План
І.     Вступ.
ІІ.    Пресвята Євхаристія - правдива Тайна. Її прообрази.
1. Установлення, гідність, різні назви і потрійне значення
Тайни Євхаристії;
2. Матерія і форма Тайни Євхаристії;

                                                               І Вступ
Тайна (по–грецьки звучить "μυστήριον”, означає щось святе) - це видимий знак, установлений Ісусом Христом, щоб означувати й давати людям освячуючу ласку[1]. Латинське слово "sacramentum” (від "sacrare”) означає святу річ,що стояла в якомусь відношенні до божества і, загалом, знак святості[2]. Через Святі Тайни, які Церква зобов’язана уділяти, щоб під зримим знаком вчиняти учасниками Христових Таїнств, Господь наш Ісус Христос освячує людей силою Святого Духа, щоб вони особливим чином ставали справжніми поклонниками Бога Отця, і защеплює їх у себе самого, і у Церкву, своє Тіло і тому всі вірні, особливо священнослужителі, повинні вірно дотримуватись приписів Церкви у богомільному відправленні й прийманні цих Святих Тайн. Святі Тайни є ті самі для всієї Церкви і належать до Божої скарбниці[3].
Святих Тайн в Католицькій Церкві є сім, а саме: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння–Сповідь, Оливопомазання, Священство і Подружжя. Вони задовільняють головні вимоги духовного життя людини – і відповідають сімом головним діям природного життя людини: Людина родиться; росте; потребує поживи; ліків (якщо хвора), особливо у важкій недузі; влади (що її провадить); родичів, які її виховують і забезпечують усім потрібним у дитинстві. Подібно і в духовній площині: Людина родиться до життя надприродного (Хрищення), росте і кріпшає на силах (Миропомазання), живиться надприродньою поживою (Євхаристія) й находить успішний лік проти гріха (Покаяння–Сповідь), духовне підкріплення у тяжких слабостях (Оливопомазання), підкоряється проводові законної влади (Священство) і закріплює родинні звязки з особами іншої статі (Подружжя)[4].
З Божою допомогою постараюсь описати одну із семи Святих Тайн – Євхаристію.
Пресвята Євхаристія протягом віків стала в Церкві осередком цілого життя. Прообрази цієї Тайни знаходимо у Старому Завіті. Євхаристія – це тайна, яку Христос засновує на Тайній Вечері. У перших століттях не тільки священики уділювли Євхаристію, але і диякони, хоч служителем і слова освячення говорив тільки священик або єпископ. У VII столітті було дозволено мирянам, у випадку потреби, недужому уділити Святе Причастя. У ХIV столітті такий дозвіл категорично заборонений; хворий при відсутності священика помирав без Святого Причастя[5].


 Вже від початку свого існування Католицька Церква визнавала Пресвяту Євхаристію за правдиву Тайну, тримала її в пошані, належній тій Тайні Тайн. Тайна Євхаристії є видимим знаком невидимої ласки, бо хліб і вино при доданні слів освячення – перемінюються в Тіло і Кров Богочоловіка. Тіло Христове є правдивою поживою, а Кров – правдивим напитком (Ів.6.55)[6].
Пробрази Євхаристії знаходимо у Старому Завіті, а як Подія і Таїнство – у Новому. У книзі Второзаконня (8.2,3) говориться про манну, яка падала з неба і про живу воду, що витікала зі скелі, щоб наситити голодних і напоїти спраглих ізраїльтян, які блукали по пустелі. Євхаристія є правдивим Тілом і Кров’ю Ісуса Христа, який щоденно подається як таїнственна пожива і напій.
У книзі Виходу (24.3-8) описується заключення завіту ізраїльського народу з Богом; пророк Мойсей збудував престол і наказав принести на ньому цілопальні жертви телят. Потім покропив кров’ю людей і сказав: "Це кров союзу, що уклав Господь із вами”. Ця старозавітня жертва союзу Ізраїля з Богом є прообразом нової жертви Ісуса Христа.
До прообрзу жертви треба додати й прообраз священика. У книзі Буття (14.18-20) знаходимо Мелхиседека, який є прообразом Христа-Священика[7].

1.    Установлення, гідність, різні назви і потрійне значення Тайни Євхаристії.

