Кожен день велика кількість людей іде в пекло. Вас це не зачіпає? Дев’яносто сім відсотків християн є пасивними, вони нікому не розповідають про Христа. Чому віруючі не виходять з проповіддю за стіни Церкви? Байдужість погасила вогонь віри, а земні справи Церкви блищать дешевою підробкою. Привести душу до Христа – важливіше, ніж запалити в небі зірку, бо зірка колись погасне, а душа буде сіяти вічно!
Диявол боїться проповіді у громадських місцях. Нам подобаються просторі храми, почесні місця, гарний аналой. Але чого варте моє служіння, якщо я все це не залишу для порятунку заблуканих душ? Маємо приклад Господа: «І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і зціляючи всяку недугу та неміч усяку» (Мт.9:35).
Фермер засіває все поле, а не лише його частину. Торгові фірми постійно в пошуку нових ринків. Вони далекоглядніші від багатьох християн. Бог не хотів, щоб Його діти сиділи вдома, чекаючи навернення всіх грішників. Він бажає, щоб ми працювали всюди: «Тож підіть на роздоріжжя!» Є багато роздоріж у світі, де люди стоять на розпутті з покаліченими долями. Ідіть туди, де панує гріх і смерть. Не існує таких місць, куди б не міг піти християнин з проповіддю Євангелії.
Церква – не резервація для віруючих чи елітний клуб духовних людей. Неси світло у темряву і побачиш, як діє Бог! Прийшов час будувати каплички і церкви там, де збираються люди: в супермаркетах, на стадіонах, у розважальних закладах, на пляжах. Нічні клуби, бари і окружні дороги чекають на своїх капеланів! Тому вийди і скажи їм: «Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерті несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати?» (Єз. 33,11).
Найбільше щастя на світі – приводити душі до Христа. Для Ісуса було нормально дружити з грішниками, розмовляти з повіями, гостювати в домі митаря. Чому для нас це щось надзвичайне? «Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасенний. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?» (Рим. 10.13,14).
Ми ніколи не зможемо віддячити Богу за все, що Він зробив для нас. Але у нас є можливість виявити вдячність, розповідаючи іншим про любов нашого Господа! Євангеліє – це паломник. Проповідник Доброї Новини теж повинен подорожувати: від дому – до дому, від вулиці – до вулиці, від міста – до міста, від полюсу – до полюсу. Тільки тоді євангелізація пронесеться над світом і відродить наші сплячі парафії.
Дорогий християнине, чи ти готовий вийти «на роздоріжжя»? Перехрестя – це сусідній дім, твоя робота, мікрорайон, в якому живеш… Плуг проповіді ніколи не повинен стояти на одному місці. Жалю гідний християнин і та парафія, яка не розвиває і не являє місійного духу. Однією з ознак справді живої парафії є ревна турбота про спасіння й порятунок нових душ. Іди куди тільки можеш, пройди вздовж і впоперек по темних місцях свого міста, щоб привести до отари заблуканих овець.
Не стій без праці! Життя минає! Вічність близько! Душі цінні! Час, відведений для праці, швидко закінчиться! Для слави Господа, для росту Церкви - встань і підемо на перехрестя!
Коли імператор висадився на скелі Британії, він наказав спалити кораблі і простягнув руку вперед, командуючи наступати. Так кожен віруючий, дивлячись на карту свого міста чи карту світу, простягає свою душу, щоб нести Євангелію і кликати усіх.
Брате і сестро, благаю: прихили своє вухо до Біблії і ти почуєш, як Бог просить тебе виривати грішників з гріховного вогню. Прислухайся до бідного серця людини – і ти почуєш його просьбу про допомогу. Підійди до воріт пекла – і ти почуєш, як загиблі душі просять тебе піти до їхніх рідних і просити, щоб вони сюди не потрапили. А потім подивися в очі Христа, Який покликав тебе, і скажи Йому, чи готовий ти проповідувати перед усім світом.
Прокинься! Прожени сонливість! Починай діяти! Не шкодуй зусиль і не зупиняйся! Роби все, щоб донести до людей правду про гріх, про небо і пекло. Вийди на перехрестя! Живи для спасіння душ!
о. Михайло БУДНИК, м. Бершадь Вінницької обл.
Отець Михайло Будник – парох парафії УГКЦ Зарваницької Божої Матері в Голдашівці Бершадського району Вінницької області, яка заснована 1998 року. Голдашівка – класичний приклад вимираючого українського села, як і села Романівка та Осіївка, де отець Михайло теж служить Літургії. Загалом священик служить у неділю три Богослужіння: у Голдашівці (щодня), районному центрі Бершаді (по неділях), Романівку та Осіївку відвідує для служби почергово через тиждень. Відстань між Голдашівкою та Бершаддю 20 кілометрів битої дороги.
Щосуботи о. Михайло телефонує до літніх парафіянок, щоб запитати, чи заїхати за ними у неділю, щоб відвезти на Літургію, оскільки знає, що вони вже не в стані самі прийти. Отець не забуває і про тих, хто не може дістатися храму навіть за його допомогою, відвідує їх вдома особисто. «Парафія – це як рослина, якій якщо дати тепло, воду і світло, вона буде живою, гарно ростиме», - вважає парох. На живій парафії в о. Михайла кожен служить своїм талантом. Хто вміє навчати – навчає, писати – пише, малювати – малює. Священик уміє розкривати ці таланти, спрямовувати їх на службу Церкві.
Отець проповідує на ринку в Бершаді, включає портативний мікрофон і каже людям: «Прийдіть сьогодні до Ісуса Христа. Не відкладайте на завтра, бо Він сьогодні вас чекає. На цьому базарі Ісус шукає кожного з нас. Прийдіть до Нього». Кожного разу до нього підходить хтось із людей і просить похреститися, висповідатись, поговорити. Щонеділі священик проводить катехизацію для дітей.
Любити людей і бути з ними – це найголовніший принцип живої парафії, на думку о. Михайла. Директор Голдашівської школи каже, що їхній отець живе кожною найменшою дитиною в селі, водночас – кожним старим. Для нього немає чужої біди. І радість голдашанця – його радість. Учителі чекають зустрічей у школі з отцем. Він навчає оптимізму, віри, доброти. Дуже легко вступає в контакт з дітьми. Для дітей молодий священик кілька разів на рік організує культурне дозвілля: екскурсії (містами України), веломандрівки, походи в гори (г. Ігровець в Карпатах, Яремче) чи кудись недалеко – мальовничих місць на Поділлі вистачає. Ще дуже багато добрих справ робить священик на своїх живих парафіях.
Слово Боже завжди доходитиме до людських сердець, а парафії завжди будуть живими, доки в Церкві є такі священнослужителі. Саме тому 11 серпня обласна влада Вінниччини присвоїла отцю Михайлу Буднику звання «Людина року».
Юлія БОЄЧКО / http://www.novazorya.if.ua
