Миролюбним (поступливим) є той, хто з любові до Бога охоче приносить жертву, щоб порозумітися з ближніми.
Авраам удовольнився гіршою землею, аби лише порозумітися із слугами Лота (Буття 13). Св. Франц Салезій знайшов собі кімнату в одному готелі над Тібором. Несправедливо вигнаний з нього, охоче пішов, шукаючи собі інше помешкання. Вночі страшна злива, знищила готель. Спокій — велике благо людини. Ангели в ніч народження Христа бажали людям спокою (Лук. 2, 14). Правдивий спокій обіцяє Спаситель Апостолам (Йоан 14, 27) і вітає їх, бажаючи спокою: "Мир вам" (Йоан 20, 26). Усі блага світу не втішать нас, якщо нема спокою; бо без спокою не можемо тими благами скористатися (св. Григ. В.). Миролюбні люди стають подібними до Бога. Бог є Богом миру, а не Богом незгоди (І Кор. 14, 33). Бог є Господом миру (II Сол. З, 16). Пророки провіщали прихід Спасителя як прихід "князя миру" (Іс. 9, 5).
Миролюбні люди користуються особливою опікою Бога і отримують стократну нагороду за все, від чого відреклися заради спокою.
Ісус Христос говорить: "Блаженні Миротворці, бо вони синами Божими назвуться" (Мат. 5, 9).
Розбійники напали не на Авраама, а на сварливого Лота. Св. Франца Сале-зія і св. Ігнатія Лойолу врятувала від усяких нещасть їхня поступливість. За те, що відрікаємося від чогось заради спокою, винагородить нас Бог стократно. Ісус Христос обіцяє стократну нагороду в цьому і в майбутньому житті за все, чого зречемося задля Нього (Мар. 10, 29). Згадаймо, яким багатим став поступливий Авраам. Краще солом'яна згода, ніж золота незгода.
Людина повинна бути готовою витерпіти будь-що для збереження спокою і згоди; вона повинна також сама, якщо це можливо, уникати всього, що могло б викликати незгоду.
Таке велике благо, як згода, вартує того, щоб окупити його малою жертвою.
Тому треба вміти терпіти задля згоди. "Носіте тягарі один одного" (Гал. 6, 2). Треба намагатися уникати всього, що могло б зруйнувати порозуміння. Зокрема, не треба чинити опір без вагомих причин. Це стосується перш за все сімейного життя. Члени сім'ї повинні бути подібними до очей, котрі завжди разом повертаються в один бік (св. Вінк. Фер.). Лише вдвох можна сваритися; коли ти поступишся, сварки не буде. Поступається той, хто мудріший (хіба що високі ідеї забороняють поступитись).
Однак, не можна задля порозуміння занедбувати справи, які Бог наказує робити, або робити те, що Бог забороняє.
Такої згоди Бог не хоче, тому Спаситель говорить: "Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч" (Мат. 10, 34). Є люди, з котрими неможливо жити у злагоді, хіба що підтакувати їм у їхньому гніві, а така злагода недозволена (св. Тома з Акв.). З такими людьми треба здобувати порозуміння мечем правди.
 

Гнівливим є той, хто обурюється усім, що йому не подобається, хто здатний помститися.
Гнівливий втрачає людські якості, а набуває якостей дикого звіра (св. Вас). Гнівливий завжди носить гнів зі собою; він схожий на змію, котра носить зі собою отруту. Гнівливі люди часто шукають причину свого гніву в інших людях; та досвід показує, що вони гніваються не раз навіть тоді, коли лишаються самі (напр., під час роботи). — "Справедливим гнівом" найчастіше називаємо ревність у захисті Божої честі. Саме так справедливо гнівався Христос, коли виганяв із храму купців (Йоан 2); так гнівався і Мойсей, коли, спускаючись із гори, побачив, що ізраїльтяни вшановують золотого тільця (Вихід 32). Такий гнів щодо своїх синів повинен був проявити Ілля (св. Григ. В.). Справедливий гнів не є власне гнівом, бо він є дитям любові, тобто терплячим, як любов, добросердним без засліплення і ненависті (св. Франц Сал.). Справедливий гнів є дозволом.
Гнівливий завдає шкоди своєму здоров'ю, втрачає розум, здатність до розумних учинків, повагу в людей, ризикує втратити спасіння.
Гнівливий є нерозумним, бо карає себе за чужі помилки. Гнів знесилює людину і вкорочує їй життя. Заздрість і гнів укорочують життя (Сир. ЗО, 26). Гнів затьмарює розум. Як дим затьмарює зір, так гнів — розум (Арістотель). Гнівливому будь-яке зло видається більшим, аніж воно є насправді (Плутарх). Гнівливий знайде щось зле навіть у ласкавих словах. "Ніщо так не схоже на божевілля, як гнів" (Ціцерон). Тому св. Франц Салезій молиться за гнівливого: "Господи, прости йому, бо не знає, що робить". Коли гнів заволодіє розумом, людина перетворюється у звіра (св. Вас). Не дивно, що у гніві людина легко допускає несправедливість. Гнів людини правди Божої не чинить (Як. 1, 20). Гнівливу людину перестають поважати ближні, її обминають, як недоброго пса. З такою людиною важко по-справжньому заприятелювати. "З гнівливим не дружися, з гарячим не заводься" (Прип. 22, 24). Розум у поєднанні з гнівом породжує боязнь, а не любов (св. Франц Сал.). Гнівливий наражається на вічний осуд, бо позбавляє себе ласки. "Дух Божий не мешкає там, де є гнів" (св. Золот.) тому що гнів позбавляє серце спокою (тобто замикає оселю перед Св, Духом) (св. Григ. В.). Христос погрожує: "...кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові" (Мат. 5, 22). Коли Бог обіцяв небо покірним і доброзичливим, то гордовитим і гнівливим залишається лише пекло. Гнівливий уже тут, на землі, носить у собі пекло, а саме — постійний неспокій.
