Досі ми говорили про волю Бога (заповіді). Тепер поговоримо про виконання нами Божої волі. Коли ми дотримуємося Божих заповідей, живемо праведно, наші вчинки є добрими. Коли ж порушуємо те, що заповів Бог — скоюємо гріх.
Добрим учинком називаємо таку дію людини, яку Бог винагороджує як таку, що відповідає Його волі, добровільну і сповнену задля Бога.
"Морально добрим" називаємо те, що є милим Богові або відповідає Його волі. Бог є джерелом добра. "Ніхто не благий, окрім одного Бога" (Мар. 10, 18), — говорить Христос. Отже, морально добрим може бути лише те, що  відповідає волі Бога. Вчинки, які не зовсім відповідають волі Бога, не є добрими вчинками. Хто вчинив якусь дурницю або скоїв щось погане і думає, що цим може звеличити Бога, той не робить доброго вчинку. Коли, наприклад, хтось застрілиться, щоб таким чином спокутувати якийсь свій гріх, або дасть милостиню, використавши для цього чуже добро, або молиться замість того, щоб виконувати свої безпосередні обов'язки, то цим він не робить нічого доброго, а, навпаки, грішить. Така людина не може розраховувати на нагороду в майбутньому житті.
Добрий учинок мусить бути зроблений добровільно. Вчинок, здійснений із якихось корисливих міркувань, а не задля Бога, не є добрим. Люди, які голодують, щоб набути розголосу або щоб таким чином заробити гроші, не роблять доброго вчинку. Людський вчинок, здійснений без зважання на Бога, має малу вартість. Коли ж робимо щось, думаючи про Бога, про волю Христа, про любов до Христа, про вічну нагороду чи про страх перед вічною карою, то наш учинок стає ціннішим в очах Бога; такий учинок заслуговує Божої нагороди. Отже, найбільше добрих учинків здійснюють праведники, бо вони, перебуваючи у стані ласки, постійно думають про Бога, і всі їх дії пов'язані з Ним "... кожне добре дерево родить гарні плоди" (Мат. 7, 17).
Хто ж робить добро із корисливою метою або щоб задовіль-нити якісь земні забаганки, не заслуговує на увагу і нагороду Бога. Його учинки не мають вартості в Божих очах. Так чинили за часів Христа фарисеї. Вони сповнювали добрі вчинки так, щоб це бачили і хвалили люди. Христос картає їх, кажучи: "Вони вже мають свою нагороду" (Мат. 6, 2). Хто дає милостиню, щоб показати, який він добрий та щедрий, той не робить доброго вчинку і не матиме нагороди. В оцінці тієї чи іншої дії треба зважати на наміри. Вчинок сам по собі може бути добрим, але якщо він зроблений не з думкою про останню мету, він не має вартості. Хто, чинячи добро, шукає слави, той є злодієм, бо забирає Богові славу і річ, що Йому належить.
Добрий вчинок тим цінніший в очах Бога, чим безкорисливішим і самовідданім він є.
Чим менше ми дбаємо про дочасну нагороду, роблячи щось, тим ми є безкорисливішими, і тим більшу вартість має зроблене нами. Тому Спаситель доручає робити добро насамперед убогим, немічним, калікам, які не мають змоги віддячитися (Лук. 14, 13). Ще вартіснішими є такі добрі вчинки, здійснення яких вимагає самопожертви і самовідданості. Тому Христові дорожча дрібна милостиня убогої вдови від усіх дарів багатих (Мар. 12, 41). Вартість доброго вчинку залежить від ступеня Божої любові. "Дрібний вчинок у честь Бога, який зроблений із думкою сподобатися Богові, є Йому милішим від великих справ, здійснених з меншою ревністю" (св. Франц. Сал.). Бог зважає не на наші вчинки, а на міру любові, з якою їх здійснюємо. Чим більша любов, тим досконаліша справа (св. Іван від Хр.).
