Десять заповідей Божих дав Бог євреям на горі Синай.
Їх проголошення відбулося на 50-ий день після відходу євреїв із Єгипту. Проголошенню заповідей передували такі слова Бога: "Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі" (Вихід 20. 2). Бог зробив так, як робить монарх, котрий у вступі ставить своє ім'я і вказує титули, якщо видає якісь розпорядження, і робить це тому, щоб його слова мали більшу значимість (Мег.). Бог написав заповіді на двох таблицях, щоб підкреслити, що вони є лише роз'ясненням двох заповідей любові. Мойсей розбиває ці таблиці, а це значить, що Ісус Христос повинен ті заповіді вдосконалити. ЦІ десять заповідей називаємо "заповідями Божими", бо Бог є їх творцем; називають їх також "декалогом", тобто десятьма словами.
Церква, надані євреям десять Божих заповідей, модифікувала в християнському дусі.
Єврейський декалог охоплював спочатку такі заповіді: заповідь шанувати лише справжнього Бога, заборона шанувати образи і статуї, заборона зневажати ім'я Боже, наказ святкувати суботу, наказ шанувати родичів, заборона вбивати, чужоложити, красти, неправдиво свідчити і бажати чужих речей (Вихід 20,1-17). Св. Церква дещо змінила ці десять заповідей (але не зменшила ваги (сили) цих заповідей. Другу заповідь, котра стосується шанування образів, об'єднала з першою. Десяту Божу заповідь св. Церква розділила для того, щоб підняти гідність християнської жінки і щоб показати, що бажання дружини ближнього є дещо іншим, ніж бажання речей ближніх. Заповіді, що стосуються шанування родичів, Церква доповнила додатком: "аби тобі добре велося на землі". Св. Церква зробила це з огляду на слова св. Павла в листі до ефесян (6, 3). Наказ святкування суботи Церква змінила на наказ святкування неділі. Переконання євреїв, що на кожній таблиці Бог написав по 5 заповідей, не є безпідставними, якщо зважимо, що перші 5 заповідей єврейського декалогу стосуються Бога і Його заступників на землі, а решта заповідей стосується просто людини та її ближніх. Про це свідчить також та обставина, що Спаситель, відповівши багатому євангельському юнакові, починає перераховувати Божі заповіді від заборони вбивати (Мат. 18, 18), а св. Павло вважає останні 5 заповідей єврейського декалогу (відповідно останні б заповідей християнського декалогу) як такі, котрі об'єднуються в одне ціле (Рим. 13, 9).
І ми, християни, зобов'язані дотримуватися десяти Божих заповідей, бо їх вклав Бог в серце кожної людини, а Ісус Христос проголосив ще раз, удосконаливши їх.
Десять заповідей Божих стосуються і нас, християн (Соб. Трид. 6, Кан. 19). Бог вклав їх в серце кожної людини. А що це Боже світло затьмарилося в людині (через довготривалу зневагу звичаїв), тому Господь Бог роз'яснив його знову через законодавство на горі Синай (Рим. Кат.). На таблицях написане те, чого люди не хотіли читати у своїх серцях (св. Авг.). Божі заповіді повторює Ісус Христос в розмові у багатим юнаком (Мат. 19, 18) і додає, що прийшов не ліквідувати закон, а лише доповнити його (Мат. 5, 17). В нагорній проповіді Ісус Христос удосконалив багато заповідей декалогу, як, напр., другу (коли сказав, що кожна зайва обіцянка є гріхом), п'яту і восьму (коли заборонив ненависть і образу ближніх, коли наказав чинити добро своїм ворогам), а також шосту (забороняючи усяке грішне бажання) (Мат. 5).
Десять заповідей Божих чітко впорядковані.
Перші три заповіді охоплюють наші обов'язки щодо Бога; Бог, як наш найвищий владика, вимагає від нас для Себе в першій заповіді — поваги та вірності, в другій — шанування, в третій — служіння.
Четверта заповідь охоплює наші обов'язки щодо заступників Бога на землі, котрі одночасно є нашими найбільшими добродіями серед людей.
Подальші шість заповідей вказують нам на обов'язки щодо нас самих і щодо наших ближніх. П'ята заповідь зобов'язує охороняти життя, шоста — охороняти невинність, сьома — оберігає власність, восьма — честь, дев'ята і десята — родину та майно ближнього.