Переборювати в собі гнів ми можемо, перш за все, таким чином: якщо ми розгнівані, то не повинні нічого ні говорити, ні робити, а якщо це можливо, відразу повинні помолитися. Якщо когось в гніві образимо, то необхідно негайно цю людину перепросити.
Нехай кожна людина лінується багато говорити і лінується гніватися (Як. 1, 19). Мовчання — це акт терпеливості, завдяки якому здобуваємо перемогу (св. Клим.). Молитва проганяє гнів. Ми в гніві повинні наслідувати Апостолів, котрі під час бурі шукали захисту в Ісуса — тоді Бог угамує приступ гніву і настане тиша (св. Франц Сал.). Святі у таких випадках радили відмовляти "Богородице Діво" — таким чином відганяємо диявола, котрий нас спокушає. Або звикай говорити "Слава Отцю І Сину" і т. д. Не лінуйся відразу помо-литися. Якщо, розгнівані, ми когось образили, то повинні негайно ввічливо вибачитися (св. Франц Сал.). Апостол нагадує: "Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом" (Еф. 4, 26). Якщо відразу не порозуміємося з ображеним, то образа може перерости в довготривалу неприязнь. Учімося у св. Івана Милостивого, патріарха Олександрійського, котрий умів мирити найзапальніші уми. Краще жити зовсім без гніву, ніж гніватися розумно і помірковано (св. Франц Сал.).

Щедрим називаємо того, хто, люблячи Бога, охоче готовий допомогти своєю власністю, своїм майном потребуючому ближньому.
Той, хто допомагає потребуючому тільки для того, щоб його хвалили люди, не є щедрим, бо він допомагає не з любові до Бога. Щедрим може бути не тільки багатий, але й убогий. Про щедрість людини судять не по тому, багато чи мало вона офірувала потребуючому, а по тому, з яким наміром і як вона це зробила. Щоб оцінити, великим чи малим був дар, треба знати, чи він був зроблений з добрим наміром і щиро. Щедрий подібний до милосердного Бога. "Чинячи милосердя, стаєте подібними до Бога, Отця вашого, про якого говоримо, що є Милосердям" (св. Золот.). "Той, хто щедрий до інших, наслідує небесного Отця" (св. Кипр.).
Своєю щедрістю здобуваємо прощення гріхів, дочасне благословення і вічну нагороду, а також вислухання молитов і приязнь ближніх.
Щедру людину люблять так само, як сонце, яке дарує нам тепло своїх променів. Христос спонукає нас бути щедрими, кажучи: все, що ми зробили для вбогих, зробили для Нього.

Скупим є той, хто занадто упадає за грошима і майном, і не хоче поділитися з убогим своїм добром.
Дуже добре бути ощадливим, дбати про забезпечення себе і своєї сім'ї на випадок хвороби і на час старості. Однак, не треба бути надмірно ласим на гроші і майно, тобто не треба намагатися накопичувати більше, ніж потрібно нам і нашій сім'ї. Скупість проявляється, перш за все, в тому, що людина ніколи не задоволена тим, що має, і хоче мати ще більше. Скупим називаємо не лише того, хто намагається накопичити якомога більше добра, але також і того, хто не хоче поділитися з потребуючим надлишками своєї власності. Скупі зустрічаються не тільки серед багатих, але й серед убогих. Серед багатих можемо знайти гроші без скупості, а серед убогих — скупість без грошей (св. Авг.). Скупий є ідолопоклонником (Еф. 5, 5), бо його богом є гроші. Тому кумиру — грошам — він жертвує усі свої тривоги і думки, усі прагнення і дії, і, навіть, душу і спасіння (Терт.). Гроші І майно для скупого є не засобом для забезпечення свого життя та досягнення спасіння, а остаточною метою. Скупий обожнює гроші так, як обожнювала євреї золотого тільця. "Великим є гріх, котрий робить нас залежними від речей, створених для наших потреб" (св. Франц Сал.). Ти повинен панувати над грішми, а не служити їм (Сенека). Пам'ятай про те, щоб гроші були для тебе лише засобом для добродійства.
Скупий завжди незадоволенні, він легко грішить, ні в що, крім грошей, не вірить; він жорстокий у ставленні до себе самого і до ближніх; колись він буде вічно нещасним.
