ближнього немає спасіння, бо говорив св. Йоан: "... хто брата не любить, пробуває той у смерті'" (І Йоан 3, 14). Хто живе без любові, той мертвий (св. Франц. Сал.) "Коли хто не любить Господа, нехай буде проклятий!" (І Кор. 16, 22).
Як без обох ніг не можна ходити, так не можна дійти до неба і до Бога без любові до Бога і до ближнього (св. Авг.). Птах може злетіти в небо лише тоді, коли має два крила, а ми — лише тоді, коли маємо любов до Бога і до ближнього. Св. Августин кличе до Бога: "Чим же є чоловік, що Ти хочеш, аби він Тебе любив і грозиш йому великими карами, коли б оцю любов забув?"
Заповідь любові до ближнього рівноцінна заповіді любові до Бога, бо важко дотримуватись одної заповіді без другої.
Любов до Бога нерозривно пов'язана з любов'ю до ближнього. Любов до ближнього міститься в любові до Бога, як майбутня рослина в насінні. "Обидві заповіді любові є того роду, що не можна виконати одної без другої" (св. Авг.). Тому св. Письмо говорить часто лише про одну заповідь; то про заповідь любові до Бога, то про заповідь любові до ближнього. Звідси бачимо, що одна заповідь міститься в другій (св. Авг.) "Якщо хто скаже: "Я Бога люблю", та ненавидить брата свого, той неправдомовець" (І Йоан 4, 20). Хто любить Бога, той не може ненавидіти людей, а хто ненавидить людину, не може любити Бога (св. Єр.). Любов, а саме любов до Бога "... довготерпить, мило-сердстує, не заздрить, любов не величається, не підноситься; не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого" (І Кор. ІЗ, 4-5). Любов до ближнього, отже, є найкращим проявом любові до Бога. Хто гнівається на свого ближнього (хоча б лише на одного), хто його ненавидить, заздрить йому або шкодить (у здоров'ї, невинності, майні або честі), хто нерадо дає милостиню, той не має в собі Божої любові. Несправедливості, які хто дозволяє собі чинити, є доказом, що він не має Божої любові (св. Авг.) Заздрість виявляє цілковиту нестачу любові до Бога (св. Єфр.). Хто має любов до ближнього, той дотримується обох заповідей любові, а одночасно і всіх інших заповідей.
Св. евангелист Йоан завжди наставляв християн такими словами: "Діточки, любіть одне одного!" Коли його запитали, чому так часто він повторює ці слова, св. Йоан відповів: "Якщо любите один одного, — виконуєте цілий Закон". На цю необхідність взаємної любові часто звертав увагу також св. Павло (Рим. 13,8; Гал. 5, 14). Вже за саме виконання цих Божих заповідей, які стосуються ближнього, обіцяє Спаситель вічне життя (Мат. 19, 18). В іншому місці Христос говорить, що той здобуде вічне щастя, хто допомагав ближньому в потребі, а, отже, виконував справи милосердя (Мат. 25, 31).
Здатність любити Бога і ближнього отримуємо одночасно з освячуючою ласкою.
Самі по собі ми не в силі любити Бога понад усе. Ми схожі на пальму, пересаджену в нашу землю. Вона намагається родити, але її плоди несмачні й недостиглі; вони достигають лише в тих землях, де сприятливий клімат. Те, ж відбувається і з нашим серцем після гріха первородного. Воно жадало би любити Бога, та не має до того сили; лише оживлене небесною ласкою, може дійти до справжньої любові до Бога (св. Франц. Сал.). "... бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу" (Рим. 7, 18). Лише Св. Дух, якщо затримається в нас через Хрещення або Покаяння, вносить ласку Бога до наших сердець. Тому і каже св. Павло: "... любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам" (Рим. 5, 5). Разом з любов'ю до Бога наповнює наші серця також любов до ближнього (св. Авг.). Любов до Бога і до ближнього — це одна любов, лише предмет любові різний. Це неначе два потоки, що випливають з одного джерела. Тому Ісус Христос двічі дав Апостолам Св. Духа, а саме, коли дмухнув на них і під час Зелених свят; так само і ми отримуємо із Св. Духом подвійну любов (св. Авг.). Св. Дух посланий з неба на землю, щоб ми любили Бога, щоб ми любили ближнього (св. Гонорій).