Ісус Христос голосив три роки Добру новину: проголошував Царство Боже, закликав до покаяння. До Нього приходило багато людей різного віку і стану. Одного разу, коли Ісус навчав людей, до Нього підійшов багатий юнак. Напевне, він добре слухав Слово Боже, яке голосив Ісус, і знав, що для осягнення Небесного Царства потрібно не переступати Заповіді Божі. І коли він запитав Ісуса: „Учителю, що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” (Мт. 19, 16), Ісус йому відповів: „Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей” (Мт. 19, 17). Ісус ці заповіді перечислює. Тоді юнак каже до Нього: „Все це зберіг я ізмалку. Чого мені бракує”. „Якщо хочеш бути досконалим, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною”. Почувши це слово, юнак відійшов смутний” (Мт. 19, 20-22).

Юнак приступив до Ісуса в надії позитивного свого пошуку, а відійшов від Нього розчарований і засмучений. Чому так? Чому він не зрозумів Ісуса?

Від юнака, який хотів спастися, Ісус вимагав добровільної бідності; коли він відійшов, Ісус сказав своїм учням, що дуже важко, навіть неможливо, багатому потрапити в Царство Боже. Для нас це дуже строго і перебільшено. Але учні також були вражені, бо спитали: „Хто ж тоді може спастися?”. У Ісуса є коротка відповідь на це питання: „У людей це неможливо, Богові – все можливо”.

Молодь як тоді, так і тепер, перебуває у пошуку свого щастя. Сьогодні багатьох молодих людей приваблює багатство і їхнім „богом” стає „долар” чи „євро”. Ще недавно, за радянських часів, на першому місці була влада. Щоб отримати хоч найменшу якусь владу, потрібно було вислужитись перед нею і виконати не одне комсомольське чи партійне доручення. Дехто ставав „сексотом”, інший знімав хрести, а ще інший плюгавив усе, що було рідне, поливав помиями навіть рідну Церкву, в якій прийняв колись хрещення, до якої належали його родичі і батьки. Були ж знову молоді люди, які шукали Христа, а коли знаходили, то  запитували: „А де живеш?”. Незважаючи на переслідування, вступали до монаших чинів, згромаджень, семінарій і творили підпільну Церкву.

Старші люди пам’ятають сталінські, хрущовські чи брежнєвські часи, коли молодь за будь-яку ціну виривалась з колгоспів до міст, де життя порівняно з сільською місцевістю мало свої відмінності. Найлегше це можна було зробити через освіту, і молодь тягнулась до неї. Можливо, вже тоді почалась руйнація українського села, яка триває донині. Якщо подивитися з одного боку, то створювалась свідома українська інтелігенція і навіть зародились шестидесятники, яких жорстоко переслідувала влада. Але з другого – багато молодих людей вбирали в себе весь негатив партійно-бюрократичного управління: виконували все, що скажуть головні, тому й донині топчемося  на одному місці, а головною ціллю для багатьох молодих людей є влаштування на якусь роботу, щоб вижити, а коли чогось досягнули, то хочуть більшого, тобто людина не зупиняється на досягнутому.

Євангельський юнак не був вихідцем із бідної сім’ї. Він досягнув деякої досконалості у своєму житті, але також чогось шукає. Його не задовольняють багатства, розкоші, він бажає чогось вищого, але прив’язаність до багатства не допускає його до вищої досконалості. Цей молодець напевне багато чув про Христа і знав, що Він голосить Добру новину людям, які були спраглі Божої правди, бо сам хотів пізнати істину Божу. Та коли правда відкрилась перед ним, він іде від Ісуса засмучений, бо не сприйняв її. Залишився юнак при своїх інтересах. Цей приклад з життя проходить через всі покоління в історії людства.

Кожна людина, а особливо молода, відчуває голод Божої правди. Тому молодь, студенти завжди стоять в авангарді борців за людські права. В цьому українська молодь не була винятком.

У молодому віці людина хоче здобути відповідну освіту, тому навчається згідно із своїми здібностями. Багато молодих людей оволодівають різними спеціальностями, щоб працювати і бути корисним для суспільства.

Не менш важливим у житті є вміння працювати, бути добрим господарем чи господинею навіть у своїй хаті. Дім, сад, город потребують завжди щоденної праці. Життя — це праця, без якої неможливо обійтися. Тому добрі батьки ще змалку привчають своїх дітей до праці, адже людина своїми руками завжди щось творить і в цьому є подоба людини до свого Творця – Господа.

Та найбільшим чинником для молоді і всіх людей є духовність, яка підносить людину до ангельських висот. „Будьте як діти” – говорить Ісус Христос. Не можна втрачати духа, яким володіють діти і примножують дари Святого Духа.