Скупість — джерело зла (І Тим. 6, 10). "... ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель" (І Тим.6, 9). Скупий втрачає внутрішній спокій, він живе у постійній тривозі за своє майно. Заради грошей скнара готовий згрішити, і навіть продати свою душу (Сир. 10, 10). Задля грошей Юда зрадив свого Господа і Учителя. Грошолюбство і пожадливість були причиною багатьох воєн, мільйони людей загинули, поклоняючись цьому ідолу. Скнара втрачає віру. "Найбільше зло, причиною якого є скупість, — втрата віри" (св. Лев В.). Постійно зайнятий думками про тимчасові справи, . скупий не має часу подумати про вічність. Не можна одночасно служити Богові і грошам (Лук. 16, 13). Скнара стає жорстоким щодо себе самого, тому що відмовляє собі у найнеобхіднішому. Скупий не наїсться досита, лише бідує (Сир. 14, 9). Скупі схожі на волів, які звозять снопи збіжжя до стодоли, а самі їдять солому (св. Авг.). Караюча Божа справедливість чинить помсту скупому строгим постом за сльози убогих (св. Амвр.). Скнара не раз потрапляє в нужду. Скупий є жорстоким і щодо ближніх. Він не співчуває стражденним, не допомагає убогим (св. Інок.). Скупий лише прагне брати від кожного. Скупий нагромаджує для інших, котрі згодом розтринькують його добро (Сир. 14, 4). Скупого усі ненавидять. Скнару чекає вічний суд; це випливає зі слів Ісуса Христа, які Він скаже в день суду тим, хто стоїть ліворуч (Мат. 25). Скупі не успадкують Божого Царства (І Кор. 6, 10). Зважмо також на такі слова Спасителя: "Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство" (Мат. 19, 24). — Скупість не приносить скнарі жодної користі. Із усіх багатств не залишається скупому після смерті нічого, крім покривала, маленького дерев'яного домика і ями в землі на домовину; своє майно повинен залишити зраділим спадкоємцям, котрі глузують з його ощадливості (Пс. 49, 11 і сл.). Всі зусилля скупого — це павутиння: тяжко воно сплітається, але легко його знищити (св. Бонав).
Якщо хочете перемогти в собі скупість, навчіться давати милостиню. Також добре часто роздумувати над убозтвом Христа І суєтністю земних благ. Хочете перестати бути скупими — станьте щедрими. Скупий повинен навчитися давати милостиню (св. Франц Сал.).
Що ж краще може вилікувати нашу скупість, аніж убозтво Божого Сина? (св. Авг.). Подумай, скнаро, над тим, що Господь твій і Бог, котрий зійшов із неба на землю, не хотів володіти жодним багатством, за яким ти упадаєш; що полюбив убозтво і тому обрав собі матір'ю убогу дівицю, а не могутню царицю; що не з'явився на світ у світлиці, а в стаєнці; що проповідниками свого вчення обрав не знаменитих мужів, а убогих рибалок. Чи ж буде бідна людина охоче прагнути того, чим знехтував Господь усіх створених речей? (Людв. Гран.). Зваж також, що у хвилину смерті змушені будемо залишити усі земні багатства. Ми нічого не принесли на цей світ, і нічого не можемо забрати з нього (І Тим. 6, 7). Не забувай, що у хвилину смерті залишиш все, і що твоє добро, можливо, потрапить у руки злих людей, котрі використають його з недобрими намірами, чим накличуть на себе вічний осуд (св. Франц Сал.).
Найкращий засіб проти хвороби скупості — щоденна думка про смерть (св. Авг.). Отже, замість грошей, прагни здобути якнайбільше доброчесностей (І Тим. 6, 11). Не земні блага, а доброчесності є справжнім багатством; це саме те добро, котре не викопають і не вкрадуть злодії, не знищить іржа (св. Берн.). Багатство минає, доброчесність лишається.

Невибагливим (поміркованим) є той, хто лише стільки їсть і п'є, скільки йому потрібно, а під час споживання їжі не є ані занадто ласим, ані занадто вимогливим.
Поміркований споживає стільки їжі і напоїв, скільки йому необхідно для підтримки життєздатності організму (св. Тома з Акв.). Невибагливий споживає харчі, як ліки (св. Авг.), їсть те, що йому подадуть (Лу. 10, 8). Голод — це найкращий кухар (Сократ). Невибагливий зацікавлений, передусім, у тому, щоб їжа була нешкідливою для здоров'я і давала силу для праці.
Хтось може їсти багато і при цьому бути поміркованим у їжі; інший, навпаки, може їсти набагато менше і бути непоміркованим. Чому?
Поміркованість у їжі підтримує наше здоров'я, продовжує життя, зміцнює сили душі, прокладає шлях до багатьох доброчесностей і до вічного спасіння.
Невибагливість корисна для тіла і для душі, веде до багатьох доброчесностей. Зберігай поміркованість в їжі та питті, і ніколи не будеш хворіти та доживеш до старості. В цьому житті ми лише подорожні. А подорожньому легше іти, коли він не перевантажений непотрібними речами; ми легше потрапимо на небо, якщо візьмемо з цього світу стільки речей, скільки нам необхідно, щоб відбулася наша подорож (св. Берн.).
Швидше досягаємо поміркованості, коли ретельно розмірковуємо над правдами нашої св. релігії.
Є також їжа духовна, і той, хто її полюбить, не буде так ласо прагнути їжі тілесної. Люди, котрі слухали проповіді Ісуса Христа, забували про їжу. Ісус Христос говорить: "Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих" (Мат. 4, 4). Піднімімо очі до неба, щоб земля не спокушала нас своїми ласощами (св. Кипр.). Пригадуймо часто нужду, яку змушені переносити убогі, а також убозтво, яке добровільно терпів Ісус Христос. Скільки ж є на світі нужденних, котрі вважали б себе щасливими, якби могли хлібом та водою заспокоїти голод і спрагу! Той, що своєю присутністю живить Ангелів, страждав від голоду задля тебе. Ти мусиш знайти в собі сили бути поміркованим задля себе самого (Люд. Гран.).