Бог заповідає нам такі добрі вчинки: молитву, піст і милостиню.
Архангел Рафаїл сказав до Товії: "Молитва з постом — річ добра... Ліпше творити милостиню, ніж нагромаджувати золото" (Тов. 12, 8).
Молитвою називаємо різні види віддання честі Богу — прийняття Св. Тайн, слухання Служби Божої, проповіді і т.п. Постом називаємо не лише утримання від споживання деяких страв як щодо їх кількості, так і щодо якості, але й подолання чуттєвого бажання, напр., цікавості. Милостинею називаємо будь-яку послугу, зроблену ближньому, а насамперед діла милосердя щодо тіла і щодо душі.
Молитва, піст і милостиня — найкращі дороги до досконалості. Молячись, постячи, творячи діла милосердя, переборюємо в собі три головні похоті: гордість, похіть тіла і похіть очей. Таким чином наша душа може вільніше підноситися до Бога.
Гордість долаємо молитвою, похіть тіла (бажання тілесних розкошів) — постом, похіть очей (бажання багатства) — милостинею. Отже, через молитву, піст і милостиню ми відриваємося від справ цього світу, цим самим досконаліше з'єднуючись із Богом.
Найнепомітніший вчинок може стати доброю справою, якщо здійснюємо його з наміром звеличити Бога.
Збуджуючи в собі добрі наміри, християнин робить свої вчинки Божими, тобто сповненими цінності і заслуги (св. Анз.). Ось чому св. Павло каже: "Чи ви... їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (І Кор. 10, 31). Тут мається на увазі не лише споживання їжі чи напоїв, але й працю, і відпочинок, сон і т.п. Отже, протягом одного дня можна легко виконати сотні добрих справ. Не конче потрібно збуджувати добрі наміри перед кожним або при кожному вчинкові; достатньо зробити це від часу від часу (св. Тома з Акв.). Тому збуджуй щодня ранком добре намірення і відновлюй його частіше протягом дня. За наміренням судимо про цінність вчинку. Проаналізуємо це на прикладі поцілунку Юди. Знак найтіснішої приязні, поцілунок, став найпідлішим учинком унаслідок злісного наміру. Намірення для діла є тим, чим корінь для дерева. Якщо корінь здоровий, то здоровим буде дерево і добрими будуть його плоди; якщо ж корінь зіпсований, то немає соків ані в дереві, ані в плодах. Це стосується і наших намірів... Чим є фундамент для будинку, тим є намір для діла (св. Григ. В.).
Від виконання добрих учинків залежить наше спасіння.
Без добрих вчинків немає спасіння. Св. Іван Хреститель каже: "...кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть" (Мат. З, 10). А Христос говорить:" "Не кожний, хто промовляє до мене "Господи, Господи!" — ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі" (Мат. 7, 21). Під час страшного суду Спаситель жадатиме від нас звіту про діла милосердя (Мат. 25, 31). Згадаймо притчу про неврожайне фігове дерево (Лука 13, б), про таланти (Мат. 25, 14), про розумних і нерозумних дів (Мат. 25).
Самою праведністю (яка полягає в тому, щоб не убивати, не красти, не обманювати і т.д.) Бог не задовільняється. Під час страшного суду буде багато таких, які підуть у вогонь не тому, що творили зло, а тому, що не робили добра (св. Єр.). Не робити нічого доброго означає те саме, що робити зло (св. Золот.). Небо — це плата за виконану працю; хто не працював, той не може чекати нагороди.
 Кожна людина має трьох приятелів: гроші, свояків і добрі діла. Перший приятель (гроші) залишає її у хвилину смерті, другий (свояки) товаришує їй тільки до гробу і лише третій іде з нею аж перед престол Бога. Тому говориться у св. Письмі про померлих: "учинки їх за ними йдуть" (Одкр. 14, 13).