У своєму молодому віці юнак чи дівчина приймають з Божою ласкою дари Святого Духа, які збагачують їх, бо вони йдуть за божественними настановами. „Нехай Дух  добрий твій веде мене по рівній землі” (Пс. 143, 10). Дари Святого Духа постійно схиляють людину до того, щоб іти за волею Божою і удосконалюватись плодами Святого Духа. Кожен хоче мати в собі любов, радість, мир, бути лагідним і поміркованим. Тому Господь Бог перед молодою людиною ставить велике завдання. Та й саме життя підказує, що мудрість здобувається  знаннями.

Бог кожну людину обдаровує розумом і свобідною волею, що робить її подібною до Господа. В народі є приповідка: „Якщо людина в молодому віці набирає розуму, то на старість буде ще мудрішою, а якщо не дбає за свій розум і прикидається дурнем, то на старості років стане ще дурнішою”.

Часто набожний хлопець, дівчина не мають поваги у спільноті свого колективу під час навчання, праці. І стає дивним: чому людина, яка прямує до досконалості, не сприймається суспільством? В радянські часи не тільки висміювали побожність, але й засуджували. Адже ж побожна людина є більш терпеливою і мужнішою, переносить всі незгоди свого життя. Вона є справедливою і добрішою.

У молодих серцях часто зароджується егоїзм, який порочить душу хлопця чи дівчини. Людина у своїй природі призначена до служіння одна одній. Мабуть, тому кожну особу Господь обдаровує своїм талантом. Не можуть бути всі вченими, проникати в тайни природи. Не можуть бути всі лікарями, письменниками, політиками, хліборобами. Господь кожного до чогось кличе і обдаровує талантом. Потрібно його пізнати і розвивати. Кожний наповнений даром таланту, щоб потім його використати, але не егоїстично для себе.

Учні, студенти повинні розуміти, що вчителі і викладачі затрачають дуже багато праці і сили, щоб дати їм відповідні знання, щоб поставити їх на добру дорогу майбутнього життя. Людина покликана Богом, щоб сіяти навколо себе добро для інших. Бути щасливим – означає давати щастя іншим, помагати своїм братам, помагати кожному, хто йде до своєї цілі.

Саме на цій дорозі стоять старші віком, свідомі люди, які навчають молодь. Тому хлопці і дівчата повинні з розумінням і пошаною ставитися до своїх вчителів, викладачів і вихователів. Батьки і вчителі повинні вбачати в  дітях їхні здібності до чогось.

Так Бог сотворив цей світ, що одних наділив міцним здоров’ям, щоб вони допомагали і підтримували тих, які є хворими: дорослий допомагає дитині і виховує її, вводячи в сучасне життя; вчені, дослідники працюють над відкриттями, які принесуть невченим людям полегшення у їхній праці; людина з фізичними можливостями повинна використовувати нові машини і винаходи для виконання певних робіт. Кожен може служити своєму ближньому і так подобатися Богові. Виконувати свою роботу з любов’ю до Бога та ближнього, якому він дарує свою працю.

У найбільший відчай попадає людина, коли втрачає свою працездатність і не може працювати згідно із своїм фахом. Це дуже важко пережити. У такі моменти їй здається, що найбільше щастя – це можливість працювати. Але навіть непрацездатні люди знаходять для себе заняття, щоб бути корисними для інших.

Найбільшим лихом і нещастям є бездіяльність. Наприклад, молода людина попадає в апатію, їй нічого не хочеться, ніщо не цікавить, вважає себе нікому не потрібною і нічого не хоче навчитися, і приходить алкоголь, наркотики – справжня трагедія.

Якщо молода людина потрапляє в бездіяльність, то без допомоги старших вона не може обійтися. Потрібно знайти ключ занятості, що ця людина може робити, і різними способами допомогти їй. Навіть хвора людина може збагачувати своїх близьких терпінням і стражданням.

Мені пригадується паломництво на Поділлі, коли із всіх кінців ідуть молоді паломники до відпустового міста Летичева, що на Хмельниччині, де є Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Паломницька група, яка проходить через м. Бар, завжди численна (до 700 осіб). З паломниками на візочку їде молодий чоловік. Можна сказати, що він немічний і завдає лише багато клопотів, але насправді все якраз навпаки. Сашко, так його звати, наскільки життєрадісний, що учасники прощі просто не уявляють паломництво без нього. Він всіх підбадьорює веселим своїм духом, оптимізмом, вселяє наснагу тим, хто йде з ним поруч.

У всьому діє Божа ласка і у кожного Господь відкриває певні здібності. Таке паломництво є доброю школою життя, бо, крім молитви, ми бачимо потребу служити своїм ближнім, тому що Бог у людській природі відкрив закон людської солідарності, який пов’язує долю однієї людини з іншими людьми. Можливо, від цього хтось страждає, але кожна людина має зв’язок з іншими людьми і ми всі залежимо від доброї чи дурної поведінки свого ближнього.