Непоміркованим є той, хто їсть і п'є набагато більше, ніж це потрібно для організму, а також той, хто під час їди є занадто ласим або занадто вибагливим.
Непоміркованість виявляється перш за все як обжерливість (напр., як у євангельського багатія), пияцтво (як у Валтазара), ненаситність (як у Ісава), жадібність (напр., як у євреїв у пустелі, коли вони побивалися за м'ясом, яке мали в Єгипті) (Вихід 16, 3). До останнього гріха належить також слабість (уподобання) до ласощів. Ненаситний постійно зловживає їжею і схожий на хижого птаха, який, побачивши здобич, відразу кидається на неї. Якою ж нерозумною є людина, котра відгодовує себе для хробаків, які колись зжеруть її в гробі. Непоміркованість завдає великої шкоди. Врахуй, що прагнення поласувати забороненим плодом призвело до смерті усього роду людського (Люд. Гран.).
Непоміркований завдає шкоди своєму здоров'ю, втрачає душевні сили, людську повагу, маєток, умирає нещасним і зазнає вічного осуду.
Непоміркованість руйнує наше здоров'я. "Не один їсть, аби швидше вмерти" (Лев XIII). Той, хто забагато їсть і п'є, завдає шкоди своєму тілу і своїй душі. Наслідком обжерливості та пияцтва є різні хвороби; не один пияк божеволіє і закінчує своє життя у лікарні для божевільних. Непоміркованість стала причиною смерті багатьох людей. Що забагато, те нездорово. Непоміркованість згубно впливає і на здоров'я потомства. Доведено, що майже половина дітей — ідіотів мали батьків — пияків. Непоміркованість послаблює сили духа. Пияцтво затьмарює розум так само, як темрява — сонячне світло (св. Ніль). Непоміркований не може піднести свій дух до Бога, як ситий птах не може піднятися вгору (св. Іван Клим.). Непоміркованість послаблює волю; саме тому така людина не в змозі протистояти спокусі і скоює тяжкий гріх. Непоміркований втрачає свою гідність і шану. Так сталося з Ноєм, котрий забагато випив і лежав оголений (Буття 9). Непоміркований втрачає і маєток. Пияк розтринькує гроші, за один день позбувається місячного заробітку (св. Амвр.). Пияцтво робить його непрацездатним на довгий час. Робітник, котрий зловживає алкоголем, ніколи не стане багатим (Сир. 19, 1). Непоміркованість стає причиною непристойної поведінки і призводить до безбожності. Непоміркований програє гроші, проклинає, свариться, говорить неправду, забуває молитися, не йде в неділю на Богослужения, стає скупим, робить борги і не сплачує їх, його поведінка призводить до незгоди у сім'ї. Згадаймо Ірода, котрий наказав відрубати голову Івану Хрестителю (Мар. 6), Валтазара, який, сп'янівши, поглумився над святим посудом (Дан. 5), євангельського багатія, котрий пошкодував окрайця хліба бідному Лазареві (Лук. 16). Як олія збільшує вогонь, так непоміркованість сприяє нечистоті. Нечистота тісно зв'язана з пияцтвом (св. Єр.). Остерігаймося непоміркованості, щоб не потрапити у нечистоту (св. Авг.). Непоміркований стає безбожником; він зовсім не думає про останню мету, не може зрозуміти релігійного вчення. Тілесна людина не може зрозуміти речей Духа Божого (І Кор. 2, 14). Вибагливі люди, а особливо пияки, найчастіше вмирають раптово, тому нагадує нам Спаситель: "Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той день не впав на вас зненацька" (Лук. 21, 32). Правду говорить приказка: яке життя, така й смерть. П'яному Олоферну відрубано глову (Юдит 13), Валтазара вночі вбито у власному ліжку (Дан. 5). Не один пияк топиться, замерзає в снігу, падає з воза і знаходить смерть під колесами; не один ласолюб давиться під час їжі. Але найбільшим нещастям для непоміркованого є те, що він умирає без каяття і без прийняття св. Тайн. Розпусники навертаються часто, пияки — дуже рідко (а якщо навертаються, то на дуже короткий час). Багато священиків засвідчують це. Непоміркованого чекає вічний суд. Євангельський багач потрапив до пекла (Лук. 16). Христос виразно говорить: "Горе вам, що ситі нині" (Лук. 6, 25). Пияки не досягнуть Царства небесного (І Кор. 6, 10). "Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління" (Гал. 6, 8). Згадай про вогонь, і переможеш себе (св. Єр.). Отже, візьми собі за правило завжди молитися перед споживанням їжі і після нього (найкращий засіб проти захланності), не бути вибагливим у їжі, врешті, не їсти багато.

Чистим є той, хто оберігає тіло і дух від усього, що ображає невинність.
Св. Алойзій утікав, лише почувши непристойне слово; так само робили й інші Святі. Не один ладен був віддати своє життя і майно, аби лише не порушити чистоти, як це зробив Йосиф у Єгипті, св. Агнішка, св. Лукія, св. Урсула, св. Агата і інші. Чистота — чеснота Божого походження, бо Бог приніс її з неба на землю (св. Амвр.). Невинні, непорочні люди схожі на лілеї (Пісня піс. 2, 1). Як лілея наповнює приємним ароматом увесь дім, так і невинна людина своїм добрим прикладом оздоровлююче діє на оточуючих.
