Найлогічнішим тут є третій випадок. У перших двох люди приходять до церкви, але все ж таки не розуміють для чого, бо вони це роблять лише з обов’язку. Ті ж, хто належить до третьої групи мають лише обмежене поняття літургії. Це правда, що літургія є молитвою, також правдою є й те, що Христос навчав молитися так, щоб цього ніхто не бачив, але є різниця між молитвою особистою і молитвою спільною, які є однаково важливими у Церковній практиці. Отже кожен християнин не лише зобовязаний до участі обидвох способів молитви, але мусить їх практикувати.

Від самих початків християнства, окрім персональної молитви, де молільник зустрічається віч-на-віч з самим Господом, літургія мала дуже важливе місце. Помимо свого молитовного значення вона мала, і має досі, значення пасхальне, обєднуюче, спасаюче та ін. Хотілося б головним чином зупинитися на пасхальному розумінні літургії, адже це завжди було її головним завданням.

Отже це пасхальне таїнство залишилось ще дотепер в нашій Літургії , яке, як можемо бачити, в свідомості народу, було настільки глибоким, що неділя називалася воскресінням (в російській мові так і залишилося). Властивістю пасхальної Літургії є радість, обов'язкова трапеза, якою є св. причастя в церкві. Передусім тут є важливим розуміння суті християнства, те, що воно є пасхальним, бо Христос за нас розіп'явся і воскрес; в терпіннях і смерті став переможцем. Тому тратиться, отже, розуміння Літургії у тих громадах, де ніхто або тільки дехто приступає на Службі Божі до святого причастя Тіла і Крові Христових. Це так якби хтось запрошений на гостинну вечерю, сів би собі збоку і не хотів спільно їсти. Вже те явище, що Євхаристія встановлена як трапеза святого життєво-необхідного хліба, вказує на те, що вона є узагальненням і висловом єдності християн. У всіх культурах світу, а в біблійному світі зокрема, спільна трапеза має завданням не лише наситити людей, але, радше, має бути висловом спільності та єдності.

Треба згадати, що згідно з давньохристиянським переконанням, Євхаристія – це не лише символ єдності цілої Церкви, але це є місце, в якому унаочнюється і здійснюється та єдність. На міцну єдність Євхаристії і Церквою, вказує старе грецьке слово «койнонія», тобто сопричастя, що належить до найчастіше вживаних старохристиянських слів. Причастя ще й тепер розуміємо не просто як Пресвяту Євхаристію, але й також як спільноту вірних, як єднання вірних І ці два поняття настільки поєднані між собою, що поняття причастя Тіла і Крові Христових вимагає одночасно єдності між християнами. Іншими словами, саме тому, що вірні причащаються Тіла Христового, вони творять одну спільноту між собою, бо Церква не є товариство, в якому «статут» визначає членство, але спільнота в святій таїні Євхаристії.

Про Євхаристію каже й св. Іван Богослов, що вона є «пожива на життя світу». І це каже той самий Іван, для якого поняття «світ» завжди протилежне поняттю «Бог». Під гаслом: «Для життя світу» відбуваються нині конгреси, студії, зустрічі вчених богословів, бо йдеться передусім про чітке унаочнення цілому світові, тобто цілій людській спільноті, насамперед християнській, чим є для людини Пресвята Євхаристія і чи неможливо далі дивитись на ту прірву між двома категоріями вірних, між тими, що в неділю приступають до св. причастя, і тими, що стоять на боці. Дійсно, церковна заповідь вимагає тільки, щоб християнин в неділю взяв участь у богослужбі, а друга заповідь приписує, щоб християнин причастився раз на рік. Але ці приписи, хоч і залишаються чинними, не являються критеріями, і Церква навпаки заохочує всіх християн до якнайчастішого приступання до Пресвятої Євхаристії, оскільки воно є Нашим обєднанням з христом,  а черех Нього і нашим обєднанням в одну християнську спільноту.

Дивлячись з такої точки зору на Літургію, мусимо насамперед зрозуміти і її богословське обгрунтування, а саме те, що завдання літургії є віддати славу й честь Богові та здійснювати спасіння між людьми. Вона є виявом того Нового Завіту з Богом, що був укладений Христом на Тайній Вечері і має вже тепер есхатологічний характер, тобто вона підготовляє нас і чекає сама на майбутнє, вічне життя, а під серпанком містичних, сакраментальних знаків дає вже тепер завдаток тих вічних скарбів, бо їх повноти сподобимося у вічному блаженстві.

www.livingrosary.org.ua