Від трагічних наслідків первородного гріха нас звільнив Ісус Христос, наш Спаситель. Упавши у гріх, людина не була в силі повернути собі втрачені святість і праведність і пов'язані з ними блага. Людина, фізично вмерши, не може воскреснути сама по собі; людина, яка вмре духовно, теж сама не може повернути душі життя. "Людина, не зумівши без Божої ласки вберегти одержану від Бога праведність, не може без неї повернути втрачене" (св. Авг.). Людина після свого гріхопадіння була подібна до хворого, який, хоч може рухати руками і ногами, без чужої допомоги не здатний встати з постелі (св. Тома з Акв.). Христос для людства, враженого хитрістю чорта і позбавленого надприродних дарів, був, як милосердний самарянин для іудея, який побував у руках розбійників. Називаємо Його Спасителем, Спасом, бо приніс лік хворому людству і, врятував його від вічної смерті (Займер). Ісус Христос звільнив нас насамперед від духовних наслідків первородного гріха, бо просвітив Своєю наукою наш розум, а Своїми заповідями й обітницями спрямував нашу волю до добра; принісши за нас хресну жертву, дав нам засоби ласки, за допомогою яких ми можемо повернути собі освячуючу ласку і знову стати Божими дітьми та спадкоємцями неба. Ісус Христос виконував потрійну місію: учительську, пастирську і священичу. Ісус Христос є нашим Учителем, Царем і Архієреєм. Сам Спаситель називає Себе то "світлом світу" (Йоан 12, 46), бо Своєю наукою просвітив наш розум, показав нам загробне життя і вічність; то Царем, царство якого не є з цього світу (Йоан, 18, 36); то добрим Пастирем, який може віддати життя за своїх овець (Йоан 10, 11). Часто Ісус порівнює Себе з проповідником і кличе нас, щоб ми ішли з Ним: "Я — путь, істина і життя!" (Йоан 14, 6). Напевне не зійдемо з правильного шляху, коли будемо іти за цим проповідником слід-у-слід (св. Людв., Гран). Св. Павло називає Христа великим Архієреєм (Євр. 8,17), який "не має потреби, як архиєреї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу..." (Євр. 7, 27), котрий жертвував не тварин, а власне тіло (Євр. 10, 12), котрий небо пройшов (Жид. 4, 14), Своїм послухом згладив непослух Адама (Рим. 5, 19), виконував волю Отця аж до хресної смерті (Филип, 2, 8). Кажемо, що Ісус Христос відчинив для нас небо, бо своєю хресною жертвою здобув для нас засоби ласки (жертву св. Літургії і св. Тайни), завдяки яким можемо повернути собі освячуючу ласку, а з нею стан дітей Бога (Гал. 4, 5) і право на небо (Гал. 4, 7). На підтвердження цього роздерлася завіса в Єрусалимській Святині, яка закривала Святая Святих, коли Ісус Христос умирав (Мат. 27, 51). Тому можемо мати надію, що завдяки пролитій Ісусом Христом крові увійдемо до небесного Царства, прийдемо до святості (Євр. 10, 19). Ключем до неба є Хрест (св. Золотоуст). Ісус Христос звільнив нас і від тілесних наслідків первородного гріха, бо вмер замість нас, заслуживши тим самим для нас воскресіння; своїми словами і діями навчив нас, що маємо робити, щоб уже тут, на землі, жити щасливо, як у раю, володіти світом, підкоривши його собі; дав нам засоби, завдяки яким ми можемо відганяти і долати ворога нашої душі. Ісус Христос був вільним від будь-якого гріха, у т. ч. первородного, тому не повинен був умерти, бо смерть є карою за первородний гріх. Але Він добровільно умер за нас і воскрес, щоб нам повернути життя вічне. Христос є "воскресінням і життям" (Йоан 11, 25). Живучи за наукою Христа, отримуємо справжнє внутрішнє задоволення, тобто маємо рай вже тут, на землі (Згадай слова Ісуса Христа до самарянки (Йоан 4, 13). Дотримуючись чеснот, яких навчив нас Ісус Христос словом і ділом (покори, доброти, милосердя і чистоти), виконуючи євангельські ради, ми можемо вберегти себе від спокус злого духа, але не від усіх, а тільки від тих, які загрожують спасінню нашої душі, бо Ісус Христос лише зламав силу чорта (Одкр. 1, 28), а знищить її тільки наприкінці світу (І Кор. 15, 24). Отже, завдяки нашому Спасителеві ми повернули майже все, що втратили через первородний гріх. Залишилися деякі наслідки первородного гріха: чуттєве бажання, хвороби, смерть, але отримали ми набагато більше, ніж утратили через заздрість диявола (Лев В.). Гріх був дуже великий, однак ласка ще більша (Рим. 5, 20). Тому говорить св. Августин: "О, щаслива провина, яка дала нам такого величного Спасителя".