Люди, котрі ведуть праведне життя, схожі на св. Ангелів і надзвичайно приємні Богові.
Непорочні є Ангелами в людській подобі (св. Вас). Чистота — це ангельська чеснота, завдяки котрій людина уподібнюється Ангелам (св. Золот.). Праведні люди створюють ангельську родину, котру Ісус Христос започаткував на землі, щоб Ангели прославляли і величали Його не лише на небі, але й на землі (св. Єр.). Праведні душі перевищують Ангелів, бо вони змушені боротися з власним тілом, — Ангели позбавлені подібної боротьби. Як свідчать життєписи багатьох Святих, Ангели охоче приятелюють із непорочними людьми, доводячи, що вважають їх рівними собі. Непорочна людина є надзвичайно приємною Богові. Ісус Христос найбільше любив чисті душі. Пречисту Діву обрав собі матір'ю, ангельської чистоти Йосифа — опікуном, Івана Хрестителя з моменту народження було освячено попередником (предтечею) Спасителя; невинного Йоанна Апостола Ісус любив більше від інших і під час Тайної вечері дозволив йому відпочити на Своїх грудях. Свідками Його смерті на хресті були дві чисті душі. Також Христос уподобав собі малих дітей за їх чистоту і невинність (Увергер). Хто любить чистоту серця, той буде мати приятелем Небесного царя (Прип. 22,11). Чисту душу Бог називає "сестрою", "приятелькою", "нареченою" (Пісня піс. 4, 6-8). Кожна чиста душа — це цариця, бо є подружена з Богом, Царем всіх царів (св. Амвр.).
Чисті люди користуються особливою шаною у ближніх. Ще в іновірців праведність була у великій шані. У великій пошані були у римлян жрекині — весталки, котрі зобов'язувалися не виходити заміж протягом своєї тридцятилітньої служби в храмі. Коли вони з'являлися на вулиці, їм віддавали особливу шану; якщо ж вони випадково зустрічали злочинця, котрого вели на страту, то останнього відразу звільняли. Чи ж повинні ми, християни, легкодумно ставитися до дівчат, котрі відреклися від шлюбного життя задля вищої мети? (св. Амвр.).
Праведна людина краще пізнає Бога, має сильну волю, великий спокій душі, а на небі може сподіватися особливої нагороди.
Чистота серця — це здоров'я духу (св. Берн.). Чисті люди мають ясний розум, вони краще пізнають Бога. Саме їх стосуються слова Ісуса Христа: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" (Мат. 5, 8).
Чистота духу, внутрішня краса і ангельська свобода творять учених і вчителів, філософів і богословів, а також всебічно освічених людей (св. Авг.). Бездоганна чистота стала причиною того, що Йоан Євангеліст зумів так глибоко зрозуміти таємниці релігії.
Чистота надає душам особливої відваги (св. Амвр.). Прикладом такої відваги є мужність слабкої жінки Юдити, котра під час облоги Ветулії прокралася у ворожий табір і стяла голову Олоферну.
Чисті люди легко виробляють у собі й інші чесноти. Чиста людина є щасливою вже на землі. Чистота містить у собі насолоду, є запорукою здорового тіла (св. Ізид.). Хто веде праведне життя, вже на цьому світі досягнув слави воскресіння (св. Капр.). Чистота — це прообраз вічної нетлінності тіл (св. Авг.). Чистота усьому людському тілу надає принадної краси (св. Єфр.). Непорочні люди відрізняються від оточуючих здоровим виглядом, вони доживають до глибокої старості. Коли ж така людина вмре передчасно, то, без сумніву, Бог допускає це з певною метою, а саме: щоб злоба грішників, серед котрих живе праведна людина, не перешкодила її розсудливості (Прем. 4, 11). Зрештою, досить довго жив той, хто жив добре. Праведну людину Бог відзначить колись на небі. Чисті душі будуть знаходитися на небі дуже близько від Бога; будуть стояти біля Агнця і йти за Агнцем, куди би Він не пішов. Вони будуть співати пісню, якої не зможуть співати інші Святі (Одкр. 14, 1-5). Бог увінчає на небі чисті душі (Пісня піс. 4, 8), тобто нагородить їх особливою славою порівняно з іншими Святими. Вічно радіє чистий рід із вінцем перемоги (Прем. 4, 2). "Чисті душі є повірницями Бога, бо Бог об'являє їм свої таємниці" (св. Тома Віл.). Часто дівичий стан називаємо "шлюбом з Богом" або "заручинами з Богом", бо чисті душі близькі Богові (Терт.). Бог завжди охоче вислухає молитви чистих душ. Як цариця Естер досягла усього, бо була відданою своєму чоловікові, так і небесний Наречений радо виконає будь-які прохання чистих душ.
Кожна людина строго зобов'язана вести непорочне життя аж до шлюбу.
Так наказує шоста Божа заповідь. У євреїв каменовано кожного, хто виступив проти чистоти (Второзак. 22, 21). Римляни живцем закопували своїх весталок, котрі сплямили чистоту. Отже, бачимо, що ще іновірці та євреї справедливо карали за порушення чистоти.