За наші добрі вчинки Бог дарує нам витривалість, а коли ми все ж скоїмо важкий гріх, наділяє нас щедрими діючими ласками, щоб ми навернулися. До Давида, який спіткнувся, посилає Бог пророка Натана, Петра опам'ятовує Спаситель одним своїм поглядом.
Здійснюючи добрі діла, грішник отримує діючі ласки, потрібні для його навернення; праведник досягає помноження ласки освячуючої та вічного щастя, а також заслуговує вислухання молитов, а часто і нагороди вже тут, на землі.
Добрі діла грішника сприяють його наверненню. Роблячи добро, грішник відвертається від земних створінь, а звертається до Бога, і в його душі робиться щораз ясніше, а у серці — тепліше. Таким чином грішник поступово змінює свій спосіб життя. "Молитва і тяжкий гріх не можуть бути з собою у згоді" (св. Тер.). Це ж можна сказати і про піст і милостиню. Молитва грішника не має заслуги, але завдяки їй досягає він ласки прощення. Таку силу має молитва не завдяки заслугам того, хто молиться, а лише тому, що Бог обіцяв: "Хто просить, той одержує" (св. Альф.). Проте слід пам'ятати, що людина у стані тяжкого гріха не може за допомогою лише добрих учинків досягти вічних заслуг. Гілка дає плоди лише разом із виноградною лозою (Йоан 15, 4), оскільки вона живиться соками, які вбирає з грунту корінь. Отже, заслужити вічне життя може лише та людина, яка поєднана з Христом через освячуючу ласку, і на яку внаслідок цього спливає Христова ласка. Як у розбитому посуді не затримається вода навіть під час наисильнішого дощу, так і в стані тяжкого гріха не можна заслужити на вічне щастя. Отже, оскільки добрі діла грішника не забезпечують йому нагороди у майбутньому житті, а лише спричиняються до його навернення, то такі діла називаємо "вчинками мертвими". Одначе, добрі діла оберігають грішника від багатьох Божих кар, які інакше зіслав би на нього Бог. Праведник завдяки добрим учинкам досягає освячуючої ласки і вічного щастя (Соб. Трид. 6, 32). Ісус Христос говорить, що Отець Його відрізає кожну гілку, яка не приносить плоду, а ту, котра родить, очищає, щоб приносила ще кращий урожай (Йоан 15, 2), а в іншому місці: "Кожному, хто має, дасться" (Лука 19, 26).
Цим Спаситель хоче сказати, що ласки освячуючої досягнуть ті, котрі вже її мають. За добрі вчинки Христос обіцяє стократну нагороду і вічне життя (Мат. 19, 29). Наші добрі діла не гинуть, як це могло б здаватися: і вони є насінням, яке проростає у майбутньому житті і дає плоди (св. Берн.). Добрі діла праведників називаємо "живими", оскільки вони будуть винагороджені після смерті. Чим більше таких учинків зробить праведник, тим більшим буде його щастя у небі: Христос сам каже: "Син Чоловічий має прийти у славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами" (Мат. 16, 27). А св. Павло говорить: "Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме" (II Кор. 9, 6). Флорентійський Собор заявляє, що душі у небі оглядають Бога в трьох особах Божих, але одні досконаліше, ніж інші, відповідно до неоднакових заслуг. Добрі вчинки знищують кари за гріхи тому, що їх виконування внаслідок первородного гріха є зв'язане з труднощами (св. Тома з Акв.). Виконання добрих учинків утруднюють також зовнішні перешкоди, які дуже часто походять від злих духів.
Оскільки добрі вчинки поєднані з труднощами, остільки вони мають цінність надолуження і ведуть до прославлення караючої справедливості Божої. Разом із тим, вони прославляють Бога і служать для добра ближнього. Завдяки їм досягаємо вислухання наших молитов. Такий наслідок мали вчинки сотника Корнилія (Діян. Ап. 10) і св. Моніки, матері св. Августина.
Дочасна заплата за добрі діла полягає звичайно в тому, що Бог помножує наше майно і здоров'я, продовжує наше життя, обдаровує нас людською шаною, внутрішнім спокоєм, задоволенням і т.д.