Хто дотримується всіх заповідей Божих, того Бог на землі обдаровує Своєю ласкою і дає Своє благословення, а після смерті — вічне спасіння.
В розмові з багатим юнаком Христос говорить, що дотримання Божих заповідей веде до спасіння (Мат. 19, 17). До неба можемо дійти лише через міст покори, який стоїть на десяти опорах (св. Вінк. Фер.). Та Бог так розпорядився, що те, що веде нас до спасіння, є причиною і нашого тимчасового щастя. "... благочестя на все корисне, бо має обітницю життя теперішнього й майбутнього" (І Тим. 4, 8-9). Хто дотримується заповідей Божих, той найдосконаліше пізнає Бога, отримує внутрішнє задоволення, здоров'я, майно і честь. "Твоїми заповідями я став розумний" (Пс. 118, 104). Справжня насолода — це не що інше, як приємне усвідомлення того, що наші вчинки узгоджуються з волею Бога. "Блажен чоловік..., що в Господа Законі замилування має... і все, що чинить він, йому вдається" (Пс. 1, 1-3). Той, хто дотримується Божих заповідей, переборює будь-які страждання і муки. На камені збудований дім його і не пошкодять йому ні зливи, ні дощі, ні бурі (Мат. 7, 25). Праведна людина схожа на дерево, посаджене над потоком (Пс. 1, 3). Ще за життя, на землі нагороджує Бог праведних людей, як це бачимо на прикладах Авраама, Йосифа, Давида; але ще більшою буде нагорода на небі, бо перевершить усі наші надії, буде безмірною і нескінченною (св. Золот.). А дотримується обітниці той, хто виконує обіцянку досконаліше, ніж ми сподівалися (св. Єр.).
Хто тяжко завинить, порушуючи хоча б одну з тих заповідей, на того чекає або тимчасове покарання або вічна кара.
Хто порушує заповіді, той схожий на рибу, спійману вудкою, або на поїзд, котрий зійшов із рейок. Звичайно тимчасові покарання за гріх такі: незадоволення, хвороби, втрата честі або майна, голод, тяжка смерть. Таких покарань зазнали мешканці Содому, блудний син, Авесалом, сини Іллі, Валтазар, цар Антіох, Юда. Той, хто не дотримується Божих заповідей, не може очікувати на Божу допомогу в нещасті. Про такого Ісус Христос говорить, що його дім збудований на піску, і як тільки почнеться буря, дощ або вітер, він завалиться (Мат. 7, 27). Громи і блискавиці на горі Синай символізували ті покарання, які чекають на тих, котрі порушують 10 заповідей Божих (Рим. Кат.). Хто тяжко провинився, порушивши хоча б одну заповідь, той загинув, хоча би він дотримувався інших заповідей. Він схожий на горобця, котрого піймали в сильце за одну лапку. Тому говорить св. Яків: "Бо хто ввесь Закон дотримає, а прогрішиться лише в одному, стає у всьому винуватий" (Як. 2, 10). Це тому, що всі заповіді являють собою єдність і так тісно між собою з'єднані, що одна без другої не можуть існувати (св. Золот.). Хто порушує хоча би одну заповідь, той грішить проти любові, від якої залежать всі заповіді (св. Авг.). Це подібне до ланцюга; або до моста — якщо з десяти підпор моста завалиться хоча б одна, вже неможливо перейти через міст. "Пекло повне засуджених, котрі дотримувались багатьох заповідей, і котрі засуджені тому, що не дотримувалися усіх" (Мег.).
Неважко дотримуватися заповідей Божих, тому що Бог допомагає кожній людині доброї волі.
Тому говорить Ісус Христос до своїх учнів: "Ярмо бо Моє любе, й тягар Мій легкий" (Мат. 11, ЗО). А св. Йоан говорить: "... заповіді його не тяжкі" (І Йоан 5, 3). Насправді цей тягар важкий, але Бог Сам Своєю ласкою допомагає нам нести його, коли Бога про це просимо. "Якщо тобі Бог наказує, то закликає робити те, що можеш, і просити про те, чого не можеш, відтак допомагає тобі, щоб ти міг" (св. Авг.). "Я можу все в тому, хто укріплює мене" (Филип. 4, 13). Слушно говорить св. Августин: "Якщо міг цей і той, чому не міг би ти, Августине?"