Для того, щоб зберегти в собі чистоту, необхідні, перш за все, поміркованість, часте приймання св. Тайн, уміння володіти собою, молитва до Матері Божої, роздумування над релігійними правдами, зокрема над всюдиприсутністю Бога. Треба також уникати непристойних товариств і надто вільної поведінки з особами іншої статі.
Найважче християнинові зберегти свою чистоту (св. Авг.). Давні греки, крім інших богів шанували також богиню — дівчину Мінерву, котру зображали завжди у шоломі, зі щитом і списом. Це повинно було означати, що тяжко зберегти чистоту без боротьби (св. Єр.). Учителі Церкви називають чистоту мучеництвом- Це мучеництво безкровне, однак тяжче від кривавого. Криваве мучеництво триває лише кілька хвилин і відразу здобуває собі славу неба; а для збереження чистоти необхідна постійна боротьба, котра триває все життя. Щоб зберегти чистоту, необхідно вчитися володіти собою, переборювати в собі цікавість і балакучість. Балакучу особу не можна вважати чистою (св. Авг.). Через очі входить смерть до душі (Єр. 9, 20).
Піст також допомагає зберегти чистоту. Треба бути поміркованим, бо непоміркований швидше втрачає невинність, осягнену при Хрещенні (згадаймо, як Ісав утратив право первородства) (св.Єфр.). Де непоміркованість, там нечистота (св. Амвр.). Не зловживайте алкоголем, бо в ньому розпуста (Еф. 5, 18). Бенкети розпалюють недобру пристрасть (св. Амвр.).
Приймаючи св. Тайни і молячись, здобуваємо Божу ласку, без якої тяжко навчитися володіти собою. "Помиляється той, хто вважає, що власними силами можна подолати пристрасть і зберегти чистоту" (св. Золот.). Тяжко стримувати себе, якщо це не дано Богом (Прем. 8, 21). Сповідаючись і причащаючись, людина загартовує свою волю, необхідну для того, щоб застерегти себе від гріха. Земне вино шкодить чистоті, зате вино небесне (Тайна Євхаристії) є засобом для збереження чистоти (св. Альф.). Із усіх молитов найкориснішою є молитва до Матері Божої. Проповідник Сенері розповідає, що одному розбещеному юнакові священик повелів під час сповіді щоденно вранці відмовляти три рази "Богородице Діво" для звеличення чистоти Матері Божої. Через декілька років, прийшовши до священика, юнак сказав йому, що своєму наверненню завдячує лише тій молитві. Роздумування над релігійними правдами відволікає нас від потягу до тілесних задоволень. "Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити" (Гал. 5, 16). Коли відчуємо радість у святій єдності з Богом, то все інше втратить для нас будь-яку вартість. Хто дістав задоволення від духовних почуттів, тому огидні будь-які тілесні насолоди (св. Альб. В.). Зокрема, той, хто зрозуміє й усвідомить те, що Бог всевидющий і всюдиприсутній, ніколи не вчинить такого, що б не подобалося Богові (св. Єр.). Прикладом цього є єгипетський Йосиф (Буття 39, 9). Не надійся на те, що твої гріхи залишаться непоміченими, бо Бог всюдиприсутній, ніщо не зостанеться поза Його увагою (св. Амвр.). У всіх своїх справах пам'ятай про останні речі, і повік не згрішиш (Сир. 7, 40). Коли в тобі підіймається вогонь нечистоти, нехай згасить його думка про вічний вогонь (св. Петро Дам.). Де Божа боязнь, там і чистота, а де відсутня Божа боязнь, даремно там шукати чистоту (св. Золот.). Переважна більшість сьогоднішніх кінофільмів є просто аморальною. Кіно є часто вчителем на одну годину, зате звабником на довгі роки (Мег.). Занадто вільна поведінка з особами протилежної статі також є
шкідливою для чистоти.

НЕЧИСТОТА

Нечистим є той, хто ображає чиюсь чи свою невинність думкою, словом або дією.
Чиста людина подібна до білої пахучої лілії, нечиста — до колючої тернини. Спаситель пережив такі страшні страждання і дозволив увінчати Свою голову терням для того, щоб надолужити саме за людський гріх нечистоти.
Нечиста людина неприємна Богові, оточуючі теж зневажають її. Нечиста людина подібна до худоби (св. Берн.). Гордість —
це гріх Ангелів, пожадливість — гріх людини, нечистота — гріх тварини (св. Берн.). Людина як вища істота, яка завдяки втіленню Христа стоїть поряд із Богом, повинна соромитися нечистих думок, прагнень, справ, які уподібнюють її до нижчих від Бога істот (св. Тома з Акв.).
Нечистий перестає бути схожим на Бога. Нечистий подібний до того, хто кидає образ Розп'ятого в болото, бо він кидає в болото образ Божества, який у ньому є (св. Вінк. Фер.).
Бог на початку існування світу був дуже терплячим до перших людей; Він вибачав їм їх грішні вчинки і навіть ідолопоклонство. Але те, що вони згрішили нечистотою і тонули в цьому гріху щораз глибше, обурило Бога, і Він пошкодував, що створив людей (Буття 6, 6).
Нечистих людей цураються люди, їх ніхто не поважає (Сир. 9, 10).
Нечисті люди роблять багато дурниць і грішних вчинків, чим накликають на себе суворе Боже покарання і вічний осуд.
