ПИТАННЯ: «Чому Церква за аборт відлучає, а за умисне вбивство – ні?»

ВІДПОВІДЬ: Якщо ми звернемося до Кодексу канонічного права, то, дійсно, знайдемо канон 1398: «Той, хто робить аборт підлягає відлученню за заздалегідь винесеним судовим рішенням», тобто сам факт аборту автоматично веде до відлучення від Церкви. У той час, як відлучення не передбачається за такий злочин, як умисне вбивство.

Про причину цього Папа Іван Павло ІІ писав в енцикліці "Євангеліє життя»: «За допомогою такого суворого покарання Церква вказує на цей злочин як на один з найбільш тяжких і небезпечних, заохочуючи злочинця ревно шукати шляхи покаяння. Бо в Церкві кара відлучення накладається для того, щоб винний міг цілком усвідомити серйозність скоєного гріха і щоб потім привести його до остаточного покаяння і розкаяння (62).

Всім відомо, що умисне вбивство - це зло, переслідуване державним законом. Інша  справа з абортом. Католику відомо, що аборт - це вбивство, зло, і тут не може бути різночитань. Але в багатьох державах він не вважається злом, мало того, держава навіть надає допомогу в його вчиненні, фінансуючи операцію. Цей факт може призвести до плутанини в поняттях, до невірного сприйняття аборту. Що, загалом, і сталося: у свідомості багатьох те, що дозволяє держава, не є злом чи є не таким вже тяжким злом.

У 1978 році італійські єпископи оприлюднили особливий документ на цю тему, в якому стверджується: «Розсудлива людина не може не усвідомлювати, що аборт - це навмисне вбивство, оскільки дитина абсолютно беззахисна, караюче втручання Церкви направлене на захист того, хто народжується, тим більше, що держава, в деяких випадках, як у нас, більше не розглядає аборт як вбивство, в той час як продовжує вважати вбивство злочином ».

В Італії щорічно відбуваються 700-800 вбивств. А з абортом пов'язані зовсім інші цифри: 130000 на рік.

Складні питання. Як відрізнити смертний гріх від повсякденного?

Питання: Як відрізнити смертний гріх від повсякденного гріха?

Відповідь: «Смертний гріх, – вчить Катехизм Католицької Церкви, – руйнує любов у людському серці тяжким порушенням Закону Божого; він відвертає людину від Бога, Який є його кінцевою метою і його блаженством, примушуючи віддати перевагу над Богом якомусь добру значно нижчому, аніж Бог. Повсякденний гріх зберігає любов, хоча він її ображає і ранить». Тому, коли смертний гріх чинить охрещений, то благодать Божу може повернути тільки за допомогою Таїнства Примирення. І хоча вірний покликаний часто приступати до цього Таїнства, навіть якщо має тільки повсякденні гріхи, сповідування смертних гріхів є обов'язковим для того, щоб примиритися з Богом в Таїнстві Покаяння і отримати можливість приступати до Святого Причастя. Ось чому необхідно знати, що саме об'єктивно слід зараховувати до смертних гріхів, які роблять неможливим Причастя Святими Христовими Тайнами.

Гріх є смертним за трьох одночасних умов: по-перше, він стосується серйозної матерії, по-друге, він відбувається з повним усвідомленням і з повною згодою волі.

Це усвідомлення і згода залежать від стану кожної окремої людини і стосуються кожного окремого випадку. Тому ми зупинимося на тому, що означає «серйозна матерія».

Якщо ми звернемося до Десяти Заповідей, то серед гріхів, які завжди стосуються серйозної матерії, можна назвати такі:

Тяжкі гріхи проти першої заповіді: відкидання Бога, поклоніння сатані, звернення до чаклунів, серйозні форми марновірства, гріхи проти богословських чеснот – єресь, відступництво, неприйняття істин віри, відчай щодо спасіння і, навпаки, самовпевненість щодо спасіння, ненависть до Бога і ближнього, умисне зло у ставленні до ближнього, а також завзята відмова від молитви.

Тяжкі гріхи проти другої заповіді: богохульство, порушення клятви, порушення обітниць.

Гріхи проти третьої заповіді – це неучасть у Святій Літургії у недільні дні та в установлені Церквою свята; до тяжких гріхів супроти третьої заповіді належить також прийняття Причастя, коли на совісті є ще не висповідані смертні гріхи.

Гріхи проти п'ятої заповіді: вбивство, самогубство, аборт, евтаназія, використання наркотиків, пияцтво, бійки.

Тяжкими є гріхи проти шостої заповіді, такі як автоеротизм, блуд, дошлюбні стосунки, гомосексуальні зв'язки, контрацепція у подружжі, перелюб, сексуальне насильство, педофілія і ін.

Часто ми маємо справу з тяжким гріхом навіть, коли йдеться про матерію, яка в інших випадках є «легкою». Наприклад, четверта заповідь наказує шанувати матір і батька. Звичайно, в сім'ї можуть бути різні словесні перепалки і розбрат, непослух, – і тоді йдеться про повсякденний гріх. Але якщо йдеться про тяжкі конфлікти – про нехтування гідності своїх рідних, – то це смертний гріх. Порушення четвертої заповіді включає в себе і гріхи словесні, прокльони, плітки, що завдають шкоди честі нашого ближнього. Серед словесних гріхів потрібно розрізняти такі, які не зневажають гідності ближнього, – і тоді ми чинимо повсякденний гріх, – і такі, які завдають серйозної шкоди честі та доброму імені ближнього. У цьому випадку відбувається смертний гріх.