З усіх Святих Тайн, що їх у своїй безмежній доброті Спаситель залишив тут на землі, на перше місце мусимо поставити Євхаристію. Свята Євангелія оповідає нам про установлення цієї Тайни. Встановлення Пресвятої Євхаристії – це кульмінація Історії Спасіння і здійснення місії Ісуса Христа на землі. Воно відбувається на Пасхальній Вечері, коли євреї її споживають на пам’ятку визволення народу Ізраїля з єгипетської неволі. Коли настав день опрісноків, Христос спожив Пасхальну Вечерю з Апостолами. Після споживання Пасхального ягняти "Ісус взяв хліб, поблагословив, переломив і дав учням, кажучи: Беріть споживайте – це є Моє Тіло. Потім взяв чашу, віддав хвалу і дав їм кажучи: Це є Кров Моя Нового Завіту, що за многих проливається на відпущення гріхів” (Мт. 26.26-28). "Це чиніть на Мій спомин” (Лк.22.19)[8].
З наведених текстів знаємо, що сам Спаситель установив Пресвяту Євхаристію. Гідність її є в тому, що її виносимо на перше місце між усіма Святими Тайнами. В цій Тайні бачимо найбільшу любов і покору Ісуса, бо Він не хотів відходити від людей, не залишивши нічого, щоб пригадувало про Його любов до нас. Не хотів Ісус, щоб щось інше пригадувало про Нього, крім Його самого. І так залишає себе в Євхаристії, щоб бути з нами "до кінця віку”. Ісус хотів, щоб ми Його споживали: "Як не будете їсти Тіла Сина Чоловічого й не питимете Його Кров, не будете мати життя в собі. Бо Тіло Моє – їжа правдива, і Кров Моя – правдивий напій” (Ів. 6.53,55).
Святі Отці і церковні письменники не в стані підібрати для цієї Тайни відповідної назви, а називають її різними назвами. Дають їй назву "Євхаристія”, тобто "совершенна ласка”, або "подяка”. Це та "совершенна ласка”, про яку пише святий Павло: "Благодать Божа - є життя вічне” (Рим. 6.23), - бо містить в собі Ісуса Христа, дателя ласк.
Можемо назвати її "Благодаренням”, бо приносячи в жертві Богові Отцеві Його одинокого Сина, складаємо Йому нашу найкращу подяку за безчисленні добродійства. "Христос поблагословив хліб і розламав, потім склав подяку Небесному Отцеві” (Лк.22.19).
Інші називають її "жертвою” і "причастям”, беручи останнє із слів святого Павла: "Чаша благословення, яку благословляємо, хіба не є на причастя Христової Крові? Хліб, що його ламаємо, хіба не є на причастя Тіла Христового?”(І Кор.10.16). Давніші Отці Церкви назвали Тайну Євхаристії "Вечерею”, тому що Ісус установив її під час останньої вечері[9].
Тайна Пресвятої Євхаристії означає три речі:
Перше – цю річ, що вже минула – тобто терпіння і смерть Спасителя, як Ісус сам заповів: "Робіть це на Мою згадку”(Лк.22.19). Подібно святий Павло пригадує: ”Скільки бо разів їсте цей хліб і п’єте цю чашу, Господню смерть звіщаєте, доки Він не прийде”(І Кор.11.26).
Друга річ – це ласка, яку Спаситель дає в цій Тайні на те, щоби кормити й піддержувати наші душі. Бо "не лише хлібом живе людина, але і словом Божим”. Ісус - "Хліб живий, що зійшов з неба”. Тайна Євхаристії кормить нас і піддержує при житті.
Третя річ – це передсмак будучого, тобто передсмак вічної слави й вічного щастя, що згідно з запевненням Бога, чекає нас у нашій вітчизні, в небі. Христос говорить: "Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, перебуває в Мені і Я в нім”. Пресвята Євхаристія запалює в нас велику Божу любов, що її не може погасити ніяка перешкода, "бо що відлучить нас від Божої любові, чи турбота, чи голод, чи меч?”(Рим.8.35) Тоді можемо сказати: "Господи, добре нам тут бути! Які любі оселі Твої, Господи сил!”. Ця Тайна так добре символізує чи так представляє ці три речі, що робить їх наче чимось одним[10].