ОБІТНИЦЯ СПАСИТЕЛЯ
Бог пробачив гріхопадіння людині, але не пробачив ангелам, бо гріх людей не був таким важким, як гріх ангелів. Люди не мали такого розуму, як ангели, і не згрішили з власної волі, а їх спокусив диявол. Врешті, люди частково визнали свою вину і шкодували, що завинили. Людство становить одну родину бо походять від одних прародичів. Вина одного (Адама) зашкодила всім, тому спасіння одного (Ісуса Христа) повинно було допомогти і дійсно допомогло всім. Бог не хотів через провину одного зробити нещасним увесь людський рід. Відразу після гріхопадіння людей Бог обіцяв їм Спасителя. Бог сказав вужу: "Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову..." (Буття 3, 15), тобто цими словами Бог обіцяє покласти ворожнечу між дияволом і Дівою Марією, між прихильниками диявола і Сином Діви — Христом (Гал. З, 16). Діва Марія породить того, хто зітре силу чорта, тобто звільнить людський рід з-під влади диявола. Помиляються ті, які твердять, що цими словами Бог зазначив тільки відразу людини до вужів. Зрозуміло, що Божі слова мають глибинний зміст, який стосується того, хто взяв на себе подобу вужа. Ці Божі слова називаємо першим євангелієм, або першою радісною вісткою про Спасителя, обіцяний Спаситель не міг прийти відразу, бо люди ще не були готові прийняти таку велику ласку. Замість ласки Бог був змушений зіслати кари (потоп, знищення міст Содом і Гоморри). Через 2000 літ Бог обіцяв Авраамові, що один із його нащадків буде Спасителем. Авраам спочатку мешкав у місті Ур (місті вогню), в Халдеї, а потім у Харані, в Месопотамії. Він один серед загального упадку і грубого ідолопоклонства зберіг віру в єдиного Бога. Одного разу Бог сказав йому, що ним будуть благословенні всі народи землі (Буття 12, 2-3). Крім того, обіцяв йому Бог дуже численне потомство (Авраам є духовним отцем усіх вірних) (Рим 4. 11) і дарував йому та його нащадкам урожайний край — Палестину (Буття 12, 7). Цю ж обітницю Бог повторив, коли відвідав Авраама з двома ангелами (Буття 18) і коли Авраам, послушний Богові, хотів принести в жертву свого єдиного сина Ісаака (Буття 22). Обітницю, дану Авраамові, Бог повторив пізніше Ісаакові і Якову, а тисячу років пізніше цареві Давиду. Ісаакові Бог об'явився тоді, коли він, терплячи голод, хотів переселитися до Єгипту (Буття 26, 2); Якову тоді, коли він утік із батьківського дому і побачив у сні драбину, що сягала до неба (Буття 28, 12). Цареві Давидові (1055 -1015) за дорученням Бога пророк Натан звістив, що один з його потомків буде Сином Божим, який покладе початок вічного царства (II Цар 7, 12). Божих мужів, які жили на початках людського роду, з покоління яких вийшов Спаситель, називаємо патріархами або праотцями. Нараховуємо 10 патріархів перед потопом (перший Адам, останній Ной) і 12 патріархів, які жили після потопу (перший Сем, останні Авраам, Ісаак і Яків). Усі патріархи жили дуже довго. Перед потопом — до тисячі літ, після потопу — до 400, найменше до 150 літ. Цьому сприяли особливий спосіб життя, постійне перебування на свіжому повітрі, корисніші для здоров'я кліматичні умови, а насамперед Боже провидіння, яке надихало їх на виховання майбутніх поколінь. Патріархи для своїх сучасників були тим, чим для нас є Церква і св. Письмо. Пізніше Бог посилає пророків, які, натхнені Богом, пророкували прихід Месії, розповідали про Його особу, страсті, які Йому суджено пережити, і прославляли майбутнього Спасителя людського роду. Пророки — це мужі, натхнені Богом, які за наказом Бога і від Його імені промовляли до єврейського народу. Їх основним завданням було стримати людей від гріхів, картати їх за сповнені гріхи і готувати до приходу Спасителя. Пророками ставали люди різних станів. Ісаія, наприклад, був з царського роду, Амос був пастухом, Єлисей — хліборобом. Цих мужів Бог наділяв даром творити чуда і пророкувати майбутнє, щоб кожен міг упізнати в них Божих післанців. Пророки вели суворий спосіб життя, багато з них не одружувалися (Ілля, Єлисей, Єремія). Пророки сміливо говорили правду і користувалися великою повагою серед народу. Та, незважаючи на це, їх жорстоко переслідували, і тому багато з них загинули мученичою смертю (Мат. 23, ЗО). Загалом було біля 70 пророків. Великим пророком був Мойсей (Второзак. 34, 10). Найбільшим же пророком був Ісаія, пророцтва про Спасителя якого такі чіткі, що можна було б назвати його Євангелістом (св. Єр.). Останнім пророком був Малахія, який жив біля 450 р. перед Христом Найбільше значення мають ті пророки, які залишили після себе писання; таких ділимо на чотирьох більших і тринадцятьох (враховуючи Варуха) менших пророків.
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