Нечистота — як диявольські віжки, якими ведуть до загибелі тих, хто спробує спокусливу страву (св. Вас). Фінал цього гріха є гірким, як полин, і гострим, як двосічний меч (Прип. 5, 4). Гріх, котрий обіцяє тобі тілесну розкіш, — солодка отрута; не довіряй йому! Св. Дух залишає нечистого, отже, розум останнього зовсім затьмарюється. Нечисті — наче кінь і осел, котрі не мають розуму (Пс. 32, 9). Перед очима нечистого — густа завіса, через котру не видно безодні пекла (Корн. a Л.). "Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить" (І Кор. 2, 14). Через цей гріх цар Соломон утратив свою мудрість і настільки змалів розумом, що віддавав Божу шану статуям іновірських жінок (І Цар. 11). Воля нечистого також ослаблена; він не у змозі чинити добрі справи (Беда). Нечистий схожий на людину, яка сама наклала на себе залізні кайдани (св. Авг.). Нелегко звільнитися від нечистоти (св. Тома з Акв.). Отже, нечистий легко потрапляє у різні гріхи, а саме: стає заздрісним, жорстоким, марнотратником, убивцею і т. п. Тяжке покарання чекає нечистого. Передусім він втрачає спокій розуму. До нечистого звертається св. Золотоуст такими словами: "Нещасна людино, тобі можна хіба що поспівчувати, адже ти не маєш жодної спокійної години!" Грішна людина має нечисту совість, і врешті-решт гине (Корн, а Л.). Нечистота руйнує і здоров'я тіла. "Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом, а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла" (І Кор. 6. 18). І хоча зовнішньо людина мила і приваблива, але душа її отруєна гріхом; отже, недовго жити красі тіла (св. Єфр.). Нечистота підточує цвіт молодості і призводить до передчасного старіння (Люд. Гран). Піди у лікарні, будинки для божевільних — і злякаєшся страшних наслідків цього гріха. Нечистих Бог карав особливими карами. Потоп був карою за нечистоту (Буття 6, 7); Содом і Гоморру знищив Бог вогнем за цей самий гріх (Буття 18, 20). Бог не карає сьогодні нечистих вогняним дощем лише тому, що для теперішніх грішників приготований вогонь набагато більший, і набагато суворіше покарання (св. Золот.). Нечисті не можуть успадкувати Царства Божого (І Кор. 6, 9), не мають місця в Царстві Христа (Еф. 5, 5). Ніщо нечисте не може увійти до Царства небесного (Одкр. 21, 27). Душа нечистого буде викреслена з числа живучих (Сир. 19, 3), "бо коли живете за тілом, то помрете" (Рим. 8, 13). Розкіш — миттєва, кара — вічна (св. Амвр.). Св. Альфонс говорить, що за цей гріх буде найбільше осуджених.
Найкращим засобом уникнення цього гріха є втеча.
Згадаймо єгипетського Йосифа (Буття 39). Існують й інші засоби, які допомагають уникнути цього гріха; це прийняття св. Тайн, молитви до Матері Божої, але найкращий засіб — втеча від спокуси (св. Альф.). Св. Апостол (І Кор. 6, 18) говорить, що треба чинити опір різним гріховним намірам, але від нечистоти треба втікати (св. Авг.). У боротьбі з чуттєвістю перемагають ті, котрі втікають (св. Фил. Н.). Втеча від спокус, від нечитоти не є соромом (св. Авг.).
Дбайте про добро для своєї душі!
Не забувайте про те, що ви постійно повинні щиро і наполегливо працювати над удосконаленням себе.
Ревність у цій справі повинна випливати з любові до Бога, бо інакше більше зашкодить, аніж допоможе (св. Франц Сал.). Нерозумно старанний схожий на людину, котра разом з куколем вириває і пшеницею (Мат. 13, 29). Сліпа старанність лише шкодить. Коли ми так ретельно піклуємося про те, щоб хоч трохи продовжити собі життя, то як же ж ми повинні дбати про те, щоб жити вічно! (св. Авг.). Ми повинні бути схожими на купців, котрі ніколи не вдовольняються набутим і завжди шукають нових прибутків (св. Берн.). Ми повинні наслідувати обережних мандрівників, які ніколи не оглядаються на пройдений шлях, а мріють про ту дорогу, по якій ще повинні пройти; тому що пройдена дорога ніякої користі їм не принесе, якщо не досягнуть своєї мети (св. Григ. В.). Той, хто прагне добра для своєї душі, часто звертається до Церковних засобів ласки. Прагнучий добра користується будь-якими засобами задля освячення своєї душі; ніколи не забуває про молитву, часто сповідається і причащається, часто слухає Боже слово або читає релігійні книжки і т. д. — Така людина використовує кожну нагоду для здійснення добрих справ: не залишить жодного убогого без милостині, добросовісно дотримується церковних постів, кожної вільної хвилини молиться. Людина, яка дбає про свою душу, охоче приносить Богові будь-яку пожертву. Радіє, коли її переслідують і висміюють за її віру; радіє стражданням, які посилає на неї Господь; готова віддати все, аби лише не згрішити; навіть готова віддати заради Христа своє життя, якщо б виникла така необхідність. Така людина щиро піклується про спасіння душ своїх ближніх. Вона стримує від скоєння гріха своїх підлеглих, приятелів і родичів, поучає їх і молиться за них; молиться навіть за чужих людей, людей іншого віросповідання та за грішників. Згадаймо, якими ревними щодо цього були Святі.