2.    Матерія і форма Тайни Євхаристії.
Кожна Тайна має власну матерію і форму, встановлену Ісусом Христом. Матерія - це річ, яку сприймають відчуттями і яка є призначена до Тайни через форму. Матерія є дальша і ближча. В Тайні Євхаристії є дві різні матерії – хліб і вино. Дальшою дозволеною матерією Тайни є виключно пшеничний хліб, свіжоспечений, якнайдальше до одного місяця, який приписує Церква: прісний для латинників і ферментний для вірних Східного обряду. Неважною матерією буде хліб житній або з інших зернових культур.
Другим елементом матерії Євхаристії є вино з винограду. Воно має бути зі стиглого винограду, переферментоване, не сквасніле і чисте, назагал відсоток алкоголю не повинен перевищувати 14%, в крайності 18%. З інших ягід вино є неважною матерією для освячення[11].
Ближча матерія – це освячені види хліба й вина.
Матерію встановив сам Христос, бо про це згадують св. Євангелисти: ”Христос взяв хліб, поблагословив його й переломив, кажучи: Це є Моє Тіло”(Мт.26.26; Мк.14.22; Лк.22.19). Христос також назвав себе "Хлібом Життя, що зійшов з неба”(Ів.6.41). Щодо хліба з пшеничних зерен, то можемо твердити з цього, що жиди споживали тільки такий хліб під час Пасхальної Вечері. Ісус Христос встановив Пресвяту Євхаристію при кінці цієї Вечері. Хліб може бути квашений і прісний. Флорентійський Собор встановив це як догму віри: "Ми окреслили, що Тіло Христа стає дійсно присутнім там під видом не квашеного хліба, як і квашеного хліба”. Христос при встановленні Євхаристії заявив: "Від нині не питиму з цього виноградного плоду аж до дня, поки не питиму нового вина з вами у царстві Мого Отця”(Мт.26.39). До вина треба додати трошки води, бо такий був звичай у жидів, і Спаситель, правдоподібно, ужив таке вино, коли установив Тайну Євхаристії. Тридентійський Собор видав таке рішеня в цій справі: "Святий Синод пригадує священикам, що Церква приписує домішувати воду до вина, коли вони правлять Літургію”. Св. Іван Євангелист пише, що коли Ісус помер, "то один із воїнів списом пробив Йому ребро, і зараз вийшла кров і вода” (Ів.19.34). Святий Кипріян каже, що зміщування вина з водою представляє злуку Христа з Церквою, тобто з вірними, які присутні на відправі Літургії[12]. Матерія Євхаристії, відповідно до свого природного призначення символізує самого Спасителя, що скривається в тій Тайні під видами хліба і вина. Подібно, як цей хліб складається з багатьох зерен пшениці, а на вино з багатьох грон винограду, так само й ми, всі члени Христової Церкви, хоч численні, зливаємось в одно Тіло Христа[13].
Форма – це частина Тайни, яка визначає матерію для здійснення наслідків Святих Тайн, виражена словами, які виголошує служитель при уділюванні Св. Тайни. Формою Тайни Євхаристії становлять слова, якими Христос освятив при останній вечері хліб і вино[14].
Цю форму, якої вжив сам Ісус Христос, Церква заховала й вживала завжди у відправлювані Літургії, бо сам Христос сказав: "Робіть це на мій спомин”(Лк.22.19)[15].
Деякі православні богослови твердять, що до повноти освячення, крім форми, потрібна ще й епіклеза. Епіклеза – це коротка молитва до Святого Духа, яку проказує священик після проголошення слів освячення. Святий Тома Аквінський каже, що в епіклезі священик благає Бога духовно перетворити містичне ХристовеТіло. Латинська Церква вважає, що тільки слова освячення потрібні і необхідні для завершення Тайни Пресвятої Євхаристії[16].
Формою на освячення хліба є слова Христові: "Прийміть і їжте ЦЕ Є МОЄ ТІЛО, що за вас ламається на відпущення гріхів”(Мт.26.26; Мк.14.22; Лк.22.19). Священик повинен бути дуже уважним, коли вимовляє ці слова, щоб не помилитись, а тим самим і не наразити тайни на неважність. Коли священик проголосив слова переміни хліба, то означає, що в матерії хліба є вже Тіло Христове.
На освячення вина є також відповідна форма: "Пийте з неї всі, ЦЕ Є МОЯ КРОВ, що за вас і за многих проливається на відпущення гріхів”(Мт.26.28; Лк.22.20). Коли священик виголосив ці слова, то означає, що в чаші не міститься вже вино, а правдива Христова Кров[17].
Це є Новий Завіт, який вклав Бог з людьми. В Старому Завіті під час укладання Союзу, використовували кров звірят. Звідси ця кров звірят мала силу, тому що була прообразом Крові Христової. Тіло і Кров після освячення є розділені – це символізує те, що Христос помер.

2.   Жертва Святої Літургії;
а) пасхальний бенкет. Установлення і суть Жертви Cв. Літургії,
б) історичний розвиток Св. Літургії,
в) Літургія І.Золотоустого та В.Великого.
Поділ Літургії,
г) Літургія Напередосвячених Дарів.
IV. Закінчення.
1.    Жертва Святої Літургії.

Літургія – грецьке слово (λείτον + εργον = народ + діло) найстарше значення – якесь торжественне, визначне діло, яке громада накладала на багатьох громадян. Вкінці це слово стало означати усяку службу – прислугу, навіть буденну[1]. У Старому Завіті у грецькому перекладі "Сімдесятьох”, слово "Літургія” вживається постійно і виключно там, де йдеться про службу при святині: службою людей для Бога, а головно через перенесення Євхаристійної Жертви Тіла й Крові Господньої, називається Літургія також "Божественною”[2].
 
