Церква в третю неділю по Воскресінні представляє нам сумний стан людських душ в образі євангельського розслабленого чоловіка, що вже тридцять вісім літ був спаралізований, а Христос чудесним способом оздоровив його.
Де і коли сталася та подія? В місті Єрусалимі, у свято Пасхи. Христос пішов з учнями до Єрусалиму. Помолився в святині і вийшов за браму, де був досить великий і обмурований ставок, а навколо нього було п’ять критих піддаш. Під тими піддашшями лежало багато хворих: сліпі, глухі, німі, криві, горбаті, спаралізовані, хворі на сухоти, струпаві та обтяжені іншими недугами. Очі всіх хворих були звернені на ставок. Час від часу сюди невидимо сходив ангел і зворушував воду, яка починала збурюватися, неначе кипіти. Тоді між хворими зчинявся великий рух і гамір. Кожен кликав, щоби його швидше занесли до води, бо хто перший у неї зануриться, то й виходив зі ставка цілком здоровим, хоч би й яку мав недугу. Всі інші мусили чекати наступного збурення води, яке повторювалося через різні проміжки часу.
Між тими хворими лежав один старий чоловік, висохлий, з сивою бородою, в подертій одежині. Колись у молодості він був здоровий, сильний, веселий і буйний, перший до бійки і всіляких збитків. Не слухав родичів, обкрадав їх, розпустував, а коли його напоумлювали, він зі всього сміявся. І за це його спіткала тяжка Божа кара. Вже тридцять вісім літ, як його спаралізувало так, що не міг сам рухатися. Хоч понад двадцять літ лежить над тим ставком, нема кому занести його до води, коли вона збуриться, а поки хлопчина, який обслуговує його, затягне його на берег, то вже хтось інший випередить його.
Якраз у той час, коли зчинився гамір з приводу нового оздоровлення, і всі хворі були над ставком, Ісус наближався до ложа цього паралітика. Ісус дізнався, що він уже довго покутував за свої гріхи, тому поглянув на нього і за співчуттям запитав: „Чи хочеш бути оздоровлений?». Хворому стало мило, що знайшовся хтось, хто зацікавився ним, адже досі ніхто не звертав на нього уваги. Тому він відповів терпеливо і покірно: «Пане, не маю чоловіка, який би вкинув мене до води, коли вона порушиться, все хтось випереджає мене».
Ось гарний приклад терпеливості у слабості. Буває нераз, що заслабнемо на короткий час, хоч і не дуже тяжко, а домашні мають з нами правдивий хрест. Ми такі нетерплячі і на все вразливі, що нічим не можуть нам догодити. Коли б ми мали трохи терпеливості і духа покути, то, мабуть, не були б такі прикрі стосовно інших людей і не перебільшували б свого терпіння.
Коли хворий паралітик пожалівся Христові, що не має конечної послуги, в його серце вселилася якась надія. Він подумав: „Може, цей добрий чоловік залишиться при мені і вкине мене швидко у воду, коли вона порушиться. Втім Христос нахилився над ним і сказав з повагою: „Встань, візьми твоє ліжко і йди додому!».
Ісус повернувся, відійшов і зник за брамою. А хворий остовпів. „Що то було? — питає себе. — Чи мені щось приснилося, чи привиділося? Чи, може, хтось посміявся з мене? Я не можу рушити ні рукою, ні ногою, а Він сказав, щоби я встав, ще й ліжко взяв та пішов додому... Але що це?.. О Боже! Тіло моє тремтить. Відчуваю свої руки й ноги. Чую, що тепла кров пливе в моїх жилах. Ану, спробую! О, пальці рухаються! І в лікті також! Ану, піднесу руку вгору! О Боже, рука цілком здорова! Ану друга? Та й друга здорова! А що кажуть ноги? Ану, відверну вбік! Іде! А догори? Також! А друга? І друга цілком здорова! О Боже, що зі мною діється? Я цілком здоровий!».
Очі всіх людей звернуті на худого старця з сивою бородою, що досі непорушно лежав, а тепер скаче навколо свого ліжка. „Чудо, чудо!» — вигукують всі. І розпитують, як то сталося. А він оповідає все детально, але не знає, як називається той, що оздоровив його і відійшов. Люди питають: „Як він виглядав? Який на зріст? Який Його одяг?» Оздоровлений розповідає все, що запам’ятав, а всі одностайно кажуть, що то мусив бути великий чудотворець Ісус з Назарету, бо якраз Він так виглядає.
Оздоровлений паралітик бере ліжко на плечі і йде до брами. Лише переступив на другий бік муру, а там стояло кілька священиків коло святині. Вони заступили йому дорогу і з криком кинулись до нього: „А ти куди? Стій, безбожнику! Нині субота, ще й Пасха, а ти зневажаєш Великдень і несеш ліжко коло самої святині! Ані кроку далі! Кидай ліжко, бо зараз укаменуємо тебе!». Яка протилежна поведінка тих священиків до поведінки Ісуса! Їм байдуже, що сталося велике чудо. Їм заболіло те, що порушено один з 1297 рабінських приписів про святкування суботи і це видається їм злочином, який кличе до неба о пімсту. Ото є фарисейство! Оздоровлений мусив вернутися за браму, кинув ліжко під піддашшя, де досі лежав, а сам пішов до святині подякувати Богові за чудесне оздоровлення. Там, у святині, побачив серед народу Ісуса. Наблизився до Нього і вже хотів впасти на коліна, але Ісус дав йому знак, щоби відійшов убік. Тоді Ісус підійшов до нього і сказав тихо: „Ти вже здоровий, але не гріши більше, щоби чогось гіршого тобі не сталося».
Той паралітик був хворий тілом. А скільки є таких людей, що довгі літа хворі душею! Довгі літа без сповіді й Причастя, і нема людини, яка б покликала їх до покаяння, а вони самі неспроможні до цього, бо довголітні гріхи спаралізували їхню волю. Гарне і правдиво апостольське діло виконала би така благородна душа, яка б спробувала врятувати такого збайдужілого. Треба наближатися до такого з радістю і добротою, почати спочатку говорити про щось інше, аж згодом натякнути про сповідь. Коли з Божою поміччю вдасться навернути такого до Бога, не чекаймо на його подяку, як Христос не чекав після оздоровлення паралітика, але самі подякуймо Богові, що за нашою послугою врятував душу. І не хвалімося цим перед людьми, а Христос похвалить нас і в день Божого суду винагородить нам навіки. Амінь.