Хто ж допускається тяжкого гріха, той втрачає заслуги за всі свої добрі вчинки. "Коли ж праведник відвернеться від своєї справедливості, творитиме кривду й коїтиме всі ті гидоти, що коїть грішник, — то чи йому жити?" (Єзек. 18, 24). Коли, однак, людина очиститься від тяжких гріхів через Тайну Покути, стають знову живими усі її добрі вчинки. Лише відпущені гріхи гинуть раз і назавжди. Яким добрим є Господь Бог!
Добрими вчинками можемо допомагати іншим: і живим, і душам у чистилищі.
Можемо, наприклад, жертвувати за інших Службу Божу, св. Причастя, піст або милостиню і таким чином упросити для них ласки навернення, як упросила її св. Моніка для свого сина св. Августина. Згідно з обітницею Христа, можемо через молитву досягнути у Бога всього, коли в допомогу беремо так звані "крила молитви" — піст і милостиню. Добрими ділами праведник також може допомогти душам у чистилищі; кожний добрий вчинок праведника (людини, що знаходиться в стані ласки) є, з одного боку, милим Богові, тобто, таким, що заслуговує на небо (здобуває вічну нагороду), з другого боку, як вчинок трудний, є надолуженням (знищує дочасні кари за гріхи). Заслуги на небо праведник не може відступити нікому, однак може жертвувати за інших силу надолуження доброго вчинку. Добрий вчинок праведника — це начебто гріх, яким можна заплатити борг власний або чужий. Хоч праведник віддає комусь іншому цінність надолуження доброго діла, сам втрачаючи її, однак, якраз через ту жертву сповняє вчинок милосердя, а за це досягає знову відпущення кар за гріхи і вічну заплату. Отже, і в цьому випадку не втрачає нічого, а, навпаки, ще примножує свої заслуги на вічне життя.
Ми повинні сповнювати добрі діла на очах наших ближніх, щоб дати їм добрий приклад. Про те, як може впливати добрий приклад, свідчить подія з життя св. Пахомія. Проживав він раз на квартирі однієї християнської родини. Тут гостили його дуже сердечно і, разом з тим, мав він завжди перед очима взірцеву, чесну поведінку цілої родини. Це зробило на нього таке сильне враження, що він почав ознайомлюватися з основами християнської релігії і, врешті, погодився охреститися. Пізніше був ревним сподвижником монашого життя і зробив багато для християнства у Єгипті (+348). Христос нагадує нам: "Нехай сіяє світло ваше перед людьми, щоб бачили добрі ваші вчинки і прославляли Вітця вашого, котрий є на небесах" (Мат. 5, 16).
Маємо, однак, світити людям добрим прикладом, лише думаючи про Божу славу і спасіння людських душ. Христос бажає, щоб ми, як світло, розганяли темряву, таким чином стаючи учителями для інших, як добрі Ангели, впливаючи на наших братів (св. Золот.). "Хто живе праведно сам для себе, той подібний до вуглика; хто ж сіяє світлом праведності перед багатьма, цей подібний до лампи, яка не тільки сама світить, але й іншим присвічує" (св. Верн.). Коли Христос погрожує тим, хто дає поганий приклад своїм ближнім, то яке ж благословення з неба жде тих, хто своїм праведним, повним чеснот життям спонукає інших до доброго? (св. Франц. Сал.).
Отже, ми повинні ревно уживати часу нашого життя для здійснення добрих учинків.
Ділова людина каже: "Час — це золото". Але час має набагато більшу вартість, аніж золото, "бо від хвилини часу, що минає, залежить вічність" (св. Єр.). "Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, — бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти" (Йоан 9, 4).
Як нерозумно чинить той, хто женеться лише за чуттєвими втіхами замість, того, щоб робити добро. Колись він гірко шкодуватиме, що марнував хвилини свого життя, але буде вже пізно.