а) пасхальний бенкет. Установлення і суть Жертви Св.Літургії.
В Євхаристії є все добро Церкви , яким є Христос, наша Пасха. Deipnon Kyriu – вражаюче поєднання останньої вечері і шлюбного бенкету Агнця "блажені ті, що на шлюбну вечерю Агнця покликані”(Одкр.19.9). На пам’ятку визволення з єгипетської неволі приказав Бог євреям щорічно приносити в жертву пасхальне ягня. Тайна Вечеря надала повноту змісту єврейській Пасці, вона попереджувала перехід Ісуса до Отця через смерть і Воскресіння, отже є Новою Пасхою. Здійснювана в Євхаристії виповнює єврейську Пасху та попереджає остаточно Пасху Церкви у хвалі Царства[3].
Ісус Христос перед своєю смертю на Тайній Вечері встановив Пресвяту Євхаристію. Ісус за звичаєм жидівським, спожив з апостолами пасхальне ягня. Після Вечері, Ісус умиває ноги своїм апостолам. Тоді Христос говорить: "Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив.”(Ів.13. 15). Щоб Хресну Жертву відновляти і учасниками її заслуг зробити кожного чоловіка, установив Спаситель Безкровну Жертву, при Тайній Вечері, коли хліб перемінив у Своє Тіло, а вино у Свою Кров та дав апостолам споживати. Також додав Ісус: "Робіть на мій спомин”(Лк.22.19). Ту жертву приносили апостоли, зразу після вознесіння Христа і зіслання Святого Духа: "Перебували на ламанні хліба та молитвах” (Дії.2.42), особливо в неділі (Дії.20.7)[4].
Тому тепер у Великий Четвер в архикатедральних соборах архиєрей відправляє Святу Літургію і також відбувається ритуал умивання ніг данадцятьом священикам, і освячення мира. Жертву, установлену Христом при тайній Вечері, називаємо Службою Божою, Святою Літургією, або Жертвою Служби Божої.
 
б) історичний розвиток Св. Літургії.
Служба Божа на Тайній Вечері була ембріоном, із якого розвинулися постепенно всі літургійні типи. Перший етап цього розвою – це апостольські часи. У "Діяннях” виступає Служба Божа під іменням "ламання хліба” (Дії 20.7). Служба Божа апостольського періоду мала родинний характер, тому що її служено по приватних домах і вона мала своє місце у рямцях спільної родинної гостини – вечері. Св. апостол Павло до Коринтян пише про гостину любові – αγαπη. Пізніше до Служби Божої додали читання, проповідь, Євхаристію. З цього бачимо, що жидівське синагогальне богослужіння мало формуючий вплив на розвиток обрядів і текстів Служби Божої.
Про Святу Літургію у ІІ-му столітті довідуємося зі старохристиянського письма
"Дідахе” або "Наука 12-ох Апостолів”. Докладніше описує Службу Божу св.Юстин. Після проповіді і моління всі вітали себе поцілунком миру.
У IVст. почали будувати церкви за цісаря Константина Великого. У той час жили святі: Василій Великий та Іван Золотоустий. Святий Кирило Єрусалимський вкладає в Літургію епіклезу[5].
Святі Літургії ділимо на Східні і Західні. Зі Східніх важніші є оці: Літургія Св.Якова або Єрусалимська, яка відправляється тепер раз у році в Єрусалимі, у день Св.Якова.
Літургія Св.Василія Великого – це скорочена Літургія Св.Якова, яка відправляється 10-ть разів у році.
Літургія Св.Івана Золотоустого – це скорочена літургія Св.Василія Великого.
Літургію Напередосвячених Дарів приписують Св.Григорію В.Двоєслову, Папі Римському.
Літургію Вірменську написав Св. Григорій Просвітитель, апостол Вірмен.
Захід має менше Літургій. Найважніша є Літургія Церкви Римської, яку вперше списав Папа Гелязій І, відтак поправив її Папа Григорій В. В Медіоляні вживають ще Літургію Св.Амврозія, єпископа Медіолянського[6].
Щоб усунути різниці в служінні Літургії, Константинопільський Патріярх Філотей у творі "Діятаксіс” двома уставами зредагував свій славнозвісний "Устав”[7].
Візантійсько-український Обряд – це назва на означеня обряду українців, що в XVI ст. об’єдналися знову із Вселенською Церквою, зберігаючи свій "Східний”, "Грецький” обряд. Візантійський обряд у відправі Служби Божої вживає двох літургійних формулярів: Літургії Св. І.Золотоустого, та Літургії Св. В.Великого[8]. Повноваження відправляти Літургію мають тільки єпископи і священики[9].

в) Літугія І.Золотоустого та В.Великого.

