Душа, яка справді любить Бога, намагається у всьому Йому подобатися. Але щоб подобатися Богові, потрібно якнайдокладніше виконувати те, що Він наказує і чого від нас бажає.

Хто прагне подобатися Богові, той використовує кожну нагоду, щоб причинитися до Його слави або допомоги ближньому.

"Любімо Бога, - говорив св. Вінкентій а Паульо до священиків-місіонарів. - Не жаліймо ні праці, ні труду, бо часто буває, що акти любові хоч випливають із ніжного серця, є невиразні, тому що не виявляються на ділі".

Дехто вдовольняється сам собою або милою розмовою з Богом під час молитви. Але на таких не можна покластися, коли доведеться для Бога працювати, терпіти, умертвлятися, вчити убогих, шукати заблуканих овець, переносити брак потрібних речей, хворобу або інші прикрощі.

Хто бажає подобатися Богові, той виконує все простодушно, без розумового напруження і без страху, що хтось може закинути, що він не так робить, як міг би робити.

Душа, яка працює для Бога, є завжди вдоволеною не через свою любов, а через любов Божу, якою є перейнята. Вона знає, що Бог бачить її старання, наміри і ревність, щоб сподобатися Богові, і продовжує спокійно свою працю, навіть якщо не відчуває у цьому особистого задоволення.

Хто любить Бога, той не відмовляє Йому ні в чому, однак це не означає, що він має виконувати все, що на його думку є добрим (бо тут можна помилитися), а робить те, чого вимагають приписи, обов'язки, любов або чемність.

Душа, яка старається подобатися Богові, не раз відчуває ослаблення фізичних і розумових сил, зазнає хвилевих прикрощів, упокорень, але думка, що вона зробила все, чого була зобов'язана і що Господь Бог все це їй порахує і винагородить, заспокоює, а коли її зустрінуть несправедливі закиди і обвинувачення, приймає їх спокійно без скарг і нарікань.

Хто любить Бога, той перестерігає інших перед гріхом

Душа, яка любить Бога, бажає, щоб ніхто не грішив, бо знає, що гріх - це найбільша образа Бога. "Усі, що справді люблять Бога, - каже св. Альфонс Лігуорі, - безупинно моляться за навернення грішників, і в тому напрямку йде їхня праця. Чи може душа, яка любить Бога і бачить, як Бог любить душі, яка роздумує над терпіннями Ісуса Христа і Його бажанням, щоб ми молилися за них, байдуже дивитися, як вони йдуть на вічну загибель?"

"Я готова, каже св. Тереня, - посвятити своє життя тисячі разів, щоб видобути душу з гріха і пекла, до якого провадить гріх". Св. Катерина де Пацці каже: "Якщо Господь запитав би мене, як колись св. Тому з Аквіну, якої нагороди бажаю, я відповіла б: "Господи, одного бажаю: щоб люди не ображали Тебе".

У цьому полягає ревність у спасенні душ. "Бог дав мені нахил бажати спасення душ, - каже св. Тереня, - і тому, коли читаю про святих, про працю апостолів, які приводили душі до Бога і ними наповнили небо, їхня діяльність спонукає мене до побожності, сліз і заздрості більше, ніж усі діла, виконані для Його любові".

Ревність у спасенні душ повинна спонукати нас до молитви за навернення грішників та за ласку витривання у доброму для праведників. Пам'ятаймо, що нашими молитвами стримуємо Божу справедливість щодо грішників, випрошуємо для них милосердя, стримуємо людей перед упадком у гріх, спонукаємо вмираючих до жалю і надії.

Отець Фабер каже: "Якщо б ми кожного вечора перед тим, як піти на спочинок, просили Пречисту Діву Марію жертвувати Богові Найдорожчу Кров її Сина на захорону душ перед упадком у тяжкий гріх у прийдешній ночі і повторювали б це прохання кожного ранку, щогодини, така жертва, передана такими руками, напевно подобалася б Богові, і ми б зменшили й без того велике число гріхів".

У ревності про Божу славу жертвуймо свій відпочинок, час, силу, щоб лишень допомогти бідній душі, яка відвернулася від Бога.

Св. Ігнатій у розмові з о. Ленезом запитав: "Отче, як би Ви вчинили, якщо Бог сказав би до Вас: "Якщо бажаєш зараз померти, дам тобі небо, але якщо волієш ще жити і працювати, не можу ручитися за твоє спасення. Судитиму тебе в такому стані, в якому помреш". Що ж би Ви вибрали?" Отець Ленез відповів: "Кажу щиро, що волів би я радше вмерти, це було б певніше". На це св. Ігнатій сказав: "Я вчинив би інакше. Я просив би Бога, щоб залишив мене при житті, якщо тоді я міг би причинитися до збільшення Його слави. Хай люди думають, що хочуть, однак я не можу інакше думати про Бога, який є таким добрим, вірним і щедрим".

Ревність про Божу славу спонукає душу пожертвувати себе Богові за спасення інших. "Терпіти, працювати, навертати грішників до Бога - ось чого я бажаю", - пише один праведний місіонер. Таке бажання повинно бути прагненням кожного християнина. Перейнята такими думками, любляча Бога душа намагатиметься бути терпеливою і в покорі серця та в мовчанні буде переносити всі Божі допусти. Бо розуміє, що серед сьогоднішнього зіпсованого світу вона своєю посвятою для Бога є ніби посудиною, з якої розноситься прекрасний запах, який відсвіжує повітря.

Підготували Традиційні сестри ЧСВВ Провінції Божого Милосердя
Дзвін з Фатіми 5(34),вересень-жовтень 2007 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org