Не так давно було таке (старші люди про це ще пам’ятають), коли всі трагічні випадки, катастрофи замовчувались. Тобто, не було катастроф з потягами, літаками, ракетами чи автомобілями. Молоде покоління виховувалось в „рожевих тонах”, адже ж їм належало будувати світле майбутнє, яке вже не за горами. Так тоді говорили. Студенти закінчували навчальні заклади, їх направляли на виробництво. Все це було добре, але молоді спеціалісти на заводах інколи вперше зустрічалися з реальністю. На роботі за будь-яку ціну вимагали виконання плану. Виготовлену продукцію всякими правдами й неправдами потрібно було здати в збут. Кожен день проводили „оперативки”, на яких виявляли причину невиконання плану, зупинок виробництва, поломки чи аварії. Коли молодий спеціаліст говорив, що його так не вчили, то йому відповідали: „Забудь дедукцію, забудь індукцію, а давай продукцію!”. Щоб доробити те, що не встигли за день, лишались після зміни, а потім розслаблялись від нервового напруження за чаркою горілки, і так щодень. Коли розпалася велика держава, то побачили, що ми не те виготовляли. Товар був неконкурентноспроможний, а інколи й непотрібний. Заводи, фабрики зупинились, все розтягнули, а молодь залишилась без роботи.

Серед молоді велася пропаганда про загниваючий Захід і процвітаючу країну рад. Тепер ця молодь їде до цього Заходу, щоб заробити щось для себе і дітей. Батьки завжди хочуть дати дітям якусь освіту. Нелегко це дається. Розбиті сім’ї і діти залишаються без батьків, бо на перше місце ставлять „долар”. Тільки совість підказує, що в житті щось не так, а особливо це відчувається, коли розпадаються сім’ї і діти, хоч здобули освіту, але не шанують батьків, які давали гроші на навчання, а тепер їх осиротили.

Сьогоднішній час для молоді дає свої виклики. Дуже швидко йде розвиток технічних засобів зв’язку, мобільних телефонів, інтернету, а це впливає на свідомість молодих людей, що є негативним фактом. Бо немає відповідного розвитку людської свідомості і совісті. На вулиці можна побачити хлопців і дівчат, які спілкуються зі своїми ближніми. Можна їх бачити, як вони довго сидять у кав’ярнях, розказують анекдоти, забуваючи про духовні цінності. Мода, престиж, різні шоу по телебаченню не заспокоюють молоду людину. Ці ж самі проблеми, які  були колись, також є і сьогодні. Пошук праці, пошук надійного друга, пошук заспокоєння душі є реальністю сьогоднішнього дня. Однак, молода людина часто забуває про ціль свого життя, якою є вічність. Забувається, що на першому місці повинен бути Господь Бог — наш Життєдавець.

Свята Тереза від Дитятка Ісуса вже перед смертю писала: „Але чи справді чиста любов перебуває у моєму серці?... Ах! Якщо це так, Ісу­се, просвіти мене. Ти знаєш, що я шукаю істину…”. В іншому місці вона пише: „Я абсолютно впевнена, що не ледарюватиму в Небі. Хочу продовжувати працювати для Церкви й для душі”.

Блаженний Папа Іван-Павло ІІ писав:

„Де Папа з’явиться, всюди шукає молодь і всюди молодь шукає його, та, власне, це не його шукають! Шукають Христа, Який знає, що в людині було, особливо у молодій людині, і дає на її життя істинні відповіді”.

А до української молоді блаженний Іван-Павло ІІ звернувся такими словами:

„Дорога молоде, майбутнє України великою мірою залежить від вас і від тієї відповідальності, яку ви зумієте взяти на себе. Бог не забариться, щоб благословити ваші зусилля, якщо спрямуєте своє життя на великодушне служіння родині і суспільству, ставлячи спільне добро вище від особистих інтересів” (Сихів, 26. 06. 2001)

Дорогі учні, студенти, для вас починається новий навчальний рік. Просіть Господа Бога, щоб цей рік був благословенний для вас. Богові належить перше місце у житті. В любові до ближнього ви віднайдете себе.

Будьте найперше вдячні Богові за дар життя, за дар святого Хрещення. Будьте вдячні своїм батькам, які вас завжди благословляють на навчання. Будьте вдячні вчителям, викладачам, які терпеливо вас навчають і дають відповідні знання, не жаліючи своїх сил і здоров’я.

У своїх пошуках шукайте нашу Небесну Неньку – Матір Божу. Вона вкаже шлях до свого Сина Ісуса. Шукайте земну спільну нашу Матір-Церкву. Вона завжди чекає на вас, щоб навчити правд Божих і дати мир та спокій вашим душам.

Нехай вам щастить у новому навчальному році!