Поділ Літургії.
Божественна Літургія – це бенкет Божого Царства, як нам вказують Христові притчі. Іван Золотоустий каже: "Що таке цей хліб? Тіло Христове. Чим стають ті, що причащаються? Тілом Христовим – не багатьма тілами, але одним тілом”. Молитви Літургії Св. І.Золотоустого є коротші, ніж у Літургії Св.В.Великого. Літургія Золотоустого правиться у всі дні за винятком 10-ти Літургій В.Великого та Напередосвячених Дарів.
Літургія Св.Василія Великого служиться 10-ть разів у рік: в усі неділі Великого посту (крім Квітної), у Великий Четвер і Суботу, в Навечір’я Різдва й Богоявління та в день Св.Василія. Відрізняється вона від Літургії Золотоустого своєю довгою анафорою. Суть Літургії – це благодарення, подяка. На Літургії Св.Василія співаємо чудовий гімн до Богородиці: "Тобою радується, Благодатная…”[10].
Свята Літургія святих Василія Великого та Івана Золотоустого ділиться на три частини:
1.      Проскомидію.
2.      Літургію Оглашенних.
3.      Літургію Вірних.
Назва Проскомидії походить від грецького слова: Προσκομίζω, що у перекладі на українську мову означає: "жертвую”, "приношу”. У Літургії латинського обряду Проскомидія означає: "Offertorium”. Ціллю проскомидії є приготовлення до Служби Божої. Це приготовлення: 1) самого священнослужителя, 2) жертовних Дарів: хліба і вина. Проскомидія нагадує різні події з дитинства Ісуса Христа (вирізування Агнця є образом Пречистої Діви, що породила Христа. Дискос – ясла, звізда – Вифлеємська зірка, покривала – пеленки, саме покривання дарів – укрите життя Ісуса Христа в Назареті. Священні ризи, що їх одягає священик, мають нагадувати Христа під час Його страстей, покривала дискоса і чаші – похоронні полотна, кадило символізує миро і дорогоцінні олійки[11].
Друга частина – Літургія Оглашенних або Слова. У її склад входять молитви й обряди від виголосу: "Благословенне Царство...” аж до кінця т.зв. ектенії за оглашенних перед Великим Входом. Щодо свого походження Літургія Слова виводиться від апостолів і збудована вона на зразок жидівського синагогального богослуження (молитви, читання псальмів і т. д). Відмінний характер Літургії Слова у давнину проявляється тим, що її не раз заступали іншими богослужбами, наприклад: Вечірнею, чином св. Тайни Хрещення. У різних літургійних документах маємо свідоцтва, що нераз служено св. Тайну Хрищення на місці Літургії Оглашенних і після того починалася Літургія Жертви, на якій новоохрещений уперше приймав участь у Св. Причасті. Ще і сьогодні перед празником Різдва, Богоявлення, та у Великий Четвер і Суботу служиться св. Літургія з Вечірнею, де також читаються псалми і читаня Святого Письма, моління. Завдання Літургії Слова – прославлення Бога через піснеспіви і моління. Літургія Оглашенних символізує прилюдний виступ Ісуса Христа з проповіддю св. Євангелії[12].
Остання складова частина Служби Божої називається Літургією Вірних або Жертви. Літургія Вірних є найважливішою частиною Служби Божої, бо на ній довершується Євхаристійне жертвоприношення. Починається молитвами вірних і закінчується відпущенням вірних (відпустом). Літургія Вірних має відмінне походження. Вона не походить від апостолів, але від самого Христа. Літургію Жертви можна поділити на три частини:
1.      Приготування до Євхаристійного жертвоприношення (сюди належать ектенії за вірних до Символу віри).
2.      Євхаристійне жертвоприношення. Сюди належить анафора.
3.      Жертвоспоживання. Св. Причастя. Сюди належать приготовні молитви до Св. Причастя до благодарних молитов по Св. Причасті і відпущення вірних[13].
Бачимо, що Служба Божа є найдорогоціннішим скарбом християнина. На св. Літургії ми є свідками народження, життя, смерті, воскресіння і вознесіння Ісуса Христа. Тому християни повинні без поважної причини не опускати Св. Літургію.

г) Літургія Напередосвячених Дарів.
Літургія Напередосвячених Дарів складається з Вечірні, до якої долучається обряд перенесення освячених дарів і Святе Причастя. Дари освячуються в попередню неділю на Святій Літургії і зберігаються в Дарохранительниці. Звідси і назва – Літургія Напередосвячених Дарів. На вечірні читається читання із старозавітніх книг: Буття і Приповідок. Після співання "Нехай направиться...”, вірні приготовляються до Св. Причастя. Ця Літургія не є Жертвою, бо в ній не має євхаристійного жертвоприношення: "...ось жертва тайна звершена супроводиться у славі”. Сьогодні Літургію Напередосвячених Дарів служиться в середи і п’ятниці Великого посту, але до ХІІІ ст. у Візантії служилося її в усі будні дні чотиридесятниці[14].