Якщо ми хочемо досягти спасіння, ми зобов'язані дбати про добро для нашої душі, бо здобути Царство Боже можна, лише доклавши великих зусиль.
Христос неодноразово давав зрозуміти, що людина повинна докласти чимало зусиль, щоб досягнути спасіння. Христос говорить: "Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! — ввійде в Царство Небесне" (Мат. 7, 21). Отже, не думаймо, що досягти спасіння дуже легко. Вічне щастя називається Царством, Божим Містом, Божим Домом, Раєм, Вінцем; такі речі здобуваємо лише у тяжкій боротьбі і високою ціною. Велику винагороду отримує лише той, хто вчився і працював протягом довгих років. "Та все ще Царство небесне є дуже дешевим; за нього платиться менше, ніж воно вартує" (св. Ант. Пуст.). Без певних зусиль узагалі не можемо здійснити нічого доброго. Бог допускає, що ми здійснюючи будь-яку добру справу, наштовхуємося на певні перешкоди (найчастіше з боку злого духа), і, долаючи їх, доводимо, що дійсно чинимо це з доброї волі. Той, хто не хоче нічим поступитися, тобто не виявляє ревності в досягненні добра для своєї душі, не може здійснити жодної доброї справи. Так само неможливо здобути без боротьби жодної чесноти.
Ми не повинні забувати і про те, що наша молитва буде вислухана лише тоді, коли молитимемося щиро і ревно, незважаючи на будь-які перешкоди.
Згадаймо про молитву сліпого по дорозі до Єрихону (Лук. 18, 35) і про молитву св. Моніки. Зрештою, зважмо, що й тут, на цьому світі, не можна здійснити нічого великого, не виявивши наполегливості. Всі славетні мужі були людьми надзвичайно працьовитими. "Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати" (Пс. 126, 5). Хто працює, той має.
ЛІНЬ
Лінивим називаємо того, хто боїться будь-якої тяжкої праці, котра необхідна для його ж тимчасового або вічного добра.
Лінь проявляється і в тому, що людина зовсім не хоче працювати, не хоче виконувати свої обов'язки, не дбає про добро для своєї душі і про її спасіння. У природі нема бездіяльності — навколо нас все рухається, все працює. "Іди, ледащо, до мурашки; приглянься до її звичаїв, будь розумним" (Прип. 6, 6). Лінивий будь-яку роботу відкладає на потім, бо прагне тільки розваг. Лінивий хотів би отримати нагороду від Бога, але нічого не хоче робити для Нього; бо він (лінивий) лякається всього, до чого треба прикласти хоча б найменші зусилля (Беда). Лінивий навіть не задумується над тим, що він служить дияволу.
Праведні люди бачать в інших тільки добро, ліниві ж не зважають на позитивні риси інших, але тільки на те добре, що є в них самих (св. Григ. В.). Вони схожі на учнів, котрі порівнюють себе лише з найлінивішими і найгіршими, а не з найкращими товаришами. Саме тому ліниві ніколи не досягають досконалості.
Лінь є причиною багатьох грішних учинків, вона приводить до тимчасових нестатків і до вічного осудження.
"З безділля навчаються багато лихого" (Сир. 33, 28). Лінь — це вчитель недобрих вчинків (св. Вас). Тіло, зіпсоване лінню, стає оселею різних недобрих пристрастей (св. Берн.). Лінивий наражається на численні спокуси. Працьовиту людину спокушає лише один диявол, а лінивого — сотні (св. Цез.) Птах є в безпеці доти, доки літає; як тільки сяде спочити, його можуть підстрілити. Подібна доля чекає людину, яка перестає працювати (св. Тома Віл.). Лінь накликає на людину тимчасову нужду. Лінивий стає убогим (Григ. 6, 11), розчаровується у житті і стає нещасним. Лінь накликає на людину вічний осуд. Ледар нікому не чинить добра, а це те ж саме, як би робив багато зла. Господар не триматиме в себе слугу, який не хоче працювати, — він прожене його і не заплатить за службу. Так само чинить і Бог (св. Золот.). Дерево, котре не плодоносить, буде зрубане і кинуте у вогонь (Мат. 7, 19). Слуга, котрий належним чином не використає даних йому від Бога талантів, потрапить до кромішньої темряви, і буде там плач і скрегіт зубів (Мат. 25 ЗО). Ледарі не досягнуть неба, бо сказано: "Збери робітників і винагороди їх" (св. Просп.). Бог не обирає Собі приятелями тих, хто є приятелями вигоди (св. Тер.). Бог сам говорить, що Він зневажає тих, хто є ані холодним, ані гарячим, тобто літнім (ніяким) (Одкр. З 16). Бог — це всепоглинаючий вогонь; Він обрав собі слугами палаючих любов'ю Серафимів; отже, Бог ненавидить байдужості (Корн, а Л.). Бог є більш терплячим до невірного, ніж до байдужого християнина (св. Амвр.).
Лінивий повинен завжди пам'ятати про тимчасову і вічну нагороду за працьовитість; тоді швидше візьметься за роботу.
Ти завжди згадуєш труднощі, які довелося подолати, виконуючи ту чи іншу роботу, — пам'ятай також і про спокій і радощі, які Бог обіцяє тобі. Вони варті прикладених тобою зусиль (св. Авг.). Отже, добре робімо і не біймося втоми, бо прийде час жнив (Гал. б, 9). Жати може лише старанний,але не ледар.