Або, наприклад, сьома заповідь – «не вкради». І тут потрібно розрізняти між вкраденим пакетиком льодяників (що, звичайно, є крадіжкою, гріхом) і значною сумою грошей.

Восьма заповідь наказує не брехати. Очевидно, що коли йдеться про наклеп або про неправдиве свідчення в суді, ми завжди маємо справу з тяжким гріхом. Якщо ж йдеться про неправду, сказану в цілях самозахисту або щоб не порушувати миру в сім'ї, ми не виходимо за межі повсякденного гріха, який, звісно, в будь-якому випадку залишається гріхом, і християнин, який прагне до духовної досконалості, покликаний каятися в ньому на сповіді.

Смертним гріхом проти дев'ятої заповіді: «не бажай дружини ближнього твого», – можуть бути інші гріхи проти цнотливості, окрім перерахованих вище. Коли ми плануємо вступити в гріховний зв'язок (навіть якщо потім ми ці плани не реалізуємо), ми чинимо смертний гріх. Адже Ісус сказав: «Кожен, хто дивиться з пожадливістю, той уже вчинив перелюб». Так само, смертними гріхами є використання порнографії або гріхи проти цнотливості вчинені через інтернет. У той час як нечистий помисел, на якому ми не затримуємося, навіть якщо нам його не вдається відразу подолати, залишається повсякденним гріхом.

У цю заповідь включені також гріхи нескромності в погляді, в словах. Зазвичай, тут йдеться про «легку матерію» і повсякденний гріх, але легка матерія в цих випадках з легкістю може стати тяжкою. Тому так важливо говорити на сповіді про всі гріхи, якої би важкості вони не були, і питати поради у священика.

Десяту заповідь – «не бажай майна ближнього твого» – ми порушуємо, плануючи привласнити собі чуже. А тяжкість гріха, як ми говорили вище, залежить від того, що саме плануємо привласнити.

Підіб'ємо підсумок: є гріхи об'єктивно тяжкі, коли йдеться про тяжку матерію. І є гріхи, тяжкість яких залежить від того, яких збитків ми завдаємо матеріальному або духовному благу ближнього.

Звичайно, у «каталозі» перерахованих гріхів не варто бачити лише якусь «моралістську» картину. Нагадаємо із Катехизму Католицької Церкви, що за своєю суттю є смертним і буденним гріхом.

Смертний гріх руйнує любов у людському серці тяжким порушенням Закону Божого; він відвертає людину від Бога, Який є його кінцевою метою і його блаженством, примушуючи віддати перевагу над Богом чомусь іншому, що є значно нижче, аніж Бог.

Повсякденний гріх зберігає любов, хоча він її ображає і ранить. Щоб гріх був смертним, потрібні одночасно три умови: «смертний гріх – це той, який стосується серйозної матерії і, крім того, здійснений з повним усвідомленням і з повною згодою». Смертний гріх вимагає повного усвідомлення і повної згоди. Він передбачає знання гріховності дії, того, що вона суперечить Закону Божому. Він передбачає також згоду, вільний, тобто свідомий, особистий вибір. Жорстокість серця не зменшує, а збільшує вольовий характер гріха. Мимовільність гріха може послабити або навіть звільнити від тяжкої провини. Але ніхто не має права залишатися в незнанні принципів морального закону, вписаних у совість кожної людини.

Чуттєві імпульси, пристрасті також можуть зменшити вольовий і вільний характер поганого вчинку, так само, як і тиск ззовні або патологічні розлади. Гріх зі злого наміру, за вільним вибором зла – найтяжчий. Смертний гріх – це настільки ж радикальна можливість людської свободи, як сама любов. Він тягне за собою втрату любові та позбавлення освячуючої благодаті, тобто стану благодаті. Якщо він не спокутуваний каяттям і прощенням Божим, його наслідком є виключення з Царства Христа і вічна смерть у пеклі, бо наша свобода ладна вибирати назавжди і безповоротно. Проте, якщо ми можемо судити, що той чи інший вчинок сам собою є тяжким гріхом, ми повинні довірити суд над людьми правосуддю і милосердю Божому.

Ми здійснюємо повсякденний гріх, коли не дотримуємося заходів, до яких нас зобов’язує моральний закон щодо легкої матерії, або коли не підкоряємося моральному закону щодо серйозної матерії, але не зовсім свідомо чи без повної згоди. Повсякденний гріх послаблює любов; він є виявом беззаконної прихильності до створених дібр; він перешкоджає просуванню душі до доброчесного життя і до вчинення морального добра; він заслуговує тимчасового покарання. Повсякденний гріх, свідомо скоєний, а ще й без каяття, потроху штовхає нас до гріха смертного. І все-таки повсякденний гріх не налаштовує нас проти Божественної волі і дружби; він не розриває союзу з Богом. Його можна виправити людськими силами за допомогою Божої благодаті. Він не позбавляє освячуючої благодаті, дружби з Богом, любові та, відповідно, вічного блаженства, і не перешкоджає нам приступати до Святого Причастя.

На закінчення нагадаємо слова Блаженного Августина: «Людина не може, будучи у плоті, уникнути всіх гріхів, принаймні – легких. Але ці гріхи, які ми називаємо легкими, не можна вважати нешкідливими: якщо ти сприймаєш їх як нешкідливі, зважуючи їх, тремти, їх підраховуючи. Безліч легких предметів має велику вагу; безліч крапель наповнює річку; безліч зерен становить купу. Яка тоді наша надія? Перш за все, сповідь...».

КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