 IV.  Закінчення.
Отже, як бачимо, Пресвята Євхаристія має велике значення для християнина. І тому з жалем треба говорити про тих, що не дооцінюють того великого дару Божого. Багато християн зовсім не приступають до Св. Причастя, а ті що приступають, то багато з них і не гідно, в гріховному стані. Приймаємо у Св. Причасті живого Бога, а багато людей цього не усвідомлюють, причащаються зі звички або для людського ока. Вже самі слова святого апостола Павла: "Чого око не бачило, вухо не чуло і на серце чоловіка не прийшло, що приготовив Бог тим, що Його люблять”, - повинні склонити християн до частого і достойного приймання Ісуса у Св. Причасті[15].
Без Євхаристії про Христа залишився б тільки спогад, що жив на землі Ісус, робив чуда, помер і воскрес із мертвих та вознісся на небо. В Євхаристії – Христос справді Бог[16].
Тому ходімо до церкви і спішім по цю цілющу воду, дорогоцінну поживу – Пресвяту Євхаристію. В кожній церкві, малій чи великій, у каплиці, в кивоті є присутній Христос у Пресвятій Євхаристії


3. Присутність Спасителя в Тайні Євхаристії;
4. Святе Причастя.
ІІІ.  Пресвята Євхаристія як Жертва.
1.   Поняття Жертви;
а) cтарозавітні жертви,
б) хресна Жертва Ісуса Христа.
 IV
1.    Присутність Спасителя в Тайні Євхаристії.

Чи справді ми приймаємо Тіло і Кров Гопода нашого Ісуса Христа кожного разу коли тільки приступаємо до Святого Причастя?
Чи справді сам Христос Бог скривається під освяченими видами хліба і вина? Не всі люди про це знають, лише християни; в це не вірять, головно, всі єретики, протистанти та всі сектанти, вони читають і знають Святе Письмо, знають про те, як Христос часто повторяв, що хто не буде їсти Його Тіла й не буде пити Його Крові, не матиме життя вічного, отже не буде спасенний. Вони знають, що перед своїми страстями і смертю Христос відбув зі своїми апостолами останню Тайну Вечерю, як її називаємо, і там дав їм хліб, про який сказав: "Беріть і їжте ЦЕ МОЄ ТІЛО”; а про вино сказав: "ЦЕ МОЯ КРОВ”. Усі це знають, бо самі про це читали в Святому Письмі, чи не раз вже чули в Церкві, а однак не всі вірять, що там під цим видом хліба скривається Христове Тіло, а під видом вина – Його Кров. Правда, вони цих слів не можуть зі Святого Письма усунути, і не заперечують, що це – слова Христові. Але для дуже багатьох із них це – тільки посвячений хліб і вино; вони є тільки для них знаком чи символом, які вказують на Христа, Його нам пригадують, але для них не є вони правдивим Його Тілом і правдивою Його Кров’ю[1].
Протистанти не вірять у присутність Христа в Євхаристії. Для Цвінґлі та його послідовників Пресвята Євхаристія – це тільки символ Христової присутності, але Самого Христа в дійсності нема. Багато англіканців також заперечують дійсну присутність Ісуса Христа в Євхарастії[2]. Свідки Єгови відкинули Жертву Святої Літургії, яка на їх погляд, є ідолопоклонством і марнослів’ям. Свідки Єгови не відправляють богослужень на славу Божу, вони не знають, що Свята Літургія, це не тільки найсвятіша Ісусова й наша Жертва, але одночасно Учта, яку Божий Син приготував своєму народові для вічного життя[3].
Так вчать їх і так вони вірять, бо не має в них справжньої голови і нема кому їх повчити, не можуть збагнути, як це Великий і Всемогутній Бог може скриватися під маленьким куском хліба і в малій краплині вина. Тому читаємо у Святому Письмі як багато залишило Христа, коли Він почав їм говорити про Своє Тіло і Свою Кров, без яких ніхто не може осягнути спасіння і вічного життя. Залишили Його, хоч бачили великі діла й чуда, і хоч знали, що вони не в людській силі, а тільки один Бог може їх доконати, тому і сьогодні багато таких, які також не вірять, що Христос перебуває в наших церквах, що Він присутній в наших кивотах, і коли приймаємо Святе Причастя, приймаємо не тільки посвячений хліб і вино, але самого Христа. Тяжко було юдеям зрозуміти, як можна їсти людське тіло і пити людську коров, і тому відступили від Нього, і більше з Ним не ходили. То ж мовив Ісус до дванадцятьох: "Невже і ви бажаєте відступити? І тоді озвався Симон-Петро: "Господи, а до кого ж нам іти? Це ж у Тебе слова життя вічного. Ми й увірували і пізнали, що Ти Божий, Святий”(Ів.66-69)[4].
            Словами "ЦЕ Є ТІЛО МОЄ” й, "ЦЕ Є КРОВ МОЯ”, Ісус Христос підкреслює, що Він є присутній із Своїм Божеством. Приймаючи Ісуса в Євхаристії у Святому Причасті, ми відчуваємо смак хліба і вина, але віримо, що присутній є Христос. Цю правду віри твердять, як і Православна так і Католицька Церкви[5].
Христос сказав: "Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той, хто споживатиме мене, житиме мною”(Ів.6.57). Отже Христос говорить не тільки про хліб і кров, а виразно каже: "Хто мене споживає, той буде жити”.
Так вчили й Святі Апостоли. Тому коли святий апостол Павло писав у листі до Коринтян про установлення Пресвятої Євхаристії на Тайній Вечері, так закінчив: "Хай, отже, кожний випробовує себе самого і тоді їсть і п’є цю чашу. Бо той хто їсть і п’є не розрізняючи Господнього Тіла суд собі їсть і п’є”. А в іншому місті ось які ще слова знаходимо в того ж святого апостола Павла: "Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є Причастям Христової Крові? А хліб, що ламаємо, хіба не є Причастям Христового Тіла?”[6]
Так завжди вчили також Святі Отці і Вчителі Церкви. Святий Кирило Єрусалимський пише: "Хліб у Євхаристії вже більше не є звичайним хлібом, але Тілом Христовим”[7]. Святий Ігнатій Богоносець докоряв єретикам, чому вони не вірять, що в Євхаристії є Тіло Спасителя і не причащаються. Святий Юстин каже, що "ми не приймаємо в Євхаристії звичайну поживу, а Тіло і Кров Ісуса Христа”. Святий Августин пише: "Хліб, що його бачите на престолі… це Христове Тіло. Чаша, тобто те, що є в ній – це Христова Кров[8].
Пресвята Євхаристія – найбільший скарб, який тільки Христос міг нам залишити, коли вознісся на небо, бо там, у Пресвятій Євхаристії, Він сам залишається з нами як джерело всіх ласк. Без Христа у Пресвятій Євхаристії були б порожні всі, навіть найкращі Церкви[9]. Не відмовляймо Христові у нашому часі, щоб прийти, зустрітись з Ним в адорації, у контемпляції повній віри, відкритій на винагороду за тяжкі провини та проступки світу. Нехай ніколи і ніде не припиняється наша адорація[10].

2.    Святе Причастя.

            Щоб жити і працювати, людина потребує поживи і напитку. Це природний закон життя. Душа людини також потребує підкріплення у своїх змаганнях у боротьбі зі злом та гріхом. Про таку поживу подбав Ісус Христос, залишивши Пресвяту Тайну Євхаристії. Божественний Спаситель дав нам на поживу Своє Пресвяте Тіло, а в напиток – Свою Пресвяту Кров, під видами хліба і вина, у Тайні Пресвятої Євхаристії, у Святому Причастю[11].
Розрізняють потрійний спосіб приймання Пресвятої Євхаристії. Одні приймають її сакраментально. Є люди, які мають відвагу приступати до Святого Причастя, живучи в тяжких гріхах. Про цих людей говорить святий апостол Павло, що приймають її негідно, тобто на суд. До таких людей скаже Христос: "Ідіть від мене всі прокляті в огонь вічний, приготований дияволові та його слугам”.
Інші приймають Тайну Євхаристії духовно: це ті люди, що одушевлені вірою, яка при помочі любові діє в них (Гал.5.6), живляться Небесним Хлібом, бажаючи його й вставляючись тугою за Ним. Ці люди одержують хоч може не всі, та зате принайменше дуже великі користі.
Спосіб прийняття Духовного Святого Причастя:
"Ісусе, вірю, що Ти є присутній в Найсвятіших Тайнах;
прийди до мойого серця. Я пригортаю Тебе до свойого серця, не відступай від мене”[12].
Вкінці останні, які приймають сакраментально, таїнствено і духовно. Люди, котрі приймають Христа в такий спосіб одержують багато більше ласк від тих, що хоч без жодного гріха, все-таки не приступають до Святої Трапези, а приймають духовно[13].
Кожний християнин має обов’язок приступати до Св. Причастя. Про це нагадує нам 4-а церковна заповідь: "Кожного року, бодай раз, у пасхальному часі, сповідатися і причащатися”. Щоб приступити до Св.Причастя, людина повинна добре приготуватися: 1) відбути Св.Тайну Покаяння-Сповідь; 2) зберігати Євхаристійний піст. Колись Євхаристійний піст зобов’язував під тяжким гріхом у цілому своєму роді, сьогодні досить правдоподібно, в тій матерії допускається мала матерія, чи то щодо часу (чверть години), чи то щодо їжі-пиття. Якщо після їжі чи пиття, до Св.Причастя залишилось 45хв., то можна причащатися і це числиться, як мала матерія. Але цим не потрібно зловживати[14]. 3) подружній акт не є перешкодою, щоб прийняти Св.Причастя; однак тим, що рідко причащаються радиться стриматись.[15]4) "Зі срахом Божим і з вірою”. Саме так закликає нас Церква приступати до Св.Причастя. Християнин повинен вірити, що приймає Тіло і Кров Господа Ісуса, якого розп’яли і на третій день Він воскрес. І ми приймаємо у Св.Причасті Христа Воскреслого. 5) також добре є перед Св.Причастям збудити акти віри, надії, любові, жалю за гріхи.
Людина приймає до свого серця любов і радість, коли приступає до Св.Причастя. Після Св.Причастя потрібно подякувати Богові за те, що вдостоїв нас такої ласки. Св.Альфонс Ліґуорі вчив, що благодарення-подяка повинна тривати найменше чверть години.

ІІІ. Пресвята Євхаристія як Жертва.

Жертва - це приношення речі, що сприймається нашими відчуттями, самому Богові законним служителем через переміну або знищення, з ціллю признати найвище Його шанування, а наше підкорення[16]. Між Тайною Євхаристії, а самим жертвуванням чи жертвою, є велика різниця. Тайна довершується освяченням. Жертва полягяє на знищенні, умертвленні того, що ми в жертву приносимо. Це знищення довершується у Літургії тим, що освячується осібно хліб у Тіло, а вино у Кров Спасителя. Таке розділення означає смерть, бо тіло позбавлене того оживляючого чинника, яким є людська кров, уже не має в собі життя[17].

1.    Поняття Жертви.
Слово "жертвувати” або "офірувати” значить віддавати комусь щось вартіснішого з любові або прив’язання до нього, виректися вартіснішої речі для когось другого. Коли батько віддає останній гріш, щоби надати освіту своїм дітям, а сам відмовляє собі всього, то кажемо, що приносить велику жертву для своїх дітей. В тіснішому значенні називаємо жертвою, лише те, що віддається і посвячується Богові. Убога вдова віддала в святині з любові до Бога останні дві лепти, отже зложила велику жертву, за що Ісус і хвалив її (Мр.12.43). Жертви складаються в тім наміренні, щоб звеличити Бога, або подякувати Йому, або просити Його, або переблагати Його. Розрізняємо жертви кроваві і безкровні. Кроваві були ті жертви, де проливалася кров: звірят (у Старому Завіті) та Ісуса Христа (у Новому Завіті). В безкровній жертві не проливалась кров: плоди (у Старому Завіті) і Свята Літургія (у Новому Завіті)[18].

а) старозавітні жертви.

Каїн і Авель приносили Богові жертви з плодів своїх рук. Зокрема багато читаємо у Святому Письмі про жертви, що їх приносив правдивому Богові жидівський народ. Для приношення жертв Богові Ягве була побудована величава святиня в Єрусалимі. Зокрема багато жертв приносили у тій святині в часі Свята Пасхи. Особливо торжественним у той час було жертвування і спожиття пасхального ягнятка, яке символізувало обіцяного Богом Месію, що мав стати жертвою за гріхи людей. Жиди споживали його, стоячи при столі, одягнені, наче в дорогу, на спомин виходу з єгипетської неволі.
Ізраїльський народ часто виступав від Бога Ягве і приносив жертви поганським божкам. Моавітський цар свойого найстаршого сина віддав на жертву цілопалення, щоб так виблагати у своїх божків поміч проти жидів (кн.Царів 3.27). Погани вірили, що божок нічого більше не любить, як лиш серця, кров і зойки молоді. Черепи тих нещасних жертв йшли на прикрасу святині.
Кожна жертва мала чотири цілі: прослави, подяки, прозьби і перепрозьби. Однак ці жертви, як жидівські, так і поганські не були досконалі. Не могли ці жертви змити гріха людського роду і привернути людині втрачену щасливість. "Неможливо бо, - каже святий апостол Павло, - щоб кров волів і козлів змивала гріхи”(Євр.10.4)[19].
 
б) хресна жертва Ісуса Христа.
Досконалою жертвою був сам Ісус Христос, Син Божий – Богочоловік. Він віддав Себе в жертву Небесному Отцеві, умерши на хресті за гріхи всіх людей. Ціле життя Ісуса Христа на землі було жертвою. Ця жертва розпочалася з хвилиною Воплочення; бо вже тоді Син Божий "прийняв вид слуги і був слухняний аж до смерті і то смерті хресної”(Флп.2.7,8). Христос бувши багатим, став найубогіший з-поміж людей: "Лиси мають нори, птахи небесні гнізда, а Син Чоловічий немає де голови прихилити”(Мт.8.20). Властива однак жертва примирення Ісуса Христа починається з хвилиною страстей Його на хресті, а кінчається з хвилиною смерті. Так Христос міг на хресті сказати: "А я є хробак, а не чоловік”(Пс.21.7). Тут бачимо найбільше упокорення Божого Сина. Хресна жертва Ісуса Христа була принесена за гріхи цілого людства, і надолужила їх понад міру. "Одна крапля Христової Крові вистарчила би, щоб згладити гріхи цілого людства”, - каже святий Григорій Назіан. Але Ісус Христос виконує волю Небесного Отця і залишається найбільш опущеним: "Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?”(Мт.28.46)[20]
 
* * *

http://bogoslov.ucoz.ru